Обгрунтовано положення, що хоча історично поширення католицизму у В'єтнамі пов'язане з колоніальною експансією європейців, водночас це був неоднозначний, суперечливий процес, бо руйнувалися традиційні культурні цінності, але разом з тим відбувалася взаємодія з іншою культурою, яка несла світоглядні засади та гуманістичні цінності європейської цивілізації. З використанням компаративістських методик розглянуто особливості сприйняття світу, світовідчуття та праксеологію цінностей католицизму, буддизму, конфуціанства та традиційних народних релігій В'єтнаму. Визначено причини релігійних конфліктів, особливості національної ментальності та соціально-політичних позицій прихильників та противників католицизму в контексті подій, що мали місце в переломні періоди історії В'єтнаму. Розкрито на прикладі в'єтнамської історії проблеми, що виникають у зв'язку з толерантною плюралістичною позицією представників державної влади стосовно релігійних інститутів, соціальної поведінки представників різних релігій, а також доведено можливість поширення принципів толерантності та плюралізму на міжрелігійні відносини.

Досліджено роль теорії самоорганізації в осмисленні феномена коеволюції суспільства та природи. Використання світоглядного та методологічного потенціалів даної теорії дозволило визначити плідність та перспективність синергетичної концепції коеволюції, яка обгрунтовує можливість переходу глобальної соціоприродної системи до ноосферного атрактора. Розкрито синергетичний зміст поняття "коеволюція суспільства та природи", експліковані особливості процесів самоорганізації в соціоприродній системі на сучасному етапі, визначено умови та передумови реалізації коеволюційної стратегії розвитку даної системи.

Наведено типологію етнопсихотипів, за Ю. Липою: трипільський, понтійський, готський і києво-руський; типологію етнічних соціотипів, за Д. Донцовим, Ю. Липою, О. Кульчицьким, В. Липинським: нордійський, понтійський, динарський, остійський. Показано їх коеволюцію в процесі антропо- й історіогенезу українського етносу з урахуванням архетипів колективного несвідомого та геопсихічних чинників формування особистості.

Розглянуто красу, добро, істину в чотирьох провідних сферах діяльності: у природі, рукотворному світі, людстві та власне у собі - це ті цінності, на які спрямоване й екологічне виховання, що не можна розглядати у відриві від цілісного соціального виховання. Висвітлено "зріз" домінуючих цінностей у суспільстві "нижчого рангу", де домінуючі цінності роблять вплив на екологічну свідомість людини.

Охарактеризовано спосіб насичення біологічним змістом фахової підготовки майбутніх екологів шляхом інтеграції біологічних знань у змісті нормативних навчальних дисциплін. Необхідність застосування знань і формування умінь із біології у процесі навчання майбутнього еколога аргументовано свідченням практики про те, що біологічні знання студентів-екологів мають недостатню професійну спрямованість, що рівень біологічної підготовки цих фахівців не є адекватним вимогам сучасної коеволюційної парадигми сталого розвитку тощо. Визначено формування когнітивного компонента інтегрованих біологічних знань у межах вивчення фахових дисциплін "Економіка природокористування", "Утилізація та рекуперизація відходів", "Екологічне інспектування" та "Основи екологічної культури". Зазначено, що екологічна освіта у ХХІ ст. стає сенсом, філософією і метою сучасного освітнього процесу як можливого засобу збереження, продовження і розвитку людської цивілізації.

Охарактеризован способ насыщения биологическим содержанием профессиональной подготовки будущих экологов. Необходимость применения знаний и формирования умений по биологии в процессе обучения будущего эколога аргументирована свидетельством практики о том, что биологические знания студентов-экологов имеют недостаточную профессиональную направленность, что уровень биологической подготовки этих специалистов не является адекватным требованиям современной коэволюционной парадигмы устойчивого развития и т. п. Представлено формирование когнитивного компонента интегрированных биологических знаний в рамках изучения специальных дисциплин "Экономика природопользования", "Утилизация и рекуперизация отходов", "Экологическое инспектирование" и "Основы экологической культуры". Утверждается, что экологическое образование в XXI в. становится смыслом, философией и целью современного образовательного процесса как возможного средства сохранения, продолжения и развития человеческой цивилизации.

