Монографія присвячена інтелектуальній біографії Вселенського патріарха Кирила Лукаріса (1572 — 1638). Головний акцент книги зроблено на двох малодосліджєних на сьогодні сюжетах — ідентичностях Вселенського патріарха та унійним церковним проєктам, свідком чи активним співучасником яких він був. Кирило Лукаріс був підданим Венеціанської республіки. Його формативні роки збігалися з навчанням в інтелектуальному центрі республіки (університеті м. Падуї), а, отже - духовне становлення Лукаріса та вся його подальша діяльність були пов'язані з інтернаціональним європейським середовищем, котре складали випускники навчального закладу. Освітня платформа цього католицького університету — толерантність до представників інших конфесій (православних та протестантів) та відсторонення єзуїтів від викладацької діяльності створила первинну модель екуменічних поглядів майбутнього Патріарха та його «антиєзуїтської програми». Венеціанський республіканський ідеал став основою формування його ідентичностей — релігійної та політичної. Це значило, що суттю «політичної теології» Кирила Лукаріса були єретичні для православного ієрарха уявлення про християнську церкву як ідеальну республіку, а символом віри - різновид кальвіністського віросповідання. Це значило також, що у своїх геополітичних унійних проєктах та життєвих локаціях Патріарх орієнтувався на республіканський Інтернаціонал - уявну спільноту, котра охоплювала Річ Посполиту, Об'єднані провінції (Нідерланди) та Британську співдружність («Commonwealth»), У цей «венеціанський» геополітичний простір Кирило Лукаріс як «батько батьківщини» намагався вписати й Військо Запорізьке — на правах морської республіки. Нарешті, це значило також, що як республіканський Патріарх Кирило Лукаріс залишив своє ім'я в історії як православний ієрарх, котрий найбільше переобирався на цю церковну посаду, беручи участь у численних виборах — втрачаючи й наново отримуючи свій статус.

Мета роботи - визначення сучасного стану та перспектив розвитку США на світовому фармацевтичному ринку. Визначено, що американські фармацевтичні компанії успішно ведуть свою діяльність на світовому фармацевтичному ринку. Розглянуто провідні фармацевтичні компанії США за показником доходу та за капіталізацією. Встановлено, що США мають значну роль у регулюванні світового фармацевтичного ринку. Діяльність Федеральної служби з контролю за продуктами харчування та лікарськими засобами США дозволяє забезпечити високий рівень безпеки та ефективності лікарських засобів, які використовуються в різних країнах світу, та сприяє підвищенню довіри до американських фармацевтичних компаній. Визначено, що однією із основних особливостей участі США на світовому фармацевтичному ринку є сильна позиція американських фармацевтичних компаній на ринку інноваційних препаратів. Розглянуто витрати на дослідження та розробки провідними американськими фармацевтичними компаніями. Проаналізовано показники зовнішньої торгівлі фармацевтичною продукцією США. Експорт США становить 9,4 % світового експорту фармацевтичної продукції, у рейтингу світових експортерів країна посідає четверте місце. Китай, Нідерланди, Канада, Японія та Німеччина були основними імпортерами американської фармацевтичної продукції у 2022 р. З іншого боку, США самі виступають головним імпортером фармацевтичної продукції. імпорт США становить 17,4 % світового імпорту фармацевтичної продукції. Ірландія, Німеччина та Швейцарія є основними експортерами фармацевтичної продукції до США. Узагальнено основні тенденції на фармацевтичному ринку США, що впливають на перспективи їх участі на світовому фармацевтичному ринку. Зроблено висновок, що США на світовому фармацевтичному ринку мають великі перспективи. Країна має потужну наукову базу та розвинену інфраструктуру, що дозволяє американським фармацевтичним компаніям бути конкурентоспроможними на світовому ринку та забезпечувати стійкий розвиток галузі. Також США мають великий споживчий ринок. Визначено, що США можуть відчути певні перешкоди на світовому фармацевтичному ринку через високу вартість розробки препаратів, а також високі ціни на ліки.

