Окреслено деякі синхронні паралельні явища ідеологічного, кінематографічного й архітектурного дискурсів початку 1930-х рр.

Наведено філософське осмислення антропологічного виміру події у трансформаціях візуальності. Досліджено нелінійні зміни історико-культурних стратегій бачення, концептуалізовані у подієвій моделі трансформації. Зафіксовано появу нової антропології, розробленої у межах існуючих філософських концепцій події. Зроблено розмежування між поняттями "візуальність" і "візуальне", що дозволяє осмислити можливість події, яка трансформує історико-культурні стратегії бачення. Наведено тлумачення події як сприйняття того, що залишалося раніше поза сприйняттям. Обгрунтовано концепцію афективного образу, який функціонує у межах комунікації, та образу-вестігіуму як постподієвого сліду, який формує нову стратегію бачення. Проаналізовано сприйняття, що є носієм трансформації візуальності.

Наведено матеріали доповідей учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції "Візуальність в умовах культурних трансформацій", що проходила у жовтні 2009 р. в Черкасах. Розглянуто питання естетосфери авангардизму, естетики спонтанності у візуально-культурних парадигмах ХХ ст. Описано перформативні функції візуальності у формуванні культурного світогляду сучасної парадигми. Проаналізовано вплив символічних форм образної пам'яті на процеси культурної самоідентифікації спільноти. Розкрито значення іконологічної концепції А. Варбурга про способи переказу досвідів минулого за допомогою візуальних форм мистецької експресії. Висвітлено естетичні аспекти візуалізації деяких християнських теологем в сучасному кінематографі, особливості візуальності художньої мови. Визначено візуалізацію як форму естетизації молодіжної культури, специфіку рецептивного процесу за умов сучасної текстоцентричної парадигми, своєрідність та новаторство новелістики Г. Михайличенка на основі грунтовного аналізу його філософії символізму. Особливу увагу приділено проблемам історії і теорії філософії. Розглянуто питання методології і критеріїв наукового пізнання. Розкрито взаємозв'язок символічного та раціонального в іконоборських рухах Київської Русі, теоретико-методологічні засади формування та репрезентації гендеру в соціально-філософському аспекті, науково-теоретичні засади релігієзнавчого аналізу філософсько-літературної спадщини І. Франка.

Приведены материалы докладов участников Всеукраинской научно-практической конференции "Визуальность в условиях культурных трансформаций, которая состоялась в октябре 2009 г. в Черкассах. Рассмотрены вопросы эстетосферы авангардизма, эстетики спонтанности в визуально-культурных парадигмах ХХ ст. Описаны перформативные функции визуальности в формировании культурного мировоззрения современной парадигмы. Проанализировано влияние символических форм образной памяти на процессы культурной самоидентификации сообщества. Раскрыто значение иконологической концепции А. Варбурга о способах изложения опытов прошлого с помощью визуальных форм художественной экспрессии. Освещены эстетические аспекты визуализации некоторых христианских теологем в современном кинематографе, особенности визуальности художественного языка. Определены визуализация как форма эстетизации молодежной культуры, специфика рецептивного процесса в условиях современной текстоцентрической парадигмы, своеобразие и новаторство новелистики Г. Михайличенко на основе анализа его философии символизма. Особое внимание уделено проблема истории и теории философии. Рассмотрены вопросы методологии и критериев научного познания. Раскрыты взаимосвязь символического и рационального в иконоборских движениях Киевской Руси, теоретико-методологические основы формирования и репрезентации гендера в социально-философском аспекте, научно-теоретические основы религиоведческого анализа философско-литературного наследия И. Франко.

Акцентовано увагу на ocular-центристській творчості Метью Барні, художні акції якого репрезентують варіативність буття в символічному просторі. Досліджено 5 частин арт-проекту "Кремайстер", головною ідеєю якого є осмислення та відображення багатовікової історії людства, шляхом використання засобів кіно, фотографії, музики, танцю, архітектури, інсталяції, боді-арту, перформансу та інших складових сучасної візуалістики. Узагальнено, що візуальні коди арт-авангардних проектів Метью Барні за сутнісними ознаками є актуалізаторами нових бачень.

