На основі розгляду філософської та наукової спадщини, мистецьких джерел, пам'яток духовної культури встановлено, що страх старості притаманний людям різних конкретно-історичних спільнот, однак, не слід вважати його екзистенціалом людського буття. Страх старості та його соціокультурні причини проаналізовано через призму трансформацій відношення до старості та людей похилого віку в різних культурних контекстах. З'ясовано, що будь-які його прояви пов'язані з домінуючими культурними стереотипами спільноти про старість - соціокультурними негативізмом щодо людей похилого віку чи геронтофілією. Доведено, що каузальна основа страху мала відмінності в діахронії та синхронії, могла набувати крайніх позицій у вияві: від заперечення цінності старої людини до толерантного ставлення. Запропоновано авторську дефініцію поняття страху старості.