Висвітлено питання видового складу, чисельності, біології та екології домінуючих паразитів людини. Розглянуто залежність розповсюдження цих паразитів від екологічних та соціально-економічних факторів. Запропоновано розробки уроків з використанням матеріалів досліджень у шкільному курсі біології та валеології.

Запропоновано новий підхід формування дослідницької роботи студентів під час вивчення зоології безхребетних.

Предложен новый подход формирования навыков опытнической деятельности студентов при изучении зоологии беспозвоночных.

In article a new approach to the creating of the shells of students' activity in the course of learning zoology in proposed.

Для виявлення зв'язків між строками першої появи птахів навесні та зацвітання рослин проведено кореляційний аналіз, що грунтувався на феноданих, зібраних поблизу м. Суми та м. Житомир (Україна), які розташовані в лісостеповій смузі, та в м. Йигева (Естонія), що знаходиться в лісовій смузі Східної Європи. Проаналізовано розподіл одержаних достовірних значень кореляції між близькими та далекими птахами-мігрантами, а також між чотирма трофічними групами птахів, у живленні яких трапляються головним чином або хребетні, або безхребетні тварини, або рослини, або як рослини, так і безхребетні. Встановлено, що близькі мігранти значно переважають далеких за наявністю достовірних кореляцій зі строками зацвітання рослин, причому частота таких зв'язків у близьких мігрантів, у порівнянні з далекими, більша поблизу м. Суми - в 2,3 рази, біля м. Житомир - у 1,5 рази, а в м. Йигева - в 1,3 рази. Серед трофічних груп мігрантів найчастіше достовірні кореляції зі строками зацвітання рослин спостерігаються у птахів, у живленні яких переважають рослинні корми, а також у птахів, для яких характерне живлення рослинною їжею і безхребетними тваринами в рівних частках.

Розкрито суть поняття "водні живі ресурси" як сукупність водних живих організмів, що постійно або на певних стадіях свого розвитку перебувають у воді та можуть бути об'єктами використання. Запропоновано класифікацію, відповідно до якої водні живі ресурси можуть бути поділені залежно від біологічних властивостей (риби, круглороті - міноги й міксини, водні безхребетні, морські ссавці, вищі водні рослини та інші водорості), від середовищних ознак, що вказують на стан існування водних живих ресурсів щодо навколишнього природного середовища (морські, морські прибережні, озерні, річкові), а також від цілей використання (ресурси промислового, любительського та спортивного використання). Запропоновано розглядати правові норми, що регулюють відносини у сфері використання й охорони водних живих ресурсів як самостійний інститут, який формується в межах екологічного права. Розглянуто питання щодо суб'єктного складу правовідносин у дослідженій сфері, з'ясовано та систематизовано права й обов'язки зазначених суб'єктів. Обгрунтовано юридичне поняття "використання водних живих ресурсів", наведено юридичні ознаки певних різновидів використання водних живих ресурсів. Уперше сформульовано поняття "правова охорона водних живих ресурсів" як сукупність установлених державою правових норм та виникаючих внаслідок їх реалізації правовідносин, які забезпечують виконання системи правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів з метою збереження, відтворення й раціонального використання водних живих ресурсів. Розвинуто положення щодо правової охорони водних живих ресурсів, яке передбачає систему

Наведено результати досліджень грунтових безхребетних у різних біотопах Бориславського озокеритового родовища. Доведено, що грунтові безхребетні є перспективним об'єктом дослідження процесів, які відбуваються в екосистемах відвалів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.353.527.1*731.6

Рубрики:

Charadrii Куликові

Шифр НБУВ: РА418809 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Йод, мікроелемент, що належить до галогенів, є природним компонентом навколишнього середовища. Проте розподіл йоду в різних компартментах природного середовища нерівномірний: його вміст невисокий у грунтотвірних гірських породах, грунтах і континентальних водах, але значно більший у морському середовищі та багатих на органічну речовину осадових породах. Йод широко розповсюджений у біосфері та міститься практично в усіх організмах, і евкаріотах, і прокаріотах. У людини і хребетних тварин йод використовується насамперед у процесах синтезу гормонів щитоподібної залози, які беруть участь у регуляції клітинного метаболізму та життєво важливих функцій організму. У людини неадекватне споживання йоду може призводити до серйозних проблем зі здоров'ям через дисфункцію щитоподібної залози та недостатнє утворення тиреоїдних гормонів (ендемічний зоб, неврологічні аномалії, когнітивні розлади, порушення фізичного розвитку та ін.). Багато інших груп біоти, які населяють різні екосистеми, здатні ефективно концентрувати йод з абіотичних середовищ і синтезувати різноманітні йодовмісні органічні сполуки. Деякі з цих сполук можуть виконувати метаболічні та сигнальні функції в організмах, які їх продукують, а інші, такі як леткі галогеновуглеводні, беруть участь у перенесенні йоду з морського та наземного середовища в атмосферу. Отже, наземні, грунтові та водяні організми (зокрема, мікроорганізми), які нагромаджують, метаболізують і випаровують йод, опосередковують процеси біотрансформації елемента у природному середовищі та сприяють його глобальному циклу. Морські організми (водорості, безхребетні) ефективніше концентрують йод у порівнянні з наземною біотою. Бурі водорості роду Laminaria - найпотужніші акумулятори йоду серед усіх живих систем. Проаналізовано розподіл йоду в абіотичному та біотичному середовищах і залучення біотичних процесів у біогеохімічний цикл цього елемента.

Здійснено перший огляд життєвих циклів трематод з партенітами та личинками прісноводних черевоногих з лісових біоценозів Українського Полісся. Всього виявлено 26 видів трематод з 14 родин, що циркулюють 13 шляхами в молюсках з водойм, пов'язаних з лісовими екосистемами регіону. З'ясовано, що для 18 видів трематод характерний триксенний, для 7 видів - диксенний, для одного - тетраксенний цикл розвитку. Alaria alata Goeze, 1782 здатен розвиватися як за триксенним (Shults, 1974), так і за тетраксенним типом. Opisthioglyphe ranae (Froehlich, 1791) може розвиватися не тільки за триксенним, а й за диксенним (Niewiadomska et al., 2006) типом внаслідок скорочення через фактичне виключення другого проміжного хазяїна, роль якого може виконувати дефінітивний хазяїн. Види, які мають диксенний цикл розвитку, належать до родин Notocotylidae, Paramphistomidae та Fasciolidae. У трематод із триксенним циклом розвитку спектр других проміжних хазяїв є доволі широким, їх роль можуть виконувати безхребетні та хребетні водні чи амфібіонтні тварини. Дефінітивними хазяями трематод завжди є хребетні тварини з різних таксономічних груп. Найбільшим різноманіттям циклів розвитку характеризуються трематоди птахів. Встановлено, що в лісових біоценозах Українського Полісся для трематод птахів виявлено 6 шляхів циркуляції, для ссавців - 3, для амфібій - 4, зараження рептилій трематодами здійснюється одним шляхом. З виявлених трематод епізоотологічне значення мають Liorchis scotiae (Willmott, 1950), Parafasciolopsis fasciolaemorfa Ejsmont, 1932, Notocotylus seineti Fuhrmann, 1919, Catatropis verrucosa (Frolich, 1789) Odhner, 1905, Cotylurus cornutus (Rudolphi, 1808), Echinostoma revolutum (Frohlich, 1802) Dietz, 1909, Echinoparyphium aconiatum Dietz, 1909, Echinoparyphium recurvatum (Linstow, 1873), Hypoderaeum conoideum (Bloch, 1782) Dietz, 1909, Paracoenogonimus ovatus Kasturada, 1914 та Alaria alata Goeze, 1782.