Розглянуто реалізації авангардних концепцій в умовах розбудови соціально-житлової інфраструктури столичного Харкова. У 1920-і рр. формування архітектурно-містобудівних концепцій в СРСР проходило у переклику з основними соціальними ідеями архітектурно-містобудівної практики Заходу у такій послідовності: некритичне запозичення західних буржуазних моделей ("місто-сад"), спроби соціальної інноватики, натхненні класикою утопічного соціалізму (будинок-комуна ж перевтілення фаланстеру); конструювання нових функціонально-просторових моделей як засобів реалізації соціальної доктрини (житлові комбінати), соціально-економічне винахідництво в контексті галузевого планування (соцмісто). Описано функціонально-просторову структуру житлових комплексів. Наведено їх типологічне розподілення та класифікацію. Зазначено, що практична перевірка моделей, яка створювалися на кожному з етапів, ставала стимулом для нових пошуків. Представлено відредагований і адаптований варіант дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури, захищеного автором в 2019 році. Наголошено, що плоди архітектурно-будівельної діяльності українського авангарду, в першу чергу найбільші в світі ранньомодерністські комплекси столичного Харкова, становлять важливу частину національного історично-архітектурного надбання. Завдяки звершенням міжвоєнного періоду у Харкові було створено адміністративний центр з його унікальними житловими кварталами та велике індустріальне соцмісто ХТЗ. Зауважено, що у європейській панорамі творчості піонерів Сучасного руху ці комплекси становлять інтерес не тільки як твори видатної художньої якості, але теж як цікаві соціально-типологічні експерименти, які у своїй сукупності є унікальною колекцією, що доповнює загальну картину суспільної активності новаторської архітектури XX ст., при цьому істотно відрізняючись і від західних (Австрія, Німеччина, Нідерланди), і від російських зразків.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д229(4)0

Рубрики:

Регіональна гідрологія суші

Шифр НБУВ: Ж70590 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703-4 + Р627.704

Рубрики:

Порушення мозкового кровообігу

Дегенеративні процеси в головному мозку

Шифр НБУВ: Ж25729 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблему становлення зеленої економіки в контексті сталого розвитку та технологій Індустрії 3.0, 4.0 та 5.0. Дослідження зосереджено на темі зеленої економіки, її еволюції, законодавчих змінах у європейських країнах та діяльності міжнародних організацій відносно Європейської зеленої угоди. Підкреслено можливості та наявні проблеми технологічного характеру при переході до зеленої економіки країн Європейського Союзу що були виявлені з огляду літератури. Описані чинники інноваційного та сталого розвитку в сучасній зеленій економіці. Охарактеризовано першочергові завдання та нові можливості для інновацій у національній економіці під впливом Індустрії 4.0 та положень Європейської зеленої угоди. Аналіз робіт, присвячених досліджуваній проблемі, дозволив провести класифікацію історичних періодів розвитку, визначити та оцінити шлях зеленого зростання. Проведено порівняльний аналіз індикаторів зеленого зростання, розроблених Організацією економічного співробітництва та розвитку. Встановлено, що лідерами: за критерієм найбільш ефективного та сталого використання ресурсів у 2019 р. є Швеція та Данія; за рівнем захисту природного капіталу - Словаччина та Хорватія; за впливом на стан навколишнього середовища - Чехія та Німеччина; за рівнем ефективності державної політики зеленого зростання - Швеція, Нідерланди та Данія. Зазначено, що Україна має досить низькі результати щодо ефективного та сталого використання ресурсів, неефективно розпоряджається наявними екологічними активами та негативно впливає на стан навколишнього середовища. Водночас, за останні роки, Україна продемонструвала високі результати щодо рівня охорони природного капіталу та ефективності державної політики зеленого зростання. Визначено систему ефективних інструментів державного регулювання інноваційної діяльності у сфері зеленої економіки, а саме: податкові пільги, збільшення державного фінансування технологічної та інноваційної діяльності, розвиток інноваційної культури. Також роль енергетичних інновацій для сталого розвитку та зеленої економіки, були окреслені авторами у статті.