Проаналізовано візуальність як складову стилю Нечуя-Левицького в руслі полеміки зі статтею Івана Франка "Ювілей Івана Левицького (Нечуя)". Об'єкт дослідження - повість "Причепа", предмет - візуальні образи, а саме: портрети, пейзажі, інтер'єри, а також вияви підсвідомого - сни та передчуття. Основний акцент - на функціонуванні візуальних компонентів, на участі їх у архтектоніці твору та формуванні ідеї твору. Так завдяки портретам Іван Нечуй-Левицький увиразнює та деталізує різницю між різними станами та націями, починаючи від зовнішнього вигляду, одягу, манер і закінчуючи способом життя. Протиставляючи природу та інтер'єри письменник розкриває характери героїв: в одній і тій же візуальній картині кожен соціотип бачить притаманний йому ідеал. У сні Ганя бачить символічну візію подій, сновидіння "обернене" до прогулянки Нестеринським Яром, наповнене протилежною символікою. Візуальне передчуття смерті Гані втілює образ води: прикметно, що візії Яся й Гані видаються продовженням одне одного. Отже, візуальне в Нечуя-Левицького не є творчою випадковістю, а втілює собою творчу стратегію.

Розглянуто актуальну проблему домінування візуальних образів у сучасній культурі та мистецтві, зокрема гламурного образу. Феномен візуального розглядається як основна стратегія культури і мистецтва ХХI століття, фактор конструювання соціальних практик, образу життя, габітусу сучасної людини, її ідентичності. Надано дефініцію поняття "гламурний образ"; пояснюється причина домінування гламурних образів у сучасному соціокультурному просторі.

Окреслено особливості формування трансфемінізму. Представлено взаємодію між появою трансфобних ідей у феміністичному дискурсі та спроб їх усунення в трансфемінізмі. Окреслено, що попри суперечливість теоретичних підходів у межах даного напряму, спільним вихідним пунктом трансфемінізму є усвідомлення правомірності бажання людини реалізувати себе, зокрема й шляхом змін тендеру, тілесності. Наголошено увагу на актуалізації сфери медіа та становлення явища трансмедіа. Сучасні візуальні практики трансмедіа охоплюють різні види мистецтва, перформанси, нет-арт, покази мод, виражаючи аспекти трансгендерно і гендерно-невідповідного досвіду, намагаючись установити відповідність між естетикою, політикою та технологіями культурного виробництва.

Окреслено особливості формування трансфемінізму. Представлено взаємодію між появою трансфобних ідей у феміністичному дискурсі та спроб їх усунення в трансфемінізмі. Окреслено, що попри суперечливість теоретичних підходів у межах даного напряму, спільним вихідним пунктом трансфемінізму є усвідомлення правомірності бажання людини реалізувати себе, зокрема й шляхом змін тендеру, тілесності. Наголошено увагу на актуалізації сфери медіа та становлення явища трансмедіа. Сучасні візуальні практики трансмедіа охоплюють різні види мистецтва, перформанси, нет-арт, покази мод, виражаючи аспекти трансгендерно і гендерно-невідповідного досвіду, намагаючись установити відповідність між естетикою, політикою та технологіями культурного виробництва.

Здійснено соціально-філософське дослідження феномена візуалізації ідентичності суб'єкта у соціальному просторі інформаційного суспільства. Установлено, що з позиції наукового осмислення міфічного світогляду ідентичність постає конструктом реїфікації відносин, а наукове осмислення філософського світогляду дозволяє розглядати ідентичність як концепт (теоретичний конструкт). Виділено метод дискурс-аналізу (зокрема візуальний дискурс-аналіз) як перспективний для дослідження концептуально-понятійної екзистенції феномена ідентичності. Показано, що ідентичність у соціальному просторі конституюється на базі візуальних образів. Моду й стиль відзначено як візуальні практики особливої активізації образності, міфотворчості й метафоризації ідентичності в глобалізованому просторі, її візуальною методологією. Виявлено, що візуальність є фактором рутинного мімезису й відповідає сутності ідентичності, а візуалізація - фактором креативного проектування й конструювання нових значень і більше відповідає процесу ідентифікації. Виявлено так званий "хороший дизайн" ("good design") глобалізованої ідентичності в інформаційному просторі, що передбачає проектування ідентичностей зрозумілих і практичних. Зауважено, що ідентичність суб'єкта у соціальному просторі інформаційного суспільства візуалізується на підставі особливих, властивих глобальному сучасному світу візуальних практик, за допомогою візуальних метафор і постає захисним механізмом виживання людини в глобальному соціальному просторі, заповненому неосяжними потоками інформації.

