Мета роботи - висвітлення концептуальних підходів до формування інституту публічних послуг в Україні. Здійснено огляд існуючих теоретичних підходів до послуг, що надаються органами публічного управління за кордоном та в Україні. Виявлено нові тенденції, які поступово в країнах Заходу набувають концептуального оформлення: реінтеграція (організаційні рішення, спрямовані на подолання адміністративної роздробленості, породженої NPM-реформами); реорганізація на основі потреб населення (об'єднання публічних послуг і відповідних служб навколо певного сегмента населення, виходячи з його потреб); цифровізація (ера е-урядування). Доведено, що інститут публічних послуг у глобальному масштабі перебуває на стадії переходу від NPM до мережного електронного управління. Проведене порівняльне дослідження концептуальних основ інституту публічних послуг за кордоном дозволив автору дійти висновку про недоцільність прямого запозичення закордонних інституційних рішень для України, тому для інституту публічних послуг в Україні модель держави-благобудівника, що дбає про загальне благо, набагато адекватніша, ніж модель держави-послуги, що діє подібно сервіс-центру. У зв'язку з цим для формування інституту публічних послуг в Україні запропоновано нові якості, направлені на відповідність пріоритетам національного розвитку та сучасної культури публічного управління в розвинених країнах. Перспективою подальших досліджень є впровадження запропонованих стратегічних орієнтирів у формування та розвиток інституту публічних послуг в Україні. При цьому зосереджено увагу на існування ризику підміни понять: публічні послуги можуть бути помилково ототожнені з послугами е-урядування, що може ускладнити надалі вітчизняний розвиток обох інноваційних інститутів.

Мета роботи - висвітлення у конституційно-правовому аспекті практики запровадження муніципальної реформи як невід'ємної складової державотворення в Україні, з'ясування особливостей пришвидшення процесів успішного її проведення, що є об'єктивною потребою на шляху демократизації суспільних процесів у державі. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. У процесі дослідження визнано, що складовою рушійної сили демократичного, правового процесу в Україні є проведення муніципальної реформи, як фактора забезпечення децентралізації публічної влади, де стрижневим компонентом перетворень виступає місцеве самоврядування, котре постає основою потенційного стимулювання соціально-економічного та культурного розвитку територіальних громад, зміцнення їх спроможностей та самодостатності, які є однією із базових складових громадянського суспільства. Наукова новизна. У процесі дослідження встановлено, що муніципальна реформа, як різновид правової реформи, є загалом невід'ємної частиною національного державотворення у становленні й розвитку демократії, так і безпосередньо спрямована на утвердження базових засад організації й функціонування місцевого самоврядування, що є основою забезпечення соціально-економічного та культурного розвитку територіальних громад на місцях. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правотворчій та правозастосовній діяльності у процесі вдосконалення конституційного й муніципального законодавства України, під час подальшого визначення особливостей та перспектив проведення муніципальної реформи.

Вміщено результати досліджень вчених України, Угорщини та Словаччини щодо історії аристократичного роду Другетів, які були активними учасниками суспільно-політичного життя Угорщини, особливо її північно-східного регіону впродовж майже чотирьох століть. Висвітлено актуальні питання геральдики та сфрагістики, генеалогії сім'ї Другетів, їх участі у політичних процесах та релігійному житті доби Середньовіччя та раннього нового часу. Окремим розділом подано тексти важливих джерел, пов'язаних з історією Другетів.

Розглянуто питання організації міського управління в Київській Русі. Мета робти - вивчення процесу складання форм міського управління та з'ясування компетенції органів общинного (земського) й наказного врядування. Методологічні засади дослідження визначає універсальний принцип історизму з притаманними йому методами герменевтичних процедур і контент-аналізу мовного коду літописних текстів. З'ясовано юридичну й політичну ідентичності міських громад Русі. Висновки: дослідженням не виявлено підтвердження самодостатності вічевих зборів городян. Віче не перетворилося на повноцінний інститут міського самоврядування. Громада могла контролювати діяльність князівської адміністрації, за нею визнавалося право вибору князя, але її адміністративна та судова муніципальна самостійність була обмеженою. Відносини князя й міської громади в києво-руські часи ще не ввібралися в міцні юридичні форми. Власницькі права князя, політична автономія міста, правний статус городян не були захищені імунітетом. Інститут феодального імунітету як форма політичної влади складається у Східній Європі лише на зламі XIII - XIV ст. У цей час дедалі виразнішою стає участь городян у суспільно-політичному житті Галичини та Волині. У містах, де зосереджувався торгово-лихварських капітал, народжувалися якісно нові форми організації й муніципальної юрисдикції громад, що набували окремої юридичної та політичної ідентичності, ставали каталізатором появи в Південно-Західній Русі наприкінці XIII ст. притаманних стандартам європейського Заходу ознак феодалізму.

