Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4 Станинець Ю. 4,0

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: ВА869153 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Узагальнено внесок українських музикознавців до процесу формування компаративних студій у царині мистецтвознавства, висвітлено основні досягнення (фундаментальні ідеї і положення та часткові напрацювання) й запропоновано запровадження філософсько-герменевтичної категорії "емінентного тексту" Г.-Г. Гадамера як термінологічної одиниці ідіому музично-культуральної компаративістики. Предметом дослідження є концептуалізація музично-вербальної емінентності як культурно-мистецького феномена, що грунтується на творчій інтерпретації закладеного у творі додаткового змісту. Розглянуто деякі виміри сполучення музики й слова (програмна й вокальна творчість, "музична" проза, музична критика письменників і белетристика музикантів, музична номеносфера в літературі) у руслі сучасних компаративістичних теорій.

Белетристика бойових мистецтв представляє низку знаків, що визначають китайську культурну окремість і відображають національні ідентичності китайських спільнот по всьому світу. Обрано роман "Книга і меч" Цзінь Юна, найвідомішого автора белетристики бойових мистецтв, щоб проаналізувати як конвенції усяможуть бути застосовані для репрезентації формування нової емігрантської ідентичності в умовах чужоземного правління і під впливом покинутого Континентального Китаю. Розміщення подій своїх романів в міфічному минулому дозволяє Цзінь Юну вільно обговорювати тогочасні культурні, соціальні і політичні обставини, які сприяли оформленню цієї нової національної ідентичності. Дослідивши порівняльні студії з белетристики бойових мистецтв, ми відзначаємо, що моральні кодекси китайських благородних мечників і західних мандрівних лицарів значно не відрізняються; крім того, ці героїчні образи залишаються подібні в різних культурах і належать до універсальної структури міфу. Стверджено, що видозміна героїчного міфу, виражена у творі національної художньої літератури, завжди представляє культурну ідентичність окремої нації, певний символ, через який нація сприймає себе і представляється іншим. Хоча національна ідентичність є уявна конструкція, яка повністю не відтворює реальність, кожен представник нації (корінний чи діаспорний мешканець) упізнає цінності та правди, які передаються через міфічну оповідь. Показано, що в аналізованому романі національна ідентичність не є стійким концептом й індивіди можуть змінювати свої політичні лояльності залежно від обставин чи особистих переваг, але безвідносно до їх етнічного походження. Зроблено висновок, що роман розкриває поразку національно свідомої еліти у встановленні самоврядування в межах держави з метою захистити свою національну ідентичність від чужинської політично панівної групи.

Увагу приділено унікальній постаті культурно-мистецького та громадсько-політичного життя України першої половини XX ст. - митцеві, фотодокументалісту, музейнику, мистецтвознавцю та публіцисту, правнику, діячу кооперативного руху в Галичині, учаснику національно-визвольних змагань 1917 - 1920 рр., поручнику Корпусу Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії, доктору правничих наук І. Іванцю. Вперше у вітчизняній історіографії окреслено багатоплановий і масштабний образ одного з кращих представників української інтелігенції, літописця бойової слави УСС та УГА, члена "Пресової Кватири УСС" та Асоціяції Незалежних Українських Мистців, живописця і графіка, який ствердив себе в різних галузях мистецтва, залишивши найпомітніший слід в історичному та батальному жанрах. Висвітлено життя та творчість митця. Опубліковано мистецтвознавчу белетристику І. Іванця, окремі з його численних спогадів про стрілецьке минуле, а також систематизовані матеріали до зведеного Каталогу його різнобічної творчої спадщини.

