Проаналізовано різні напрями у теорії міжнародних організацій щодо ролі останніх у регулюванні процесів на міжнародній арені й у вирішенні конфліктів. Розглянуто підходи дослідників до вивчення та класифікації механізмів врегулювання етнополітичних конфліктів, об'єднано їх у загальну класифікацію. Визначено критерії ефективності механізмів. Досліджено явище етнополітичного конфлікту як об'єкт діяльності міжнародних організацій у сфері забезпечення миру, його риси, причини виникнення та чинники, що спричиняють загострення таких конфліктів. Проаналізовано нормативно-правову основу та інституційне забезпечення діяльності міжнародних організацій у сфері врегулювання етнополітичних конфліктів. Визначено їх головні недоліки та можливі шляхи оптимізації. Вивчено політико-правові механізми вирішення конфліктів та спорів. Проаналізовано їх відповідно до критеріїв ефективності. Визначено їх переваги, недоліки, а також умови ефективного застосування. Розглянуто миротворчі операції міжнародних організацій (зокрема, ООН та АС в Африці й ОБСЄ на пострадянському просторі та Балканах) як механізм врегулювання етнополітичних конфліктів. Розроблено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності миротворчих механізмів. Досліджено явище сепаратистського етнополітичного конфлікту й основні причини його виникнення. Визначено обгрунтованість права сучасних бездержавних націй на самовизначення. Проаналізовано конкретні сепаратистські етнополітичні конфлікти (Шотландія, Каталонія, курдське питання) з метою з'ясування перспективи їх мирного врегулювання та можливої участі у цьому процесі міжнародних організацій. Проаналізовано ефективність застосування територіальних механізмів у врегулюванні сепаратистських етнополітичних конфліктів міжнародними організаціями та можливість розширення їх застосування задля мирного вирішення цієї проблеми.

Вивчено проблеми сепаратизму в Іспанії - країні з найгарячішим осередком прояву цього явища в сучасній Європі. Серед 19 автономних областей країни впродовж останнього часу особливої активності сепаратистський рух набув у Каталонії. В основі дослідження і вивчення історичних особливостей розвитку сепаратизму в Каталонії та причин, що зумовили виникнення в цій автономії сепаратистських настроїв. У процесі дослідження розглянуті основні причини каталонського сепаратизму - економічні, етнонаціональні та політичні, проведено аналіз інтенсивності впливу кожної із вказаних причин, ступеня їх значимості як таких, що сприяють сепаратизмові. Домінуюча роль у формуванні проявів сепаратизму в Каталонії належить економічним чинникам, зокрема, небажанням фінансувати відсталіші регіони, а за формою та інтенсивністю свого прояву Каталонський сепаратизм розцінюється, як активний, сецесійний. Визначені можливі наслідки активізації сепаратизму в Каталонії для Іспанії та Європи в цілому. Така ситуація є серйозною загрозою єдності королівства, оскільки може викликати ланцюгову реакцію й збурити сепаратизм у інших автономних спільнотах, де він перебуває в поміркованому або пасивному стані, особливо в Країні Басків та Іалісії, Андалусії, Арагоні, Астурії, Кантабрії, Кастилії, Леоні, Балеарських островах. Активізація сепаратистського руху в Каталонії також може посилити рух за відокремлення деяких регіонів від інших європейських країн і створити загрозу єдності Європи. Розглянуто заходи протидії сепаратизму в Каталонії, зокрема зазначена ефективність у боротьбі з активним сепаратизмом силових методів.

Висвітлено особливості активізації сепаратизму в Каталонії. Розкрито основні причини каталонського руху за відокремлення. Визнаючи складну природу походження явища сепаратизму, стверджується про однорідність його основи у Європі. Доведено об'єктивне зумовлення активізації сецесіонізму в Каталонії у 2017 р. Акцентовано увагу на історико-культурному та економічному факторах активізації руху за незалежність регіону. Обгрунтовано важливість інтернаціоналізації дискурсу щодо каталонського питання, як прецедента у сфері етнонаціональних взаєминин ЄС. Виявлено двоїстий вплив, на рух відокремлення, економічного фактору та етнонаціональної ідентифікації за мовною ознакою у регіоні. Зазначено, що ідеї широкої автономії залишаються політично привабливими у регіоні, адже визнають бажаність подвійної ідентичності.

