У часи утвердження України як суверенної держави актуальною є проблема перегляду усталених стереотипів мислення, застарілих або хибних тлумачень буття та свідомості. Розглянуто спроби використання антикомунізму для атаки на раціоналізм, філософію й інші суспільні науки, висвітлено соціальні та духовні перспективи України. Проаналізовано проблеми сучасної освіти української держави у світському та релігієзнавчому аспектах. Розкрито теоретико-методологічні засади модернізації української освіти.

Указано, что в период утверждения Украины как суверенного государства актуальной является проблема пересмотра устоявшихся стереотипов мышления, устаревших или ошибочных толкований бытия и сознания. Рассмотрены попытки использования антикоммунизма для атаки на рационализм, философию и другие общественные науки, освещены социальные и духовные перспективы Украины. Проанализированы проблемы современного образования украинского государства в светском и религиоведческом аспектах. Раскрыты теоретико-методологические основы модернизации образования страны.

Вперше проведено паралель між схильністю П. Куліша та І. Франка до вікової ідеологічної авторевізії й доводиться, що в процесі світоглядної і творчої еволюції, перегляду власних ранніх соціально-радикальних поривів, зумовленого "національно-радикальним етапом" (І. Франко) визвольного руху в Галичині, зрілий Франко в 1896 - 1907 рр. зближувався з Кулішем, особливо пізнім (1874 - 1897 рр.). Ідеологічні та формальні зближення між письменниками виявляються в публіцистиці, листах, розбудові творів на матеріалах вітчизняної, біблійної та християнської історії і мітології (художній історизм і мітологізм, спроєктовані на сучасність, прийдешність і авторську особистість; символічна автобіографія).

Проаналізовано діяльність радянських спецслужб щодо дискредитації українського еміграційного уряду - Державного центру Української Народної Республіки на еміграції та особисто його керівника Симона Петлюру. Екзильний уряд УНР, який стояв на позиціях антикомунізму та контролював інтерновану в польських таборах українську армію, становив реальну загрозу для існування більшовицького режиму в Україні. Тому, і центральний радянський уряд в Москві, і підконтрольний йому уряд УСРР в Харкові докладали максимум зусиль для дискредитації діяльності Симона Петлюри. Одним із головних напрямів такої підривної роботи проти українського еміграційного уряду стала діяльність більшовицьких спецслужб. "Чекісти" вербували агентуру серед українських військовиків та політичних діячів близьких до Державного центру. Зокрема, ГПУ вдалося, через створення фіктивної "Вищої Військової Ради", яка нібито діяла на території України, вивезти одного із популярних військових діячів армії УНР отамана Юрія Тютюника до УСРР. Юрій Тютюник погодився на співпрацю із більшовицькою владою і більше року, під керівництвом ГПУ, проводив агентурну гру з метою залучення спільників і з числа генералітету УНР (йшлося, насамперед про генерала Олександра Удовиченка), встановлення зв'язку Симона Петлюри з "Вищою Військовою Радою" та дискредитації Державного центру УНР перед урядовими чинниками Речі Посполитої та урядами інших держав. Така робота не мала великого успіху, тому ГПУ вдалася до розсекречення свого агента, використовуючи факт переходу "петлюрівського" генерала для деморалізації українського політикуму та військових на еміграції. Даний хід супроводжувався широкою інформаційною кампанією в радянській пресі і мав значний пропагандистський ефект як в Україні так і за кордоном. Зрештою, зрада Ю.Тютюника стала одним із чинників повернення українців до УРСР та послаблення антибільшовицького руху.