Досліджено вписаність творчості В. Забаштанського у шістдесятництво: засвоєння художньої форми, згодом активізацію ідейно-тематичних напрямних, спровокованих культурно-суспільними зрушеннями. Простежено розгортання концептосфери від макроконцептів у напрямі індивідуально значущих художньо насичених образів-мініконцептів. Система концептів класифікована відповідно до їх семіотичних, психологічних і мистецьких семантичних компонентів. Визначено аксіологічний аспект проблематики лірики, який спорадично зорієнтовується на підгрунтя християнських цінностей. Виокремлено складові маскулінного начала в ліриці, що поступово втрачають домінуючі позиції та поступаються загальнолюдським орієнтирам. Доведено, що поетична спадщина В. Забаштанського закономірно закорінена в український літературний контекст другої половини XX століття, особистий подвиг митця, його автопсихоаналітична відвертість й еволюціонування художньої майстерності робить творчість поета непересічним явищем у вітчизняному мистецтві слова.