Досліджено проблему визначення ідентичності за умов системи соціального простору. Створено класифікацію підходів до розв'язання проблеми ідентичності в філософії, запропоновано шляхи розв'язання методологічної кризи розгляду цієї проблеми. Подано концепцію "топосу" та розроблено цілісну топологічну модель соціально-філософського аналізу суспільства, визначено методологічні принципи топології соціальних об'єктів. Проаналізовано класичну та некласичну парадигми ідентичності, доведено, що проблема ідентичності пов'язана не з ідеєю розпорошення суб'єкту філософії постмодерну, а з самою появою концепту "суб'єкт" в модерній філософії та його інтерпретацій в сфері соціальних і правових стосунків. Розроблено концепт "об'єктність" та проведено розмежування конструктів "світовість" і "об'єктність", які використовуються для висвітлення топологічного підходу до розуміння проблеми ідентичності. Виникнення ідеї ідентичності розглянуто як реалізацію права особи на створення власного образу. Проведено аналіз та обгрунтовано зміст концептів "актор" та "актант" у ракурсі ідеї гетерогенності топосу соціального простору як мережевої структури соціальних відносин. Подано характеристику системи топології ідентичності за умов активності соціального простору, виявлено топологічні умови руйнації модерної системи ідеології суб'єкту. На прикладі мережевої та потокової схеми соціальних об'єктів і процесів доведено хибність гомеоморфізму соціальних, правових і культурних ідентифікацій за умов цивілізаційного прикордоння. Акцентовано увагу на аналізі українських правових актів XVII - XX ст. як ілюстрації правової індивідуалізації та субсидіарносгі, що утворюють нелінійні моделі топології соціальної ідентичності. Розглянуто концепт "вольність" як центральний елемент ментально-правового простору в ситуації перегону соціальних і культурних практик.