Висвітлено питання української соціолінгвістики, діалектології, лексикології та культури загалом. Грунтовно проаналізовано джерела до вивчення арго в Україні ( професійні арго, арго злодіїв, тюремників, каторжан, безпритульних, школярів, студентів). Наведено вичерпну інформацію щодо терміну "арго" та його походження. Здійснено етимологічний аналіз арготизмів, зокрема шляхи творення та запозичення, а також класифіковано за мовою-джерелом (церковнослов'янізми, полонізми, русизми, чехізми, грецизми, германізми).

Освещены вопросы украинской социолингвистики, диалектологии, лексилогии и культуры в целом. Досконально проанализированы источники изучения арго в Украине (профессиональные арго, арго преступников, тюремщиков, каторжан, беспризорных, школьников, студентов). Приведена исчерпывающая информация о термине "арго" и его происхождении. Осуществлены этимологический анализ арготизмов, в частности пути создания и заимствования, а также класификация по языку-источнику (церковнославянизмы, полонизмы, русизмы, чехизмы, грецизмы, германизмы).

Досліджено поведінку неповнолітніх правопорушників, які утримуються у виховно-трудових колоніях. Установлено, що не тільки рівень агресивних ворожих реакцій є різним у осіб, які скоїли різні злочини, але і види агресивності відрізняються у злодіїв, убивць, гвалтівників і хуліганів. Показано, що здебільшого у різних злочинців проявляється фізична агресія.

Досліджено процес формування та становлення особистісної сфери неповнолітніх правопорушників чоловічої статі, які відбувають покарання у виправно-трудовій колонії. Неповнолітніх правопорушників розділено за видом скоєного злочину на злодіїв, хуліганів, вбивць і гвалтівників. Встановлено, що їх особистісна сфера характеризується такими особливостями, як висока тривожність, дратівливість, конфліктність, репресивність та агресивність. Показано значні зрушення в їх Я-концепції та соціально-правових установках. Після використання соціально-психологічного тренінгу одержано позитивні зміни в особистісній сфері засуджених підлітків, які обумовлені особливостями їх протиправної поведінки та видом скоєного ними злочину. Зроблено висновок про складність, але високу актуальність необхідності психологічної корекції особистісної сфери неповнолітніх правопорушників за умов виправно-трудових колоній.

Проаналізовано назви, що походять від назв тварин - зооніми, які виступають у польському й українському злочинному соціолекті. Більшість проаналізованих прикладів - це омоніми, що мають різні значення в обох соціолектах. Представники цих соціальних груп, намагаючись зробити свої висловлювання незрозумілим для осіб поза власним колом, вживають зооніми, щоб назвати злодіїв загалом або залежно від їх спеціалізації, назвати злочинців, виконавців розбою, шахраїв, контрабандистів та їх підручних, їх заняття та займані позиції у власному середовищі, назвати інструменти, якими користуються, а також своїх ворогів і ворожий світ, в якому повинні існувати.

Досліджено питання про припустимість смертної кари у демократичному суспільстві з метафізичної точки зору. На противагу переконанню про негуманний і варварський характер судової практики засудження на смерть запропонувати філософську аргументацію за смертний вирок. Сенс даного дослідження не у реабілітації вбивства на базі ні би то застарілого права, а в розкритті внутрішнього діалектичного взаємозв'язку ступенів моральної відповідальності злочинців і суспільства, що породжує злодіїв. Автором зазначено, що відмова від смертної кари під привидом торжества гуманності - лише ліберальна видимість, благовидне прикриття недоліків морального стану суспільства не зростає, а навпаки принижується у людської гідності. У роботі автор використав метод діалектичної рефлексії, усвідомлюючи єдність, відносність і додатковість добра і зла і прагнув визначити продуктивний шлях вирішення суперечності між ними у моральному розвитку суспільства. Пропонуючи філософський підхід до проблеми припустимості смертної кари, автор не вдається до обговорення ролі страхання, стримування чи жорстокості цієї міри покарання, а також не розглядає питання про її ефективність, чи навпаки. Автор не торкається теми душевних страждань злодіїв, що приречені на довічне позбавлення волі з урахування "гуманних" міркувань.

Проаналізовано випадки арешту у Стародубському полку в 1763 - 1764 рр. осіб, котрі не мали документів. Дослідження "безпашпорства" доводить мобільність ранньомодерного соціуму та ефективність дій влади щодо запобігання несанкціонованої зміни місця проживання. У пошуках кращої долі мешканці Гетьманщини, Російської імперії та Польської держави сім'ями чи самотужки намагалися перетнути територію Стародубського полку і знайти нову домівку. Далеко не кожна спроба змінити місце проживання увінчувалась успіхом. Місцева влада й російські військові арештовували осіб, котрі не мали документів, і відправляли їх до полкової в'язниці у м. Стародуб. Окрім самих утікачів до полкового секвестру іноді потрапляли їх поводирі. Підраховано загальну кількість арештантів секвестру та їх статеву структуру. З'ясовано, що безпаспорство у 1763 - 1764 рр. було найчастішою підставою для арешту. На території Стародубського полку кількість ув'язнених за цей злочин становила понад третину від загальної кількості. На думку автора, це було пов'язано з прикордонністю Стародубщини. Під час ув'язнення арештантів допитували про причини відсутності документів, чи скоювали вони інші порушення, їх попереднє місце проживання та інше. Зазвичай після короткого слідства у Стародубському секвестрі безпаспортних повертали додому, де рішення про їх подальшу долю приймала місцева влада. У деяких випадках порушникам з Польських земель дозволяли оселитися на території полку. Спираючись на результати дослідження, автор приходить до думки, що в'язницю в Гетьманщині варто розглядати як своєрідний фільтр від чужинців та злодіїв.

