Дисертацію присвячено питанням освоєння запозичень в українській науково-технічній термінології (на матеріалі запозичень із німецької мови). Застосовано новий підхід до запозичень як чинника лексичної інтерференції, яка є результатом взаємодії української та німецької мов на рівні термінологічних систем. Виявлено характерні особливості процесу освоєння німецьких запозичень в українській науково-технічній термінології. Встановлено, що політехнічні німецькомовні терміни в основному пристосувалися до фонетичної, морфологічної, словотвірної та лексико-семантичної систем сучасної української літературної мови. Значна частина вузькофахових термінів залишається менш освоєною. Такі терміни вміщують сполуки важких для вимови приголосних, є морфемно та словотвірно не мотивованими, мають мінімальний словотвірний потенціал. Запропоновані практичні рекомендації щодо освоєння німецькомовних запозичень в українській науково-технічній термінології відповідно до сутнісних ознак системної та структурної організації української мови.

Висвітлено питання музичного розвитку співочого дихання, звукоутворення, вимови слова, єдності художнього і виконавсько-технічного вдосконалення, збереження творчої індивідуальності. Розглянуто проблеми вироблення професійного підходу до засвоєння правильних вокальних навичок у володінні голосовим апаратом, виховання особистості, здатної до самостійної діяльності в майбутній ролі викладача музики і співів у загальноосвітній школі.

Розглянуто специфіку дії соціальних чинників у межах південноанглійської норми вимови. Визначено особливу роль такого соціостратифікаційного чинника як рівень освіченості носія вимови. Сучасна південноанглійська вимовна норма є системою лінгвосоціолектів із різним ступенем соціальної престижності, які виділяються на основі критерію "освіченість носія".

Дисертацію присвячено вивченню проблем мовної варіативності в умовах функціонування мови в живому природному мовленні. Проведено дослідження фоностилістичної варіативності вимови старшокласників Німеччини, тобто піддано аналізу характер взаємозв'язків варіантів мовленнєвої структури (варіантів реалізацій сегментного складу німецької мови) з елементами соціальної структури (соціальної групи німецьких старшокласників). Варіативність у мовленні старшокласників зафіксовано як на рівні голосних, так і на рівні приголосних. Під час аналізу практичного матеріалу булоивизначено середні індекси реалізації кожної фонологічної змінної та її варіантів для трьох умов спілкування, що дало можливість встановити перемінні правила реалізацій фонологічних змінних та їх варіантів у соціолекті старшокласників, які ми вважаємо нормою вимови у даному соціолекті.

Вміщено понад 1300 назв протічних вод басейну р.Стрий, які не фіксуються у "Словнику гідронімів України", виняток становлять 117 назв допливів, які уточнено, доповнено відповідною інформацією. Автор протягом 1990-1998 рр. обстежив 120 населених пунктів, що знаходяться у басейні ріки, і додатково зібрав з уст оповідачів 1065 гідронімів, без урахування фонетичних, словотвірних, лексико-структурних різновидів, паралельних найменувань та назв тієї ж річки у різних частинах течії. Зроблено спробу подати реєстрові слова відповідно до норм літературної мови. У кінці кожної статті засобами літературної орфографії фіксуються назви говіркової вимови.

За результатами клінічних і експериментальних досліджень, спрямованих на поліпшення якості протезів, запропоновано наступні розробки: класифікації співвідношення альвеолярних відростків беззубих щелеп і типів довжини губ, нормативні тести-критерії функціональних проб, кювета та спосіб для полімеризації пластмаси. Вперше в ортопедичній стоматології досліджено базисно-альвеолярний ефект. Дані розробки дають можливість запобігати аномаліям, визначати та усувати дефекти у протезах на етапах їх виготовлення. Апробацією у клініці зазначених розробок доведено доцільність їх застосування для відновлення функції вживання їжі, чіткості та гнучкості вимови слів, а також норм естетики обличчя, що в підсумку поліпшує якість лікування хворих із повною відсутністю зубів.