Досліджено рівень розвитку будівельного сектору в різних країнах Європи, включаючи Україну, в контексті активізації "зеленого" будівництва. Наголошено, що будівельна галузь відіграє ключову роль у розвитку сучасної економіки, оскільки вона впливає на ефективність функціонування суб'єктів господарювання через забезпечення основними засобами, створення значної кількості робочих місць і споживання багатьох видів продукції з різних пов'язаних галузей. Зазначено, що будівництво є провідною галуззю економіки з досягнення цілей сталого розвитку та циркулярної економіки як його елементу. Методологічна основа дослідження включає загальнонаукові методи: аналіз і синтез, наукову абстракцію, порівняльний метод. Отримані наукові результати грунтуються на використанні табличного та графічного методів. Для проведення прогнозу розвитку будівельної галузі обрано метод екстраполяції. Джерельною базою для дослідження є статистичні джерела вітчизняного та зарубіжного походження (статистична служба ЄС, Державна служба статистики України). За результатами дослідження визначено, що провідними країнами у сфері будівництва є країни Азії (насамперед Китай), США та країни ЄС. Виявлено, що пандемія COVID-19 у 2020 р. мала значний вплив на розвиток будівельного сектору у всіх країнах Європи. У процесі економічного аналізу конкурентоспроможності країн використано показники, що визначають розвиток галузі у виробничо-фінансовому, науково-технічному, екологічному аспектах, а також характеризують трудові ресурси у будівництві. За результатами аналізу перше місце за рівнем розвитку будівельної галузі посідає Німеччина, друге - Франція, третє - Нідерланди, четверте - Польща; Україна знаходиться на останньому місці з великим відривом від цих лідерів. Прогноз обсягів будівництва в Україні продемонстрував потенційну можливість до зростання, проте авторами визначено фактори, які можуть загальмувати його темпи. Показано, що перспективними напрямами розвитку будівельного сектору, які прискорюють впровадження принципів циркулярної економіки та сталого розвитку в європейських країнах, включаючи Україну, є інформаційне моделювання будівель (використання BIM-технологій), декарбонізація будівництва, виробництво будівельних матеріалів і підвищення рівня енергоефективності будівель.

Мета роботи - вивчити зміни стану ендотелію на рівні мікроциркуляторної ланки системи кровообігу у хворих на цукровий діабет (ЦД) за допомогою капіляроскопії. Проведено клінічне обстеження 37 хворих на ЦД 1 та 2 типу віком від 21 до 65 років з різними виявами і тяжкістю захворювання. Хворих було розподілено на дві групи. Першу (контрольну) групу утворили 12 хворих без ЦД, другу (основну) - 37 хворих на ЦД 1 (6 (16,2 %)) та 2 (31 (83,7 %)) типу. Оцінку стану мікроциркуляторного русла нижніх кінцівок визначали за допомогою капіляроскопії з використанням капіляроскопа Dino-Lite MEDL4N5 Pro (Нідерланди). Аналіз показників шкірної мікроциркуляції показав, що у хворих на ЦД мали місце як кількісні, так і якісні зміни у порівнянні з контрольною групою. Колір тла варіював від блідо-рожевого до насичено-червоного, за тяжкої форми мав сіруватий відтінок. Зафіксовано зміни розмірів і форми капілярів та капілярних петель які свідчать про процеси деструкції капілярів і неоангіогенезу. Найбільші структурні зміни капілярів виявляли у разі клінічно 45 виразних симптомів. Малюнок венозної сітки був виражений сильніше, спастичні змінені та укорочені артеріальні коліна поєднувалися з розширеними та звивистими венозними, часто зустрічалися аневризматичні розширення та артеріовенозні анастомози. Крім того, капіляроскопічне обстеження надає змогу спостерігати зменшення кількості капілярів. Кровоток зернистий, уривчастий, швидкість його уповільнена. Висновки: виразність діабетичної мікроангіопатії прямо пропорційно залежить від тривалості захворювання. Використання показників шкірної мікро-циркуляції надає змогу прогнозувати ймовірність розвитку діабетичної мікроангіопатії та ступінь її виразності у різні терміни захворювання.

