Проаналізовано теоретико-методологічні підходи щодо вивчення світової та вітчизняної новітніх практик громадської самоорганізації як взаємозалежності процесів формування самоорганізованого соціуму, забезпечення сталого та безпечного розвитку суспільства та держави. Започатковано новий науковий системний підхід щодо вивчення громадянського виміру національної безпеки, аналізу суб'єктно-об'єктних аспектів місця та ролі різних типів громадських об'єднань у системі національної безпеки як чинників впливу на вироблення та реалізацію державної політики у даній сфері. Запропоновано шляхи вдосконалення взаємовідносин органів державної влади й інституцій громадянського суспільства у сфері забезпечення життєво-важливих інтересів людини та громадянина, безпеки суспільства та держави через підтримку останньою процесів інституціалізації та спеціалізації діяльності суспільно корисних і соціально орієнтованих громадських організацій, залучення інтелектуального потенціалу громадськості та недержавних аналітичних структур до процесів вироблення політики національної безпеки, запобігання антиконституційній та асоціальній самоорганізації громадян, впровадження дієвого громадського контролю за діями органів влади.