Зазначено, що розпланувальні принципи ренесансного "ідеального міста", реалізовані при закладенні Жовкви наприкінці XVI - на початку XVII століття. Описано каплицю Жовківського замку та деякі пам'ятки з історії. Розглянуто архітектурно-археологічні дослідження у частині приміщення арсеналу замку Жолкевського. Висвітлено музейний простір, досвід реставрації і музеєфікації великого палацу Золочівського замку. Розкрито реалізацію концепції побудови експозиції "Жовківський замок". Окреслено питання коректної атрибуції музейних памяток під час побудови нових експозицій (на прикладі експозиції відділу музей-заповідник "Жовківський замок").

Висвітлено результати наукових досліджень українських фахівців з проблем збереження і регенерації історичного міського середовища. Тема регенерації і відтворення втрачених історичних містобудівних комплексів постійно була актуальною в Україні ще від часу завершення Другої світової війни, коли руйнувань зазнали центральні частини багатьох українських міст і громадськість активно просувала ідеї про необхідність відтворення втраченого архітектурного середовища у Жовкві, Бережанах, Тернополі, Бучачі, Кременці, Кам'янці-Подільському та інших містах. Увагу приділено регенерації та ревіталізації просторово-функціональних комплексів середмість в історичних містах України. Зазначено, що сьогодні тема знову стала актуальною у зв'язку із навалою нової фашистської орди вже зі сходу, коли знову руйнуються будівлі у центрах міст, а десятки міст Сходу України взагалі стираються з лиця землі. Висвітлено історико-архітектурний опорний план та оцінено історичну містобудівну структуру міста, як основу для науково-проектних робіт з регенерації його заповідної території.

Висвітлено результати спеціальних наукових досліджень і навчально-пошукового проєктування кафедрою дизайну архітектурного середовища (ДАС) нового типу освітнього закладу - духовно-гуманітарного, який може стати пріоритетним у визначенні доктрини вищої освіти в Україні. Результати сформовані як з наукового та практичного досвіду провідних учених зазначеної галузі в Україні - Р. Стоцька, В. Проскурякова, О. Жовкви і ін., так і навчально-пошукового проєктування кафедрою ДАС Академії ПЦУ в Луцьку. Як комплексний підхід у проєктуванні духовно-гуманітарних закладів в Україні, що ще не відображено в національних нормативних документах.

Зауважено, що у 2013 році в Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було вписано групу дерев'яних церков польсько-українського прикордоння, як один з феноменів цього регіону, із яскраво вираженими архітектурними формами східної релігійної та культурної традиції. Зазначено, що загальне консультативне управління групи 16 церков здійснює Міжнародна реставраційна рада, яка складається з науковців та охоронців пам'яток обох сторін. Здійснено мистецтвознавчий аналіз настінних росписів Церкви Святої Трійці у Жовкві. Подано інформацію про скульптури Йоганна Георга Пінзеля у Львові. Розглянуто практику номінування об'єктів архітектури до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на прикладі Івано-Франківської області.

Охарактеризовано творчість видатного українського художника Ю. Буцманюка в сфері монументального малярства, зокрема розписи у церкві Прсв. Серця Христового у м. Жовква (Львівська обл.), які були виконані ним у першій половині ХХ ст. Розглянуто естетичні засади стилю модерн, його характерні риси та приклади прояву у сакральних спорудах європейських країн, його появу у монументальному мистецтві Галичини і зокрема в архітектурі та декорі жовківської церкви. Реконструйовано життєпис Ю. Буцманюка, укладено хронологію виконання ним монументальних робіт, систематизовано архівні матеріали пов'язані з перебудовою храму Прсв. Серця Христового, проведено іконографічний та іконологічний аналіз всіх композицій стінопису церкви. Розглянуто особливості авторської манери Ю. Буцманюка на тлі новітніх тенденцій, пошуків та впливів у сакральному монументальному малярстві Галичини в контексті загальноєвропейських ідейно-художніх процесів першої половини ХХ ст.

Розглянуто старосвітські мануфактур XVIII - XIX ст. князів Радзивіллів на теренах Східної Європи (землі сучасних України, Білорусі та Польщі). Проаналізовано фарфоро-фаянсові підприємства у Жовкві, Глинсько, Бялій Подлясці, Свержені, Неборові; скляні, кришталеві, дзеркальні, самоцвітні - в Уріччі, Налібоках, Чуднові, Янковичах; ткацькі виробництва (тапісярні, персіярні), а також дотичні до них меблярні у Бялій Подлясці, Мирі, Альбі, Несвіжі, Кореличах, Слуцьку, Неборові, Лахві.

