Досліджено методолого-теоретичні питання розвитку антиципації людини у філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезі. Антиципацію розглянуто як продукт прогресуючої диференціації й інтеграції психічних процесів у підпроцеси та надпроцеси, спеціалізовані на відображення реальності в межах часових модусів "минуле - теперішнє - майбутнє". Встановлено, що формування вищих специфічно людських форм антиципації пов'язано з розвитком різних способів знако-символічного опосередкування процесів антиципування, озброєння його різними способами процедурної організації та забезпечення різними системами антиципуючих схем реальності. Проаналізовано виокремлення антиципаційних процесів у загальній структурі психічного відображення, а також різновиди та внутрішню структуру антиципаційних процесів.