Розглянуто філософські та релігійні аспекти єдиноборств, характерні особливості східних та європейських видів боротьби. Обгрунтувано шляхи застосування засобів і методів психічної підготовки, притаманних східному бойовому мистецтву, у сучасних спортивних єдиноборствах.

Проанализированы философские и религиозные аспекты единоборств, характерные особенностей восточной и европейской борьбы. Обоснованы возможные пути применения средств и методов психической подготовки восточного боевого исскуства в современных спортивных единоборствах.

The activity is dedicated to detection of philosophical and religious aspects of single combats, idiosyncrasies of eastern and european single combats, substantiation of feasibilities of means and methods of mental opening-up of eastern battle (dashing) single combats in modern combat sports.

Проведено компаративний аналіз містичних традицій (МТ) Сходу та Заходу. Розкрито суть понять "містика", "природні релігії", "релігія одкровення", "трансцендентальна Медитація". Висвітлено проблему пошуку людиною Абсолюту як образу ідеального буття. Показано місце містики та псевдо-містики у сучасній культурі. Описано християнські (православну містику, католицьку містику любові), пантеїстичні (містику Кабали, хасидську містику) МТ. Охарактеризовано мусульманську містику. Увагу приділено іманентним МТ "природних релігій", зокрема, індуїзму, буддизму.

Проведен компаративный анализ мистических традиций (МТ) Востока и Запада. Раскрыта сущность понятий "мистика", "природные религии", "религия откровения", "трансцендентальная Медитация". Освещена проблема поиска Абсолютизма как образа идеального бытия. Показано место мистики и псевдо-мистики в современной культуре. Описаны христианские (православная мистика, католическая мистика любви), пантеистические (мистика Кабали, хасидская мистика) МТ. Охарактеризована мусульманская мистика. Внимание уделено иманентным МТ "природных религий", в частности, индуизма, буддизма.

У контексті науково обгрунтованих тенденцій (у прагненні до пізнання Логосу (Нусу), у стані нірвани, єднанні з Дао, слідуванні волі Божій) розвитку гуманістичної спрямованості педагогічної думки через епістему (спостереженя), антропологічну рефлексію у аспекті епох віхових культур Стародавнього світу систематизовано результати педагогічних поглядів щодо створення принципово нової особистісно орієнтованої концепції гуманістичної спрямованості, складовими якої є виокремлене аксіологічне поле цінностей, основою якого є абсолютні цінності: Доброта, Любов, Мудрість, домінантні якості (благоговіння, самопожертва, терпіння, людяність і обов'язок, благородство, совісна воля, смиренність, радість, довготерпіння, милосердя, лагідність, братолюбство, прощення, чеснотність, мовчазність, скромність, знання прекрасного, першосущного, божественного, прощення - поступленя - повчання), методи самопізнання (екзистенційний, епістемологічний, синергетичний), засоби формування якостей: щоденна молитва, віра, богослужіння, покаяння, наслідування заповідей блаженств, споглядання, обряди, медитація. Розкрито профетичний характер гуманістичної спрямованості педагогічних теорій зазначеного періоду, який репрезентує епістемічну проникливість, рефлексивно-креативну компетентність педагога, що здійснюється шляхом самопізнання (пізнання в діалозі, у відображенні духовних цінностей), внутрішнє досягнення (свобода волевиявлення (вільний від гріха)), через синтез ціннісних орієнтацій (принцип суб'єкта (відношення педагога до учнів), принцип цінності (релігійне відношення педагога до Бога)

Проведено типологічне дослідження особливостей становлення та розвитку жанру поезії в прозі кінця XIX - початку XX ст. у французькій та українській літературах. Вперше на новій методологічній основі побудовано жанрологічну концепцію поезії у прозі, простежено історію терміна та з'ясовано його семантику. На конкретних прикладах продемонстровано типи сходжень, аналогій, розрізнень у поезіях у прозі французьких та українських митців, зокрема, Т. де Банвіля, Ш. Бодлера, П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Л. Українки, В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцкова (критерієм добору є синхронність). На підставі компаративного зіставлення поезій у прозі українських і французьких майстрів слова виявлено ряд подібностей та відмінностей на генологічному рівні, до яких належать ознаки ліричної семантики. На тематичному рівні виявлено спільність у філософських медитаціях, соціальних мотивах, в інтимній ліриці, образах природи. Визначено актуальні для досліджуваного жанру теми (митця, самотності, мислення). Зроблено висновок, що стилістичні особливості поезії в прозі сформувались під впливом актуальних на кінець XIX - початок XX ст. модерних течій. Доведено, що зображально-виражальні засоби поетичного мовлення тяжіють до сугестивності, символіки. В алюзивних елементах поезій у прозі у французькій та українській літературах виявлено ознаки зближень на рівні інтертекстуальних характеристик, які формують новий комунікативний простір модерного типу творчості.