Згідно з даними наукової літератури, в Європі існує близько 25 активних сепаратистських рухів. У такій ситуації захоплення окремих регіонів бунтівниками - це сецесія, тоді як інша частина населення претендує на фіскальні права - економічну незалежність. Колективні економічні інтереси в умовах федерального устрою держави в основному виявляються у фіскальних інтересах окремих регіонів - адміністративно-територіальних чи етнічно-автономних суб'єктів федерації. Існує два види фіскального сепаратизму - "бідний" та "багатий". Історичний досвід показує, що два основних чинники значною мірою впливають на провокацію сепаратизму. "Бідний" сепаратизм: підтримка регіону сильнішою іноземною державою та верховенство центру над регіоном. Такий сепаратизм є більш радикальним, оскільки бідні люди, як правило, діють більш радикально, ніж багаті, принаймні з однієї простої причини: їм немає що втрачати. Говорячи про "багатий" сепаратизм, слід підкреслити, що йдеться про регіони, більш розвинені порівняно з рештою країни, тобто ті, що намагаються не направляти свої фінансові надходження до центру. Такими регіонами є, наприклад, Баски та Каталонія в Іспанії, Фландрія в Бельгії. Такий сепаратизм також активний у північній Італії, яка є багатшою за південну. Усі ці регіони - це багата частина країни, і в цьому разі ми можемо сказати, що багатші регіони не хочуть підтримувати бідні регіони. Роль фіскальної сфери є особливою у федеративних державах. У федеральній фінансовій системі, як і в будь-якій іншій сфері, антагоністичні настрої федерального центру та його суб'єктів, а також суб'єктів самої федерації чітко виражені. Федеративний регіоналізм уповільнює сепаратиські настрої, але сепаратистські прагнення все ж таки виникають з точки зору нерозподілу надходжень, тобто в умовах пасивної економічної політики. Отже, сепаратизм породжується або голодом, або ж великим статком. Для забезпечення постійного мониторингу своєчасних трансфертів власних доходів із бюджетів регіонів фкдеральним центром, і, таким чином, запобігаючи спробам фіскальної сецесії, в Казначействі створюється електронна програма "Е-звітність". Проте, для того, щоб моніторинг був комплексним, необхідно визначати другу групу показників (змінних) у програмі на додаток до стандартів, визначених "Бюджетним кодексом" так звані каталітичні показники. Такі показники будуть специфічними для кожного регіону, оскільки регіони відрізняються певними особливостями. Наприклад, Абхазія мала більше енергетичних зв'язків за кордоном - із сусідньою Росією, ніж з рештою Грузії та Цхінвалі, а Нагірний Карабах та Вірменія мали більше сухопутного транспортного сполучення. До 2004 р. Аджара відрізнялася від Туреччини своїм розвитком у всіх сферах, включаючи богословські комунікації (богословська освіта, медичний, культурний та екологічний туризм, лінії електропередач та транспортні зв'язки тощо). Зазначено, що крім "базових" норм доходів, визначених Бюджетним кодексом, в електронній програмі розподілу (звітності), яка згадувалась вище, повинні існувати показники економічної політики (перерозподіл доходів). Наприклад, відношення мережі доріг (частоти) між центром та регіоном до дороги, що з'єднується із сусідньою країною, або частота ліній електропередач порівняно з кабелями, що з'єднуються із центром, чи кількісне співвідношенням державних підприємств, що належать Центру, до місцевих державних підприємств. Доведено, що: прагнення деяких сепаратистських регіонів до сепаратизму пов'язане з низькою ефективністю фіскальних стандартів регіону. Прикладом цього і є Автономна Республіка Аджарія на початку століття; сепаратистські прагнення регіонів посилюються наявністю мінеральних речовин, які було знайдено там, наприклад, наявністю вуглеводнів; або перспективою одержання надходжень унаслідок транзиту транспортних шляхів через їх територію. Наприклад, сепаратизм Шотландії, Фландрії, Південного Судану і Курдистану в цих регіонах збігається з екстракцією вуглеводнів, тоді як прагнення Південної Бразилії, Абхазії, Південної Осетії (Грузія) до сецесії викликане побудовою відцентрових / транскордонних комунікацій на цих територіях; юридичні та гнучкі фіскальні механізми розподілу доходів і витрат між федеральним центром та регіонами послаблюють сепаратизм. Прикладом можуть бути Шотландія та Північна Ірландія у Великобританії.

Концептуалізовано поняття регіональної ідентичності та розкрито характер взаємин і векторів розвитку регіональної ідентичності та національної держави в країнах Європи. Розглянуто структуру, функції та місце регіональної ідентичності в сучасному політичному процесі та з'ясовано змістовне поле регіональної vs національної ідентичності. Обґрунтовано роль політики пам'яті та символічної політики як інструментальних практик конструювання регіональної ідентичності. Дано оцінку значенню регіональної ідентичності в політичних процесах сучасної Європи. З'ясовано рівень загрози безпеці сучасного європейського простору за наявності конфліктів ідентичностей. Обґрунтовано основні технології попередження та врегулювання конфліктів ідентичностей, які є викликом сучасним країнам Європи. Встановлено особливості феномену регіонального націоналізму на прикладі Іспанії крізь призму трьох регіонів (Галісія, Каталонія та Країна Басків), що викликають регіональний дисбаланс та ведуть до дестабілізації соціально-політичного життя в країні. Досліджено особливості формування регіональних ідентичностей у Великій Британії на основі аналізу ефективності асиметричної моделі деволюції. Визначено регіональні диспропорції в Італії та охарактеризовано специфіку конфліктних взаємин регіонів, їх причини, характер та шляхи врегулювання.