Розглянуто особливості історичного та духовно-релігійного розвитку інституту християнського чернецтва, його структурно-організаційні засади та місіонерсько-проповідницьку практику в епоху Пізньої античності та Раннього середньовіччя. Вперше в українській історичній науці надано комплексну характеристику феномену чернечого аскетичного подвижництва. Досліджено сутнісні складові та морально-етичні пріоритети християнської самітницької ідеологеми. Проаналізовано значення антропологічного чинника у формуванні світоглядних орієнтирів початкового анахоретства. З'ясовано асоціальні витоки та коріння есхатологічної мотивації появи східного єремітства. Виявлено духовну специфіку культрегерської ролі чернечих спільнот у ранньосередньовічному соціумі.