Ще з раннього дитинства люди втрачають контакт з необумовленою реальністю і починають сприймати світ крізь призму бінарних опозицій, які виступають атрибутом європейської культури в цілому і за певних умов призводять до стану "розірваної" свідомості. Вихід з цього стану досягається практикою медитації і містить у собі переживання тотального припинення процесу свідомої думки, зникнення ідеї власного "Я" і відчуття єдності суб'єкта і об'єкта. Досягаючи стану недуальності, особа, що медитує, відчуває глибоку причетність до всього сущого і сприймає світ як цілісну, гармонійну картину, де не існує ні добра, ні зла, ні життя, ні смерті, тому що це лише бінарні опозиції людського понятійного апарату, які мають мало спільного з реальністю.

Зазначено, що духовні практики і сучасна трансперсональна психологія знаходяться у пошуці шляхів занурення всередину людської психіки, де знаходиться внутрішній світ людини як мікрокосмос, який відкриває нові сторони макрокосмосу, котрі не передаються існуючою природничо-науковою картиною світу. Розглянуто значення терміна "медитація", яка покриває реальність глибокої зосередженості людини на своєму внутрішньому світові, коли людина концентрує фокус уваги як центр свідомості на саму себе і, одночасно відсторонюється від будь-яких зовнішніх подразників. За різними критеріями виділено види медитації. Підкреслено, що, навчившись медитувати, ми залишаємося жити серед свого звичайного оточення, але змінюється ставлення до себе, до людей, до світу. Побудовано схему засад саморозвитку особистості, що проявляється у радикальній конверсії, ієрархії смислів, у нарощенні можливостей контекстуально-інтуїтивного потоку психіки, у гармонізації зв'язку свідомості з несвідомим, у переживанні безпосереднього психічного контакту з іншою людиною, зі спільнотою, з природою, з космосом (Богом).

Отмечено, что духовные практики и современная психология находятся в поисках путей погружения внутрь человеческой психики, где находится внутренний мир человека, как микрокосмос, который открывает новые стороны макрокосмоса, которые не передаются существующей естественно-научной картиной мира. Рассмотрено значение термина "медитация", которая покрывает реальность глубокой сосредоточенности человека на своем внутреннем мире, когда человек концентрирует фокус внимания как центр сознания на самого себя и, одновременно предельно отстраняется от всяческих внешних раздражителей. По разным критериям выделены виды медитации. Подчеркивется, что научившись медитировать, мы остаемся жить среди своего обыкновенного окружения, но меняется отношение к себе, к людям, к миру. Построена схема принципов саморазвития личности. Медитация определяется как могучее средство саморазвития личности, что проявляется в радикальной конверсии, иерархии, в наращивании возможностей интуитивного потока психики, в гармонизации связи сознания с бессознательным, в переживании непосредственно психического контакта с другим человеком, с обществом, с природой, с космосом (Богом).

Наведено огляд сучасних даних щодо феномену "професійного вигорання". Висвітлено фактори формування, прояви та профілактичні заходи, що запобігають цьому феномену. Обговорюючи професійний аспект факторів синдрому емоційного вигорання лікарів, зауважено, що лікар перебуває в одній ситуації з пацієнтом - у кризовій. Через це можна припустити, що лікар опосередковано піддається вторинному психологічному травмуванню. Емоційне вигорання - це процес, у якому лікар сам бере активну участь і в разі виявлення ознак професійного вигорання на початку процесу у нього з'являється можливість внести зміни у свої стосунки та своє життя. Профілактичні заходи, що упереджують професійне емоційне вигорання, передбачають особистісно-орієнтовані підходи, спрямовані на покращання здатності особистості протидіяти стресу через зміну своєї поведінки, стосунків. Зокрема, це постійна внутрішня робота над собою, переосмислення поведінки, рефлексія емоційних станів, активний відпочинок, опанування методів саморегуляції. Також важливі заходи, спрямовані на зміну робочого оточення: просвітницька робота щодо суті та наслідків професійної деформації, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, проведення групових тренінгів, реалізація антистресових програм, участь у супервізійних та балінтовських групах. Концепція поведінкових профілактичних заходів фокусується на первинній профілактиці. Нею передбачено такі заходи: засвоєння навичок боротьби зі стресом; навчання технікам релаксації (прогресивна м'язова релаксація, аутогенне тренування, самонавіювання, медитація); вміння розділити з пацієнтом відповідальність за результат, вміння сказати "ні". Зазначено, що проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, а за необхідності - й на боротьбу з проявами синдрому професійного вигорання, може бути корисним не лише для підвищення ефективності професійної діяльності медичних працівників, а й для гармонізації їх особистості та, як наслідок, забезпечення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медичних закладах.