The article considers the way of filling the future ecologists' professional training with biological contents by the integration of biological knowledge into educational disciplines contents.

Проаналізовано природо - і людиноцентризм у контексті екоосвіти сталого розвитку. Зазначено, що глобальна ситуація, в якій нині перебуває людство, - це криза споживацького ставлення людини не лише до природних, соціальних, але й моральних ресурсів. Відзначено, що перспектива розвитку та безпеки полягає в тому, що людина не може бути виключена з екосистеми, а екосистема не може бути позбавлена присутності в ній людини. Наголошено, що освіта має бути початковим і основним елементом трансформації суспільства для сталого розвитку. Вказано на необхідність збереження і реалізації двох стратегічних функцій екоосвіти - професійної й світоглядної, поєднання яких уможливить творення екоцентричного типу людини, коли відбувається екологізація мислення і поведінки закладаються етичні норми у стосунках з природним середовищем.

Проанализированы природо - и человекоцентризм в контексте экообразования устойчивого развития. Указано, что глобальная ситуация, в которой сейчас находится человечество, - это кризис потребительского отношения человека не только к естественным, социальным, но и моральным ресурсам. Отмечено, что образование должно быть начальным и основным элементом трансформации общества для устойчивого развития. Указано на необходимость сохранения и реализации двух стратегических функций экообразования - профессиональной и мировоззренческой, сочетание которых позволит создать экоцентричесий тип человека, когда происходит экологизация мышления и поведения, закладываются нравственные нормы в отношениях с природной средой.

Проаналізовано уявлення про екологічну свідомість (ЕС) в контексті сучасного наукового дискурсу. ЕС визначено як сферу суспільної та індивідуальної свідомості, пов'язану з віддзеркаленням природи як частини буття. Охарактеризовано специфіку екологічної свідомості. Антропоцентричному типу ЕС протиставлено екоцентричний тип ЕС, у якій вищою цінністю є не людина, а гармонійний розвиток людини і природи, коли природне, навіть шкідливе для людини, має право на існування "просто так", а етичні правила поширюються як на взаємодію між людьми, так і на взаємодію з природою, коли правильним і дозволеним є лише те, що не порушує екологічної рівноваги, природа і все природне є повноправним суб'єктом взаємодії із людиною. Розглянуто класифікацію різних типів ЕС, структуру індивідуальної та суспільної ЕС.

Проанализированы представления об экологическом сознании (ЭС) в контексте современного научного дискурса. ЭС определена как сфера общественного и индивидуального сознания, связанная с отражением природы как части бытия. Охарактеризована специфика экологического сознания. Антропоцентрическому типу ЭС противопоставлен экоцентрический тип ЭС, в котором высшей ценностью является не человек, а гармоничное развитие человека и природы, когда естественное, даже вредное для человека, имеет право на существование "просто так", а этические правила распространяются как на взаимодействие между людьми, так и на взаимодействие с природой, когда правильным и разрешенным является лишь то, что не нарушает экологического равновесия, природа и все естественное является полноправным субъектом взаимодействия с человеком. Рассмотрена классификация различных типов ЭС, структура индивидуального и общественного ЭС.

In the field of contemporary philosophical discourse which is being analyzed in the article, ea a part of general consciousness.