Дослідження є спробою поглянути на особливості гендерної нерівності в південних штатах Сполучених Штатів Америки. Хоча ця країна досить прогресивна, на її півночі фемінізм набув значного поширення, проте в південних штатах, як і раніше, вважають за краще дотримуватися "старих" норм і практик, коли жінки вважаються не самостійними членами суспільства, а доповненнями чоловіків, які забезпечують їх успіх і соціальний розвиток. Фемінізм та дослідження, пов'язані з визначенням жіночої ідентичності, залишаються одним із найбільш актуальних наукових напрямів. Ці питання мають відношення до сфер соціології, психології, лінгвістики, а також до літературознавства та літературних студій. Літературна белетристика - це сфера, де як нові, так і старі ідеї знаходять своє тлумачення. Також це сфера реалізації прагматичного аспекту мови. На основі літературного твору американської письменниці Донни Тартт автори роблять спробу поглянути на функціональність південноамериканської сім'ї та роль жінок у такій родині, а також на їх роль у соціумі. Розглянувши дискурс головних героїв роману, автори доходять висновку про те, що роль жінок у цьому суспільстві була значною мірою недооціненою. Належність до чоловічої статі надавала змогу для розвитку, кар'єри та, що найголовніше, для вибору, тоді як належність до жіночої статі означала підпорядкування, емоції, відсутність здатності реагувати та приймати рішення, а також долати труднощі й бути здатною на здорове оцінне судження. За допомогою художньої літератури Донна Тартт підняла проблемні питання американського Півдня та надала змогу читачам інтерпретувати ці проблеми прийнятним для них способом (таким чином автор надає читачеві роль співавтора).

Дослідження є спробою поглянути на особливості гендерної нерівності в південних штатах Сполучених Штатів Америки. Хоча ця країна досить прогресивна, на її півночі фемінізм набув значного поширення, проте в південних штатах, як і раніше, вважають за краще дотримуватися "старих" норм і практик, коли жінки вважаються не самостійними членами суспільства, а доповненнями чоловіків, які забезпечують їх успіх і соціальний розвиток. Фемінізм та дослідження, пов'язані з визначенням жіночої ідентичності, залишаються одним із найбільш актуальних наукових напрямів. Ці питання мають відношення до сфер соціології, психології, лінгвістики, а також до літературознавства та літературних студій. Літературна белетристика - це сфера, де як нові, так і старі ідеї знаходять своє тлумачення. Також це сфера реалізації прагматичного аспекту мови. На основі літературного твору американської письменниці Донни Тартт автори роблять спробу поглянути на функціональність південноамериканської сім'ї та роль жінок у такій родині, а також на їх роль у соціумі. Розглянувши дискурс головних героїв роману, автори доходять висновку про те, що роль жінок у цьому суспільстві була значною мірою недооціненою. Належність до чоловічої статі надавала змогу для розвитку, кар'єри та, що найголовніше, для вибору, тоді як належність до жіночої статі означала підпорядкування, емоції, відсутність здатності реагувати та приймати рішення, а також долати труднощі й бути здатною на здорове оцінне судження. За допомогою художньої літератури Донна Тартт підняла проблемні питання американського Півдня та надала змогу читачам інтерпретувати ці проблеми прийнятним для них способом (таким чином автор надає читачеві роль співавтора).

Розглянуто романи сучасних українських письменниць М. Матіос, І. Роздобудько, Г. Вдовиченко, C. Талан, О. Захарченко, Л. Орляк, Г. Кирпи про події на Майдані 2013 - 14 рр. та про перебіг російсько-української війни на Донбасі (період 2014 - 16 рр.). Романи проаналізовано в контексті інших творів відповідної тематики, висвітлено літературно-критичний дискурс навколо текстів. Особливу увагау приділено образам героїв-сучасників і так званій літературі нон фікшн, "окопній прозі", літературі факту, документалістиці. Також у дослідженні переконливо доведено, що сьогоденна перевага документалістики над белетристикою не гандж, а характерна прикмета новітньої літератури.

На матеріалі прози В. Короленка та П. Істраті проаналізовано форму оповіді з імітацією усно мовного викладу. Цей тип наративу орієнтується на "позалітературне", усне, побутове мовлення і є домінантним у творчості Короленка та Істраті. Для письменників це "чужий голос" представника певного соціального типу з певним духовним рівнем і світоглядом, а не тільки індивідуально-характерний образ "класичної" оповіді. Відбувається переломлення авторських інтенцій у "двоголосому" слові оповідача. Охарактеризовано своєрідність оповідового наративу письменників, спільні та відмінні риси їх художнього слова, орієнтованого на "народну белетристику".

