Досліджено західну й українську версії феміністичної наратології - одного із провідних підходів у сучасній теорії літератури. Розглянуто методологічні зміни, що відбулися в наратології протягом останніх десятиліть та фіксує проникнення наратологічних підходів у найрізноманітніші галузі сучасного знання, що спричинило появу так званих "нових наратологій" - постмодерних модифікацій класичної теорії розповіді. Проаналізовано праці ключових західних наратологів феміністичного спрямування - К. Рейнолдс, Г. Моглен, Е. Ленгленд К. Макфарлейн, які у той чи інший спосіб будували дослідження з урахуванням теоретичної моделі С. Лансер. Висвітлено наратологічні здобутки українських теоретиків літератури - Т. Гундорової, С. Павличко, В. Агеєвої та Н. Зборовської.

Проаналізовано авангардний роман Л. Скрипника "Інтелігент" (1929) крізь призму наратологічних категорій. Логіка рухається від дихотомії "показ"/"розповідь" до категорій, пов'язаних із авторською наративною стратегією. Базова категорія "голос" у варіанті Л. Скрипника виявляється у двох іпостасях - режисера і коментатора. Усе це надає можливість констатувати специфічний "сценарний" стиль оповіді у романі.

Наука почала цікавитися проблемою почуттів й емпатії щойно наприкінці XX ст., а нині наративною емпатією найбільш систематично займається посткласична наратологія; саме її підходи застосовано для аналізу знакових романів одного з найвідоміших словенських письменників І. Цанкара (1876 - 1918): "На вулиці бідняків" (1902) і "Будинок Марії Помічниці" (1904). Наративну емпатію у цих творах досліджено у трьох вимірах - емпатія автора, емпатія тексту й емпатія читача. У ході аналізу емпатії автора беруться до уваги автобіографічність, посилена авторська емпатія й естетика продукту. Встановлено, що емпатія автора виявляється у значній частці автобіографічності, співчутті зубожілим робітникам, безправним жінкам і немічним дітям, а також у витонченому поєднанні рис реалізму, символізму й імпресіонізму як естетичних чинників твору. Уході дослідження емпатії тексту звернено увагу на вибір письменником жанру (пролетарський роман, романіст, використовуючи елементи драми, живо й без моралізаторства показує статеве насильство) й оповідних стратегій (створює особливий оповідний ритм, вдається до дитячої перспективи, естетики потворного). Наведено емпатію читача, яка щодо двох романів була різною - перший був оцінений позитивно, а другий - негативно.

Досліджено становлення, розвиток і багатовимірність перекладознавчого аналізу. У світлі сучасних наукових парадигм обгрунтовано сутність перекладознавчого аналізу на матеріалі творів давнього українського письменства в зіставленні з їхніми перекладами сучасними українською та англійською мовами. Осмислено історію аналізу від зародкових ідей у часи античності та його зв'язок з критикою перекладу на початку XXI ст. Особливу увагу звернено на внутрішньомовний та релігійний види перекладу як окремі часткові теорії. Проаналізовано застосування аналітичного інструментарію новітніх мово-, літературо-, культуро- й суспільствознавчих теорій та розроблено способи аналізу перекладених творів. Висвітлено потенціал інтерпретацій української літератури крізь призму перекладу та міжкультурної комунікації за допомогою засобів, які випрацювали когнітивна та комунікативна лінгвістика, аксіологія й етнографія, постколоніальні студії та риторика, наратологія й інтерпретація тексту.

Здійснено аналітико-бібліографічний огляд наукових праць, присвячених питанням адміністративно-правового регулювання у сфері аналітичної діяльності, визначено ступінь розробленості проблеми. З'ясовано правовий потенціал поняття "аналітика", а також на підставі цього здійснено порізнення понять аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності. Продемонстровано обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. Уведено в науковий обіг нове наукове поняття "аналітична наратологія", надано його визначення, сформульовано іманентні ознаки та корелятивні зв'язки з іншими правовими категоріями. Визначено поняття та зміст наративу, а також сформульовано засади аналітичної наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. Визначено алгоритм будови аналітичного наративу через послідовний аналіз таких компонентів: темпоральність, дейктичний центр, хронотоп, семіотика державного перевороту. Аргументовано роль теорії позиціонування за умов формулювання аналітичних наративів.