Понятійно-категоріальний апарат науки про економічну безпеку є неусталеним. Наразі існують принципово різні, непов'язані між собою підходи до розуміння економічної безпеки підприємства. Тому вивчення системи економічної безпеки підприємства потребує розширення горизонтів її дослідження з позиції ко-еволюційного підходу, комплементаризму та гармонізції. Мета роботи - поглиблення теоретичних засад системотворення економічої безпеки підприємства. Використано методи наукового спостереження, логічного і порівняльного аналізу. Концептуалізація безпеки як форми розвитку суб'єкта, що грунтується на постулатах теорії розвитку як поступального процесу, дозволила пояснити генезу економічної безпеки підприємства й уточнити визначення поняття "економічна безпека підприємства", яке тлумачиться як результат керованих процесів досягнення тріади цілей управління економічною безпекою підприємства, що забезпечує набуття певної міри його економічної свободи в межах наявних об'єктивних і суб'єктивних обмежень. Висновок: під системою економічної безпеки підприємства запропоновано розуміти цілісну сукупність взаємопов'язаних і взаємозалежних процесів, реалізацію яких має необхідно скеровувати на досягнення певної міри економічної свободи підприємства.

Діяльність людини призвела до суттєвих негативних змін у біосфері, утворення техносфери з деформацією верхніх шарів літосфери, грунтів, забруднення ландшафтів, вод, повітря тощо. Доведено, що запропоновані на сьогодні глобальні й національні заходи щодо стабілізації та покращання екологічних умов є недостатніми і потребують створення нової ідеології та стратегії існування цивілізації, які б базувалися на принципах керованого спільного розвитку людства і біосфери, активного впровадження в основні сфери життя екологічних засад і вимог, досягнень біологічних й інших природничих наук, зокрема ДНК-біотехнологій і біобезпеки, поступової екологізації виробництва та інших видів діяльності людства.

Визначено, що держава та громадянське суспільство перебувають у діалектичній єдності, проаналізовано їх особливості становлення та розвитку, вказано на циклічність відносин держави і громадянського суспільства. Обгрунтовано, що цикл складається із чотирьох структурних елементів: революція, інволюція, коеволюція, еволюція. Визначено, що антична історія (Давня Греція та Давній Рим), Середньовіччя, Відродження й Просвітництво, Модерн і Постмодерн складають цикли соціально-історичного розвитку.

Определено, что государство и гражданское общество находятся в диалектическом единстве, проанализированы их особенности становления и развития, указано на цикличность отношений государства и гражданского общества. Обосновано, что цикл состоит из четырех структурных элементов: революция, инволюция, коэволюция, эволюция. Определено, что античная история (Древняя Греция и Древний Рим), Средневековье, Возрождение и Просвещение, Модерн и Постмодерн составляют циклы социально-исторического развития.

The article stipulates that the state and civil society are in dialectical unity; analysis of the features of formation and development, shown in recurrence between the state and civil society, proved that the cycle consists of four structural elements: revolution, involution, co-evolution, evolution; determined that the ancient history (Ancient Greece and Ancient Rome), the Middle Ages, the Renaissance and the Enlightenment, Modern and Postmodern up cycles of social and historical development.

Розглянуто механізм взаємодії офіційної (легальної) та нелегальної (тіньової) економік, який описано площинною динамічною моделлю - системою двох нелінійних звичайних диференційних рівнянь. Одержано аналітичний розв'язок цієї моделі. Сформульовано умови співіснування легальної та тіньової економік.

Дисертацію присвячено концептуалізації феномену соціокультурного потенціалу глобальних інформаційних мереж, дослідженню механізмів інтеграції інноваційно-комунікаційних мережевих технологій у соціальний простір глобалізованого соціуму. Виявлено культурно-цивілізаційні характеристики глобальної мережевої архітектоніки й обгрунтовано, що її культурно-історичною основою є соціальні мережі. На базі обраного методологічного інструментарію уточнено зміст ключових для дисертації понять. Їх кореляції дозволили визначити соціокультурний потенціал глобальних інформаційних мереж як систему соціально-політичних, економічних і науково-технічних суспільних відносин, що виникають у заснованому на інноваційно-комунікаційних технологіях соціумі з метою досягнення інформаційної рівноваги. Встановлено, що за умов соціальної самоорганізації основою стратегій утілення соціокультурного потенціалу інформаційних мереж є коеволюція системи суспільство - природа. Соціальним атрактором початку XXI ст. є потенціалістський дискурс глобальних інформаційних мереж. Його легітимність залежить від соціального оцінювання механізмів утілення соціокультурного потенціалу глобальних інформаційних мереж. Показано, що встановлення інформаційної рівноваги є константою суспільства як нерівноважної системи й умовою розкриття соціокультурного потенціалу інформаційних мереж як нової форми буття соціального.