Місто Жовква (польською - Zolkiew) належить до пізніх ренесансних закладень приватних міст-резиденцій на території Галичини кінця XVI ст. Урбаністично-просторова структура міста була запроектована за взірцем ренесансного ідеального міста. Місто складалася з двох спряжених частин: замку власника та укріпленого середмістя. Поєднання цих двох частин мало специфічний характер - центральна площа середмістя була відкрита однією стороною до головного фасаду замкового комплексу. В'їхати до замку можна було лише з центральної міської площі. Ця функціонально-розпланувальна засада особливо підкреслювала ідейний ренесансний характер міського комплексу. Жовква належить до міст, яке має автора. Ним був італійський архітектор Паоло Кламенсі (відомий у Львові за іменем "Павло Щасливий"), член львівського цеху мулярів, який перейшов на службу до власника міста гетьмана С. Жулкевського. Побудова замку та міста стали для архітектора амбіційним проектом і пожиттєвою справою. На підставі аналізу історичних даних висунуто гіпотезу, що розплановуючи місто та замок, Павло Щасливий користувався опублікованими раніше італійськими теоретичними трактатами про архітектуру. Порівняння трактатів надало змогу стверджувати, що він використав одну зі схем ідеального міста, яка була опублікована у книзі П'єтро Катанео "Чотири книги про архітектуру" (видана у Венеції, 1567 р.). Отже, Жовква - це одне з міст, яке реалізоване на практиці за теоретичною моделлю П'єтро Катанео.

Архітектурний образ міста або міський пейзаж чи краєвид загалом формують такі складові: а) природний простір: б) містобудівна структура; в) архітектура будинків та їх комплексів. Еволюційні процеси у західноукраїнських містах набули значного прискорення у другій половині XX ст. і на початку XXI ст. під впливом радикальних політичних і суспільно-економічних перетворень. Можна виділити 3 характерні періоди: А. 1945 - 1955 рр. - період творчого освоєння класичної спадщини в радянській архітектурі в умовах тоталітарного суспільно-економічного ладу (ТСЕЛ); Б. 1955 - 1990 рр. - період індустріалізації будівництва та типізації та уніфікації архітектурних і містобудівних вирішень у радянській архітектурі в умовах обмеженої еволюції ТСЕЛ; В. 1991 - 2016 рр. - період плюралізму архітектурних і містобудівних форм в умовах розвитку ринкової економіки та парламентської демократії. Після 1945 р. для більшості міст Західної України були розроблені генеральні плани, згідно з якими у містах проектувалися великі центральні площі (для партійних мітингів і урядових демонстрацій) з монументальними громадськими будинками і регулярними кварталами житлової забудови в їх оточенні для надання західноукраїнським містам архітектурного образу "радянського міста". Сприятливі передумови для цього у 1945 р. склалися у Тернополі, Луцьку, Рівному. Водночас, у більшості центрів міст Західної України не існувало широких можливостей для їх перебудови, оскільки, формуючи просторову структуру міських центрів, пам'ятки містобудування та архітектури суттєво обмежували можливості створення нових ансамблів. Комплексний характер збереження планувальної та об'ємно-просторової структури центру у Чернівцях визначив основний напрямок його розвитку у перше післявоєнне десятиліття, схожа містобудівна ситуація склалася у центрах Ужгорода та Івано-Франківська. Перше післявоєнне десятиліття не внесло значних змін у архітектурний образ центру Львова, нові елементи планування і забудови еволюційнім шляхом доповнили існуючу містобудівну структуру. Автори проектів реконструкції малих міст у більшості випадків бачили перспективу розвитку історичних осередків цих міст у наданні їм ролі нових громадських центрів зі збереженням існуючої містобудівної структури. У кожному місті передбачалося створення головної площі для мітингів і демонстрацій у дні державних свят, забудові площі намагалися надати парадності тощо. Прикладами можуть слугувати проекти площ у Жовкві, Бродах, Винниках, Глинянах, Перемишлянах, Раві-Руській Соколі, Яворові. Свідченням нових перетворень повинні були стати нові міста Новововлинськ і Червоноград, які у просторових формах демонстрували тип "соціалістичного міста", в основу їх планування та забудови була покладена концепція "міста-саду". В урядових постановах 1954 р. і 1955 р. засуджувалося звертання до зразків класичної архітектурної спадщини, нове будівництво мало здійснюватися лише за типовими проектами та з використанням збірних залізобетонних конструкцій. Упродовж 1960 - 1980-х рр. значні території у містах Західної Україні були зайняті типовою промисловою і типовою багатоповерховою житловою забудовою. У великих містах сформувалися 2 різнохарактерні міські образи: образ історичного центру міста з пам'ятками архітектури; образ районів нової промислової і масової багатоповерхової житлової забудови. Прикладами описаної ситуації можуть слугувати Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне, Тернопіль, Ужгород, Дрогобич. Радикальні суспільно-політичні та економічні зміни що відбулися в Україні у 1991 р., суттєво змінили умови містобудівної діяльності. Зміна форм власності та відміна багатьох обмежень попередніх періодів обумовили своєрідний "вибух" індивідуальної житлової забудови у містах. На жаль, архітектурний образ міст західноукраїнського регіону загалом зазнав при цьому великих втрат. У великих містах регіону негативним чинником у формуванні міського ландшафту стала хаотична забудова вільних ділянок багатоповерховим житлом у центральних частинах міст. Прикладом може слугувати огляд панорам центру Львова зі східного напрямку, де сьогодні шпилі церков і костелів губляться на тлі кольорових масивних фасадів нових житлових багатоповерхівок. Це свідчить про деформування історичного міського культурного краєвиду у місті, де частина історичного центру вписана до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Висвітлено гіпотезу про те, що Жовква є унікальним прикладом пізньоренесансного містобудування і була побудована наприкінці XVI ст. як приватне місто-резиденція за функціонально-просторовою схемою "ідеального міста". Місто має частково збережену автентичну розпланувальну структуру доби ренесансу та низку архітектурних пам'яток, пов'язаних із нею. Теоретична реконструкція схеми первісного історичного розпланування середмістя і замку надає можливість висловити гіпотезу про її схожість з проектами міст, що опубліковані в трактаті італійського архітектора XVI ст. П. Катанео "Чотири книги про архітектуру".