Для визначення стратегічних напрямів розвитку деревообробної промисловості (ДОП) країни пропонується структурно-логічна схема наукового дослідження, що містить у собі такі етапи: ідентифікація основних змістовних детермінант забезпечення розвитку ДОП країн світу; оцінювання сировинного потенціалу та конкурентоспроможності ДОП країн світу; моделювання впливу сировинного потенціалу на конкурентоспроможність ДОП країн світу; визначення пріоритетних напрямів розвитку ДОП країн світу. Здійснено інтегральне оцінювання сировинного потенціалу ДОП країн світу за складовими: лісистість території, запаси деревостану, загальний обсяг виготовлення деревини, обсяг виготовлення ділової деревини, що дозволило визначити рівень і диспропорції розвитку забезпечення сировиною ДОП країн світу. За значенням інтегрального показника сировинного потенціалу ДОП у 2020 р. зі 36 країн світу до країн з високим рівнем сировинного потенціалу ДОП було віднесено Фінляндію, Канаду, Швецію, Латвію, Естонію, а до держав з найнижчим рівнем - Грецію, Мексику, Італію, Китай, Нідерланди й Україну. Оцінено рівень конкурентоспроможності ДОП України та країн світу. До країн-лідерів за рівнем конкурентоспроможності ДОП у 2020 р. увійшли Бразилія, Росія, Україна, Канада, Фінляндія, а до країн з низьким рівнем конкурентоспроможності ДОП віднесено Нідерланди, Грецію, Велику Британію, Корею, Японію та Італію. Проведений аналіз дозволяє рекомендувати для групи країн-лідерів за рівнем конкурентоспроможності ДОП (в тому числі України) зосередити увагу на збільшенні експорту товарів деревообробки з високою доданою вартістю, таких як листові деревні матеріали. Здійснено моделювання впливу сировинного потенціалу на рівень конкурентоспроможності ДОП країн світу. Визначено, що стратегічними напрямами розвитку ДОП країн світу є збільшення випуску продукції з високою доданою вартістю та впровадження заходів щодо раціонального використання лісових ресурсів.

Здійснено оцінку конкурентоспроможності морської транспортної інфраструктури (КС МТІС) України та європейських країн. Розглянуто методи оцінювання КС та визначено найбільш релевантний метод оцінювання КС МТІС України і країн Європи. Визначено основні показники КСМТІС за основними факторами забезпечення КСМТІС. Виділено групу європейських країн, таких як Нідерланди, Німеччина, Іспанія, Великобританія, Франція, Бельгія, оскільки вони є лідерами у сфері МТІС. Для обчислення інтегрального показника КСМТІС було реалізовано кілька етапів. Здійснено стандартизацію показників; розраховано коефіцієнт вагомості обраних показників; розраховано сумарний ранг показників; розраховано ваговий коефіцієнт за кожною групою показників та визначено інтегральний показник КСМТІС. Визначено, що лідерами з оцінки інтегрального показника КСМТІС є Великобританія (8,13), Німеччина (7,78) і Бельгія (7,07). Україна має найнижчий показник (4,7). Також установлено, що найбільш впливовими є зовнішні фактори, такі як економічні, правові, політичні, соціальні, технологічні, екологічні, інтеграційні, інституційні (Україна - 2,65; Нідерланди - 2,87; Німеччина - 2,07; Іспанія - 2 19; Великобританія - 1,87; Франція - 2,16; Бельгія - 3, 22). Запропоновано основні напрями підвищення КСМТІС України з огляду на досвід країн-лідерів.

Мета роботи - дослідження теоретичних засад і прикладних рекомендацій щодо розвитку міжнародного права в контексті економіко-правового аналізу фінансових заходів протидії кіберзлочинності в глобальному середовищі. На підставі результатів проведеного дослідження виявлено, що розвиток міжнародного права відбувається під впливом значних дестабілізуючих чинників правового, політичного, економічного та суспільного характеру та має значний уплив на фінансово-економічну систему країни, адже питома частка кіберзлочинів пов'язана з вчиненням правопорушень у фінансово-економічній системі. Виявлено низький рівень ефективності міжнародного права при регулюванні правовідносин фінансово-економічного характеру в кіберпросторі. Доведено активізацію економічної злочинності у віртуальному середовищі. У результаті проведених досліджень країн Європейського Союзу та України щодо виявлення тенденцій міжнародного правового регулювання системи фінансових заходів протидії кіберризикам і кіберзагрозам сучасності, а також формування методів і заходів ведення боротьби з економічною кіберзлочинністю встановлено, що серед обраних для аналізу країн виділяється 3 групи, які характеризуються спільними ознаками: високорозвинені країни (Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Швеція), які забезпечують високі стандарти міжнародного правового регулювання досліджуваної сфери; країни з посереднім рівнем розвитку (Словенія, Естонія, Іспанія, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Франція, Словаччина, Чехія), де позиціонуються високі показники забезпечення захисту кіберпростору від злочинних посягань фінансово-економічного характеру, проте існують певні проблеми, що потребують вирішення; країни, що розвиваються (Болгарія, Греція, Італія, Кіпр, Румунія, Угорщина, Хорватія, Україна), у яких є істотні проблеми забезпечення кібербезпеки та економіко-правового регулювання системної протидії кіберризикам і кіберзагрозам, що виникають у фінансово-економічній сфері. Запропоновано шляхи посилення впливу міжнародного права на систему фінансових заходів протидії кіберзлочинності, а саме: вдосконалення норм міжнародного права щодо підвищення рівня кібербезпеки фінансово-економічної сфери держави на основі інноваційного розвитку інформаційних технологій і конвергенції технологій штучного інтелекту; посилення міжнародного правового регулювання економічних аспектів діяльності та захисту виробників інформаційно-комунікаційних технологій; посилення захисту інформаційних потоків, що містять відомості про здійснення фінансово-економічних операцій, у кіберпросторі.

