Висвітлено дані стосовно життя та творчості Вінграновського М.С. - видатного українського письменника, сценариста, кінорежисера та кіноактора. Наведено біобібліографічний покажчик його творів і літератури про нього, а також описи художніх і документальних фільмів, автором сценарію або режисером яких він є.

Освещены данные, касающиеся жизни и творчества Винграновского Н.С. - выдающегося украинского писателя, сценариста, кинорежиссера и киноактера. Приведен биобиблиографический указатель его произведений и литературы о нем, а также описания художественных и документальных фильмов, автором сценария или режиссером которых он является.

Висвітлено специфіку поліфонізму поетичного дискурсу шістдесятників на прикладі творчості В. Симоненка, М. Віграновського, В. Підпалого. Проаналізовано понятійний апарат, що містить терміни "поліфонізм", "діалогізм", "чуже слово". Розглянуто твори шістдесятників, які грунтуються на даних засадах. Розкрито стильові особливості неоромантизму, неонародництва, космізму та натурфілософії лірики шістдесятників. Досліджено естетизм, особливості метафоричності та принципи гуманізму, актуальні для творчості В. Симоненка, М. Вінграновського, В. Підпалого. З'ясовано визначальні особливості творчих феноменів досліджених авторів, специфіку стилів і змістові домінанти їх творчості.

На підставі зіставлення творчості представників українського та російського шістдесятництва - М. Вінграновського та А. Вознесенського - охарактеризовано типологічні збіги та відмінності у творенні національного образу світу. Виявлено особливості поетики авторів, досліджено аспекти загальнолюдського та національного в їх творчості, визначено мотивацію вибору пріоритетних духовних цінностей та способи їх художньо-естетичного освоєння. В образах світу охарактеризовано співвідношення типологічного та своєрідного, з'ясовано їх рецепцію в оригінальних авторських текстах і перекладах.

Подано інформацію про роботу лексикографічної лабораторії "Острозький неограф" Національного університету "Острозька академія", висвітлено теоретичні та практичні аспекти неолого-неографічних досліджень, проблеми лексикографічного опису авторських новотворів у сучасних неологічних словниках. Наведено лексикографічний опис авторських лексичних новотворів Ліни Костенко та Миколи Вінграновського (персональні і зведений словники).

Приведена информация о роботе лексикографической лаборатории "Острожский неограф" Национального университета "Острожская академия", освещены теоретические и практические аспекты неолого-неографических исследований, проблемы лексикографического описания авторских неологизмов в современных неологических словарях. Дано лексикографическое описание авторских лексических неологизмов Лины Костенко и Ноколая Винграновского (персональные и сводный словари).

Досліджено проблемно-тематичні та жанрово-стильові особливости поем І. Драча. Проаналізовано ідейно-естетичні пошуки поета в жанрі поеми. З'ясовано типологічну специфіку жанрової природи поем автора, їх значення в літературному процесі новітньої доби. Простежено генезу та шляхи розвитку жанру поеми. Проаналізовано художній дискурс поетичного епосу шістдесятників. Окреслено філософсько-психологічне підгрунтя поемної творчості І. Драча. Вивчено впливи літературних традицій (Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан) на формування літературного світогляду та стилю митця. Розглянуто поемну творчість І. Драча в контексті розвитку української поезії XX ст., зокрема сучасників поета (Б. Олійник, Ліна Костенко, М. Вінграновський, Д. Павличко).

Висвітлено питання пізнього поетичного модернізму, його ролі у розвитку української літератури XX ст. Проаналізовано творчість Ю. Андруховича, Н. Білоцерківець, Ю. Буряка, В. Герасим’юка, 0. Забужко, С. Короненко, І. Малковича, П. Мідянки, І. Римарука в контексті пізнього поетичного модернізму. Розкрито різні аспекти архетипного образу міста та їх роль у модерністському світосприйнятті. Охарактеризовано найбільш поширені художні моделі: "чуже місто", "місто-міф", "місто-пекло" та ін. Визначено естетичні функції трансформованих прийомів літературної театральності у творчості Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Малковича (карнавалізація, маскування, пародія, містифікація тощо). Представлено модерністський підхід в інтерпретації історії у світлі теоретичних концепцій зарубіжних (М. Бердяев, М. Гайдеггер, Т. де Шарден, К. Ясперс) і вітчизняних (М. Костомаров, Д. Чижевський) учених. Висвітлено різні підходи представників генерації 80-х у художній реалізації історіософських концепцій буття України, зокрема: пародійно-карнавалізоване відображення історії (Ю. Андрухович), театралізація та деміфологізація минулого (І. Малкович), філософське осмислення складних проблем історичного буття (Ю. Буряк, В. Герасим’юк, О. Забужко, І. Римарук). Проаналізовано основні напрямки художнього міфологізму в творчому середовищі генерації 80-х. Розкрито основні аспекти філософсько-художнього втілення екзистенціальних мотивів та образів: самотність, відчуження, абсурдність буття, відчай, смерть, тиша, мовчання. Охарактеризовано художню своєрідність лірики поетичного покоління 80-х, наведено її зіставлення з творчістю інших представників поетичного модернізму (А. Ахматова, Б. Бойчук, Е. Верхарн, М. Вінграновський, В. Голобородько, І. Калинець, В. Кордун, В. Стус, Г. Тракль).