Зазначено, що Києво-Печерська Успенська лавра - унікальна за кількістю та різноманітністю святинь обитель, духовне осердя святого Києва. Це місце, яке приваблювало прочан з усіх куточків православного світу та всіх прошарків суспільства, атуристів або місіонерів різних віросповідань, шукачів замовника для своїх товарів чи послуг, а також зловмисників: від дрібних злодіїв до святотатців. Увагу приділено множині контекстів, у яких лаврські керівні та рядові насельники кінця XVIII - перших десятиліть XX ст. взаємодіяли між собою та зі сторонніми щодо шанованих святинь (чудотворних ікон, мощей і їх часточок, гробниць, речей, що належали святим, нетлінного тіла неканонізованого святителя).

Ідеться про мародерство солдатів та офіцерів Червоної армії в Європі в роки Другої світової. Актуальності цій темі надає поведінка російських загарбників на території України впродовж війни, що триває. Мета статті - аналіз специфіки радянського варіанту військового мародерства, а дослідницькі завдання - в тому, щоб розглянути витоки, зафіксувати практики, з'ясувати, як дії військовиків оцінювали вони самі й керівництво держави, а також означити наслідки "червоного мародерства" у формуванні соціальних правил радянського та його наступника - російського суспільства. Методологічним підгрунтям стала теорія агентності, яка виходить із того, що за будьяких обставин люди мають вибір і діють відповідно до нього. Крім того, феномен мародерства проаналізовано в порівняльній перспективі, що дозволяє відповісти на питання щодо відмінностей поведінки радянських армійців на різних територіях, які вони вважали "визволеними". Радянське мародерство розглядається як цілісний феномен та усталена й дозволена у СРСР практика ведення війни. Висновки: витоки радянського мародерства лежали не тільки та не стільки в бажанні помсти чи відплати, скільки у соціальній заздрості ("класовій ненависті"), через яку всі мали жити так само погано, як і "визволителі". Причини полягали й у можливості реалізувати право сильного грабувати слабшого, в усвідомленні своєї вищості щодо ворогів і тих, кого "визволяли", щодо своєї "унікальної місії" у світі. За таких обставин мародерство було спрямоване не тільки проти німців, а й проти сербів, поляків, угорців, євреїв, українців тощо. Для самопроголошених наступників переможців у Другій світовій - російського суспільства - варваризація війни залишилася включеною як у наратив актуалізованої пам'яті, так і у практики її ведення проти України, в яких варварство та мародерство стали формами інституціоналізації російського імперського месіанства.

Розкрито актуальність питань, пов'язаних з архетипами героя та злодія. Українське суспільство переживає дуже складний період, пов'язаний з повномасштабною агресією Росії та завданнями вироблення внутрішніх правил життя в країні (на відміну від залишків радянських стереотипів та правил, які останніми роками нав'язували олігархічні клани, в напрямі європейських цінностей та відродження власне українських). Середовище, яке можна порівняти з хаосом, є потенційним для появи "порядку з хаосу", у тому числі й у формуванні поглядів і вироблення правил стосовно норми поведінки та формування українських архетипів героя і злодія. Поведінка героя і злодія виходить за межі норми, "фонової поведінки". Тому зацікавленість викликає розгляд архетипу героя і злодія у контексті делінквентності. Делінквентну поведінку автор розглядає як таку, що є каталізатором соціальних змін і норм, які спрямовані проти наявних морально-етичних, правових норм і правил. На думку автора, відхилення, які мають ознаки нового (усвідомлювані або неусвідомлювані) є новоутвореннями (визнаними або невизнаними). У контексті виявленої проблеми делінквентною можна вважати поведінку, що дедалі відхиляється стосовно залишків радянських стереотипів; від норм і правил, які нав'язали українському суспільству олігархічні клани. Водночас новоутвореннями є вчинки, які відповідають обраним загальноєвропейським орієнтирам і відродженню власне українських. Визначено такі кордони делінквентності: з одного боку - героїзм, з іншого - злодійство. Між ними наявні перехідні форми. Увагу зосереджено на тому, що під злодієм можуть розумітися явні вороги, боротьба внутріособистісних різноспрямованих інтересів і мотивів (сам собі ворог) і перероджений герой (антигерой, злодій). Узагальнено характеристики героя. Герої та злодії розрізняються за цінностями, які виявляють у своїй діяльності, носіями яких вони є. Охарактеризовано цінності, носієм яких є сучасний український герой (загальнолюдські, європейські, цінності справедливої війни). Робота сприяє консолідації суспільства навколо виокремлених цінностей. Подальші перспективи автор вбачає в дослідженні характеристик архетипів героя та злодія в повоєнний час.