Проаналізовано творчий шлях одного з найяскравіших представників австрійської реалістичної літератури Йозефа Рота. Значну увагу приділено його творам: "Білі міста", "Втеча без кінця", "Антихрист", "Отель "Савой"" тощо.

Висвітлено масштаби явища української заробітчанської поетичної творчості. Зазначено, що драматична специфіка побуту заробітчан (відірваність від дому, самотність, ностальгія) зумовлює максимально сприятливі умови для фольклоризації творів літературного походження. Наведено відомості про періодичні видання українців в Італії.

Освещены масштабы явления украинского поэтического творчества заробитчан. Указано, что драматическая специфика быта заробитчан (оторванность от дома, одиночество, ностальгия) обуславливает максимально благоприятные условия для фольклоризации произведений литературного происхождения. Представлены сведения о периодических изданиях украинцев в Италии.

Досліджено параметри суб'єктивної деформації у контексті скривлених відношень людина - світ на прикладі таких феноменів як міфологізація свідомості, самогубство і соціальна аномія й соціальна ностальгія.

Висвітлено роль спогадів і ностальгії у поведінці старших споживачів і визначено важливість критичного періоду стабілізації споживчих вподобань для ефективності ретромаркетингу.

Розглянуто вплив ностальгії на формування естетичних поглядів російського композитора М. Метнера. З урахуванням епістолярної спадщини, а також на трактату композитора "Муза і мода" - як прикладу "естетики ностальгії" - виокремлено модуси ностальгійного "традиціоналізм" та "релігійність". Відзначено, що причиною виникнення ностальгії як феномену виступає потреба людини в захисній реакції, пошуку в минулому стабільності, яку втратив теперішній час. Ностальгія пов'язана з невідрефлексованими почуттями, нераціональним типом мислення. Наголошено на тому, що трактування ностальгії базується на наративній та афективній основах: у автобіографічних спогадах. У російській культурі першої половини XX ст., у зв'язку з історичними подіями (Перша світова війна, революції, громадянська війна), ностальгія стала явищем, властивим багатьом митцям, що відобразилось у їх творчості: в образах любові до Батьківщини та намагань якомога детальніше відтворити ідеалізовані митцями особливості духовного та побутового устрою. Визначено поняття "ностальгія". На матеріалі "Сонати-Reminiscenza" М. Метнера показано втілення ідеї ностальгійного пригадування в музичному творі, а також прояви ностальгійних модусів "традиціоналізм" і "релігійність", що визначають жанрово-тематичні та композиційні особливості сонати та впливають на її семантичне навантаження.

Проаналізовано ряд публікацій, уміщених у збірці "Донбас - арена війни", зокрема окреслено декілька взаємопов'язаних проблемних аспектів, висловлених дописувачами з приводу воєнно-суспільних, ідеологічно-моральних явищ, що виявилися на Донбасі в останні роки XXI ст. Зосереджуючись на матеріалах, пов'язаних із питанням, чому сепаратистські настрої набули поширення в регіоні, автор поділяє позицію журналістів, що настрої "донбаського патріотизму" розпалювалися імпортованою ідеєю "русского мира", в основі якої лежать антигуманні постулати, здатні труїти свідомість людини.

Досліджено дискурс декомунізації в Києві. Як ми знаємо, у ХХ і ХХІ ст. уряди використовують символічну владу публічного простору як ресурс для демонстрації своїх повноважень. Наприклад перейменування дуже напруженої магістралі Московський проспект Києва на честь Степана Бандери, неоднозначного українського націоналістичного лідера середини ХХ ст. Є три позиції в такому дискурсі: "історична ностальгія"; "націоналістичний" і "деколонізації". Сподіваюся, що Україна як пострадянська країна використовуватиме символічний простір і владу топоніміки, щоби звільнитися від влади комуністичного минулого й заявити про новий порядок. Це можна зробити деспотичним чином, наприклад, як тоталітарні режими, або (сподіваємося, що Україна так робитиме) за допомогою демократії, відкритості та участі громадян.