Проведено аналіз ефектів утілення угоди про Спільний авіаційний простір із ЄС для української галузі пасажирських авіаперевезень і для національної економіки загалом, а також окреслено шляхи покращання прибутковості та корисності авіагалузі саме для економіки України з урахуванням існуючого досвіду лібералізації повітряних перевезень у світі. Досліджено історію розвитку лібералізації галузі пасажирських авіаперевезень. Окреслено особливості дерегуляції авіаперевезень у США та Європі. Встановлено, що дерегуляція авіаперевезень сприяє розвитку ринку. Відзначено, що лібералізація має позитивні ефекти не тільки для самої галузі авіаперевезень, а також і для економіки загалом. Розглянуто стан двосторонніх угод про повітряне сполучення України з країнами-членами ЄС окремо. Виділено підгрупу країн ЄС, із якими укладено годи про "відкрите небо?. Проаналізовано стан ринку міжнародних пасажирських авіаперевезень України. Визначено, що всі показники мають тенденцію до зростання (окрім ковідного 2020 р.), зокрема кількість авіакомпаній, кількість країн, куди здійснюються польоти, кількість нових авіамаршрутів, кількість перевезених авіапасажирів. Установлено домінування іноземних авіакомпаній над українськими. Спрогнозовано, що втілення угоди про Спільний авіаційний простір (САП) із ЄС для України повинен сприяти розвитку галузі. Виявлені фактори, важливі для ефективного втілення авіаційного "безвізу" України з Євросоюзом. На основі стану чинних угод про повітряне сполучення України з країнами ЄС зроблено висновок, що після втілення угоди про САП із ЄС нові авіамаршрути, скоріш за все, будуть відкриті в напрямках до Данії, Португалії, Фінляндії, Швеції. Зроблено грунтовні припущення, що зниження цін на авіаквитки відбудеться тільки в напрямках до країн, із якими в України авіаперевезення є регульованими за кількістю рейсів та/або авіакомпаній, це стосується таких країн, як: Австрія, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Франція, Португалія, Фінляндія, Хорватія, Угорщина, Чехія, - а також про малоймовірність каботажних перевезень європейськими авіакомпаніями в межах України.

Розглянуто процес надання електронних публічних послуг в світі як базису для розвитку електронного урядування щодо взаємодії держави та її громадян у процесі розбудови інформаційного суспільства. Досліджено зміст ключових аспектів такої взаємодії, зокрема, розкрито зміст понять "інформаційне суспільство", "електронне урядування", "електронний уряд", "електронна послуга". Виявлено, що на цей час у зарубіжній практиці до сфери публічних послуг відносять "послуги загального інтересу" або SGI - "services of general interest"), до яких належить водопостачання, енергетика, освіта, громадський транспорт, поштові послуги, охорона здоров'я, телекомунікації, соціальне обслуговування, державне управління тощо, і які формуються в групи за такими категоріями, як управлінські, адміністративні, соціальні й неадміністративні послуги. Визначено основні детермінанти, на яких грунтується система надання публічних послуг у зарубіжній практиці (відкриті дані, відкриті процеси та відкриті послуги), що реалізуються на засадах прозорості, участі та взаємодії між основними стейкхолдерами цього процесу (урядом, фізичними та юридичними особами, громадянським суспільством, іншими соціальними партнерами). З'ясовано, що до основних засад та принципів розбудови системи надання електронних публічних послуг за кордоном відносяться: цифрова взаємодія; доступність, безпека та зручність використання; зменшення адміністративного навантаження; залучення громадян; стимули за використання цифрових послуг; захист персональних даних і конфіденційності; наявність механізму відшкодування та оскарження. Встановлено, що розвиток системи запровадження електронних публічних послуг в зарубіжних країнах, перш за все, тісно пов'язане із розвитком інформаційної культури населення. Дослідження рейтингу країн-членів ЄС за індексом цифрової економіки та суспільства (DESI 2020) надало змогу встановити, що такі держави, як Фінляндія, Швеція, Данія та Нідерланди мають найрозвиненішу цифрову економіку в ЄС. Серед країн, де спостерігалася найбільша частка користувачів, які взаємодіяли з урядом через електронні засоби комунікації, було виокремлено Данію, Ісландію, Фінляндію, Норвегію, Швецію, Нідерланди, Естонію. Проведено аналіз основних тенденцій та практики запровадження електронних послуг в таких країнах, як Естонія, Данія та ін.