Наведено результати досліджень із таких питань, як: охорона культурної спадщини, історичні аспекти розвитку, дослідження та реставрація пам'яток архітектури. Подано інформацію про дослідження першого будівельного періоду Хотинського замку ХІІІ - ХІХ ст. Увагу приділено фортеці у Підзамочку - зразку мурованої фортифікації початку XVII ст. на Бучаччині - як прикладу оборонної архітектури Правобережної України, досліджено особливості гербової композиції та архітектури фортеці. Розглянуто наймасштабніші реставраційні проекти Національного заповідника "Замки Тернопілля" та перспективні напрями ревіталізації оборонних споруд регіону. Висвітлено діяльність Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовква.

Висвітлено гіпотезу про те, що Жовква є унікальним прикладом пізньоренесансного містобудування і була побудована наприкінці XVI ст. як приватне місто-резиденція за функціонально-просторовою схемою "ідеального міста". Місто має частково збережену автентичну розпланувальну структуру доби ренесансу та низку архітектурних пам'яток, пов'язаних із нею. Теоретична реконструкція схеми первісного історичного розпланування середмістя і замку надає можливість висловити гіпотезу про її схожість з проектами міст, що опубліковані в трактаті італійського архітектора XVI ст. П. Катанео "Чотири книги про архітектуру".

