Доведено можливість створення відтворювальної моделі флеботромбозу на експериментальних тварин з введенням целюлозної нитки в просвіт вени за умов модифікації системи згортання крові. Показано, що відомі моделі (механічне руйнування стінок вени, імплантація сформованого тромбу in vitro в просвіт вени, імплантація проленової нитки в просвіт вени, занурення фрагменту власної сполучнотканинної оболонки вени в її просвіт) забезпечують венозний тромбоз лише у 25 - 35 % випадків. На підставі експериментального дослідження з введенням в просвіт стегнової вени кроля целюлозної нитки встановлено двофазність морфогенезу тромбоутворення. Доведено можливість ефективності тромболітичної терапїї (ТЛТ) в пізні строки тромбоутворення. Вивчено морфогенез тромбозу з визначенням клініко-експериментальних паралелей, що підтверджують доцільність застосування тромболітичних засобів у строки понад три тижні. Визначено, що тканинний активатор плазміногену має кращий тромболітичний ефект у разі його застосування з плазміногеном незалежно від стану венозних тромбів. Показано, що ТЛТ із застосуванням тканинного активанктору плазміногену (ТАП) має переваги перед тромбектомією у хворих з існуванням тромбозу глибоких вен до 5-ти діб щодо достовірно меншої частоти виникнення неспроможності клапанного апарата, тривалості ліжко-дня та відсутності післяопераційних ускладнень. Оптимізовано методи проведення ТЛТ у хворих з гострими венозними тромбозами (ГВТ) з урахуванням вихідного стану тромбів. Оцінено безпосередні та віддалені результати запропонованої системи проведення ТЛТ у хворих з ГВТ.