Мета роботи - порівняти національні підходи до визначення правового статусу самозайнятих осіб у законодавстві України та зарубіжних країн. Досліджено документальний аналіз і синтез, порівняльного аналізу, об'єктивної істини, пізнавально-аналітичний та ін. Встановлено, що самозайнятість є явищем, яке досконало не вивчене, до кінця не опрацьоване, не створено чіткого стержня, на якому би будувалася структура даного поняття, констатовані різні підходи до визначення правового статусу самозайнятих осіб у законодавстві різних країн. На підставі порівняльного аналізу законодавства різних країн зроблено висновок, що способи реагування на виклики розширення сфери застосування економічно залежної самозайнятості в різних країнах різні - від повного ігнорування проблеми на рівні законодавства з можливостями судового вирішення спорів про визнання відносин трудовими (ПАР) до видання спеціального закону про самозайнятих осіб із наданням економічно залежним самозайнятим особам трудових прав і гарантій, порівнянних із правами і гарантіями найманих працівників (Іспанія). Між цими двома, здавалося б, крайніми способами, існує багато варіантів, наприклад: включення в закони про працю норм, які поширюють дію окремих правил для найманих працівників на залежних самозайнятих осіб (Німеччина, Швеція); встановлення можливостей участі самозайнятих осіб у колективно-договірному регулюванні (Нідерланди); формування системи судових прецедентів, які дозволяють кваліфікувати відносини як трудові (США) з одночасним нормативним закріпленням ознак трудових відносин (США); законодавча заборона на укладення цивільних договорів з метою регулювання трудових відносин з можливістю поновлення порушеного права в результаті порушення цієї заборони в суді (Польща). З'ясовано нагальну необхідність законодавчого закріплення підтримки та розвитку сфери самозайнятості населення України та однозначного і повного визначення правового статусу самозайнятих осіб у законодавстві України.

Мета роботи - аналіз основних показників зовнішньоекономічної діяльності Херсонської області. Враховуючи, що в умовах глобалізації розвиток економіки будь-якої країни міцно пов'язаний з розвитком її зовнішньоекономічної діяльності, проаналізовано основні показники міжнародної торгівлі товарами та послугами Херсонської області. На підставі проведеного аналізу з'ясовано, що у 2020 р. у загальній структурі експорту та імпорту України частка Херсонської області становила 0,6 %. Активними учасниками зовнішньої торгівлі товарами та послугами було більше 300 підприємств області, а партнерами - 120 країн світу. Аналіз динаміки показників (експорт, імпорт, сальдо) показав, що в торгівлі товарами відмічаються позитивні тенденції до збільшення обсягів експорту за останні роки, а також зростання кількості учасників і розширення географії зовнішньої торгівлі. Проведено аналіз товарної та географічної структури, в результаті якого виявлено, що основними імпортерами продукції Херсонської області є Нідерланди, Туреччина та Польща. Експорт послуг у Херсонській області здійснювали 123 підприємства в 75 країн світу. Найбільшими партнерами залишаються Туреччина, Беліз, а також Німеччина, Польща, Швейцарія. Виявлено, що в структурі експорту товарної продукції найбільшу частку у 2020 р. складали такі товарні групи: зернові культури, насіння та плоди олійних рослин, жири та олії тваринного або рослинного походження, залишки та відходи харчової промисловості, деревина та вироби з деревини, судна та ін. Проведено аналіз обсягів реалізації деяких видів продукції в натуральних і вартісних показниках. Відповідним чином проаналізовано і показники імпорту області. Стаття містить аналіз показників експорту й імпорту в структурі районів області.

