Патогенетично обгрунтовано удосконалення діагностики гострого та хронічного пієлонефриту. Вивчено клінічні ознаки гострого та хронічного пієлонефриту в активну та неактивну фазу розвитку хвороби, які зіставлені з зазначеними лабораторними, функціональними й інструментальними дослідженнями нирок. Одержані дані дозволили дійти до висновку, що найбільш значущим критерієм розвитку запалення у нирках є наявність сечового синдрому. Шляхом клініко-патогенетичного аналізу визначено, що основним діагностичним показником сечового синдрому є наявність та величина лейкоцитурії, що є проявом стадії ексудації з еміграцією у разі запалення. З метою доказу щодо активного характеру лейкоцитурії як прояву еміграції розроблено нову методику визначення субпопуляційного складу сечі за використанням імунного комплексу пероксидаза-антипероксидаза, за допомогою якої встановлено, що у здорових осіб у сечі наявні лейкоцити СD38 та СD45 у кількості вдвічі меншій ніж у крові, що складає до 4 % та до 8 % відповідно. Показано, що за наявності пієлонефриту, особливо за гострого та загострення хронічного у сечі вдвічі зростають показники активних лейкоцитів CD38 та CD45 на фоні недостовірних змін їх кількості у крові. Обгрунтовано, що перспективним шляхом виявлення запалення в нирках є визначення субпопуляційного складу активних лейкоцитів сечі зокрема CD38 та CD45, збільшення яких є ознакою пієлонефриту, та його фази розвитку та може використовуватися для діагностики та моніторингу захворювань нирок запального генезу.