Проведено комплексне дослідження інтертекстуальної взаємодії провідних архетипно-культуральних та екзистенційних мотивів української лірики другої половини XX - початку XXI ст. Виокремлено лірику культуральну та, вужче, культурософську. З'ясовано ментальні й екзистенційні джерела художньої натуро- та культурософії, досліджено поетичні засоби нарощення духовно-мистецького, інтелектуально-емоційного шару завдяки як актуалізації архетипних мотивів, символів, образів, так і оновленню художньої палітри. Означено динаміку української лірики даного періоду як розгортання єдиного духовно-мистецького тексту. Під цим оглядом проаналізовано поезію шістдесятників (Ліна Костенко, М. Вінграновський, І. Драч, Д. Павличко, В. Коротич, В. Симоненко), постшістдесятників (В. Стус, В. Голобородько), "Нью-Йоркської групи" (Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський), "Київської школи" (В. Кордун, М. Воробйов, М. Григорів), а також поетів, що стоять певною мірою осібно від літературних течій, угруповань, шкіл (Л. Талалай, М. Шевченко, П. Вольвач). Аналіз художніх текстів показав, що над усіма екзистенціалістськими моделями, інтертекстуальними комбінаціями архетипів, дискурсів, цитат, мотивів, концептів творчо живий, невтоленний автор здобувається та на власний емоційно-мислительний прорив у незвідане.

Вперше в українському літературознавстві й історії літератури з'ясовано концептуальну специфіку любовної лірики у творчому доробку В. Сосюри, В. Симоненка, М. Вінграновського. Вперше розкрито специфіку петраркізму як стильової константи, що, вийшовши за межі свого часу, стала однією зі складових любовної лірики в аспекті платонічних переживань як вищого рівня сублімації. Розкрито різні форми поетичного втілення лібідо від чуттєвого до духовного значення. Інтерпретацію досліджуваної любовної лірики митців здійснено в смисловому розумінні петраркізму з урахуванням ідіостилю кожного поета, обгрунтовано мотиви ідеалізації жінки, простежено драми сердечних переживань ліричних героїв. Доведено право на існування поняття "петраркізм" у системі стилів, у творчій практиці поетів і в літературознавчому термінологічному апараті.

Творчий доробок відомого прозаїка та фольклориста Романа Дідули чи не з першої книжки привернув увагу сучасників. Микола Вінграновський уважав його роман "У найменшому з-поміж світів" перлиною української літератури для дітей. Василь Захарченко ставить прозу Р. Дідули в один ряд із творчістю В. Стефаника та В. Міняйла. Відомий перекладач античних творів Андрій Содомора вельми слушно зазначає: "Його проза має в собі щось від молитви, від сповіді; письменник шукає не читача, ба лише того, хто приєднає свій голос - до моління за рідну землю". Романи Р. Дідули "Крутий час", "У найменшому з-поміж світів", "Час і пора", повісті "День над вечірнім берегом", "Малі серед великих, великі серед малих", "Списана гора" тощо, як і досить унікальні збірки фольклорних творів, яскраво потверджують усе сказане вище.

Роботу присвячено видатному українському поету, письменнику, актору, кінематографісту, лауреату Шевченківської премії, який народився у м. Первомайську. Основу публікації становлять спогади знайомих, друзів, родичів, що мешкають у м. Первомайськ, більшість із яких введено до наукового обігу вперше.

