Присвячено системному дослідженню з позицій теорії діалектичного праворозуміння феномена упорядкування законодавства як специфічної юридичної діяльності, пов’язаної з удосконаленням чинного законодавства. Уперше в юридичній науці сформульовано визначення загального поняття упорядкування законодавства та його видів, розглянуто методологічні, організаційно-управлінські та техніко-юридичні аспекти упорядкування законодавства. Обґрунтовано пріоритетне значення на сучасному етапі розвитку України упорядкування законодавства в реалізації державної правової політики. Упорядкування законодавства розглянуто як один із видів його удосконалення, а саме законодавство як об’єкт упорядкування, досліджено в контексті праворозуміння. Законодавство як ієрархічна сукупність нормативно-правових актів суб’єктів публічно владних повноважень на рівнях загального (законодавчих актів) та особливого (підзаконних нормативно-правових актів), є способом зовнішнього виразу одного із видів права, а саме юридичного писаного права. Досліджено характеристики законодавства, які є визначальними для розуміння змісту діяльності з його упорядкування, а саме: законодавство проаналізовано з точки зору таких парних категорій діалектики як зміст та форма, якість та кількість, запропоновано визначення таких властивостей законодавства як системність (властивість змісту законодавства) та упорядкованість (властивість форми законодавства). Упорядкування законодавства розглянуто в контексті праксеології права як науки про юридичну діяльність. Запропоновано авторський підхід до визначення поняття упорядкування законодавства як виду нормотворчої юридичної діяльності, змістом якої є удосконалення форми законодавства без зміни його змісту. Виокремлено два основних види упорядкування законодавства: упорядкування законодавства на рівні законодавчих актів та упорядкування законодавства на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Практичне розв’язання проблеми упорядкування законодавства передбачає більш чітке визначення оптимальних техніко-юридичних способів здійснення цієї діяльності, якими визначено ревізію, уніфікацію та консолідацію законодавства. Особливу увагу приділено розгляду організаційно-управлінських передумов практично реалізації діяльності з упорядкування законодавства в нормотворчому процес органів публічної влади.