Проаналізовано видовий і чисельний склад угруповань птахів у зелених зонах Львова за результатами щомісячних обліків, проведених на 20 трансектах на восьми модельних ділянках. Протягом періоду досліджень зареєстровано 79 видів птахів, що належать до восьми рядів. Різноманіття птахів, оцінене за кількістю видів та індексом Сімпсона, варіює протягом року і є найвищим у гніздовий сезон. Аналогічно, щільність птахів найвища у гніздовий сезон, проте менший пік чисельності спостерігається і в зимовий період. Це вказує на те, що біотопні преференції окремих видів птахів до зелених зон особливо виражені лише у гніздовий сезон, тоді як у позагніздовий більшість птахів залишаються осілими в межах міста, проте переміщуються в біотопи інших типів. Проаналізовано міжмісячну стабільність видового складу угруповань птахів (за індексом Жаккара) та чисельного їх складу (за індексом Брея-Кьортіса): угруповання найбільш стабільні у гніздовий період, оскільки птахи в переважній більшості прив'язані до гніздових ділянок. За зоогеографічним поділом, європейські види птахів домінують у всі місяці. Сибірські, транспалеарктичні та середземноморські види також відіграють значну роль у формуванні структури угруповань. Основним типом корму, завдяки споживанню якого компенсуються енергетичні витрати птахів у гніздовий сезон, є безхребетні, що вказує на особливу роль птахів у контролі чисельності безхребетних в урбанізованих середовищах. У позагніздовий сезон важливим компонентом кормової бази птахів є також насіння рослин. Варіабельність чисельності багатьох видів пов'язана зі сезоном. Виділено три основні групи таких видів: гніздові мігранти (переважно співочі птахи, зокрема, Fringilla coelebs, Erithacus rubecula, Sylvia atricapilla, Phylloscopus collybita тощо, також Columba palumbus), зимуючі мігранти (Spinus spinus, Turdus viscivorus, Bombycilla garrulus, Pyrrhula pyrrhula) і типові осілі, чисельність яких значно варіює за сезонами (Turdus merula, Coccothraustes coccothraustes, Troglodytes troglodytes, Cyanistes caeruleus тощо). Останні, ймовірно, в позагніздовий період дифундують в інші біотопи міста.

Лучно-степова рослинність у історичному минулому займала досить значні обсяги територій, але з інтенсифікацією сільського господарства та значною антропогенною трансформацією середовища тепер залишилися тільки незначні осередки таких рефугіумів природної рослинності. Невеликі ділянки лучно-степової рослинності на схилах пагорбів та балок становлять велику наукову цінність у контексті збереження мікрооселищ грунтових безхребетних. Власне з цих позицій і були виконані вперше дослідження різноманіття мезофауни безхребетних в угрупованнях, які характеризують лучно-степові ділянки Північного Поділля. Об'єктом вивчення було обрано урунтових безхребетних, які належали до 40 родин із шести класів трьох типів. Їх роль у функціонуванні наземних екосистем є важливою у плані регулювання грунтотворних процесів. Грунтові безхребетні за своєю функціональною суттю поділяються на різні групи. Звернуто увагу на так званих "інженерів екосистем", зокрема, Formicidae (13 видів), оскільки це організми, які суттєво впливають на грунт своєю активною діяльністю. Окрім цього, мурашки вибірково впливають на поширення як автотрофів, так і гетеротрофів. Formicidae змінюють або створюють безпосередньо мікрооселища та регулюють можливість споживання ресурсів іншими видами. Структурно-функціональна організація угруповань грунтових безхребетних і показники їх таксономічного різноманіття і динамічної щільності висвітлені у цій роботі. Матеріал було зібрано протягом польового сезону 2018 р. на двох реліктових лучно-степових ділянках Гологоро-Вороняцького горбогір'я Подільської височини (гг. Макітра і Біла). Збір та опрацювання матеріалу проводили згідно з загальноприйнятими методиками. Встановлено, що у структурно-функціональній організації угруповань безхребетних (трофічні групи) за різноманіттям переважають фітофаги (39 таксонів), а за показником динамічної щільності - хижаки (до 70 % чисельності зібраного матеріалу). Серед них еудомінантом є Formicidae. Таксономічне різноманіття (93 таксони безхребетних: 62 види, 11 родів, 20 родин) та показники динамічної щільності і структури домінування в угрупованнях безхребетних підстилково-грунтової фауни лучно-степових ділянок Північного Поділля вказують на унікальність цих територій та їх значну роль у функціонуванні окремих екосистем (наприклад, степові види Blaps halophila, Myrmica deplanata, Tapinoma erraticum тощо).