Досліджено особливості рекламного і художнього міфу в житті сучасної людини. Доведено, що часте звернення до них з боку сучасників зумовлене насамперед надмірною кількістю інформації, з якою щодня стикається людина. В таких умовах й виникає прагнення до розваги через симулякри породжені популярною літературою чи кіно, рекламою, ЗМІ тощо. Стверджується, що в символічному виробництві та обміні новітні міфи не пояснюють світ, а активують уяву та чуттєвість людини, що й забезпечує їхню принадність. Вказано, що саме це і виступає основою явища міфізації в сучасному соціумі. З'ясовано також, що ще одною особливістю новітніх міфів є опертя на візуальність, а не слово та пояснення, як це мало місце в архаїчному міфі за доби первісності. Виявлено неоднозначність трактування понять "міфічне" та "міфізація" у сучасній науковій літературі. А також з'ясовано, що існує декілька підходів при використанні понять міфологізації та міфізація суспільного життя. За першим із них відбувається їх ототожнення, а за іншим дослідниками здійснюється їх розрізнення як відмінних за природою і значенням в суспільстві феноменів. Міфізація при сучасних комунікативних процесах дає можливість надолужити дефіцит чуттєвих переживань, розважаючи людину-споживача. Вказано, що рекламний міф в таких умовах виступає в ролі симулякра, своєрідної "іграшки", засобом розваги для багатьох сучасних людей. Окрім цього досліджено зв'язок явищ "планшетної свідомості" та "кліпового мислення", які сприяють створенню та поширенню новітніх міфів. Вказано, що у сучасній англомовній науковій літературі популярними стали поняття "mythogenesis" - міфотворення чи міфотворчість (створення та поширення міфів) та "mythogizer" (створювач і поширювач міфів).

Мета роботи - дослідження кінопоетики збірки В. Стефаника "Дорога"; дати відповідь на проблемне питання: чи послідовний митець у використанні кінопоетичних засобів. Стефаникознавці послідовно констатують візуальність новелістики письменника, але ці твердження позбавлені уважного текстуального аналізу. Використано методику, яка передбачає увагу до художнього простору, внутрішнього світу персонажів, кольористики, звуків і художніх деталей. Основну увагу звернено на твори "Дорога", "Скін", "Палій", "Похорон", "Сон", "Озимина", "Такий панок". Це й становить історико-літературну новизну роботи. Проаналізовано кольористику планів, семантику художніх деталей, образи, надані крупним планом, динаміка подій у кадрі; з'ясовано, що лише багатозначні в семантичному плані образи надаються крупним планом, кольористика послідовно розташованих кадрів збігається, гармонічності кадрам додають використані звуки. У новелах спостерігається чергування загальних і крупних планів, остання та перша новела створюють цілісність завдяки використанню візуального образу дороги.

Здійснено дослідження візуальної образності в художній прозі І. Нечуя-Левицького та висвітлено поетику реалізму за допомогою візуального коду. Окреслено функціонування поняття "візуальність" у сучасному літературознавстві, осмислено концепцію реалізму в літературно-критичних працях І. Нечуя-Левицького. Наголошено на ролі візуальних стратегій у прозі письменника та визначено місце візуальності у його стилістиці, а також розглянуто творчість крізь призму зорової образності. Охарактеризовано особливості портретування та пейзажних описів, виявлено інтермедіальні форми театралізації та живопису у прозі І. Нечуя-Левицького. Акцентовано на візуальній репрезентації літературних стилів, зокрема декадансу, у творчості письменника, проаналізовано сучасні інтермедіальні інтерпретації повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" в аспекті візуальності.

Продемонстровано, що сучасний гламур являє собою феномен сучасного українського суспільства. В силу своєї універсальної природи він змінює структуру часу і простору сучасної людини, підпорядковуючи собі всі сфери життя. Репрезентації гламуру виходять за рамки приватного простору людини, який кожен може моделювати відповідно до своїх індивідуальних потреб і бажань. Гламур задає логіку розвитку в настільки різних сферах людської діяльності, як політика, економіка, мода, реклама, кіно, література. Розкрито положення, що сучасний гламур проходив своє становлення та розвивався в триєдиному процесі глобалізації, урбанізаціі та ускладнення медійного простору. Встановлено стійкі характеристики соціокультурного типу "homo glamuricus": здатність до навчання гламуру за допомогою друкованих та електронних посібників, сфера професійної реалізації в області креативних індустрій, розуміння сфери дозвілля як пріоритетної над професійною сферою, і нарешті, медійна активність. Способи репрезентації гламуру в сучасному суспільстві різноманітні, але всіх їх поєднує симулятивна природа і переважно візуальний характер презентації. Можна констатувати, що в системі відносин внутрішні мотивації / зовнішні репрезентації поняття зовнішнього є більш значущим. Доводиться, що типологічні підстави для аналізу гламуру можуть бути різні. Проте, представляється можливим визначити ряд ознак гламуру як феномена, що функціонує в сучасній культурі. У найбільш загальному сенсі до них відносяться репрезентативність, комерціалізація, типізація і візуальність.