Вперше проведено цілісне дослідження літературної спадщини В. Кулаковського. Окреслено теоретичні аспекти історичної прози, зокрема ті, що стосуються проблеми жанрової диференціації творів про минуле, генези й типологічних особливостей української історико–пригодницької белетристики. Визначено ключові чинники формування світоглядних позицій, науково–естетичних орієнтирів та історіософських поглядів В. Кулаковського, виявлено й частково схарактеризовано науково–дослідницькі напрями їхньої реалізації (історію, літературну творчість, краєзнавство, літературну критику, педагогіку). Окреслено жанрово–стильові параметри історичної прози письменника в контексті вітчизняних і європейських традицій (з урахуванням розробленої в ході дослідження жанрової класифікації історичного роману (повісті). Обґрунтовано художньо–смислову роль пригодницької атрибутики (хронотоп дороги, мотиви ув’язнення, викрадення, зцілення, перевдягання, пророкування чи віщування, переслідування, підслуховування, підступу, обману, прийом сну, любовні колізії й трикутники тощо) у сюжетно–композиційній системі історико–пригодницьких творів письменника. Виокремлено й проаналізовано національні, соціальні й моральні аспекти порушених у романах і повістях В. Кулаковського проблем (народу і влади, особистості і держави, життя і смерті, совісті та обов’язку, любові і ненависті, вірності і зради, добра і зла, творення і руйнації тощо), які сконцентровані навколо однієї – героїчної боротьби українців за свободу і свої права. З’ясовано художню природу образів давньоруських князів, їхніх дружинників, козаків і гайдамаків крізь призму реалізації в них концепту героїчного. З огляду на деякий схематизм у розкритті характерів персонажів, схожість їхньої долі й прогнозованість дій, розроблено матрицю художньої інтерпретації героїчних постатей (їм переважно відведено роль протагоністів) у прозі В. Кулаковського.

Вперше белетристику російського Зарубіжжя 1920 - 1930 рр. осмислено в аспекті продовження і трансформації традицій оповідної прози. Охарактеризовано проблематику й поетику оповідної утопії в радянській та емігрантській літературі 1920 - 1930 рр., описано форми засвоєння традиції сімейного роману-"хроніки" в белетристиці Г. Гребенщикова. Окреслено специфіку белетристики С. Мінцлова й А. Реннікова в її орієнтації на класичні зразки, осмислено синтез елементів різних оповідних жанрів у белетристиці В. Кримова й охарактеризовано особливості функціонування "пам'яті" жанру шахрайського роману в його трилогії "За миллионами". Окреслено особливості поетики "автобіографізму" й жанру сімейно-побутового роману в "Сидоровом ученьи" В. Кримова. Здійснено реконструкцію "суворинської естетики" в романі В. Кримова "Хорошо жили в Петербурге" в контексті культурного життя Росії початку XX ст. та встановлено її роль у романі з ключем. Виявлено риси жанру психологічного роману та висвітлено шляхи наслідування традиції роману про письменника й утопії в трилогії В. Кримова "За миллионами" та романі "Фуга". Встановлено місце белетристики російського Зарубіжжя 1920 - 1930 рр. у літературному процесі того часу.

Досліджено стратегії інтерпретації екологічної складової в біографіях і творах В. Шекспіра. Висловлено передбачення, що вони залежать від жанрової модифікації біографічного твору, естетичного характеру тексту й намірів письменників. Щоб підтвердити передбачення, розглянуто найяскравіші приклади, що належать до жанру літературної біографії (П. Хонан "Шекспір. Життя", С. Грінблатт "Вілл у світі: Як Шекспір став Шекспіром", П. Акройд "Шекспір. Біографія") і біографічної белетристики (Е. Берджес "На сонце не схожі", Г. Тіффані "У мого батька була дочка. Історія Джудіт Шекспір", Ю. Домбровський "Три новели про Шекспіра"). Зазначено, що в літературних біографіях природа грає дві взаємозалежні ролі: виступає як частина фактичного обрамлення й тла для розвитку Шекспірового таланту, а також як когнітивна метафора, покликана пояснити таємницю цього таланту. Що стосується біографічної белетристики, з'ясовано, що в розглянутих творах не можна знайти жодного фрагменту з докладним зображенням батьківщині В. Шекспіра, проте розповідь насичена природою: на рівні метафор, характеристик персонажів, психологічного паралелізму тощо. Зроблено висновок, що обидва типи біографічних творів мають одну спільну рису: територіальний імператив не викликає сумнівів - природа мала величезний вплив у процесі становлення В. Шекспіра як особистості та драматурга.