Досліджено основні напрями трансформації конкурентних відносин в умовах глобалізації. Проаналізовано теоретичний внесок у формування й розвиток теорії конкуренції та конкурентних переваг представників поведінського, інституціонального, неоінституціонального та неокласичного напрямів економічної теорії. Зроблено висновок, що під впливом глобалізації набувають поширення такі типи партнерських відносин, як кооперація, коеволюція, консолідація. Визначено передумови переходу від стратегії суперництва до партнерських відносин. Охарактеризовано конкурентні переваги, які отримують суб'єкти підприємництва внаслідок розвитку партнерських відносин. Наведено приклади світових компаній, що переорієнтували свою конкурентну стратегію на кооперентну взаємодію; розглянуто приклади стратегічних союзів, що укладаються глобальними конкурентами внаслідок такої взаємодії. Запропоновано концептуальну модель забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на засадах трансформації конкурентних відносин від суперництва до співробітництва; визначено основні конкурентні переваги, пов'язані зі встановленням довгострокових партнерських відносин.

Надано аналітичний огляд ключових моментів трансформації екологічної науки (запитів, принципів, підходів, поглядів, концептів) щодо новітніх викликів сучасності: суспільної практики та потреб наукового пізнання у проекції постнекласики. З розгортанням та поширення нової пізнавальної парадигми - коеволюційної, екологічна наука, набуваючи мегатеоретичну роль у постнекласичному етапі розвитку наукової системи, виявляє у власній трансформації коеволюційні маркери.

Представлено вектори подолання трансформацій еколого-економічної та соціальної безпеки на основі модернізації. Модернізація сектора безпеки - важлива складова комплексної модернізації України. У суспільно-політичному й соціально-економічному розвитку країни сектор безпеки виконує важливу життєву функцію - продукує одне з основних суспільних благ, а саме - безпеку, використовуючи для цього людські, матеріальні та фінансові ресурси країни. Наведений індекс міжнародного екологічного виміру EPI (Environmental Performance Index) і його індикатори визначають здатність тієї чи іншої країни захищати своє навколишнє природне середовище як у теперішньому часі, так і у довготерміновій перспективі, зважаючи на стан національної екологічної системи, можливість протидії екологічним впливам і зниження залежності людей від екологічних проявів, соціальних та інституціональних можливостей країни відповідати на екологічні виклики, спроможності глобального контролю над екологічним станом тощо. Визначено, що компонента безпеки життя - це інтегрована оцінка, яка враховує сумарний вплив сукупності глобальних загроз на сталий розвиток країн світу. У сучасних умовах складовою стратегії соціоприродного розвитку є екологічна модернізація. Кінцевою метою цього процесу є гармонізація всього комплексу відносин у соціально-екологічній системі, її стійкий, збалансований розвиток, що надасть змогу у підсумку уникнути глобальної екологічної катастрофи й забезпечити процес коеволюції людини, суспільства й природи. Одним з основних чинників низької ефективності сектора екобезпеки України є його недостатнє фінансування і низьке матеріально-технічне забезпечення, а це - основні складові процесу технологічної модернізації. Проте реформування сектора безпеки залежить не тільки від збільшення фінансування. Модернізація екологічної безпеки передбачає свідомо організований процес і соціальну практику, що в сукупності сприяють поліпшенню стану навколишнього природного середовища та здоров'я людини й реалізуються через конкретні соціальні інститути та їх взаємодію.

