Вперше у вітчизняній теології продемонстровано практичне застосування методології Р. Шрайтера для комплексного аналізу есхатології українських п’ятидесятників. Це дозволило ідентифікувати есхатологію нелегальних п’ятидесятників як локальну теологію, встановивши ідеологічний генетичний зв’язок з іншими богословськими системами світового п’ятидесятницького руху та євангельсько-баптистського руху, що, в свою чергу, руйнує основи популярного стереотипу надприродного походження догматичних положень п’ятидесятників, відкриваючи можливість до глибокої саморефлексії та богословської ревізії формулювання догматичних переконань. Доведено, що п’ятидесятницька есхатологія сформувалась під впливом встановлених закордонних російськомовних літературних джерел, через лідерів, що були носіями моделей західної богословської освіти в унікальних історико-культурних умовах, що робить догматику ХВЄ спадкоємницею світової диспенсаціоналістичної традиції. В результаті дослідження руйнується стереотип про відсутність впливу західної богословської думки та про автономність розвитку есхатології вітчизняних п’ятидесятників в умовах інформаційної ізоляції в радянський період. Систематизовано концепцію «есхатологічної еклезіології» нереєстрованих п’ятидесятників як прикладу локальної української п’ятидесятницької есхатології, яка була сформована в умовах ідеологічної боротьби на межі існування релігійного руху як відповідь на унікальні іоторико-культурні обставини войовничого атеїзму СРСР. Для радянських п’ятидесятників-бідашевців «есхатологічна еклезіологія» стала організуючим принципом, що мотивував вірних ХВЄ до протистояння режиму із непохитною вірою в переможний есхатологічний кінець. Виявлено богословське обґрунтування неможливості об’єднання нелегальних п’ятидесятників та баптистів в один Союз в радянський період, на підставі різного розуміння пневматологічної доктрини та практики, оскільки обов’язковою умовою приналежності до Церкви як містичного тіла Христа проголошувалась необхідність практики «говоріння іншими мовами» як фізичної ознаки «хрещення Духом Святим». Згідно такого формулювання, баптисти, які відкидали п’ятидесятницьке розуміння «глосолалії», не могли бути визнані ХВЄ як частина Церкви і зараховувались до категорії есхатологічних «спасенних народів». Таким чином, така інтерпретація есхатології формувала богословське підґрунтя необхідності окремого церковного союзу ХВЄ. Доведено прямий причинно-наслідковий зв’язок між есхатологічними переконаннями п’ятидесятників СРСР і релігійною міграцією, яка ґрунтувалась на стійкому переконанні в апокаліптичній ролі Радянської держави, сформованій через поширення серед ХВЄ особливих містичних об’явлень та специфічній «симфонічній синодальній герменевтиці», що дозволило ідентифікувати СРСР з образами Вавилону із книги Апокаліпсис.