Архітектурний образ міста або міський пейзаж чи краєвид загалом формують такі складові: а) природний простір: б) містобудівна структура; в) архітектура будинків та їх комплексів. Еволюційні процеси у західноукраїнських містах набули значного прискорення у другій половині XX ст. і на початку XXI ст. під впливом радикальних політичних і суспільно-економічних перетворень. Можна виділити 3 характерні періоди: А. 1945 - 1955 рр. - період творчого освоєння класичної спадщини в радянській архітектурі в умовах тоталітарного суспільно-економічного ладу (ТСЕЛ); Б. 1955 - 1990 рр. - період індустріалізації будівництва та типізації та уніфікації архітектурних і містобудівних вирішень у радянській архітектурі в умовах обмеженої еволюції ТСЕЛ; В. 1991 - 2016 рр. - період плюралізму архітектурних і містобудівних форм в умовах розвитку ринкової економіки та парламентської демократії. Після 1945 р. для більшості міст Західної України були розроблені генеральні плани, згідно з якими у містах проектувалися великі центральні площі (для партійних мітингів і урядових демонстрацій) з монументальними громадськими будинками і регулярними кварталами житлової забудови в їх оточенні для надання західноукраїнським містам архітектурного образу "радянського міста". Сприятливі передумови для цього у 1945 р. склалися у Тернополі, Луцьку, Рівному. Водночас, у більшості центрів міст Західної України не існувало широких можливостей для їх перебудови, оскільки, формуючи просторову структуру міських центрів, пам'ятки містобудування та архітектури суттєво обмежували можливості створення нових ансамблів. Комплексний характер збереження планувальної та об'ємно-просторової структури центру у Чернівцях визначив основний напрямок його розвитку у перше післявоєнне десятиліття, схожа містобудівна ситуація склалася у центрах Ужгорода та Івано-Франківська. Перше післявоєнне десятиліття не внесло значних змін у архітектурний образ центру Львова, нові елементи планування і забудови еволюційнім шляхом доповнили існуючу містобудівну структуру. Автори проектів реконструкції малих міст у більшості випадків бачили перспективу розвитку історичних осередків цих міст у наданні їм ролі нових громадських центрів зі збереженням існуючої містобудівної структури. У кожному місті передбачалося створення головної площі для мітингів і демонстрацій у дні державних свят, забудові площі намагалися надати парадності тощо. Прикладами можуть слугувати проекти площ у Жовкві, Бродах, Винниках, Глинянах, Перемишлянах, Раві-Руській Соколі, Яворові. Свідченням нових перетворень повинні були стати нові міста Новововлинськ і Червоноград, які у просторових формах демонстрували тип "соціалістичного міста", в основу їх планування та забудови була покладена концепція "міста-саду". В урядових постановах 1954 р. і 1955 р. засуджувалося звертання до зразків класичної архітектурної спадщини, нове будівництво мало здійснюватися лише за типовими проектами та з використанням збірних залізобетонних конструкцій. Упродовж 1960 - 1980-х рр. значні території у містах Західної Україні були зайняті типовою промисловою і типовою багатоповерховою житловою забудовою. У великих містах сформувалися 2 різнохарактерні міські образи: образ історичного центру міста з пам'ятками архітектури; образ районів нової промислової і масової багатоповерхової житлової забудови. Прикладами описаної ситуації можуть слугувати Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне, Тернопіль, Ужгород, Дрогобич. Радикальні суспільно-політичні та економічні зміни що відбулися в Україні у 1991 р., суттєво змінили умови містобудівної діяльності. Зміна форм власності та відміна багатьох обмежень попередніх періодів обумовили своєрідний "вибух" індивідуальної житлової забудови у містах. На жаль, архітектурний образ міст західноукраїнського регіону загалом зазнав при цьому великих втрат. У великих містах регіону негативним чинником у формуванні міського ландшафту стала хаотична забудова вільних ділянок багатоповерховим житлом у центральних частинах міст. Прикладом може слугувати огляд панорам центру Львова зі східного напрямку, де сьогодні шпилі церков і костелів губляться на тлі кольорових масивних фасадів нових житлових багатоповерхівок. Це свідчить про деформування історичного міського культурного краєвиду у місті, де частина історичного центру вписана до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Досліджено формування філателістичної колекції Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" поштовими марками України 2011 - 2014 рр. Висвітлено проблеми експонування обрядового глиняного посуду в сучасній музейній практиці. Викладено мистецтвознавчі аспекти графічної реконструкції на прикладі реставрації ікони "Зішестя у пекло" кінця ХІХ ст. Приділено увагу історичним зображенням монастиря та костелу Успіння Пресвятої Діви Марії і Воздвиження святого Хреста у Підкамені. Проаналізовано перспективні і втрачені можливості музейного використання пам'яток архітектури в Києві. Висвітлено нові матеріали дослідження Чортківського замку XVII ст. Описано інноваційні підходи в дизайні середовища музею компанії BMW. Розкрито особливості музейної роботи в Національному заповіднику "Замки Тернопілля". Акцентовано увагу на маловідомих сторінках історії Жовківського замку.

Досліджено проблеми захисту пам'яток у контексті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Висвітлено хронологію генези укріплень м. Жовква. Подано результати архітектурно-археологічних досліджень у західній замковій башті Жовківського замку в 2013 р. Охарактеризовано жіночі постаті в історії Жовкви. Вивчено історію та перспективи регенерації замкового парку в Жовкві. Досліджено історію будівництва, перебудови і втрати, сучасний стан палацу у с. Нова Скварява Жовківського району. Наведено уривок заповіту С. Жолкевського від 22 травня 1617 р.

Досліджено розвиток провідних тенденцій і явищ сакрального мистецтва Галичини в XVII ст. в контексті образної системи іконостаса Успенської церкви у Львові (1620 - 1638). Зібрано та систематизовано значну кількість як уже відомих, так і недосліджених пам'яток цього періоду. Іконостас львівської іконописної школи проаналізовано в аспекті еволюції іконографічних, символічних і конструктивно-типологічних особливостей. Зазначено, що опрацьована у львівському середовищі основа нового стилю розвинулася і в інших мистецьких центрах Галичини - Кам'янці-Бузькій, Рогатині, Судовій Вишні та Жовкві. Доведено, що львівський іконостас є пам'яткою, в якій найвиразніше проступають нові тенденції, що розвивалися та були актуальними впродовж XVII ст.