Даються поради щодо вибору слів, вимовних, наголосових та морфологічних варіантів, синтаксичних конструкцій для найкращого висловлення думки в різних стилях української літературної мови. Рекомендації автора грунтуються на мовному досвіді українського народу, відбитому в творах класичного та сучасного письменства (М.Стельмаха, О.Довженка, Т.Шевченка та ін).

Розглядаються теоретичні основи навчання іноземної мови в середній школі, проблеми формування іншомовних мовленнєвих навичок, зокрема, навичок вимови, граматичних та лексичних навичок. Висвітлюються питання навчання видів мовленнєвої діяльності, у т.ч. навчання аудіювання, говоріння, читання, письма. Аналізуються навчально-виховні функції контролю у навчанні іноземної мови, його види й форми.

На основі досліджень кепстрів фонем української мови для різних темпів вимови розглянуто методику модифікації кепстру та отримано вагову кепстральну функцію для використання при перетворенні часового масштабу мови в системах аналізу-синтезу.

Викладено деякі особливості сучасної телемови і мовної підготовки телефахівців. Акцентовано увагу на зовнішній техніці- вмінні володіти диханням, голосом, дикцією, літературною вимовою, що потрібно акторам і дикторам телебачення.

Розвинуто теорію фонологічної та акцентологічної систем. Розроблено положення стосовно: ієрархії фонологічних і акцентологічних одиниць, категорій ознак диференційних та інтегральних (за традицією), окремих, загальних і групових (терміни автора); двох центрів у фонологічній та акцепторній системах (парадигматичний та синтагматичний); можливості часткової компенсації помилок іноземця у вимові сприйняттям носія мови; структурної подібності фонологічної та акцентологічної систем; визначення специфіки обох систем із врахуванням різних типів іноземного акценту; можливості використання запропонованої концепції для лінгвістичних досліджень та керування процесом навчання мови.

Пам'ятки нової української літературної мови, правописи яких побудовано на фонетичних засадах, є важливим джерелом для дослідження процесу формування орфоепічних норм: вони відображають особливості вимови слів української мови, згодом покладені до основи сучасної орфоепії. Рукописи і першодруки зазначеного періоду відтворюють процес становлення вимовних норм приголосних української літературної мови на даному хронологічному зрізі, засвідчують стан сформованості кожної літературної норми. Сучасні орфоепічні норми грунтуються на особливостях народного мовлення, відображеного у пам'ятках. Риси живої вимови, зафіксовані у рукописах і першодруках, дають можливість визначити діалектичну основу конкретної вимовної літературної норми. Теоретичні праці кінця XIX - початку XX ст., в яких розглядається звуковий склад української мови, засвідчують науково-теоретичне обгрунтування процесу формування норм української літературної вимови.

Наведено загальну оцінку стану сучасної української літературної мови як функціональної системи, визначено характеристики, які забезпечили їй місце серед найрозвиненіших мов світу. Проаналізовано процеси (позитивні та негативні), що відбуваються в структурній і функціональній сферах української мови на сучасному етапі її розвитку, розглянуто дискусійні питання щодо основних аспектів можливих змін окремих правописних положень, з'ясовано загальні тенденції розвитку української мови протягом століття.

Проведено системне дослідження закономірностей функціонування фонетичних засобів сегментного та надсегментного рівнів під час актуалізації смислу англійського емоційного висловлювання. Обгрунтовано загальнолінгвістичні основи, теоретичні передумови та методологічні засади наукового вирішення питань. Наведено результати експериментальної перевірки ряду теоретичних положень. Запропоновано методологічні засади та системну методику створення фонофонду культури англійської вимови.

