Наукову працю присвячено виявленню структурних і функціональних характеристик інфінітивної конструкції ассusativus cum infinitivo в середньоанглійській мові на матеріалі писемних пам’яток ХІІІ - ХУ століть. Висвітлено підходи до визначення статусу інфінітивних конструкцій як структури вторинної предикації й деривата підрядного речення, розкрито особливості конституентного аранжування досліджуваних інфінітивних конструкцій із позицій програми мінімалізму, досліджено семантичні групи дієслів, які могли зазнавати комплементації за допомогою інфінітивної конструкції, представлено основні тенденції розвитку accusativus cum infinitive в основних групах діалектів середньоанглійської мови. За допомогою методологічного апарата генеративної граматики виявлено, що в реченні з конструкцією accusativus cum infinitivo стрижневе дієслово надає тетаролі своїм аргументам, маркуючи їх відповідними структурними відмінками, а референт суб’єкта інфінітивної дії зазнає пересуву ліворуч у позицію об’єкта головної частини речення. Аналіз процесу породження конструкції accusativus сит infinitivo в середньоанглійських текстах дозволив виявити один базовий S V Ov/Si Inf Оі та 15 альтернативних варіантів порядку слів. Дослідження засвідчило прогресивність північного та східно-центрального діалектів у питанні аранжування конституентів і маркування досліджуваної інфінітивної конструкції. Встановлено, що немарковані конструкції accusativus cum infinitivo вживалися переважно після реквестивних, пермісивних і перцептивних дієслів, а марковані конструкції переважали в реченнях з інструктивними, емотивними, декларативними і каузативними дієсловами. Інфінітивна конструкція accusativus cum infinitivo набула поширення в середньоанглійському періоді завдяки внутрішнім змінам у системі мови, а на її вживання після декларативних дієслів вплинула латинська мова.