Наведено близько 30 000 термінів і стійких словосполучень з питань права, цивільного та кримінального процесу, валютно-кредитних відносин, комерції, банківської справи та страхування. Подано переклад на англійську мову таких понять, як авансування, виборець, вказівка, злочинець, конфіскація, копігольдер, переглядати, позикодавець, посада, пред'явлення, присяжний, реституція, стурбованість, стягнення, фальшивомонетник.

Приведено около 30 000 терминов и устойчивых словосочетаний по вопросам права, гражданского и криминального процесса, валютно-кредитных отношений, коммерции, банковского дела и страхования. Дан перевод на английский язык таких понятий, как авансирование, избиратель, указание, преступник, конфискация, копигольдер, пересматривать, заимодавец, должность, предъявление, присяжный, реституция, обеспокоенность, взыскание, фальшивомонетчик.

Наведено результати лінгвокогнітивного і функціонального аналізу мовних засобів відображення концепту "злочинець" у текстах сучасної американської художньої прози та газетної публіцистики з юридичної тематики. Розкрито лексико-семантичні, тактико-стратегічні та тропеїчні особливості відображення складників концепту "злочинець".

Приведены результаты лингвокогнитивного и функционального анализа языковых средств отображения концепта "преступник" в текстах современной американской художественной прозы и газетной публицистики по юридической тематике. Раскрыты лексико-семантические, тактико-стратегические и тропеичные особенности отображения составных концепта "преступник".

Кримінально-процесуальне законодавство України безпосередньо не регламентує діяльність психологів зі складання й використання психологічних портретів злочинців. Але було б помилкою відмовлятися від їх використання у правоохоронній діяльності, обгрунтовуючи це складністю самої процедури і браком фахівців.

Розроблено концептуально-методологічний апарат сучасної соціальної філософії стосовно аналізу проблем девіантних дій людини та соціальних груп, що мають соціальну, економічну, політичну та правову значимість. Визначено, що вирішення цих проблем може бути найбільш ефективним у разі комплексного підходу, сутність якого полягає в плідному співробітництві соціальних філософії, соціології, психології, антропології філософії права та інших соціальних наук, об'єктом досліджень яких є людина. Доведено, що такий підхід має велику практичну спрямованість на вирішення широкого спектра соціально важливих завдань, починаючи з виховних і психологічних, і закінчуючи державно-правовими (соціальний контроль, регулювання). Розглянуто різні погляди зарубіжних і сучасних українських суспільствознавців щодо проблеми девіантної поведінки особистості та соціальної групи. Застосовано філософсько-правовий підхід щодо оцінки кримінально-девіантних дій правопорушників, а також організованих злочинних і терористичних угруповань. На підставі філософського аналізу розкрито поняття "правопорушник", "злочинець", "бунтівник", сутність людської агресії тощо.

Вперше розглянуто особливості використання номінативних одиниць сучасної англійської мови для відтворення концепту "злочинець" в американській художній прозі та газетній публіцистиці кінця XX - початку XXI ст. Виявлено комунікативні стратегії та тактики, які використано у мовленні персонажів сучасних американських художніх творів у ситуаціях "Розслідування" та "Допит". Вперше виокремлено та класифіковано сучасні американські публіцистичні тексти з юридичної тематики на підставі їх функціональних особливостей.

Запропоновано інституціональну концепцію криміналізації суспільства на підставі взаємопов'язаних глобальних процесів: криміналізації соціальних інститутів і інституціоналізації кримінальних практик. Досліджено еволюцію доктриальних поглядів на злочинність як соціального феномена, визначено основні теоретичні підходи до ідентифікації понять "злочинність" і "злочинець", показано їх сутність і зміст. Розглянуто природу злочинності як прояв соціальної патології та деструктивності, що руйнує інституціональну цілісність соціуму. Висвітлено особливості криміналізації соціальних інститутів і окремих кримінальних практик у період перехідного (транзитивного) стану суспільства. Описано механізм інституціоналізації тіньової та кримінальної економіки, корупції, організованої злочинності.

Досліджено та проаналізовано різні типи нараторів. Встановлено, що, крім традиційних, автори іноді обирають нетрадиційних оповідачів, щоб показати світ з іншого погляду. Даний феномен дістав назву "дефаміліаризація" або "очуднення". Його сутність полягає в тому, що погляд вигаданого оповідача незнайомий читачеві. Оповідач має бути виключений із суспільного оточення читача (злочинець, убивця, перевертень, вампір, привид, душевнохворий). Наратив від коня, собаки, вази дозволяє показати речі з незвичного погляду. Виявлено антропологічні та неантропологічні типи оповідачів. Мовлення наратора в передорученій оповіді від першої особи набуває стилістичних особливостей у фонографічному, лексичному та синтаксичному лінгвоконтекстах.

У контексті проблематики судочинного пізнання злочинів проаналізовано поняття "еліта", його походження, ознаки, види, прояви тощо. Після цього у межах подальшого диференційованого дослідження одержано узагальнення екстрапольовані у розкриття сутності феномена "елітарний злочинець".