Проаналізовано феномен людського "я" в західній і східній традиціях, його дисоціацію і відчуження в сучасному світі та медитацію як шлях до істинного Я. Для проведення дослідження був використаний антропологічний інтегративний підхід, надбання філософської герме-невтики, а також трансперсональний підхід. Для подолання відчуття самотності, ізоляції та відчуження людині необхідно прорватися до духовного полюсу, який надасть її життю нового і глибокого сенсу; вийти за межі бінарного мислення, щоб сприймати справжню природу свого розуму. Представники східних релігійно-філософських шкіл приділяли значну увагу подоланню відчуження від себе й від світу та направляли людину на її шляху до її справжнього дому. Для досягнення стану абсолютної єдності східні традиції використовують медитативні техніки, які розроблялися століттями. Медитація сприяє переживанню глибокої причетності до всього сущого: це стан, в якому зникає сама ідея власного "Я" і виникає єдність "суб'єкт - об'єкт". Людина бачить речі в їх дійсному вигляді, її свідомість набуває стану абсолютного спокою та гармонії, коли все має значення та цінність. Це є стан свободи. Арена розуму повністю змінюється. Людина стає екзистенційно поглиненою світом. Це світ митця, а також і світ дитини, який трансформується кожну мить, і разом із ним трансформується і сама людина. інтегрування з космічним тілом всесвіту, усвідомлення єдності з усім, що існує, змінює сприйняття світу. Повертаючись до світу, обмеженого простором, часом і каузальністю, усвідомлюючи неможливість уникнення світу диференціації, людина опиняється перед новою дилемою, з якою раніше не зустрічалася. Це тягне за собою внутрішній конфлікт, подоланню якого необхідно навчитися, продовжуючи перебувати у цьому світі, уникати розрізнення, тобто розвивати у собі неприв'язаний розум. Інкорпорування медитації у повсякденне життя приносить чимало користі. Проте самі молекулярні механізми цих процесів ще й досі недостатньо вивчені. Сьогодні сучасна наука активно досліджує вплив медитативних практик. Оскільки сучасне життя стає все напруженішим і складнішим, людина шукає вихід, який поверне її до гармонійного, врівноваженого і щасливого існування. Тому зовсім невипадковим є те, що духовна спадщина Сходу привертає суттєву увагу та викликає глибокий інтерес. Східні духовні практики можуть стати дороговказом до щасливого життя зширюють свідомість, на фізичне і ментальне здоров'я людей.

Надано огляд референтних наукових досліджень щодо використання та впливу духовних знань і практик у роботі клінічних психологів та психотерапевтів, а також визначення й експлікація аксіологічних та контемпоральних перспектив духовної компоненти в моделі допомоги в клінічній практиці. Поряд із глибинним фундаментальним розумінням сутності духовності й духовного розвитку особистості в психологічній парадигмі серед українських науковців практично не трапляються дослідження прикладних аспекти зв'язку духовності та клінічної практики допомоги людям. У сфері наукових і прикладних клінічних досліджень спостерігаємо пожвавлення інтересу до цієї проблематики. із погляду клінічної практики здоров'я та захворювання людини вивчають у межах біопсихосоціальної моделі як концепції єдності душі та тіла. Духовна парадигма у сфері психічного здоров'я має величезний потенціал для трансформації особистості й суспільства. Виокремлено два способи практичної інтеграції духовності та психотерапії: з одного боку, це активне включення в терапію обговорення духовних питань і впровадження духовних практик (медитація, йога, молитва, учення священних текстів) задля зцілення та трансформації; з іншого - демонстрація терапевтом готовності до співпраці й обговорення духовних питань із клієнтом, без активного ініціювання з боку терапевта та очікування цієї ініціативи від самого клієнта. Надважливою проблемою у зв'язку з цим постає практична відсутність спеціально орієнтованого навчання й тренінгів, що мали б на меті набуття знань, умінь та навичок клінічних психологів у використанні й упровадженні новітніх та традиційних методів і практик, які б сприяли духовному прогресу клієнта та покращували його психічне здоров'я.

Комплексно проаналізовано Франків поетичний цикл "Скорбні пісні", який увійшов до другого видання збірки "З вершин і низин" (1893). Кожен із дев'яти віршів осмислено з погляду генології, образності, художніх засобів, особливостей версифікації, а також інтертекстуальних паралелей на рівні ремінісценцій та алюзій. Звернено увагу на характер ліричного героя, внутрішній сюжет циклу, хронотопну організацію, лейтмотиви, фольклорні перегуки.