Проаналізовано прикметники та функціональні атрибутиви турецької мови в аспекті парадигматики та функціонально-граматичних особливостей. Розроблено релевантну адитивно-парадигматичну модель морфологічного опису, що дозволяє систематизувати парадигматичні, словотвірні, морфемні структури слів турецької мови. Здійснено системний лінгвістичний аналіз прикметника як інтегральної граматичної макрокатегорії в динамічному (функціональному) аспекті, що відображає взаємозв'язок слова як морфологічної одиниці із функціональною актуалізацією у синтаксичній структурі речення. За ознаками структурно-парадигматичної організації та синтаксичними функціями власне прикметники (первинні і вторинні), порядкові числівники, означальні прислівники, атрибутивні займенники, дієприкметники та функціональні атрибутиви (атрибутивні іменники в ізафетних словосполученнях та субстантивні займенники) узагальнюються в одну частину мови - прикметник, що має системно-структурну організацію: центр, до якого належать лексичні прикметники, та функціональну периферію, до якої належать функціональні прикметники (функціональні атрибутиви).