У покажчику, присвяченому життєвому та творчому шляху відомого київського мистецтвознавця В.П.Підгори, вміщено дані про творчий доробок вченого , якийскладає понад 400 наукових і науково-публіцистичних, поетичних і перекладацьких творів - альбомів, каталогів, буклетів, календарів, есе, статей, віршів, перекладів поезій та інших робіт, що розкривають розмаїття мистецького й архітектурного сьогодення та минулого України, духовне життя самого автора, подано перелік публікацій про нього.

Роботу присвячено перебуванню Т.Г.Шевченка на Україні, зокрема, на Полтавщині у 1843 - 1846 та 1859 рр. Окремий розділ присвячено тим полтавцям, які брали участь у викупі Т.Шевченка з кріпаччини, а також дослідникам та популяризаторам його творчості. Значну увагу приділено відомим поемам та віршам, які стали основоположними у його поетичній творчості ("Єретик", "Заповіт", "Великий льох" тощо).

Висвітлено питання теорії вірша та практичної роботи з віршованою формою. Наведено методику роботи з віршем та віршованою драматургією, що поєднує віршоритмічний, а також дійовий аналіз поетичного твору. Детально розглянуто народну систему віршування, українські народні ритми тощо.

Розглянуто віршування І.Франка або версифікацію - ту частину поетики, що є певною системою організації поетичного мовлення. Діахронічно і синхронічно досліджено всі віршовані твори Каменяра (поезії, поеми, віршовані драми) у плані метрики, ритміки, строфіки і римування. Частково розглянуто риму поета, з'ясовано елементи віршової майстерності та новаторства І.Франка, а також визначено його роль у розвитку українського віршування ХІХ ст.

На прикладі вірша М.Гумільова "Я вырван был..." розглянуто прояв дискурсу любові як дискурсу влади, який призводить до взаємодії природнього, традиційного та патологічного станів ліричного героя і світу.

Висвітлено лінгвософські та лінгвоестетичні аспекти теорії поетичної мови, особливості еволюції образного словника поезії 10 - 30 рр. ХХ ст. Зроблено системно-типологічний аналіз віршової мови українського символізму, поезії "Розстріляного Ренесансу" 20-х рр., підрадянської, західноукраїнської та емігрантської поезії 30-х рр. XX століття.

Розглянуто музично-звукові прийоми у композиції поетичних циклів Л.Українки. Значну увагу приділено індивідуально-авторському трактуванню біблійних мотивів темряви і сутінків у творах Д.Г.Байрона та їх осмисленню в українській культурній полісистемі, а також ритміко-фонічній організації віршованого твору. Детально проаналізовано діяльність визначних діячів української культури: В.Барвінського, О.Бурггардта, С.Гординського, І.Огієнка, Г.Сковороди, О.Потебні та ін.

Висвітлено актуальні проблеми давньої та класичної української літератури. Розглянуто семантику виокремлення певного словесного комплексу внаслідок гіпометрії віршованого ряду у поезії В.Стуса. Детально проаналізовано творчість видатних українських та зарубіжних письменників: Т.Шевченка, І.Франка, О.Кобилянської, М.Драй-Хмари, В.Підмогильного, Б.-І.Антонича, Г.Тютюнника, Г.Четтла, У.Персі, О.Пушкіна, М.Салтикова-Щедріна, Ф.Достоєвського та ін.

Досліджено питання історії ранньо- та пізньосередньовічних, барокових культур Європи. Охарактеризовано тему стосунків Бога та людини у метафізичних поезіях Л.Барановича, відображення культу землі в києворуській агіографічній прозі. Проаналізовано місце творчості церковників-літописців у суспільному житті України XVІ - XVIII ст., жанрово-творчу роль алегорій у байках Г.С.Сковороди, музичні аспекти віршів Д.Туптала, полемістику кінця XVI - початку XVIII ст. як підсумок минулого та предтечу майбутнього.

В статті автор звертається до поетичної творчості Т.Шевченка періоду заслання, в якій з особливою силою виявилися елегійнi настрої Кобзаря. Автор здійснив жанрову ідентифікацiю віршів періоду заслання, визначивши не лише характерні ознаки елегії, але й ті зміни, що відбувалися в ідейному змісті і художній структурі жанру протягом 1847-1857 років.

Розглянуто причини, що змусили Лесю Українку звернутися до поезії Г.Гейне. Зіставлено два вірші Гейне з їх перекладами. Проаналізовано референтне та прагматичне значення, метричні системи оригіналу та перекладу. Відзначено, що поетичні твори німецького класика в перекладах Лесі Українки стали невід'ємною частиною української культури.

Розглянуто художньо-образний зміст та взаємодію слова та музики у трьох хорах Д.Січинського на вірші І.Франка, деякі особливості виконавської творчості піаніста, а також проблеми взаємодії розмовних та музичних театральних жанрів. Детально проаналізовано культурно-освітню діяльність О.І.Маркуша (20 - 40 рр. XX ст.), методи покарання у педагогічній системі А.С.Макаренка. Особливу увагу приділено експериментальним дослідженням потенційних резервів підвищення ефективності функціонування комплексної системи професійної адаптації робітників, педагогічним умовам впливу комплексної дидактичної гри на розвиток мовленнєвих умінь у студентів-іноземців, структурному процесу педагогічного проектування тощо.