У компаративістському вимірі, через зіставлення творчості поетів-шістдесятників М. Вінграновського й А. Вознесенського, розкрито в їх доробкові базові аспекти основних смисло- та формотворчих складників національних образів світу. Виявлено особливості поетики обох авторів, досліджено аспекти загальнолюдського й національного в їх творчості, установлено мотивацію вибору пріоритетних духовних цінностей і способи їх художньо-естетичного освоєння. В образах світу охарактеризовано співвідношення типологічного та своєрідного, з'ясовано їх рецепцію в оригінальних авторських текстах і перекладах.

Розглянуто особливості функціонування фунеральних жанрів у творчості поетів-шістдесятників: І. Жиленко, М. Вінграновського, В. Симоненка, І. Драча, С. Йовенко, В. Коротича. Проаналізовано найбільш помітні вірші, які тематично або структурно можна віднести до існуючих жанрів фунеральної поезії. Вирізняються жанротвірні ознаки, що виступають в обраних поезіях як маркери жанру. Аналіз фунеральної поезії шістдесятників надає можливість зробити висновок про те, що ці жанри з часом трансформувалися, набули нових рис, але в цілому зберегли традиційні ознаки. Дослідження таких питань важливе не лише для пізнання творчості окремого письменника чи навіть якоїсь національної літератури, а й для з'ясування відповідних аспектів загальносвітового процесу конкретного культурно-історичного періоду.

У компаративістському вимірі, через зіставлення творчості поетів-шістдесятників М. Вінграновського й А. Вознесенського, розкрито в їх доробкові базові аспекти основних смисло- та формотворчих складників національних образів світу. Виявлено особливості поетики обох авторів, досліджено аспекти загальнолюдського й національного в їх творчості, установлено мотивацію вибору пріоритетних духовних цінностей і способи їх художньо-естетичного освоєння. В образах світу охарактеризовано співвідношення типологічного та своєрідного, з'ясовано їх рецепцію в оригінальних авторських текстах і перекладах.

Вміщено дослідження, статті, есеї про українських письменників XX ст., починаючи від раннього модернізму (творчість І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, розглянутих крізь призму українсько-скандинавських літературних зв'язків); творців епохи Розстріляного Відродження (І. Багряний, В. Винниченко, О. Гаврилюк, О. Довженко, В. Домонтович, М. Йогансен, М. Куліш, Ю. Липа, В. Підмогильний, У. Самчук, М. Хвильовий, Ю. Яновський); прозаїків-шістдесятників і художників слова межі тисячоліть (М. Вінграновський, О. Гончар, А. Глущак, А. Дімаров, І. Жиленко, О. Жовна, Є. Кононенко, Б. Нечерда, В. Тарнавський, В. Шевчук, В. Шкляр). Окрему увагу приділено репрезентативним постатям і духовному спадку науковців, у тому числі представникам одеської літературознавчої школи (Н. Кузякіна, А. Слюсар, В. Фащенко), а також історії кафедри української літератури Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Враховано новітні ідеї про українське мистецтво XX ст., які прийшли "зліва", "справа", "з центру", "здалеку" та "зблизька", тільки за умови їх продуктивності, незашореності, спроможності пізнати явище літератури як самобутній творчий феномен у системі інших і багатоаспектності функціонування. Аналітичний підхід до окремих творів супроводжувався орієнтацією на вивчення і таких аспектів знань, як тип культури, культурно-стилістичної епохи, тип твору, тип письменника, що сприяло пошуку асоціативних зв'язків мистецьких явищ, інтертекстуальності, поглибленню інтересу до культури слова.

Розглянуто творчість Миколи Вінграновського під новим кутом зору, який раніше комплексно не залучали для інтерпретації цього корпусу текстів, а саме в площині міфопоетики. Увагу зосереджено на точці перетину між творами автора-шістдесятника (як поетичними, так і прозовими) і прадавніми міфологічними оповідями українців та інших народів. Охарактеризовано категорію міфу в людській свідомості та в літературі. До аналізу залучено рівні мовних конструкцій і часопросторової моделі, розглянуто поетику загадки й концепт табуйованого імені, архетипні образи та міфологеми. Водночас проаналізовано авторські модифікації, яких архаїчні міфологічні моделі й образи зазнають у своєрідній аксіологічній структурі, розробленій М. Вінграновським, що дає змогу вписувати його міфотворчість у парадигму модернізму. Досліджено особливості мовних конструкцій і часово-просторових відношень міфу у творчості поета. Особливу увагу приділено типологічній близькості доробку М. Вінграновського і поетів Київської школи.