Проаналізовано антологію Василя Габора "Дванадцятка": історичний контекст появи літературного угруповання і його представлення у сучасній літературі. Дослідження показує, як змінюється статус окремих літературних явищ залежно від особливостей культурної пам'яті, яким чином добірка міських оповідань 30-х років ХХ ст. стає підгрунтям для витворення традиції львівської літературної урбаністики.

Досліджено проблему негативних наслідків нігілістичного світогляду та шляхів їх компенсації. Ситуація "смерті бога", екзистенційного вакууму та релятивізації цінностей добра і зла приводить людину до роздоріжжя: або протистояти моральному хаосу через впровадження автономної нормативної етики (Кант), яка містить прихований тоталітарний потенціал, або вдаватися до сумнівних психоделічних псевдодуховних практик, де метафізична ностальгія за вищим смислом набуває антисоціальних деструктивних форм прояву.

Мета роботи - вивчення теми екзилю у літературній спадщині Г. Костельника (1886 - 1948), твір якого Ідилічний вінок "З мого села" ("Из мог села") ознаменував початок існування писаної літератури югославських русинів. У художніх творах Костельника, в яких він звертається до батьківщини та свого народу, відчувається ностальгія письменника за Бачкою, яка була для нього єдиним простором щастя. Це особливо помітно в Ідилічному вінку "З мого села", у драмі "Їфтахова донька", а також у вибраних віршах, які аналізуються із застосуванням психологічно-біографічного підходу.

Художній простір, представлений у повісті "Кабала" О. Потьомкіна, можна розглядати в різних іпостасях. Проаналізовано реальне, ефірне та хворе як простори уяви головного героя, який захопився опіумом, розглянуто іпостасі художнього простору в повісті. Концепти ностальгії та уяви сприяють розкриттю імпліцованих сеансів художнього світу повісті. Простежено як кожне перетворення внутрішнього світу героя та переміщення його з одного простору в іншій настає після прийому дози наркотичного препарату. Представлено дослідницьку гіпотезу, що повість "Кабала" - це цікавий жанровий експеримент, що тяжіє до психологічної прози, трохи до пригодницької та в деякій мірі до фантастики, маркованої як повість "для самого себе". Розглянуто яким чином головний герой повісті Петро Петрович Парфірчиков представлений в декількох просторових вимірах. Проаналізовано текстуальну фактуру повісті "Кабала", яка відтворює потік свідомості молодої людини, що перебуває у трансі внаслідок опіумного сп'яніння, а також його ідейні суперечки з подібними до нього персонажами. Ностальгія та уява є цементуючими елементами в просторовій структурі розглянутого твору. Ностальгічний настрій народжує потужні імпульси, здатні привести в рух уяву, яка, у свою чергу, малює різні іпостасі простору. Письменник виступає в декількох ролях: філософ, психолог, етнолог, соціолог. Проблеми, що постали в повісті "Кабала" О. Потьомкіна, підтверджують думку про те, що людські пристрасті, бажання, прагнення знаходяться поза часом та поза простором. Ностальгія та уява - дві потужні сили, здатні розбурхувати розум й почуття людини, впливати на стан свідомості та змінювати його.