На початку ХХ ст. у Роменському повіті Полтавської губернії було зібрано рідкісні для української фольклористики народні віршовані оповідання, що увійшли в науку під народною назвою "протоколи". Досліджено специфічні риси "протоколів", які відповідають ознакам системи емпіричних жанрів і водночас є зразком фольклорного віршування.

Робота присвячена дослідженню еволюції стилю жанру байки, головним чином її віршованого різновиду, яке проведено на матеріалі німецьких байок XIII-XX ст., від перших відомих текстів до сучасних текстів 1998-1999 років. Обгрунтовано необхідність та зроблено спробу застосування універсальної науки про саморозвиток - синергетики для дослідження жанру байки в еволюції. Універсальні поняття синергетики - нелінійність розвитку, атрактор, дисипативні системи, моделювання, компресія інформації тощо наповнюються конкретним змістом стилістики і служать для подальшого поширення погляду на еволюцію жанру. Еволюція стилю байки розглядається як системний взаємозв'язок соціальних та стильованих атракторів. Зміни в стильових рисах та в стилістичних засобах розглядаються відповідно до соціальних замовлень суспільства.

Розглянуто основні системи європейського віршування. Значну увагу приділено ритмічному ладу вірша, зокрема, римі, римуванню, строфі. Детально і на прикладах подано алгоритм аналізу віршів.

Розглянуто теорію хвилеподібного розвитку літературних стилів у науковій практиці дослідників слов'янського бароко. Проаналізовано вплив російської та української мов на формування злочинного жаргону польської мови. Висвітлено грецькі мотиви в українських віршованих творах кінця XVI - середини XVII ст. Здійснено контрастивний аналіз зооморфізмів української, російської та білоруської мов у структурно-семантичному аспекті.

Проаналізовано зв'язок інноваційної педагогічної термінології з терміносистемами інших наук, питальні речення в українській мові, явище енантіосемії у сучасній українській літературній мові. Розглянуто семантичну структуру метафор у художньому мовленні П.Загребельного, мовотворчість Л.Костенко, іншомовні слова з експресивним значенням у поезії Є.П.Гуцала, дієслова "звучання" у прозових творах М.Коцюбинського, мовні засоби експресії у сатиричних і гумористичних віршах А.А.Бортняка, способи вираження порівнянь у поетичному мовленні Т.Г.Шевченка. Охарактеризовано суспільно-політичну лексику іншомовного походження у сучасних періодичних виданнях України, трансформацію фразеологізмів у прозі 90-х рр. XX ст. тощо.

Розглянуто питання теорії та практики перекладу з української, французької та німецької мов, зокрема, на прикладі перекладу казки, детективів, діалогічної мови в "Кульгавому бісі" Лесажа, мовно-фольклорних елементів у віршах Л.Українки та їх передачі в болгарських та французьких перекладах. Визначено відображення стилістичних особливостей мови Ф.Війона в перекладах його поезії українською та російською мовами, передачу ритму поезій П.Тичини французькою мовою, а також українські народнофольклорні елементи в перекладі М.Рильського роману "Тристан та Ізольда".

Простежено еволюцію жанрових особливостей художнього твору, починаючи з XVII ст. На підставі тези Л. Гінзбурга про виникнення у XVII ст. "позажанрового ліричного вірша" досліджено його художні особливості. Виділено два типи роботи з жанром: перший зумовлює появу жанрової дифузії або гібридів (роман з віршем); другий сприймає жанр як художній прийом, який забезпечує реалізацію літературних асоціацій. Доведено, що ці два етапи існування жанру складають його зовнішню (предметну) та внутрішню (смислову) форми. У другому випадку жанр є художнім прийомом і породжує особливе явище поетики - метафору вищого порядку. Проаналізовано критерії, які дозволяють бачити його в жанрі художньго прийому, визначено типові вербальні звороти, слова-індекси. Як наслідок розглянуто систему опосередкувань: одиничний твір - одиничний твір-першоджерело - жанр - культура. Показано на прикладі вірша Е. По "The Raven" як метафора вищого порядку перетворює цю послідовність на одномоментність.

Розглядаються традиції українського літературного бароко у творчості Т.Г.Шевченка, історизм поетичного мислення у християнсько-етичних вимірах поета, а також стилістичні засоби реалізації контрасту в поетичному мовленні митця. Досліджується вплив поетичного слова Т.Г.Шевченка на творчість О.Кобилянської, Г.Журби, В.Стуса та ін. Розкрито семантико-функціональний потенціал дієслівної лексичної синоніміки в поетичних творах Т.Шевченка, показано структурний паралелізм на рівні складного багатокомпонентного речення, просторову семантику прийменників, авторизовані звертання у мові творів поета. Висвітлено деякі аспекти з життя та діяльності Т.Г.Шевченка наприкінці ХVIII - в першій половині ХІХ ст. в умовах національно-культурного відродження у Правобережній Україні. Охарактеризовано літературно-краєзнавчий аспект вивчення творчості Т.Г.Шевченка, деякі концептуальні моменти створення музичних композицій до шевченківського "Заповіту", а також народнопісенні традиції і народний характер музичних творів на вірші Т.Г.Шевченка тощо.