Висвітлено концептуальні конституційно-правові проблеми муніципальної реформи в Україні. Показано специфіку муніципальної реформи як різновиду правової реформи, систематизовано її ознаки та види. Розкрито методологічні засади дослідження муніципальної реформи в контексті сучасних правових підходів муніципалізму. Висвітлено місце місцевого самоврядування в системі публічної влади як об’єкта муніципальної реформи. Виявлено основні теоретико-історичні закономірності здійснення муніципальних реформ у контексті розвитку місцевого самоврядування в Україні. Узагальнено основні риси конституційно-правового досвіду зарубіжних країн у здійсненні муніципальних реформ. Досліджено основні етапи та особливості здійснення сучасної муніципальної реформи в Україні. Розглянуто конституційно-правові шляхи та перспективи муніципальної реформи в механізмі конституційної модернізації сучасної України.

Досліджено теоретико-правові та практичні аспектів реалізації муніципальної реформи в Україні та державах-членах Європейського Союзу за умов європейської міждержавної інтеграції. Розглянуто найважливіші міжнародно-правові стандарти реформування місцевого самоврядування. Проаналізовано організаційно-правові проблеми реалізації муніципальної реформи в державах-членах ЄС на засадах децентралізації та субсидіарності. Досліджено напрями, результати та перспективи реалізації муніципальної реформи в Україні в контексті європейської міждержавної інтеграції.

Місцеве самоврядування відображає як історичну спадщину, так і особливості культурного, духовного та ментального розвитку суспільства. Еволюція місцевого самоврядування сягає часів первіснообщинного ладу і до сьогодні не втрачає актуальності. Дослідження питання муніципальної правотворчості пов'язано із необхідністю здійснення історико-правового "зрізу", аналізу основних історичних подій та періодів становлення нашого народу та звернення до досвіду інших країн, що вплинули та становлення та розвиток цього питання в нашій державі. Досліджуючи питання, автор запропонував нову періодизацію еволюції місцевого самоврядування з позиції головних векторів розвитку та гальмування процесу правотворчості в Україні. Отже, періодизація може виглядати приблизно так: - XI - XVII ст. - "період зародження та становлення муніципальної правотворчості (домодерний період)", що розпочався з виникненням держави, Київської Русі східнослов'янських громад, самоорганізації та функціонування територіальних сусідніх громад, а пізніше - сільських громад, які функціонували на основі виробничих - територіальних особливостей. Влада між князем і віче була розділена. Основними документами, що визначали принципи організації та діяльності громадського самоврядування, були устави князів Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого, збірники права "Номоканон", "Кормча книга", "Руська Правда", "Рукописання князя Володимира Васильковича". Вступ із середини XIV ст. Магдебурзького права передбачав поєднання місцевих форм самоврядування з елементами західноєвропейської організації самоврядування, запроваджував чіткі правові стандарти в діяльності місцевих органів влади; інтеграцію міст України до європейського права; становлення та розвиток розвиненого громадянського суспільства. Середина XVI ст. - перша половина XVI ст. - період, пов'язаний з козацьким визвольним рухом. Джерелами функціонування місцевого самоврядування були положення Литовської хартії 1588 р., Магдебурзького права, Зборівського трактату, Березневих статей. XVII - XX ст. - період "занепаду муніципального законотворчості", знищення козацького самоврядування, невдалі спроби сформувати муніципальну правотворчість у самоврядуванні Земства тощо. 90-ті рр. XX ст. - період "відродження муніципальної законотворчості", проголошення незалежності України, курсу на реформування місцевого самоврядування, поступового впровадження принципу субсидіарності.