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш143.21-31 + Ш5(7СОЕ)-357

Рубрики:

Англійська мова

Література

Шифр НБУВ: Ж70151 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано групи дефініцій поняття культури з урахуванням сучасного стану міждисциплінарних досліджень, на основі яких простежується логіка розвитку загальної культури та її різновидів. З'ясовано наукові та побутові підходи до визначення поняття субкультури, встановлено рівень поширеності її окремих видів. Визначено феномен довготривалого існування криміногенних субкультур, їх сучасний зміст та вплив на суспільство.

Проаналізовано типологію жертв злочинів. Проаналізовано найхарактерніші підходи до типології останніх. Вивчено думки провідних вітчизняних і зарубіжних науковців з цього питання. Підсумовуючи, можна констатувати, що незважаючи на значну різноманітність наведених вище підходів, вони не суперечать і не протиставляються один одному, а, навпаки, доповнюють один одного, з різних сторін, характеризуючи такий складний кримінологічний феномен, як жертва злочину.

Проаналізовано роль жертви у генезі злочину. Проаналізовано найхарактерніші підходи до цього питання. Вивчено думки провідних вітчизняних і зарубіжних науковців. Зроблено висновок, що особа жертви та її поведінка часто значною мірою впливають на формування злочинного наміру майбутнього злочинця, а подеколи й породжують останній. Відтак, як видається, здійснюючи чіткіший та активніший вплив на осіб, які за своїми моральними, соціальними, правовими та іншими характеристиками мають реальну можливість стати жертвами злочинних посягань, можна було б досягти істотного зниження кількості останніх, або хоча б зменшити негативні наслідки таких посягань.

Вивчено питання кримінально-правового регулювання покарання у вигляді штрафу. Проаналізовано останні зміни у цій сфері. Висловлено авторські позиції щодо останніх. Запропоновано можливі варіанти реформування нормативно-правових положень. Зазначено, що висловлені пропозиції навряд чи зможуть повною мірою виправити всі проблеми, які існують у сфері кримінально-правового регулювання покарання у вигляді штрафу, проте однозначно слугуватимуть тією відправною точкою, яка може підштовхнути законодавця до подальших реформ у досліджуваній сфері.

Розроблено теорію кримінального права та криміналістики, положення формальнологічної теорії; загальну класифікацію знарядь і засобів вчинення злочину; приватну класифікацію окремих видів знарядь і окремих видів засобів вчинення злочину.

Проаналізовано питання, пов'язані з діяльністю III Міжнародного тюремного конгресу, який проходив у Римі у 1885 р. Досліджено склад учасників останнього, основні ідеї, висловлені на ньому, та рішення, ухвалені у результаті його проведення. Увагу звернено на питання попередження злочинності неповнолітніх.

Проаналізовано питання щодо діяльності V Міжнародного тюремного конгресу, який проходив у м. Париж у 1895 р. Досліджено склад учасників останнього, основні ідеї, висловлені на ньому, та рішення, ухвалені у результаті його проведення. Увагу звернено на питання запобігання злочинності неповнолітніх.

Мета статті - надати аналіз основних ознак правопорушення, передбаченого в ст. 190a параграф 2 Кримінального кодексу Польщі, яке полягає у імперсоналізації іншої особи і відомий як крадіжка особистості. Для досягнення вищевказаної мети, в основному, застосовувався догматичний метод. Результати: ст. 190a параграф 2 стосується певного типу шахрайства, суть якого полягає в привласненні персональних даних іншої особи з використанням іміджу або особистих даних цієї особи, щоб заподіяти жертві шкоду або травму. Злочин є формальним (результат на кваліфікацію не впливає). Злочин вважається закінченим в той момент, коли злочинець видав себе за жертву або зробив вигляд, що він є жертвою. Не має значення, чи були завдані збитки реальними. Злочин може бути скоєно тільки з прямим умислом (dolus coloratus). Дискусія у той час, як доповнення Кримінального кодексу Польщі складом злочину, пов'язаного з крадіжкою персональних даних особи, в цілому, може бути схвалене, виникають певні сумніви щодо його розміщення в розділі XXIII (Злочини проти свободи). Крім того, слід піддати дискусії питання про визначення виду умислу в цьому складі і питання щодо покарання в кваліфікованому складі цього злочину. Зроблено висновок, що злочин крадіжки персональних даних - це тип шахрайства, який полягає у використанні іміджу іншої особи або особистих даних, з тим щоб заподіяти шкоду або травму жертві. Це правопорушення формальне і може бути здійснене лише з прямим умислом. Позитивно оцінюючи введення цього злочину в систему польського кримінального законодавства, треба підняти деякі вже згадані сумніви, однак, посилаючись на розміщення злочину в розділі XXIII (Злочини проти свободи) основний тип правопорушення обмежений до dolus directus coloratus.