Актуальність теми дослідження. За умов глобалізації економічний розвиток країни багато в чому залежить від її відносин з рештою країн світу. При використанні в дослідженнях економічних показників, включаючи показник "зовнішньоторговельний баланс", особливого значення набуває їх правильне тлумачення. Постановка проблеми. Дослідницький інтерес повинен бути зосереджений не лише на обсязі експорту та імпорту в грошовому виразі, а й на його структурі. Це питання того, які саме товари та послуги болгарська економіка експортує (та, відповідно, імпортує), а також куди саме болгарська економіка здійснює експорт (звідки надходить імпорт). Постановка завдання, мети дослідження. Це дослідження має на меті представити економіку Болгарії в її ролі виробника та постачальника напівфабрикатів для країн Європейського Союзу. Метод або методологія проведення дослідження. Дослідження базується на використанні моделі "витрати-випуск" та, зокрема, симетричних таблиць витрат-випуску, наданих Світовою базою даних "витрати-випуск". Викладення основного матеріалу (результати роботи). У цій роботі представлено результати дослідження обсягу та структури експорту болгарської економіки як виробника та постачальника напівфабрикатів до країн Європейського Союзу. В цьому аспекті проаналізовано взаємодію болгарської економіки з такими країнами: Австрія, Бельгія, Німеччина, Данія, Іспанія, Франція, Великобританія, Греція, Італія, Нідерланди, Польща та Румунія. Деякі країни-члени Єропейського Союзу не підлягали дослідженню з причини відсутності взаємодії між ними та болгарською економікою, заснованої на забезпеченні напівфабрикатами. Висновки: дослідження представляє лише один аспект зовнішньоекономічних відносин, що мають місце між Болгарією та Європейським Союзом. Здебільшого відносини між економікою Болгарії та іншими економіками Європейського Союзу базуються головним чином на галузях, пов'язаних з постачанням ресурсів. Послуги та продукція з остаточним ступенем готовності надаються болгарською економікою у значно меншій мірі.

Мета роботи - покращення результатів лікування хворих із рецидивом варикозної хвороби нижніх кінцівок після хірургічних втручань шляхом вивчення особливостей порушень регіонарної венозної гемодинаміки та визначення анатомо-гемодинамічних типів захворювання. Обстежено 85 хворих із рецидивом варикозної хвороби нижніх кінцівок після хірургічних втручань. Ультразвукове дуплексне сканування вен виконували на апараті "EnVisor" фірми "Philips" (Нідерланди) з використанням мультичастотного лінійного датчика з частотою 12 - 5 МГц для підшкірних вен і конвексного датчика з частотою 5 - 2 МГц для глибоких вен. Виділено 8 анатомо-гемодинамічних типів рецидиву варикозної хвороби нижніх кінцівок. Проведене дослідження дозволило систематизувати причини і прояви захворювання. Об'єктивні критерії прогнозування розвитку рецидиву варикозної хвороби нижніх кінцівок можуть бути використані для оптимізації обсягу первинного хірургічного втручання і профілактики його ускладнень. Висновки: основними причинами розвитку рецидиву варикозної хвороби нижніх кінцівок є тактичні та технічні помилки хірургів під час виконання первинних хірургічних втручань у хворих з варикозною хворобою нижніх кінцівок. Вивчення особливостей розвитку рецидиву варикозної хвороби нижніх кінцівок дозволило розробити практичну анатомо-гемодинамічну класифікацію, яка систематизує основні причини рецидиву варикозної хвороби і є основою для формування тактики повторних операцій.