Проаналізовано особливості функціонування органів самоврядування Станіслава у другій половині XIX ст. Охарактеризовано закони 1862 та 1866 рр., які сприяли процесу формування виборних органів самоврядування в Австрійській імперії. Після адміністративно-територіальної реформи 1867 р. Станіслав отримав статус повітового центру. Тоді ж, за новим законодавством обрано "першого незалежного" бургомістра. На вказаний період перебування Станіслава у складі Австро-Угорщини припадає розквіт міського архітектурного стилю. У 1862 р. відбулося урочисте святкування 200-річчя від дня заснування міста. 1866 р. було відкрито залізницю Львів-Чернівці, тоді ж запрацювала паровозоремонтна майстерня та залізничний вокзал. Активно побудувалися інші заводи та фабрики. На той час муніципальна влада, відповідно до законодавства, була незалежна від повітової адміністрації на відомчій території якого знаходилося місто, і мала більше автономії, ніж сільські громади чи інші населені пункти. Муніципалітет очолював бургомістр, призначуваний імператором за поданням міської ради Станіслава. Із 1868 р. вона складалася із тридцяти шести членів, які здійснювали контроль над діяльністю магістрату. Констатовано, що Статут 1868 р. суттєво розширив права міського самоврядування Станіслава. Окрему увагу зосереджено на функціональних обов'язках міської ради і магістрату. Підкреслено, що вони мали розпорядчо-наглядові та адміністративно-виконавчі функції відповідно. Натомість крайова влада наглядала за тим, щоб органи самоврядування не перевищували повноважень і не порушували чинного законодавства.

Зроблено спробу комплексного аналізу особливостей символіки птаха "орел" у авторській та фольклорній поезії у контексті етнічних культур Сполученого Королівства, США та України, античної та української міфології, а також британської історії. Простежено тяглість усталених домінантних рис цього орнітоморфного образу-символу.

Висвітлено проблеми сучасного етапу муніципальної реформи в Україні. Розглянуто формування підходів щодо науково-методичного забезпечення сучасного етапу муніципальної реформи в Україні відповідно до європейських принципів і стандартів на основі співставлення позицій з цього питання влади, науковців та інститутів громадянського суспільства, зокрема, профспілок, об’єднань органів місцевого самоврядування, громадських організацій тощо. Розкрито питання проведення муніципальної реформи в Україні згідно конституційного та муніципального права.

Індекс рубрикатора НБУВ: О76 я73-1 + Н763 я73-1 + И362.087(4УКР)

Рубрики:

Газопроводи

Газопостачання

Транспортування газу на промислах

Шифр НБУВ: ВА839528 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано смислове значення полотна з алегоричним образом Речі Посполитої, що належить до фондів Львівського історичного музею. Полотно репрезентує воєводські мундири шляхти останніх років існування Речі Посполитої, а також є цікавим джерелом територіальної геральдики.

Здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано комплексне вирішення науково-практичної проблеми щодо розвитку теорії, методології та організації економічного аналізу формування та реалізації проектів державно-приватного партнерства. В частині теоретичних положень визначено властивості проектів державно-приватного партнерства та обґрунтовано їх складові як об’єкта економічного аналізу. Вперше розроблено організаційно-методологічну конструкцію економічного аналізу формування та реалізації проектів державно-приватного партнерства. В контексті найбільш поширених форм реалізації проектів державно-приватного партнерства (концесія та спільна діяльність) запропоновано порядок організації аналітичного дослідження. Розроблено методологічні положення економічного аналізу концесійної діяльності. Запропоновано інноваційні підходи до аналітичного супроводу управління спільною діяльністю. Основні пропозиції та рекомендації впроваджено у практичну діяльність: Головного управління статистики в Житомирські області, Управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Бердичівської районної ради, КП "Івано-Франківськводоекотехпром", КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія", ДП ВО "Карпати", Державного університету "Житомирська політехніка", ПВНЗ Університет Короля Данила.