Починаючи з другої половини XIX ст., фауну безхребетних Карпат детально вивчали багато науковців. Західні відроги Чорногірського масиву Українських Карпат привертали увагу дослідників різноманітних груп безхребетних, проте за відсутності узагальнених багаторічних порівняльних даних немає можливості оцінити динаміку їх різноманіття на цій території. Зважаючи на це, а також на вигідне розташування тут високогірного біологічного стаціонару Львівського національного університету ім. Івана Франка як зручної бази для таких досліджень, поставлено мету описати видове різноманіття безхребетних Західної Чорногори для започаткування тут стаціонарних досліджень його динаміки. Матеріал було зібрано студентами під час навчальних екскурсій у липні 2015 - 2019 рр. згідно з загальноприйнятими в зоології методиками на семи радіальних маршрутах у різних ценотичних умовах і на різних ділянках Західної Чорногори. Загалом було зареєстровано 149 видів безхребетних тварин, які належать до 9 класів. Серед них за видовим складом значно переважають комахи (приблизно 80 %). Із 14 зареєстрованих рядів комах найбільшу видову представленість мають твердокрилі (приблизно 40 %), перетинчастокрилі та лускокрилі (по 15 %). Деякі з зареєстрованих видів безхребетних трапляються на кількох різних маршрутах. Наприклад, Gastrophysa viridula, Carabus auronitens, C. glabratus, Geotrupes stercorarius, Silpha carinata, Gordius aquaticus було виявлено на трьох із них. Найбагатшим за видовим представленням безхребетних є маршрут "Кевелів" (45 видів), де кількість зафіксованих видів майже удвічі перевищує середній показник по всіх маршрутах (26 видів), а найбіднішим - маршрут "Шешул" (17 видів). Серед зареєстрованих нами видів виявлено 7 представників Червоної книги України (Apatura iris, Aromia moschata, Chrysolina carpatica, Cordulegaster bidentata, Emus hirtus, Papilio machaon, Parnassius mnemosyne) та додатково 3 види з Червоної книги Українських Карпат (Bombus wurflenii, Carabus transsylvanicus, Pieris bryoniae). Вважаємо, що одержані дані можна використати як вихідні для подальшого аналізу зміни видового різноманіття безхребетних залежно від трансформації оселищ із подальшим розробленням ефективних способів збереження біорізноманіття Західної Чорногори.

Встановлено закономірності формування таксономічного складу та кількісних характеристик бентосних безхребетних, досліджено основні типи сукцесій в дельті в різнотипних водних об'єктах пониззя Дунаю. Показано, що механізм виникнення крайового ефекту проходить через утворення на границях контактуючих угруповань нового сталого біотопу, у перехідній зоні створюються умови для існування специфічних видів, які відсутні в контактуючих угрупованнях. Запропоновано концепцію формування біорізноманітності, структури та функціонування угруповань бентосних безхребетних дельти Дунаю, основними чинниками якої є: природне розташування дельти на перетині трьох зоогеографічних областей та в місці впадіння потужної слабкозарегульованої річки у внутрішнє, сильно опріснене і малоприпливне море, рефугіум фауни попередніх епох, завдяки чому в формуванні біорізноманіття приймають участь представники декількох фауністичних комплексів, наявність повномасштабної та добре розвиненої гідрографічної мережі представленої широким спектром водних об'єктів поверхневих континентальних вод, розмаїття ключових факторів довкілля та ширина діапазонів їх проявів, що сприяє високому біотопічному різноманіттю, динамічність природних процесів дельти висунення, яка обумовлює просторово-часовий континуум екологічних сукцесій та повноту представленості їх стадій.

Наведено характеристику грунту та різні типи екологічної класифікації грунтової фауни. Досліджено стислу характеристику основних таксономічних груп тварин, що пов'язані з грунтами на території України та їх впливом на процеси грунтоутворення. Описано методи обліку, фіксації, зберігання грунтових безхребетних тварин та методи їх кількісного аналізу. Розглянуто біологічні аспекти грунтознавства, живі організми, що мешкають у ґрунті та процеси взаємодії останніх із твердою, рідкою та газоподібною складовими ґрунту. Зауважено, що біологія ґрунтів включає в себе ґрунтову зоологію, протистологію, мікологію, альгологію та мікробіологію. Найбільшою кількістю видів у ґрунтах серед основних груп живих організмів представлені тварини, а серед останніх - безхребетні.