Представлено результати теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей невротизації як форми особистісної детермінації майбутніх лікарів у процесі професійного навчання й оволодіння професійною мовою (на матеріалі категоріального апарату мікробіології) в умовах трилінгвістичної взаємодії в освітньому просторі, відповідно до умов професіоналізації. Запропоновано три-факторну структуру феномену невротизації. Зміст першого фактора "Дефіцитарна невротизація" представлений такими особистісними властивостями студентів-трилінгвів: власне, дефіцитарність Я-функцій, дезадаптивність, конформність, ностальгія, відчуження, несприятлива сімейна ситуація, соціальне напруження, соматизація, нав'язливість, вегетативні порушення. Зміст другого фактора "Деструктивна невротизація" поєднує такі феномени, як: власне деструктивність Я-функцій, переживання великого впливу батьківської родини, нейротизм, висока соціальна активність, соматичні порушення, депресія, істеричний тип реагування, висока інтерференція понять. Зміст третього фактора "Амбівалентно-тривожна дезадаптація" усукупнює показники інтерактивності, депресивності, слабкості Я, ворожості, фобій, паранояльності, тривоги невротичної депресії, астенії, рецептивні мовні компетенції. Встановлено, що суттєвого впливу на перебіг дезадаптаційних процесів спричиняють чинники внутрішнього зв'язку з батьківщиною, які виявляються у проявах ностальгії та відчуття відчуження. Соматизація проявів тривоги через систему вегетативних, депресивних порушень, при низьких показниках адаптивності та високих показниках конформізму стає одною з детермінант посилення невротичного конфлікту. Доведено, що успішність оволодіння понятійним апаратом мікробіології є можливою з урахуванням явища трилінгвізму як умови формування рецептивних мовних компетентностей і чинника невротизації особистості майбутнього медичного працівника. Розроблено основні форми психолого-дидактичних засобів формування узагальнених способів дій по засвоєнню понятійного апарату мікробіології на основі клінічно орієнтованого підходу мікроорганізм - макроорганізм.

Висвітлено специфіку художнього діалогу літератури порубіжжя ХХ – ХХІ століть із кодовою надсистемою вікторіанства як історичного, соціального, аксіологічного, філософського, епістемологічного й художнього конструкту. Широкий спектр художніх текстів, що репрезентують жанрове, стилістичне, ідейно-філософське й тематичне розмаїття сучасної вікторіографії, досліджено крізь призму розробленої в дисертації матричної моделі рецепції вікторіанського метанаративу постмодерністською художньою свідомістю, із урахуванням домінантної інтерпретативної модальності (деструкції, деконструкції, реконструкції), модусу репрезентації (травма, пам’ять, ностальгія) та типу похідного наративу.

З огляду на сучасне геополітичне становище України та інформаційно-комунікаційні виклики з боку Росії, яка веде окупаційно-гібридну війну проти нашої держави, особливу увагу потрібно звернути на формування світогляду населення на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей через медіа у 2014 - 2020 р. Важливу роль у формуванні російського світогляду населення на непідконтрольних Україні територіях відіграють медіа так званих "ЛНР" та "ДНР", які діють за допомогою методів тотальної пропаганди, залякування та маніпулювання. Засоби масової інформації невизнаних республік Російська Федерація ефективно використовує як інструмент впливу на інформаційний та економічний простори окупованих територій. У даному огляді автори розкривають зміни, що відбулися у цифровому медіапросторі й друкованих ЗМі після 2014 року на непідконтрольних Україні територіях. Визначено вплив місцевих мас медіа на формування світогляду населення Луганської та Донецької областей. З'ясовано, що упродовж останніх п'яти років на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей були витіснені практично усі українські канали подачі інформації. Їх замінили російські, або проросійські місцеві мас-медіа, метою яких була пропаганда ціннісно-світоглядних наративів "русского міра" на цих територіях. Доведено, що населення Луганської та Донецької областей фактично опинилося в інформаційному вакуумі, за кожним постом, твітом чи статтею слідкують "органи державної влади ЛДНР". У пунктах продажу преси відсутні українські газети й журнали, водночас переважають російські друковані ЗМІ. Визначено, що у місцевих жителів на непідконтрольних територіях штучно формують почуття страху до політики Української держави. У місцевій пресі насамперед публікуються статті про "шпигунів" й "агентів" СБУ, а також, створюється ностальгія за Радянським Союзом, шляхом героїзації безвісти зниклих солдатів "Великої Вітчизняної війни".