Проаналізовано образи головних персонажей-шпигунів у романі С. Постоловського "Ворог, або Гнів Божий". Акцент зроблено на авторському обігруванні традиційних уявлень про типовий образ шпигуна, виведених у творах про Джеймса Бонда (І. Флемінг), Джорджа Смайлі (Дж. Ле Карре) та Штірліца (Ю. Семенова) та оновленні цих образів відповідно до реалій сучасності. Визначено, що учасники операції "Гнів божий", змальовані в романі С. Постоловського, є досить колоритними фігурами, людьми, готовими до боротьби, але в основі бажання помститися ворогам своєї країни у кожного з них лежать особисті причини: прагнення отримати вищу посаду, з'ясувати правду про роботу розвідників-диверсантів і визначити власне місце в битві за свою країну, встановити справедливість тощо. Письменник вдало поєднує суперечливі риси героїв і злочинців у своїх персонажах, підкреслюючи їх неоднозначність, що робить їх правдоподібними, живими людьми, а не ідеологічно витриманими фігурами. З'ясовано, що найбільш ідеологізованим постає у творі образ капітана І. Принципа, улюбленого героя С. Постоловського, який уже зустрічався в попередніх творах митця. Прізвище цього персонажа повністю відповідає його внутрішнім якостям: він чесний, справедливий, користується увагою жінок, у своїх діях завжди керується законом і вважає, що засоби не завжди виправдовують мету. Автор намагався вивести новий образ шпигуна, сучасного героя, який міг би стати зразком для молодого покоління. Виявлено також, що в образах інших служителів Контори, які брали участь в організації операції "Гнів Божий", - генерала Бульдога, полковника Мирона та капітана Нечипайла - письменник змалював типових представників свого часу, які здатні на високі прагнення та мужні вчинки, але при цьому є типовими виконавцями будь-яких наказів, часто злочинного характеру, коли це співпадає з їхніми уявленнями про справедливість та обов'язок. Таким чином, С. Постоловський надав власне бачення долі України в "гібридній війні" з Росією і тих людей, від яких залежить безпосередньо результат цієї війни. Оскільки він не може наразі передбачити майбутнє, автор залишає своїм протагоністам долю трагічну, як саме життя.

Проаналізовано питання особливості особи неповнолітнього корисливого злочинця. Підсумовуючи викладене, констатовано, що проведене дослідження соціальної сутності особи неповнолітніх, які вчиняють корисливі злочини, показує, що негативні риси у таких осіб доволі різноманітні й виражені різною мірою. Водночас надзвичайно важливе виокремлення типових ознак особи неповнолітніх корисливих злочинців, оскільки це сприятиме чіткішому розумінню мотивації злочинної поведінки цієї групи населення, а відтак, зробить ефективнішими заходи з протидії вчиненню корисливих злочинів неповнолітніми.

Мета роботи - аналіз норм, що містять кримінальні злочини, пов'язані з експлуатацією проституції, передбачені ст. 204 КК Польщі (підбурювання іншої особи до проституції та сприяння проституції іншої особи - п. 20 ст. 204, сприяння - п. 2 ст. 204, кваліфікований склад злочину - ст. 204 - 3). Основним методом, що використовується в дослідженні, є догматичний аналіз. Проведено синтетичний аналіз наявних статистичних даних. Об'єктом злочину, передбаченого у статті 204 - 1 - 2 є моральність, а у випадку дитячої проституції (стаття 204 - 3) переважно - психофізіологічний розвиток неповнолітньої особи. Відповідно до п. 1 ст. 204 Кримінального кодексу Польщі (КК Польщі) карається поведінка винного, який з метою отримання матеріальної вигоди спонукає іншу особу до зайняття проституцією або сприяє цьому. Ці правопорушення містять формальні склади злочинів і не залежать від настання результату; вони можуть бути вчинені лише навмисно (з прямим умислом). Під сприянням (п. 2 ст. 204) розуміється отримання матеріальної вигоди від проституції, якою займається інша особа. Це правопорушення може бути вчинене кількома діями, оскільки дієслово "заробіток" вказує на повторність поведінки винної особи. Це правопорушення може бути вчинене як із прямим, так і з непрямим умислом. У кваліфікованому складі злочину (ст. 204, п. 3) обтяжуючою обставиною є неповнолітній вік особи, яка займається проституцією, щодо якої злочинець вчиняє підбурювання, сприяння. Злочини, передбачені ст. 204 КК Польщі, порівняно рідко трапляються в польських реаліях, а випадки засудження згідно з цим положенням зустрічаються ще рідше (у 2018 р. в Польщі загалом було засуджено 140 осіб за ст. 204 (- 1 - 3) КК Польщі). Обговорено нинішню редакцію ст. 204 КК Польщі видається правильною і не викликає жодних принципових сумнівів щодо її тлумачення. Невелика кількість судимостей за ст. 204 КК Польщі ставить питання про реальну картину як явища проституції в Польщі, так і про фактичну кількість поведінки, пов'язаної з її незаконною експлуатацією.