Визначено специфіку внеску Джеймса Джойса у розвиток літератури XX ст.; досліджено характер його новацій та експериментування у контексті історичної своєрідності основних художніх напрямків англійської та європейської літератури XIX і XX ст. Виділено системні філософсько-естетичні риси європейського модернізму 1900 - 1930 рр., жанровий, стилістичний, семантичний "код" модерністського роману та новели (А.Жід, М.Пруст, Дж.Джойс, В.Вульф, Д.Г.Лоренс). Дослідження художньої трансформації роману та новели призвело до визначення характеру внеску Джойса у процес модернізації європейської літератури XX ст. Уточнено історико-літературні, теоретичні уявлення про поетологію та творчість Джойса як одного з її творців і класиків. Йдеться про об'єктивно-суб'єктивну поетику "Дублінців" і створення Джойсом жанру "роману-портрета", новаторський підхід до образу людини у триптиху про Стівена Дедала, про наслідування та водночас подолання романних канонів у міфологізованому і сучасному просторі "Улісса", про продовження новацій у художньому підході до образу людини в "Поминках за Фіннеганом".

Наведено результати дослідження динаміки особистості героя у творах А. Жіда "Їства земні", "Іммораліст", "Підземелля Ватикану", "Пасторальна симфонія", "Фальшивомонетники". У художніх текстах виявлено формування нонконформістського мислення у сильного індивіда, та доведено, що динаміка особистості героя розвивалася від нонконформізму до конформізму. Зазначено, що аналіз динаміки сильної особистості героя базується на виявленні модерністських аспектів, які представлені передусім гедоністичними мотивами. Показано, що використані письменником прийоми свідчать про плідне втілення елементів символістської поетики та художніх засобів інших модерністичних течій, а також про те, що А. Жід випередив свій час і запропонував прийоми, які будуть властиві французькій літературі трохи згодом.

Вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено комплексний аналіз романістики австрійського письменника ХХ ст. Г. Броха, яку розглянуто в контексті формування та розвитку поетики західноєвропейського модерністського роману (А. Жід, М. Пруст, Дж. Джойс, Р. Музіль). На прикладі трилогії "Сновиди" та роману "Безневинні" досліджено особливості творчої реалізації брохівської концепції "поліісторичного роману", наголошено на амбівалентності як основному художньому принципі письменника в цих творах. У процесі аналізу роману "Чари" виявлено засоби модернізації міфологічного матеріалу: політизація міфу, введення екзистенціалістської проблематики, "ліризація" оповіді. Новаторство Г. Броха як історичного романіста полягає у синтезі досягнень модернізму, поєднанні внутрішнього монологу з потоком історії (роман "Смерть Вергилія").

Досліджено особливості художньої системи А. Жіда в параметрах ексклюзивного діалогу-полеміки з радикально протилежними мислителями Ф. Достоєвським і Ф. Ніцше. Впроваджено нове прочитання художньої системи А. Жіда в контексті своєрідного діалогу. Поетологічний аналіз творів А. Жіда показав художню цілісність творчості французького письменника та єдність етико-філософської проблематики. Виявлено та проаналізовано своєрідність художньої мови та художньої думки французького письменника, яка виявляється через оксюморонне поєднання двох мислителів Ф. Достоєвського та Ф. Ніцше в єдиному просторі його творів. Проектуючи основні ідеї Ф. Ніцше в своїх творах, звертаючись до творчої спадщини Ф. Достоєвського, А. Жід створює свій унікальний художній світ, зі своїм новим уявленням про героя. Цей "новий" герой початку XX століття позбавлений "героїчності" в традиційному розумінні цього слова. Виділено основні художні засоби створення А. Жідом світу, в якому "Бог помер": підтекст, символ, алюзія, ономастичні одиниці. Виявлено, що для французького митця залишаються однаково важливими й свобода, яку проповідує Ніцше, й християнська мораль героїв Ф. Достоєвського.