Висвітлено сутність ностальгії як феномена, що налаштовує свідомість людини до повернення в середовище особисто чи опосередковано пережитих емоцій з минулого. Проведено класифікацію ностальгії та проаналізовано особливості проявів окремих її видів у межах вікової 55 - 65-річної цільової аудиторії. Представлено рівні ностальгії в якості чинників, що можуть сформувати передумови для розробки суб'єктами культурних індустрій запитаних культурних продуктів, а в наслідку широкої їх популяризації та поширення в середовищах наявних і потенційних цільових аудиторій.

Досліджено тенденцію раціоналізації політичної поведінки в умовах формування демократичного суспільства, зокрема визначенням її сутності, специфіки, напрацюванням критеріїв типологізації. Уточнено загальну ієрархію політологічних категорій, що описують різні аспекти людських дій у сфері політичного ("політична активність", "політична діяльність", "політична поведінка", "політична участь") у вигляді "мотрійкової" матриці. Посилено змістовну інтерпретацію таких проявів політичної поведінки, як абсентеїзм, популізм, лобізм, персоналізація із виокремленням в кожній з них раціональних та ірраціональних складових. Конкретизовано розуміння сутності демократичного транзиту, завдяки чому демократизація, як перехід від тоталітарних, авторитарних політичних систем до демократичних, постає не незворотнім процесом з гарантованим напередвизначеним результатом, а постійним пошуком міри співвіднесення абстрактного демократичного зразка з політичними, цивілізаційними, етнічними, конфесійними реаліями. Методологічною основою дослідження раціоналізації політичної поведінки визначено поліметодологічний підхід, який органічно поєднує можливості спектру політологічних методів (оскільки у центрі уваги саме політична поведінка суб’єктів різних рівнів як невід’ємна частина політичної культури суспільства); методів філософської рефлексії (оскільки необхідно вивчити багатоаспектний феномен раціоналізації); методів інших наук, зокрема психології, соціології (статусно-рольовий, ситуаційно-психологічний тощо), загальнонаукових підходів, а також загальнологічних методів (аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, узагальнення, аналогію), що дозволили комплексно осмислити ціннісні умови демократизації для політичної діяльності та участі. Отримала подальший розвиток гіпотеза про закономірний характер раціоналізації як політико-культурної умови демократичних перетворень, що проілюстровано через аналіз наукового дискурсу щодо раціоналізації політичної поведінки в концепціях М. Вебера, Ю. Габермаса, Е. Даунса, Г. Саймона, Е. Фромма, М. Фуко та інших. Поглиблено уявлення про співвідношення раціонального та ірраціонального в структурі політичної поведінки та її складових у вигляді поведінкових передумов (інстинкти, цінності, потреби), мотивів (афекти, установки, ідеали та переконання), стимулів (страх, моральні, матеріальні та постматеріальні), суспільних регуляторів поведінки (архетип, традиція, закон). Зазначено, що співвідношення раціональної та ірраціональної складових політичної поведінки щодо цілей, засобів та результатів є мінливим. В одних випадках переважає раціональний розрахунок, в інших – емоційні пориви. Водночас фіксується закономірність: бажана мета майже завжди гарантовано досягається раціональними діями, у той час, як ірраціональна поведінка лише випадково може призвести до оптимального результату. Відтак досить важливою визначено процедуру раціоналізації політичної поведінки, коли основні суб’єкти політики вибудовують свою активність на засадах логіки, розуму та здорового глузду. Виважена, запланована, прогнозована поведінка осмислюється своєрідним еталоном у політичному житті. Набули подальшого розвитку існуючі класифікації форм політичної поведінки (електоральної поведінки, політичної участі, протестної поведінки), зокрема їх збагачення, по-перше, формами, що виникли в постсучасних умовах внаслідок розповсюдження інтернет-технологій (блогерство, флеш-моби, стріт-арт протест, хактивізм), а, по-друге, формами протестних дій