Здійснено теоретичне узагальнення категорії діалогу у форматі психодинамічного розуміння діалогічної взаємодії психолога з учасниками групи активного соціально-психологічного пізнання. Розкрито співзвучність психодинамічного підходу до пізнання психіки з науковою течією "неокласичної психології", яка відходить від механістичного погляду на людину та наближається до синергетичного пізнання психіки в її цілісності. Доведено ефективність індивідуалізованої діалогічної взаємодії психолога з респондентом на "фоні" групи активного соціально-психологічного пізнання, що актуалізує активність присутніх завдяки дієвості механізмів ідентифікації, проективної ідентифікації, проекції, перенесення інтроєкції, які є універсальними. Розкрито архетипну сутність психічного, що виявляється у спонтанно-візуалізованій самопрезентації психіки з можливим тематичним її стимулюванням. Доведено переваги використання візуалізованих засобів у групі активного соціально-психологічного пізнання, що полягають у можливості об'єктивування слідів (фіксацій) перинатального, домовного періоду, які обумовлюють виникнення особистісної проблеми суб'єкта, що презентовано в таких її різновидах як самодепривація та мазохізм. Акцентовано на необхідності володіння психологом методологічними основами психодинамічної парадигми, які є необхідними для забезпечення професійного рівня ведення діагностико-корекційного діалогу, що включає емотивне "оживлення" опредметненого самопрезентанта та набуття ним функцій посередника в глибинному пізнанні психіки. Зазначено, що смислова навантаженість запитань психолога торкається тонкої грані діалогу - бути водночас "наслідком" і "причиною", що можливо за умов відповідності принципу "незлиттєвості" та "нероздільності" позицій психолога та респондента. Доведено результативність діалогічної взаємодії як основи глибинно-корекційного процесу активного соціально-психологічного пізнання для оптимізації та гармонізації особистісного потенціалу майбутнього психолога.