Дисертацію присвячено теоретичним та практичним проблемам адміністративно-правового регулювання створення та діяльності комунальних охоронних підприємств (муніципальної варти). Охарактеризовано історичні етапи виникнення, розвитку та становлення муніципальних органів, діяльність яких спрямована на забезпечення публічного порядку. Досліджено систему нормативно-правових актів, які здійснюють адміністративно-правове регулювання створення органами місцевого самоврядування комунальних охоронних підприємств (муніципальної варти) та їх діяльності. Здійснено аналіз повноважень комунальних охоронних підприємств (муніципальної варти) у сфері забезпечення публічного порядку. Доведено, що утворені органами місцевого самоврядування інституції, діяльність яких спрямована на забезпечення на територіях самоврядних громад публічного порядку (муніципальної варти, муніципальна охорона, муніципальна гвардія, муніципальні дружини тощо), слід розглядати як квазіполіцейські органи, що здійснюють альтернативну контрольованій державою правоохоронну діяльність, яка функціонує в межах права. Найпоширенішою організаційно-правовою формою інституцій, діяльність яких спрямована на забезпечення публічного порядку, є комунальне підприємство, що здійснює охоронну діяльність. Унаслідок дослідження установчих актів (статутів, положень) муніципальної варти та відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з’ясовано, що органи місцевого самоврядування уповноважують муніципальну варту на здійснення широкого спектру видів діяльності як економічної так і юридичної, в окремих випадках покладаючи не неї невластиві види діяльності, що не пов’язані з правоохороною. Виявлено істотну відмінність локальних нормативно-правових актів (статутів, положень, посадових інструкцій, цільових рішень тощо), що визначають адміністративно-правовий статус комунального охоронного підприємства (муніципальної варти) між собою за обсягом та юридичною спрямованістю правових норм. Проаналізовано європейські моделі діяльності із забезпечення публічного порядку на муніципальному рівні, їх генезис, становлення організаційно-правових форм. Подано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, спрямованих на адміністративно-правове регулювання діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення публічного порядку.

Проаналізовано 120 малюнків А. Базилевича до видань "Енеїди" І. Котляревського 1969 і 1970 рр. у статусі малюнкового авторського міфу. Предмет розгляду - специфіка "зорового мислення" художника, продемонстрованого в міфологізованому прочитанні поеми Котляревського як феномену барокової книжності на засадах концепції Д. Чижевського, італійсько-української сміхової культури (за М. Бахтіним) та історії, колоса (за Л. Б. Альберті). Літературні засоби "перелицювання", бурлескного травестування трансформовані в малюнкові й увиразнені тілесною пластикою (за О. Лосєвим). Це продукувало погляд на світ через колір, сприяючи створенню образу Енея як "чорного лицаря" (за виданням 1969 р.) у традиціях західноєвропейської культури. Погляд на світ через міфологізовану червону барву легендарної обкладинки, примножений червоною козацькою геральдикою, репрезентував "червоного Енея"-характерника (за суфіксальною концепцією Г. Когена). Народний зміст тілесної пластики поєднує Енея, троянців-козаків із богами.

Досліджено актуальне питання щодо духовного змісту герба гетьмана Івана Мазепи. Воно виконано із залученням комплексу нових джерел з археології, нумізматики, геральдики, ставрографії та писемних джерел кінця XVII - початку XVIII ст. Зроблено акцент на гербових віршах присвячених гетьманському гербу сучасників І. Мазепи. Вони вказують на присутність у гербі ранньохристиянського символу хреста-якоря і, відповідно, на тяглість герба гетьмана від княжих знаків Святого Володимира та Ярослава Мудрого. Верхівка герба українського князя і гетьмана івана Мазепи у вигляді літери Y розглядається як один із маловідомих типів хреста-розп'ятя.

Робота є продовженням авторських студій стосовно ролі князів Радзивіллів у вітчизняній історії. Географія дослідження не обмежується Волинню, де були зосереджені українські маєтності роду. Перебуваючи на керівних посадах і маючи неабиякий економічний і політичний потенціал, Радзивілли подеколи домінували у житті не тільки Литви, а й усієї Речі Посполитої. Саме тому від рубежу XVI - XVII ст. до них апелювали очільники православної церкви, вимушені шукати потужних союзників у боротьбі за свої права. Розглянуто як роль Радзивіллів у захисті православ'я, так і менш знані культурно-освітні контакти між верхівкою православного духівництва й лідерами річпосполитської протестантської спільноти - братами Янушем і Криштофом II Радзивіллами. Розглянуто питання стосовно контроверсійної постаті Криштофового сина - Януша Радзивілла. Гіпотетичний автор шкіців, зроблених у Києві 1651 р., він увічнив свою київську кампанію пам'ятною медаллю, що є джерелом до історії місцевої геральдики, і в малюнках Абрагама ван Вестерфельда. Аналізуючи знахідки останніх десятиліть, які розширюють наші знання про творчість цього голландського митця, авторка вказує на помилковість традиційних уявлень про нього як про постійного супутника та "хронікера" князя, котрий виконував усі свої замальовки з натури. Увагу приділено розвитку Олицького замкового комплексу. Розглянуто також джерелознавчі аспекти окресленої проблематики. Зроблено огляд низки новітніх видань, присвячених Радзивіллам.