Існує значна кількість підходів до трактування, аналізування та посилення конкурентоспроможності (КСП) країн. За умов євроінтеграції України вважаємо країни ЄС ключовим орієнтиром для підвищення її глобальної КСП. Європейська інтеграція має значний позитивний вплив на розвиток і КСП ЄС. Однак, в останні десятиліття вона дещо погіршилось у порівнянні з глобальними лідерами внаслідок динамічних змін міжнародного середовища. Показано, що країни ЄС (в першу чергу Нідерланди, Швеція, Данія, Фінляндія) займають високі позиції у міжнародних рейтингах країн (Глобальні індекси КСП ВЕФ та IMD, Індекс процвітання Legatum, ERT Benchmarking Report, Барометр реформ BusinessEurope), та особливо - сталого розвитку (Індекс сталого розвитку SDSN та ін.). Проте у ряді ключових сфер багато країн ЄС і Союз загалом відстають від світових лідерів. Відкрита та орієнтована на експорт європейська економіка сьогодні страждає від слабкого попиту на інвестиційні товари та товари тривалого споживання, повільного розвитку інноваційних і цифрових бізнесів, негативно відображається й вихід з союзу Великобританії. Натомість ЄС глобально лідирує в досягненні цілей сталого розвитку. Відповідно, експерти рекомендують ЄС зміцнювати єдиний ринок і підтримувати нові технології, а країнам-членам - підвищувати продуктивність через інвестиції в критичну інфраструктуру, інноваційні технології, розвиток навичок та ефективності ринків праці. Європейським же компаніям доцільно постійно враховувати глобальну кон'юнктуру та динаміку й відповідно модернізувати свою конкурентну політику. Наведені висновки будуть корисними для переймання Україною передового європейського досвіду підвищення КСП.

Зазначено, що за життя С. Борткевича його твори часто виконувались у концертних залах Європи, мистецьких програмах європейських та американських радіостанцій. Про їх беззаперечний тріумф свідчать численні позитивні відгуки критиків у тогочасних періодичних виданнях, враження від концертів та спогади про них, що збереглися у приватних листуваннях та інших архівних документах різних країн. Інтерес до творчості митця підсилювала його власна, авторська концертна діяльність: спочатку як піаніста-віртуоза, а пізніше – як композитора-виконавця і диригента. Гастролі С. Борткевича охоплювали Австрію, Іспанію, Німеччину, Нідерланди, Росію та інші країни Європи. Після Першої світової війни він виступав як запрошений диригент із Віденським симфонічним оркестром, Чеським та Сілезьким філармонійними оркестрами, Великим симфонічним оркестром Віденського радіо RAVAG, іншими колективами. У кожному розділі дисертації розглянуто питання, пов’язані із долею творчої спадщини С. Борткевича. Наведено гіпотетичні причини відсторонення його музики на периферію європейського культурного простору. Особливу увагу приділено огляду архівних документів і наукових досліджень від початку ХХ ст. до сучасності. Розглянуто умови, в яких відбувалось формування й становлення творчої особистості митця, висвітлено історію його концертних виступів та педагогічної діяльності. Досліджено виконання музики композитора піаністами з різних країн світу. Залучено великий обсяг німецьких, австрійських, нідерландських, французьких, американських, бразильських, австралійських, філіппінських періодичних видань, у яких виявлено унікальну інформацію про композитора, розкрито нові факти про життя і творчу діяльність С. Борткевича, викладені у дисертації та додатках. Також подано інформацію про виконання його фортепіанних творів у концертах піаністами з різних частин світу.

Стаття присвячена висвітленню досить нового інституту приватного виконання судових рішень в Україні, наведений перелік аналогічних органів у таких країнах, як: Франція, Нідерланди, Болгарія, Грузія, Канада та Казахстан. Щодо України, то у статті наведений перелік вимог, що висуваються до осіб, які мають намір стати приватними виконавцями, окреслено порядок проходження навчання та складання кваліфікаційного іспиту, визначено права й обов'язки приватного виконавця, функціонування органів самоврядування приватних виконавців, питання виплати винагороди приватним виконавцям, здійснення контролю за діяльністю та притягнення до відповідальності тощо. Зазначено статистичні дані щодо роботи приватних виконавців у порівнянні з роботою державних виконавців України. Щодо інших зазначених зарубіжних країн, то в кожній країні висуваються свої вимоги, які, хоча і схожі загалом, відрізняються за своїм значенням. Так, наприклад, у Грузії інститут приватного виконання, у порівнянні з Україною, також було введено на допомогу державній виконавчій службі, яка була перезавантажена справами. Проте приватні виконавці працюють у комфортніших умовах, ніж державні, оскільки в них є право вибирати справи, з якими вони працюватимуть, а в державного виконавця такої можливості немає. Але в нашій країні такого права немає, усі справи, які підзвітні державним і приватним виконавцям, прямо передбачені законом. Тобто ні державний, ні приватний виконавець не може відмовитися від ведення справи в разі надходження відповідної заяви. Така змішана система примусового виконання у Грузії і в Україні залишається під контролем держави, адже саме вона регулює допуск до професії та контроль за приватними виконавцями.