Висвітлено становлення та розвиток хорової культури України. Охарактеризовано хорові голоси, розглянуто питання щодо елементів хорової звучності та аналізу творів. Наведено методи та прийоми репетиційної роботи з хором. Проаналізовано специфіку дитячого голосоутворення та розвитку навичок співу, а також особливості вокальної дикції та української вимови в хоровому співі. Охарактеризовано ансамбль за типами та видами залежно від факторів викладу твору, а також засобів музичної та хорової виразності. Розглянуто принципи інтонування мелодичних і гармонійних інтервалів.

Освещено становление и развитие хоровой культуры Украины. Охарактеризованы хоровые голоса, рассмотрены особенности элементов хорового звучания и анализа произведений. Приведены методы и приемы репетиционной работы с хором. Проанализированы специфика детского голососоздания и развития навыков пения, а также особенности вокальной дикции и украинского выговора в хоровом пении. Охарактеризован ансамбль по типам и видам в зависимости от факторов изложения произведения и средств музыкальной и хоровой выраженности. Рассмотрены принципы интонирования мелодичных и гармоничных интервалов.

Розглянуто питання фонетики, вимови, графіки, лексикології, фразеології, лексикографії, словотвору та морфології сучасної української літературної мови. Значну увагу приділено діалектології та сучасному мовознавству.

Викладено максимально простий опис фонетичних особливостей голосних та приголосних звуків у межах слова, який відповідає сучасній літературній нормі. Запропоновано пояснення варіативності вимови та наголошування, орфоепічні умови, що виникають в усному спілкуванні. У словнику лексичні одиниці розміщено у зручному для користувача фонетико-морфологічному оформленні, яке сприятиме успішній реалізації правил нормативного слововживання в будь-якій мовленневій ситуації.

Надано поради щодо вибору слів, вимовних, наголосових і морфологічних варіантів, синтаксичних конструкцій для найкращого висловлення думки у різних стилях української літературної мови. Рекомендації обгрунтовано на мовному досвіді українського народу, відбитому в творах класичного та сучасного письменства.

Розглянуто питання фонетико-морфологічних, словотвірних і семантико-стилістичних особливостей арготичної лексики у друкованих виданнях засобів масової інформації. Доведено, що лексику арго можна вважати особливою лексичною підсистемою розмовної мови, яка характеризується тенденцією до проникнення у нормативне вживання завдяки своїм фонетико-морфологічним і семантичним особливостям. Проведено систематизацію фонетичних процесів у арготичній лексиці, яка дозволила виявити фонетичні зміни, що стали регулярними та спричинили подвійне написання арготизму. Визначено слабкі вияви вимови, які не можуть бути зафіксованими в орфографії арготизмів. Проведено частотний аналіз арготичних скорочень, який засвідчив, що домінуючою в арго є тенденція до скорочення слова. Дослідження семантичних процесів арготичному словнику дозволило охарактеризувати явище синонімічного заміщення, яке структурно представлено системою синонімічних матриць. З'ясовано, що в мові преси топоніми й антропоніми виступають як лексичні одиниці, здатні виконувати різноманітні стилістичні функції. Їх функціонування на сторінках газет вносить у текст енциклопедичну, соціальну, емоційно-оцінну інформацію, за допомогою якої здійснюється мовленнєвий вплив на читача. Зроблено висновок про те, що використання арготизмів для реалізації різноманітних стилістичних функцій пов'язане з тенденцією до експресивності газетних текстів. Узагальнено соціально-когнітивні передумови узуалізації арготичних систем у нормативній французькій мові.

Запропоновано та експериментально перевірено методичну систему з культури мовлення в V - VII класах, доведено її доцільність й ефективність. Висвітлено нові погляди лінгвістів на культуру мовлення. Розглянуто принципи та критерії відбору словника основних труднощів щодо вимови та написання. Встановлено, що словник такого типу доцільно укладати з урахуванням принципів: частотного, комунікативного, системного та зіставного. Наведена система передбачає вдосконалення шкільних програм, надає вчителеві конкретні методичні рекомендації.