Висвітлено досвід територіальних громад Полтавської області з упровадження сучасних практик поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) на засадах міжмуніципального співробітництва. Акцентовано увагу на необхідності впровадження успішного досвіду територіальних громад Полтавщини у розв'язанні проблеми поводження з ТПВ на засадах міжмуніципального співробітництва в інших регіонах України. Запропоновано використання інноваційних фінансових інструментів підтримки розвитку співробітництва територіальних громад у сфері поводження з ТПВ.

Повинна була закінчитися епоха СРСР із заполітизованою методологією досліджень, щоб можна було методологічно опертися на закордонний досвід і виконувати дослідження у галузі містознавства, яке б опиралося на такі засади як: поєднання дослідників-спеціалістів різних галузей для вирішення спільної проблеми (з галузі історії, архітектури урбаністики мистецтвознавства, економіки, демографії, географії, геральдики тощо); дослідницький матеріал базується на вірогідних даних, які однаково висвітлюють увесь регіон/країну (переписи населення, мапі, статистичні та джерельні дані); не використовується субєктивна оцінка Західному науковому центрі НАН України та Українсько-австрійському інститут і була створена міждисциплінарна група "Книга міст Галичини" (керівник - доц., к. арх. Петришин Г. П.). Науковий апарат досліджень опирався на містознавчі дефініції (stadtewesen) та методи дослідження австрійської школи (Австрійська академія наук, комісія економічної, соціальної та міської історії, керівник - проф. Отмар Пікль), які б надали можливість у перспективі виконувати порівняльний аналіз. У 1995 - 1999 рр. було проведено ряд організаційних заходів та українсько-австрійських науково-методичних семінарів з циклу "Книга міст Галичини". Таким чином утворилася комунікативна мережа фахівців у галузі історичного містознавства. Ці заходи надали можливість сформувати на базі сучасної методології світової науки новий напрямок в українській науці "Історичне містознавство" та створити наукову школу, яка прагнула поставити українське істортчне містознавство на рівень світових стандартів, заповнити суттєву програму в українській історичній науці та світовій науці матеріалами про Україну. Діяльність Українського Центру історичного містознавства посприяла введенню до європейського та світового простору фахової і неупередженої наукової та культурологічної інформації та знань про культуру та історію українських міст і містечок як носіїв багатовікової та багатонаціональної культури. Сьогодні термін "містознавство" утвердився: як офіційний науковий напрям в академічних та освітніх установах; у тематиці дослідницьких проектів, наукових статей, монографій; у підручниках історичного спрямування; ввійшов на сторінки вікіпедії; став сленговим і фігурує у блогосфері, розуміється як ознайомлення з містом; використовуєься у регіональних і локальних заходах, сприяє виховному процесу підлітків і скеровує активність студентів. Народжений у Львівській політехніці у науково-дослідному проекті "Книга міст Галичини" у 1995 р., термін "містознавство" своєчасно потрапив на добрий грунт української науки у сприятливий час розвитку українського суспільства. Самоідентифікація українців вимагала посиленого дослідження історії міст і міської культури у різних формах. Якщо порівняти український термін "містознавство" з його сусідніми прототермінами-аналогами німецьким "stadtewesen" і російським "градоведением", він є набагато ширше застосовуваним, має більшу інваріантність застосувань і трактувань, а, судячи по пошуковій гугл системі, стрімко поширюється. Тоді як його німецький і російський прототипи залишилися в сферах академічної науки.

Розглянуто шляхетство України як історико-культурний феномен. Прослідковано історію становлення дворянсько-шляхетських родів від Древлянщини до сьогодення. Висвітлено боротьбу овруцької шляхти за свої права в період перебування в складі Речі Посполитої та Російської імперії. Наведено результати наукових розвідок щодо історії найбільш відомих старовинних родів овруцької шляхти, зокрема, Баранівських, Бовсунівських, Виговських, Левківських, Мойсієнків, Невмержицьких, Чопівських, Шпаковичів. Охарактеризовано головні ознаки культури, релігії, мови та побуту Овруцької шляхти. Увагу приділено проблемі прізвищ і геральдики українських шляхетських родин. В праці знайшли відгук певні дискусійні положення щодо походження окремих шляхетських родин та оцінки їх різними авторами.