Проаналізовано поему Я.Славутича "Словецкий в'язень", творчість запорізького художника в Австрії В.Грозного. Охарактеризовано прагматичний потенціал асоціонімів у поезії І.Багряного. Розглянуто етикетний регіоналізм як засіб вираження поштивості в епістолярію Б.Лепкого, імена біблійних персонажів як емоційно-стилістичний засіб у творах Я.Славутича.

Проанализированы поэма Я.Славутича "Словацкий узник", творчество запорожского художника в Австрии В.Грозного. Охарактеризован прагматический потенциал асоционимов в поэзии И.Багряного. Рассмотрены этикетный регионализм как способ выражения поштивости в эпистолярии Б.Лепкого, имена библейских персонажей как эмоционально-стилистическое средство в произведениях Я.Славутича.

Висвітлено життєвий шлях і творчу діяльність відомого українськго поета-емігранта Я.Славутича. Наведено літературознавчий аналіз таких його поетичних творів, як "Одрад і Доброслава", "Скарга", "Донька без імені", "Соловецький в'язень".

Освещены жизненный путь и творческая деятельность известного украинского поэта-эмигранта Я.Славутича. Приведен литературоведческий анализ таких его поэтических произведений, как "Одрад и Доброслава", "Жалоба", "Дочь без имени", "Соловецкий узник".

Доведено, що в художній системі В. Набокова двійництво може коригувати розстановку дійових осіб твору, показує за цих умов відносність опозицій друг / ворог, добро / зло, нормальний / божевільний, живий / мертвий, люди / речі. Зазначено, що провідним елементом дії даних пар є вектор притягування / відштовхування. Визначено основні різновиди набоківських двійників - персоніфікований і неперсоніфікований (проективний та непроективний). Проаналізовано, що саме вони характеризують провідний конфлікт бінарних взаємин - внутрішній чи зовнішній. Висвітлено, що принцип контекстуальних бінарних опозицій (справжність / мімікрія, прозорість / непрозорість) формує архітектоніку "Запрошення до страти" та "Відчаю" як романів з підвищеним значенням інтертекстуальності. Обгрунтовано, що поетика двійництва у творах В. Набокова визначається модерною грою, в якій можуть брати участь, замінюючи один одного, люди та маски, люди та речі. Акцентовано увагу на тому, що перетворення, використані автором у творах, формують відчуття світу, в якому живе та мертве постійно міняються місцями, а люди грають невластиві їм ролі, зокрема, актор / дублер, людина / двійник, брат / близнюк-клон, в'язень / кат.

Висвітлено питання стосовно перебування українців у, створеному в 1934 р. на теренах Поліського воєводства Польської держави, таборі "Береза Картузька". Цей заклад було утворено з метою нейтралізації та залякування як опозиційних до офіційної влади політичних сил, так і окремих осіб. Значну частину в'язнів досліджуваного карального закладу становили українці, які почали прибувати в Березу Картузьку вже у першій половині липня 1934 р. Це були члени ОУН, її симпатики, а також патріотично налаштовані особи. В'язні-українці становили в таборі окрему групу, члени якої характеризувались належним рівнем освіти та високою національною свідомістю. Береза Картузька не виконала тих завдань, які покладались на неї властями. Більшість українських націоналістів після звільнення повертались до антипольської діяльності. Водночас, табір став одним із символів авторитарного режиму Польщі 1930-х рр.

Мета роботи - спроба вивчити деякі аспекти повсякдення в'язня в пенітенціарних закладах II Речіпосполитої за матеріалами Волині та Східної Галичини, а саме висвітлити питання класифікації ув'язнених, простежити процес потрапляння їх до тюрми та адаптації до нових реалій, порушити проілеми, пов'язані з харчуванням, працею, освітою, релігійними практиками, з'ясувати причини і спосоіи втечі з в'язниці, простежити контакти арештантів із родиною та громадськими організаціями, а також проблеми, пов'язані з постпенітенціарним життям. Методологія грунтується на використанні загальнонаукових і спеціально-історичних методів дослідження, у тому числі проблемно-хронологічного, синхронного, діахронного, порівняльно-історичного та ін. Уперше у сучасній українській історіографії здійснено спробу дослідити окремі аспекти повсякдення в'язня в пенітенціарних закладах міжвоєнної Польщі за матеріалами Волині та Східної Галичини. Висновки: в установах виконання покарань перебували різні категорії ув'язнених, чиє повсякдення - від потрапляння за грати й до виходу на свободу - мало регламентований характер. Новоприбулі утримувалися в тимчасових карантинних приміщеннях. В'язні систематично нарікали на якість харчування. Досліджувані тюрми мали шпиталі або стаціонарні амбулаторії. Контингент залучався до трудової діяльності, яка мала виховний та матеріальний ефект. У місцях позбавлення волі засуджені могли здобути елементарну освіту, а також отримували можливості для задоволення релігійних потреб. Окремі ув'язнені з різних причин удавалися до втеч. Спорадичним явищем щоденного життя в'язнів були зустрічі з родичами та друзями. Важливу роль у підготовці особи до звільнення та постпенітенціарного життя відігравала громадська організація "Патронат".

Мета роботи - порівняти концепт "неволя" в семіотиці картин світу О. С. Пушкіна і Сабахаттіна Алі, поетів, творчість яких відіграє важливу роль у російському й турецькому гуманітарному просторі. Об'єкт вивчення - тексти їх віршів, відповідно, "В'язень" ("Узник") і "Тюремна пісня V" ("Hapishane sarkisi V"), предмет дослідження - способи вираження авторського розуміння антонімічних концептів "неволя"/"свобода" в російській та турецькій мовах. Застосовано методи семантичного, граматичного, порівняльного аналізу, історико-описовий і описовий методи лінгвістичного дослідження. Результатом проведеної роботи є зіясування того, що О. С. Пушкін і С. Алі стикаються з однаковими проблемами і приходять до думки про суспільну значимість мистецтва, хоча жили і творили в різні історичні періоди і в різних соціальних умовах. Висновки: обидва поета віддають перевагу простоті авторського стилю письма; у обох поетів не могли скластися хороші відносини з урядами через різницю в поглядах на соціальний устрій своїх держав; обидва поети піддавалися гонінням з боку вищої суспільної ланки; і О. С. Пушкін, і С. Алі показали, що невільник, в'язень - не лише той, хто живе за гратами, а неволя - це не тільки тюремне ув'язнення. Людина здатна опинитися в полоні власних страхів, бажань, потреб, духовної залежності. Порушена в досліджених віршах проблема актуальна сьогодні, оскільки дає змогу ставити питання технологічної, соціальної, матеріальної, духовної залежності більшості сучасних людей із споживчою психологією. Практичне застосування дослідження можливо в процесі вивчення російської та турецької мов, літератур і культур, у тому числі в компаративній психолінгвістиці та компаративному літературознавстві.