Мета роботи - формування уявлення про процес коеволюції як основу управління економічною безпекою підприємства. Зазначено, що сучасний стан розвитку соціально-економічних систем, до яких належать і підприємства, знаходяться на етапі постіндустріального розвитку. Розвиток будь-якого підприємства залежить від його здатності адаптуватися до змін екзогенних факторів впливу, що зумовлює переосмислення та новітні підходи до управління економічною безпекою окремих підприємств як попереджувальних заходів до адаптації. При цьому управління економічною безпекою має розглядатися з урахуванням істотних змін, що тісно повіязані з процесом коеволюції, який має своє походження з біології та розуміється як взаємообумовлена дія зміни елементів, що складають цілісність системи, що розвивається. Зазначено, що протягом кінця ХХ ст. - початку ХХI ст. відбувалася трансформація розвитку соціально-економічних систем від індустріальної до ноосфери, де центральним елементом є людина, а центральною науковою платформою для досліджень - економіка знань. У цих умовах коеволюція розглядається як основа управління економічною безпекою підприємств з визначенням мети, об'єктів та суб'єктів управління економічною безпекою, зі специфічним забезпеченням системи управління та формуванням відповідних принципів управління. Центральним елементом системи управління економічною безпекою підприємства є підходи до управління на коеволюційній основі, формування яких базується на синтезі загальнонаукових і специфічних підходів управління, а саме: еволюційному, системному, ресурсному, ресурсно-функціональному. Результатом запропонованих аспектів є отримання більш ефективного результату від процесу управління економічною безпекою підприємств.

Проаналізовано проблему співвідношення особливостей сприйняття феномену цілісності з розвитком соціокультурної взаємодії у суспільстві. Розглянуто трансформування погляду на категорію цілісності у різні історичні періоди формування наукового мислення. Виявлено розбіжності у східній та західній моделях сприйняття феномену цілісності. Окремо висвітлено трансформацію розуміння цілісной картини Всесвіту на основі теорій взаємоузгодженості, взаємопроникнення всіх явищ і речей, набування стійкості як природних, так і культурних систем завдяки коеволюції, пристосуванню один до одного. Простежено глобальну тенденцію перетворення людства у полісуб'єктивну цілісну культурну єдність в процесі соціокультурної діяльності.

Осмислено місце людини у системі "людина - суспільство - природа" в аксіологічному просторі постсучасності, обтяженому економічними, соціальними та політичними кризами глобалізованого світу, що обумовлюють різноманітні екологічні загрози. Суперечності всередині досліджуваної системи виявляються в хибній ціннісній орієнтації людини, спрямованій виключно на задоволення власних потреб. Здійснена спроба переосмислення біологічної ролі людства як частини природи та оновлення на цих засадах світоглядно-аксіологічних установок відповідно до викликів сучасності.

Досліджено проблему збереження людської ідентичності як представника Homo sapiensу в контексті системи "людина - природа" в умовах поглиблення глобальної екологічної кризи на рубежі ХХ і ХХI століть. Здійснюється аналіз різних точок зору в сучасних науках і філософії на проблему природи людини, природних і соціокультурних факторів, що ведуть до трансформації людської природи. Окреслюються позитивні й негативні тенденції трансформацій, пов'язаних із застосуванням новітніх біотехнологій, інструментарію генної інженерії, фармакології тощо.

Подано ретроспективу класичних і новітніх концепцій і теорій вартості й цінності. Висунуто гіпотезу про всезагальність і складність ціннісних відносин. Визначено філософсько-загальнонауковий і економічний зміст цінності. Охарактеризовано тріалектику її загального, особливого й унікального. Розглянуто історичну коеволюцію діяльності та цінності в контексті співіснування й зміни еріепох розвитку людства. Запропоновано концептуальну і фундаментальну теоретичну модель (схему) загальної теорії цінності.