Проаналізовано основні процеси, що демонструють інтеграцію Півдня в національно-територіальний комплекс України в ХIХ - на початку ХХ ст. Визначено специфіку імперської політики в південноукраїнському регіоні (Новоросії). Виділено особливості становища Півдня в 1917 - 1921 рр. і охарактеризовано вплив української влади на процес інтеграції південноукраїнського регіону до складу української держави. Показано еволюцію поглядів більшовиків у 1918 - 1922 рр. на національно-територіальний характер Півдня України і його місце в адміністративно-територіальному устрої держави.

Охарактеризовано основні спроби реалізації імперського проекту "Новоросія", тобто політики царського уряду, спрямованої на приєднання південноукраїнських земель до корінної російської території та невизнання українського характеру Півдня України; а також дій Тимчасового уряду Росії у 1917 р., спрямованих на виведення Півдня України з під юрисдикції Центральної Ради.

Проаналізовано сепаратистську політику більшовиків у південноукраїнському регіоні, який в контексті імперської політики щодо України сприймався як "Новоросія". Доведено, що у ставленні до південноукраїнського регіону більшовики продовжили традицію царської влади та Тимчасового уряду. Південь України вони вважали "Новоросією" - частиною етнічної Росії. Більшовики пішли шляхом створення у регіоні радянських республік, які підпорядковувалися радянському російському центру і виявилися нежиттєздатними. На 1919 р. більшовики відмовилися від ідеї відновлення радянських республік, а південноукраїнський регіон став частиною Радянської України.

Актуалізовано роль і значення степу й моря як географічної, кліматичної та природної підоснови територіальної ("порайонної") історії України у світлі багатоманітних соціальних, політичних, етнокультурних, демографічних, господарських, транспортних, колонізаційних, комунікаційних та інших трансформацій. Висунуто й обгрунтовано тезу про нагальну потребу демонтажу конструкта "Новоросія" та розриву з "новоросійською" концептуалізацією в історії Південної України з перспективи українського історієписання другої половини 1920 - початку 1930-х рр. Розглянуто передісторію й метаморфози у формуванні знищеного порайонного збірника "Полуднева Україна".

Розглянуто концепцію "нового життя" та модернізаційних процесів на території Півдня України в кінці XVIII - початку XX століть. Проаналізовано колонізаційні, урбаністичні та модернізаційні процеси визначеного періоду часу. Південь України розглядається як "Нова Україна" на противагу невдалого проекту "Новоросія". Охарактеризовані особливості південноукраїнського регіону. Розглянуто спогади іноземців та їх погляди на процеси, які відбувалися протягом досліджуваного періоду. Основну увагу приділено колонізаційним та урбанізаційним процесам в містах південноукраїнського регіону, оскільки вони мали важливе значення для визначення національного, кадрового складу міського самоврядування. Вміщено велику кількість статистичного матеріалу, який дозволив об'єктивно розглянути історичні реалії у визначений період часу.

Розглянуто обставини появи в 1764 році російського імперського проекту "Новоросія". "Новоросія" як адміністративно-територіальна одиниця в різних формах (губернія, генерал-губернаторство) існувала з 1764 р. і була остаточно ліквідована у 1872 р. Хоча і після її ліквідації ставлення до регіону не змінилося. Південна Україна сприймалася як частина Російської держави не лише в суто правовому значенні (як визнана у міжнародно-правових актах частина імперії), а навіть як частина етнічної Росії. У російському суспільстві домінувало принципове невизнання факту існування українців як окремого народу.

Виявлено сутність геостратегії сучасної Російської Федерації щодо України та проаналізовано її основні варіанти. У цілому геостратегію Росії на пострадянському просторі кваліфіковано як неоімперську. Зроблено припущення про те, що геостратегія Росії щодо нашої дeржави передбачала різні варіанти встановлення контролю над територією України, навіть розчленування країни на окремі частини. Вдаючись до гібридної війни, РФ анексувала Крим та встановила неформальний контроль над окремими районами Донецької та Луганської областей. Проте повністю реалізувати проект "Новоросія", що передбачав створення на Сході та Півдні України низки маріонеткових квазідержав, Росія не спромоглася. Зроблено висновок про те, що рішучий спротив України, а також політика стримування Росії державами Заходу, змусили Кремль перейти до геостратегії активної оборони, спрямованої на утримання завойованих позицій. Сучасна гібридна експансія Росії передбачає застосування щодо України засобів дестабілізації, що становить загрозу безпеці нашої держави.

Висвітлено питання маніпуляцій історією антиукраїнських сил на Донбасі як інструменту політики розколу суспільства та деструкції держави. Увагу зосереджено на з'ясуванні таких проблем: просування концепту "особливої донбаської ідентичності", використання препарованих фактів подій, пов'язаних з Великою Вітчизняною війною, Донецько-Криворізькою Радянською Республікою (ДКРР), Новоросією. Зазначено, що в добу незалежності на Донбасі поширювалися радянські та імперські інтерпретації історії, спрямовані на формування регіональної ідентичності, яка базується на фундаменті антиукраїнських інсинуацій. історія розумілася як різновид пропаганди. Тому спотворення минулого є однією з основних стратегій антиукраїнських сил та Росії на Донбасі. Важливою складовою боротьби з українською ідентичністю у пропагандистській війні проти України є війна пам'яті за лініями протистояння українського національного та радянсько-неоімперського наративів. Тут втілювалася політика щодо консервації радянсько-ностальгійного наративу пам'яті і дискредитації українського національного руху як "націоналістичного" (який часто поєднувався з фашизмом). Поширюються політичні спекуляції навколо приналежності регіону. Культивується думка, що історія Донбасу - це лише історія Російської імперії та СРСР, що це територія формування "новоросів", "народу Донбасу", які мають свій менталітет і навіть традицію державності та майже нічим не пов'язані з Україною. Історичні прецеденти висуваються як такі, що легітимізують політичні дії тієї чи тієї сторони, зокрема обгрунтовують неукраїнську ідентичність населення Донбасу і, відповідно, закономірність постання квазіреспублік "ДНР" та "ЛНР". Мета історичних маніпуляцій - легітимація сепаратизму на Донбасі, відрив регіону від України та його інтеграція з Росією. Констатовано, що регіонально-історичні відмінності інспірували регіонально-політичні суперечності та розмежування, що поряд з іншими чинниками спровокувало військово-політичну кризу на сході України.

Представлено результати дослідження історії столиці історичної Новоросії - м. Кременчук. Висвітлено історію міста та його околиць у 1764 - 1796 рр., зокрема подано інформацію про зовнішні виклики, з якими стикалися давні кременчужани (стихії, епідемії, міждержавні війни та локальна державна політика), а також про творення-конструювання місцевого соціуму та конкретні історії примітних городян. Вміщено опис архівного фонду Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), а саме фонду 2069 Кременчуцьке купецьке правління (1773 - 1776).