Висвітлено особливості формування колекції декоративного розпису та концептуальні засади її використання в експозиційній і виставковій діяльності національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав". Розглянуто шедеври світового живопису у Вишневецькому палаці на Волині та особистий архів І. Деркача як джерело вивчення персоналій. Охарактеризовано національний центр народної культури, "Музей Івана Гончара", як осередок збереження та відродження української народної культури. Висвітлено діяльність музею в університеті та реалії сучасного життя. Визначено виховну й освітню роль музею на прикладі державного музею Майданек. Викладено теоретичні основи музейної екскурсії. Розглянуто архітектурні розточчя в дослідженнях В. Січинського.

Проаналізовано причини застосування ранніх бастіонних фортифікацій під час уфортифікування замків у Жовкві, Збаражі, Золотому Потоці, Підзамочку. Визначено принципи та закономірності застосування планувальних вирішень перших фортифікацій цих замків.

Описано пам'ятку української монументальної дерев'яної архітектури Лівобережної України XVII - XVIII ст. - церкву Св.Миколи у Новому Ропську на Стародубщині. Проаналізовано особливості розпланування василіянських монастирських комплексів у містобудівній структурі Львова, архітектуру дерев'яних костелів кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. у Львові. Наведено проектні рекомендації щодо реставрації замку в Жовкві Львівської області.

Описана памятка украинской монументальной деревянной архитектуры Левобережной Украины XVII - XVIII ст. - церковь Св.Николая в Новом Ропске на Стародубщине. Проанализированы особенности распланирования василианских монастырских комплексов в градостроительной структуре Львова, архитектура деревянных костелов конца ХІХ - первой половины ХХ ст. во Львове. Приведены проектные реставрации относительно реставрации замка в Жовкве Львовской области.

Місто Жовква є унікальним ренесансним містобудівельним комплексом України не тільки як єдина добре збережена реалізація "ідеального" міста-резиденції кінця ХVI ст., а й як надзвичайно рідкісний тип розпланування серед близько 200 збережених "ідеальних" міст Європи. До нашого часу місто зберегло планувальну структуру, в основі якої - всі храми міста і житлова забудова. Під час двох світових воєн ХХ ст. місто зазнало значних руйнувань. Унаслідок Другої світової війни зруйновано декілька житлових кварталів, втрачено квартал історичної забудови Ринкової площі, на місці якого в 1994 - 1995 рр. проведено архітектурно-археологічні розкопки. Після цього тривалий час досліджень у місті не вели. У 2001 р. Кабінет Міністрів України затвердив державну Комплексну програму збереження і відтворення історичного середовища міста Жовква на 2001 - 2020 рр. Цього ж року проведено археологічні дослідження замку 1594 р. під керівництвом Р. М. Чайки. У зв'язку зі святкуванням 400-ліття надання місту магдебурзького права археологічні дослідження проведено на площі для її подальшої реконструкції та додаткові розкопки в замку, які відкрили ще одну нову сторінку історії міста.

Висвітлено проблеми етнокультурної атрибуції пам'яток північно-західного Поділля, Волинської височини і прилеглого Полісся наприкінці середнього і пізнього періодів бронзової епохи. Розглянуто питання щодо зародження виробництва скла на Прикарпатті наприкінці І тис. до н.е. - першій половині І тис. н.е. Проаналізовано шляхи утворення слов'яно-руських міст X - XIV ст. у межиріччі Прута та Дністра. Наведено результати археологічно-архітектурних досліджень вулиці Руської у Львові, а також у Жовкві Львівської області. Описано вироби дрібної кам'яної пластики з давньоруських пам'яток Буковини, археологічні пам'ятки Волино-Подільського порубіжжя.

Освещены проблемы этно-культурной атрибуции памяток северо-западного Подолья, Волынского высокогорья и прилегающего Полесья конца среднего и позднего периодов бронзовой эпохи. Рассмотрен вопрос о зарождении производства стекла на Прикарпатье в конце І тыс. до н.э. - первой половине І тыс. н.э. Проанализированы пути образования славяно-русских городов X - XIV ст. в междуречье Прута и Днестра. Приведены результаты археологическо-архитектурных исследований улицы Русской во Львове, а также в Жовкве Львовской области. Представлены описания изделий мелкой каменной пластики из древнерусских памяток Буковины, археологических памяток Волыно-Подольского порубежья.