Проаналізовано історію формування мовознавчої науки - еколінгвістики, її розвиток та функціонування на сучасному етапі. Досліджено наукові праці слов'янських (Ї. Марвана, Г. Цихуна, Є. Іванової) й українських мовознавців (О. Павловського, Б. Грінченка, Ю. Шереха, Г. Голоскевича та ін.), які висвітлюють еколінгвістичні проблеми. Зазначено, що комплексний підхід до вивчення мови в контексті еколінгвістики допомагає простежувати вкрай негативні впливи на функціонування мови й уникати негативних наслідків для її розвитку. Дієвість мовної політики передбачає активну увагу до дотримання всіх законодавчих проектів, які врегульовують нормативність мови, що сприяє уникненню розбіжностей у законодавчій сфері, стабільності та розвитку мови як повноцінної націєтворчої одиниці.

З'ясовано поняття "еколінгвістика"; проаналізовано напрямки дискурсивного аналізу текстів із позицій еколінгвістичних досліджень; зокрема розглянуто моделі адресантно-адресатних відносин комунікативного спрямування. Доведено, що реалізація цих відносин здійснюється за допомогою авторської самореалізації, використання риторичних речень, питань-стимулів, особових займенників, маркованих висловлювань.

Роботу виконано в руслі еколінгвістики - новітнього розділу мовознавства, який виник у зв'язку з набуттям актуальності питань охорони довкілля. Виходячи з необхідності всебічної параметризації еко-дискурсу, мета статті - визначення синтаксичних характеристик індійських англомовних текстів екологічної спрямованості. Матеріалом для аналізу слугують нормативні документи Міністерства охорони довкілля Індії. Предметом вивчення стала синтаксична організація обраних текстів. Актуальність запропонованого дослідження визначається значною роллю, яку відіграє еко-дискурс у вихованні еко-грамотності населення Республіки індії, й увиразнюється необхідністю всебічного вивчення обраного фактичного матеріалу, який і досі залишається поза увагою лінгвістів. Провідним методологічним принципом дослідження є антропоцентризм, що розглядає людину як центр світобудови. Результати дослідження свідчать про високочастотне вживання простих речень; змішані структурні типи посідають останнє за рейтингом частотності місце. Доведено стилістичну неоднорідність текстів з екологічних проблем, яка реалізується за допомогою певних мовних засобів, включаючи синтаксичний рівень. Висновки вказують, що еко-дискурс становить собою конгломерат різнорідних за стилем та структурно-семантичною організацію текстів, "занурених у життя", вивчення яких не повинно обмежуватися лише описом спеціальних термінів. Перспективу подальших наукових пошуків автори вбачають у всебічній інвентаризації фахових текстів з екології, їх типологізації за функціями, інформативністю, структурними характеристиками тощо.