Розглянуто спроби визначення літератури nonfiction. У процесі дослідження виявлено, що в американській літературі другої половини XX ст. можна простежити дві стійкі тенденції: з одного боку, художня література тяжіє до публіцистики, до фактографічної дійсності, з іншого - журналістика запозичує різноманітні прийоми белетристики. Література стає або документальною й не підлягає законам художньої прози, оскільки поєднує в собі репортаж та журналістику; або філософію - тоді виявляє нові якості. У цьому зв'язку важливим видається звернення до творчості Т. Капоте (Truman Streckfus Persons, 1924 - 1984), котрий здійснив оригінальний жанровий експеримент - створив nonfiction novel "In Cold Blood. A True Account Of Multiple Murder"/"З холодним серцем. Правдива історія одного вбивства та його наслідків" (1965).

Виявлено своєрідність літературної спадщини Л. Гуревич в історико-літературному контексті кінця XIX - початку XX ст. Відзначено, що її творча діяльність була помітним явищем літератури в той період, але на сучасному етапі не одержала повноцінного наукового висвітлення. Редактор одного з найпопулярніших журналів кінця XIX ст. "Северный вестник", помічниця А. Волинського, публікатор творів російського символізму, вона бачила себе письменницею, що належить до традиційної реалістичної школи. Це відображено в її історико-літературних, літературно-критичних статтях і в белетристиці. Охарактеризовано тематичне та жанрове розмаїття белетристики Л. Гуревич у контексті "жіночої" літератури кінця ХІХ - початку XX ст. Осмислено проблематику та поетику роману "Плоскогорье" (1897), уведено до наукового обігу неопубліковані твори Л. Гуревич, а також маловідомі архівні матеріали з історії літератури того часу. Визначено роль її книги "Литература и эстетика" (1912) у розвитку російської естетичної думки початку XX ст. Проаналізовано своєрідність літературних та естетичних позицій Л. Гуревич, що виявилося в оцінці спадщини класичної та сучасної літератури. Показано місце її статей в літературній полеміці того часу та виявлено роль літературної творчості письменниці в історії російської літератури кінця XIX - початку XX ст.

Досліджено стратегії інтерпретації екологічної складової в біографіях і творах В. Шекспіра. Висловлено передбачення, що вони залежать від жанрової модифікації біографічного твору, естетичного характеру тексту й намірів письменників. Щоб підтвердити передбачення, розглянуто найяскравіші приклади, що належать до жанру літературної біографії (П. Хонан "Шекспір. Життя", С. Грінблатт "Вілл у світі: Як Шекспір став Шекспіром", П. Акройд "Шекспір. Біографія") і біографічної белетристики (Е. Берджес "На сонце не схожі", Г. Тіффані "У мого батька була дочка. Історія Джудіт Шекспір", Ю. Домбровський "Три новели про Шекспіра"). Зазначено, що в літературних біографіях природа грає дві взаємозалежні ролі: виступає як частина фактичного обрамлення й тла для розвитку Шекспірового таланту, а також як когнітивна метафора, покликана пояснити таємницю цього таланту. Що стосується біографічної белетристики, з'ясовано, що в розглянутих творах не можна знайти жодного фрагменту з докладним зображенням батьківщині В. Шекспіра, проте розповідь насичена природою: на рівні метафор, характеристик персонажів, психологічного паралелізму тощо. Зроблено висновок, що обидва типи біографічних творів мають одну спільну рису: територіальний імператив не викликає сумнівів - природа мала величезний вплив у процесі становлення В. Шекспіра як особистості та драматурга.

Розглянуто сюжетні, образні, наративні та стилістичні характеристики роману Дж. Вінфілда "Мене звати Вілл", який є яскравим прикладом біографічної белетристики. Переплетіння у творі наративних потоків сучасного та минулого надає змогу поєднати філологічно-дослідницький та біографічний компоненти з фікціональними елементами. Специфіка біографічного пошуку в романі полягає у прагненні автора індивідуалізувати й осучаснити існуючі біографічні концепції шляхом віддзеркалення долі молодого Вільяма Шекспіра в житті юнака доби 1980-х рр.