мас, що з’явилися в Україні під час Помаранчевої революції 2004 р., Революції Гідності 2013 – 2014 рр. та боротьби з гібридною агресією РФ. Запропоновано модель, що фіксує типи поведінки політичних суб’єктів залежно від рівня раціоналізації (низький, середній, високий). Виокремлено дев’ять поведінкових установок для політичної поведінки: лідерів (фаталістична, прагматична, рефлексивна), політичного активу (популістська, лобістська, запрограмована), мас (інертно-пасивна, мобілізована, автономна). За допомогою поданої моделі здійснено аналіз політичної поведінки суб’єктів різного рівня участі у політичному житті України. Зроблено висновок про зростання ситуативної раціональності, яка у діях лідерів та активістів відображається переважно у використанні технологічних прийомів і методів досягнення тактичних цілей, а у діях громадян – у зацікавленому ставленні до політичних подій без усталеної ідентифікації з певним політичним рухом чи партією, прагненні реалізувати свої інтереси за рахунок політичного вибору на підставі власного досвіду та соціально-групової солідарності. Водночас раціональність, яка ґрунтується на свідомому стратегічному баченні взаємозв’язку суспільних та індивідуальних інтересів, перебуває лише на початкових етапах формування, як для лідерів та активістів, так і для пересічних громадян. Визначено тенденцію до підвищення рівня автономності політичної поведінки в українському суспільстві, форми якої збагачуються та апробуються під час політичної боротьби. Зауважено на змінах поведінкових установок під впливом послідовної політики демократичних реформ, спрямованих на формування інституціональної мережі участі та залучення до цієї мережі все нових і нових громадян. Темпи і засоби цих реформ вказували на деякі зловживання з боку уряду, олігархів, чиновників, представників партійної бюрократії, що переслідують власні інтереси, але загальна тенденція все ж таки сприяє відходу від авторитаризму та укріпленню основ демократичного режиму. Обґрунтовано тенденцію до формування прошарку "нових виборців", тобто генерації громадян, що не вдоволені роллю пасивних спостерігачів і не бажають втрачати свої політичні права й свободи. Саме з цього прошарку відбувається рекрутування політичного активу, але з нього ж лунають гасла до прямих політичних дій, переважно у вигляді протестів. Раціоналізація політичної поведінки передбачає пошук шляхів перетворення громадянської активності всіх видів на конструктивне співробітництво влади і представників громадянського суспільства. Доведено об’єктивну необхідність раціонального обґрунтування, доцільності тих чи інших дій політиків, їх усвідомленого ставлення до власних вчинків. Проаналізовано негативний вплив патерналізму на формування автономної політичної поведінки. Природньою реакцією електорату пострадянських країн, що стали на шлях демократичних перетворень, є ностальгія за "сильним лідером", зрівняльними формами розподілу ресурсів соціалістичного зразка, "турботою" з боку партії, і, як наслідок, – апатія, пасивний протест, абсентеїзм, нерозуміння необхідності конструктивної участі в демократичних процедурах. Питома вага патерналістських установок розглядається як загальне культурне тло для більшості політичних процесів у країнах демократичного транзиту. Для виявляння особливостей політичної поведінки проведено пілотажне соціологічне опитування, головне завдання якого апробація розробленого інструментарію та визначення питомої ваги носіїв певного рівня раціоналізації. Кожне питання анкети мало на меті виявлення різних ознак раціональності (послідовність, відповідальність, здатність до прогнозування, готовність до активних дій тощо). Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення проблем політичної поведінки в умовах демократизації. Надані рекомендації щодо оптимізації шляхів раціоналізації політичної поведінки сприяють напрацюванню стратегій демократизації політичної культури громадян в системах транзитивного типу, зокрема у діяльності центральних і місцевих державних органів влади, політичних партій та громадських організацій.