Дисертацію присвячено аналізу поховань людини з конем за обрядом кремації та інгумації другої половини VIII - IX ст., що були досліджені в басейні р.Сіверський Донець. До наукового обігу введено матеріали досліджених за останні десятиріччя пам'яток. У єдину збірку зведено близько 100 поховальних комплексів, що походять з 8 пам'яток регіону. Подано всебічну характеристику поховального обряду та інвентаря. Виділено типи та варіанти поховань з конем. З'ясовано час існування поховань з конем на окремих пам'ятках. Поховання з конем віднесено до трьох хронологічних груп, що датовано серединою - кінцем VIII ст., кінцем VIII - початком IX ст., початком IX - третьою чвертю IX ст. Значну увагу приділено питанню соціальної атрибутації зазначених поховань. Виділено групи поховань, що належать представникам військової еліти - сотникам (група А) та десятникам (група Б), рядовим воїнам-вершникам (група В), заможним общинникам (група Г). Розглянуто залежність ступеня озброєності населення окремих общин від соціально-політичної ситуації в Хозарському каганаті. Встановлено, що види, типи та варіанти поховань з конем пов'язані з поховальними традиціями конкретних народів.

Розкрито роль Коша Нової Січі у попередженні наїздів гайдамаків на територію Кримського ханства у 1760 - 1770-х рр. (за документами Архіву Коша Нової Січі). Досліджено соціальний розвиток Кілії у першій половині XIX ст. Висвітлено діяльність Катеринославського благодійного товариства на сторінках "Екатеринославских губернских ведомостей" (1838 - 1918 рр.). Розглянуто Одеську школу десятників будівельної справи як об'єкт історико-регіональних досліджень. Викладено умови життя хворих і поранених військових в Одесі протягом Першої світової війни (липень 1914 - лютий 1917 рр.). Проаналізовано соціально-економічний та демографічний аспекти українського населення межиріччя Дністра та Південного Бугу 1941 - 1944 рр.

На основі архівних матеріалів досліджено тенденції організації навчально-методичної роботи в Одеській школі десятників будівельної справи. Характерною особливістю навчання в школі десятників було постійне вдосконалення методики викладання і активне втілення найпередовіших методів навчання, нетрадиційних форм навчально-виховної роботи. Стверджується, що відбувався процес трансформації змісту навчально-методичної роботи на основі наповнення програми навчання новими предметами, збільшенням кількості годин на їх викладання.

Досліджено соціальний склад і діяльність учнів Одеської школи десятників будівельної справи. Розкрито роль кримських військ у розв'язанні російсько-османської війни 1735 - 1739 рр. Висвітлено питання культурно-національного становлення Півдня України кінця XIX - початку XX ст. Проаналізовано вплив "політики покровительства" на іміграційну політику Російської імперії на Півдні України (на прикладі грецьких переселенців). Увагу приділено становленню єврейської національної школи на Миколаївщині (1920 - 1930 рр.). Запропоновано концепцію збереження культурно-історичної спадщини Україні на прикладі Одеси. Визначено загальні тенденції будівництва доріг в Одесі в дореформений період. Приділено увагу становленню музейної справи у зазначеному місті у 1920-ті рр. Наведено періодизацію діяльності Товариства сільського господарства Південної Росії та його роль у суспільному розвитку Південної України. Показано роль державної мови в національній інтеграції та зміцненні державної єдності.

Мета дослідження - перетин новітніх тенденцій у сучасному західно- та східноєвропейському музичному театрі й ідейно-філософських принципів театру абсурду. Основну увагу зосереджено на операх М. Фелдмана "Neither" та С. Луньова "Москва - Петушки". На основі цілісного аналізу зазначених опер зроблено основні висновки, зокрема наголошено на значенні літературних першоджерел (що належать перу С. Беккета та В. Єрофєєва відповідно) як естетичної платформи цих оперних творів. Відзначено драматургічні, композиційні, стилістичні та жанрові особливості опер. Здійснено панорамний огляд новітніх тенденцій у західно- та східноєвропейському музичному театрі, зокрема на прикладі опер XXI ст. Серед них - такі явища, як: тотальний artwork або mega-cinema Л. Андріссена, звуковий або аудіотеатр Б. Фуррера, музична мультимедійна драма М. ван дер Аа та міждисциплінарні перформанси М. Монк. Однією з основних рис, характерних для названих творів, стає долання літературо- та драмоцентризму, що визначається провідною ідеєю театру абсурду. Виявлено неочевидний, непрямий вплив естетики абсурду на сучасний музичний театр, у зв'язку з чим згадуються радикальні явища в опері останньої третини XX ст., а саме: інструментальний театр Дж. Кейджа, М. Кагеля, театр художника Р. Вілсона - Ф. Гласса. Спільною рисою цих оперних творів є реформування лібрето, театралізація музикування, зміна усвідомлення твору як сталого opus unicum, чим, своєю чергою, спричинено зміну ролі композитора. Ці явища визначено як симптоми нової епохи: пошуку нової мови, філософії, порушення жанрової парадигми та будь-якої закономірності та законності, що ріднить таку філософію з ідеями театру абсурду. Відзначено період оновлення музичного театру на пострадянському просторі, розглянуто опери українських і російських композиторів: В. Зубицького, Л. Десятникова, Е. Денисова, А. Шнітке й О. Щетинського. Як твори-попередники згадуються опери Д. Шостаковича і О. Мосолова. Описано також щодо особливості втілення естетики абсурду на західно- та східноєвропейській музичній сцені. Зазначено основні ідеї театру абсурду, які виявилися найбільш плідними для розвитку та трансформації сучасної опери. Серед них: антилітературність, порушення логічності сюжету, комічність (як низхідна метафора), стилістичний дисонанс, лапідарність і долання автоматизму.