Верше у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві надано комплексний аналіз сучасного біографічного дискурсу до В. Шекспіра. Визначено літературно-художню шекспіріану - сукупність письменницьких біографій - як тематичний різновид метажарну біографістики та виділяє такі його основні атрибути як документальність, використання домислу та вимислу, присутність авторської суб'єктивності. Розроблено й апробовано полікритичну методологічну стратегію вивчення письменницької біографії, що дозволило створити типологію біографічної шекспіріани, окреслити її жанрову багатоманітність і виявити специфіку структурування в сучасній масовій свідомості художнього образу В. Шекспіра як "біографічного автора". У загальному масиві біографій В. Шекспіра виокремлено та детально проаналізовано дві ключові моделі біографічного письма - літературна біографія та біографічна белетристика, а також алюзивно-концептуальну прозу з біографічним елементом, що деконструює образ драматурга чи використовує його як емблему.

Проаналізовано масив споминів Західної України перших десятиріч ХХ ст. Зокрема, автор докладно зупиняється на подорожній "Венеції" О. Назарука. Збагачений белетристичним компонентом, елементами его-белетристики, твір галицького письменника став окрасою вітчизняної мемуаристики.

Здійснено комплексний аналіз особливостей поетики антинігілістичних романів О. Ф. Писемського 1860 - 1870-х рр. Сформовано теоретико-методологічну базу щодо вивчення антинігілістичних романів письменника, систематизовано й уточнено основні жанрові ознаки антинігілістичної белетристики, особливості її становлення у межах художнього дискурсу російської літератури другої половини XIX ст. Проаналізовано жанрову природу, прийоми композиції, види художнього часу та простору, роль рамкових елементів композиції у розкритті авторського задуму, форми присутності автора у тексті романів "Взбаламученное море" та "В водовороте". Систематизовано та класифіковано форми інтертекстуальності у романі "Взбаламученное море". Визначено функції внутрішніх заголовків у художній структурі твору. Розглянуто специфіку використання прийому художньої деталізації у романі "В водовороте". Виявлено основні типи героїнь-нігілісток та простежено еволюцію цього образу в антинігілістичному дискурсі письменника. Здійснено порівняльний аналіз основних поетикальних прийомів на матеріалі обох творів.

Комплексно досліджено типологічну систему образів в українській історичній прозі першої половини XIX ст. Вперше проаналізовано особливості персонажів класичної романтичної белетристики та визначено два їх головні типи. Перший - образи реальних історичних осіб у художній інтерпретації письменників. Другий тип репрезентує образи, які передають і відтворюють світогляд епохи, не мають історичних прототипів, але повною мірою відповідають типу героя певної доби. Проаналізовано відповідні твори В. Наріжного, О. Сомова, П. Білецького-Носенка, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Є. Гребінки, П. Куліша. Репрезентовано романтичний тип українського національного героя. Вперше в українському літературознавстві проаналізовано образи українського поспільства та козацтва в історичній прозі першої половини XIX ст., зроблено акцент на їх національному характері.

Наведено комплексний підхід до аналізу біографістики як одного з літературних феноменів, що все частіше потрапляє в поле зору сучасних науковців, але тим не менше є явищем, малодослідженим у теоретичному аспекті та маловивченим - в історико-літературному. На базі досвіду осмислення біографічних творів запропоновано дефініції низки понять, пов'язаних із біографічним дискурсом. Крім того, у процесі теоретико-літературного аналізу здійснено спробу окреслення базових характеристик літературної біографістики загалом та основних її типологічних різновидів (літературна біографія, біографічна белетристика) зокрема. Атрибутивними ознаками біографічних творів постають документальність, використання домислу та вимислу, авторський суб'єктивізм, а модусними - специфіка статусно-професійної належності протагоніста, ступінь інтеграції долі конкретної людини в загальноісторичний контекст, хронологічний обшир біографічного наративу, пафос або тональність оповіді, орієнтація на конкретну чи гіпотетичну читацьку аудиторію, а також позатекстовий вимір, який реалізується здебільшого у площині відносин на рівні "автор/читач".