Досліджено твори Д. Кітса на античні сюжети, їх поетику та символіку в рецепції сучасного літературознавства. Розглянуто особливості міфопоетичного тексту, специфіку інтертекстуапьної структури. Освітлено проблеми функціонування еллінізмів, архаїзмів та античного ономастикону в творах Д. Кітса «Ендіміон», «Ламія» та незавершених поемах про Гіперіона. Звернено увагу на особливості перекладу романтичного міфу на стику літературознавства та лінгвістики.

Проаналізовано транслітеровані англійською мовою прізвища українських науковців. Подано зразки нормативного правопису українських прізвищ в англомовній версії. Фактичним матеріалом стали прізвища, які найґрунтовніше піддавались унормуванню.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-357 я44

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: ВА869154 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше опубліковано текст унікальної пам'ятки української рукописної спадщини - Присяги Лубенського полку 1718 р. Зазначено, що матеріали знайомлять із кількісним і поіменним складом населення однієї з адміністративно-територіальної одиниці Української козацької держави - Лубенського полку. В оформленні обкладинки використано відтиск печатки Лубенського полку 1750 року (з книги Ігоря Ситого "КОЗАЦЬКА УКРАЇНА: печатки, герби, знаки та емблеми кінця XVI-XVIІІ століть"). Висвітлено корпус джерел із історії Гетьманщини - присяг 1718 р. Визначено, що оригінал справи зберігається в Російському державному архіві давніх актів (далі РДАДА) у Москві і має назву "Присяги Лубенского полку духовныхъ и свЪтскихъ жителей въ вЪрности наслЪднику царевичу Петру Петровичу". Акцентовано, що текст присяги є важливим джерелом для уточнення адміністративно-територіального устрою, топоніміки населених пунктів, ономастики, генеалогії козацької старшини, духовенства, козаків і селян.

Проаналізовано назви населених пунктів сучасної Одеської області. До проблем вивчення топонімів зверталося багато вчених-мовознавців, але й сьогодні є питання, які потребують детально го розгляду. Топоніми, містять інформацію, значно ширшу за лінгвістичну, дозволяють заповнювати прогалини в етногенетичних дослідженнях. Під час аналізу семантичних особливостей топонімів можна встановити лексеми, які стали поштовхом для створення географічних назв. Вибір при номінації тієї чи іншої ознаки як основної для даної реалії зумовлюється інтересами населення, які залежать від різноманітних соціально-економічних, психологічних та інших факторів. Ойконіми - власні назви населених пунктів, вони виступають історико-культурною спадщиною, оскільки висвітлюють історичні події, побут та культуру народу, звичаї та традиції. Увагу зосереджено на ойконімах, адже населені пункти як матеріальні об'єкти найбільш чітко виокремлюються із навколишнього ландшафту. Виділено та систематизовано ойконіми Одещини. Матеріалом для дослідження слугували назви 1174 населених пунктів, серед яких є 19 міст, 33 смт, 23 селища і 1099 сіл, які об'єднані у 7 районів. Досліджено структурні особливості власних назв населених пунктів Одеської області. За структурою ойконіми було розподілено на прості, складні та складені. Найбільшу групу ойконімікону Одеської області становлять прості назви населених пунктів відапелятивного походження, які утворилися морфологічним способом. Стосовно словотвірного та структурного оформлення ойконімів, враховуючи тенденцію до універбації назв населених пунктів під час їх перейменувань, доведено, що прості ойконіми морфологічного способу деривації є найчисленнішою групою і становлять основу ойконімної системи Одещини, оскільки саме від них дуже часто утворювалися складні та складені назви інших способів словотвору. Встановлено, що за семантичними ознаками найбільше ойконімів Одещини походять від антропонімів, від назв водних об'єктів та інші види топонімів. Дослідження ойконімії є важливим аспектом у вивченні історії своєї країни, вони закарбували особливості нашого народу, його вподобання та специфіку.

У сучасному мовознавстві ще недостатньо вивчено потенційні можливості літературно-художніх антропонімів прозових текстів відомих авторів. Літературно-художні антропоніми, що входять до ономастичного простору художнього твору, є важливим об'єктом наукових досліджень з ономастики. Саме в літературно-художній антропонім автор укладає величезний інформаційний заряд. Дослідження літературно-художніх антропонімів суттєво доповнюють загальні уявлення про антропоніми як базові складники онімної системи. Тому, вивчення власного імені героя потребує особливої уваги, а його грунтовний аналіз відкриває можливості для подальших узагальнень у царині відповідної лінгвостилістичної проблематики. Мета дослідження - проаналізувати літературно-художні антропоніми з романів ірен Роздобудько "Тут і тепер", "Прилетіла ластівочка", "Метелик не кричить"; завдання - визначити, яку роль відіграють літературно-художні антропоніми у творенні образів. Доведено, що імена як вигаданих, так і реальних героїв романів Ірен Роздобудько містять значний характеристичний потенціал. Вони формують онімний простір тексту, відображають реалії суспільного життя, відзначаються різноманітністю, працюють на створення образів, виступають виразником авторської ідеї. Подається опис найменувань літературних героїв, визначається їх функційно-стилістичне навантаження, виражальні можливості, уміння авторки досягати гармонії наймення зі змістом твору. З'ясовано, що літературно-художні антропоніми романів Ірен Роздобудько увиразнюють різні конотації (національну, хронологічну, емоційно-експресивну та ін.). Важливу роль у розкритті значення назви персонажа відіграє авторська характеристика та доонімна семантика літературно-художнього антропоніма. Дослідження літературно-художніх антропонімів із романів І. Роздобудько дозволило дійти висновку про те, що найменування героїв невіддільні від образів, вони доповнюють одне одного. Власні назви персонажів як мовні одиниці, які не лише називають, але й характеризують денотатів, разом з іншими одиницями відображають творче мислення письменниці, багатство її мови, особливості стилю.

Мета дослідження - показати на конкретному прикладі зіставлення значень термінів-паронімів ономасіологія і ономастика можливості формування науково-гуманітарного мислення студента-філолога в процесі ознайомлення з теорією слова. Об'єктами вивчення є ситуації використання процесів і історії становлення ономасіології і ономастики як самостійних наукових напрямів мовознавства в технологіях розвиваючого навчання, пов'язаних з формуванням науково-гуманітарного мислення студента. Предмет дослідження - шляхи розвитку наукового мислення початківця дослідника і прищеплення інтересу до наукової роботи при знятті труднощів у розумінні термінів-паронімів. Використано методи емпіричного, фонетичного, семантичного, порівняльного, структурного аналізу, наукової дидактики, описовий метод, деякі процедури методу дидактичного експерименту. У результаті проведеної роботи проаналізована і описана технологія розвиваючого навчання студентів-філологів, яка витікає з необхідності зняття труднощів розуміння термінів-паронімів українського мовознавства ономасіологія і ономастика та російського мовознавства ономасиология і ономастика. Висновок: зняття труднощів у розумінні лінгвістичних термінів-паронімів є ефективним засобом у процесі розвитку у студентів-філологів емпіричного, теоретичного, професійного та наукового мислення. Цей засіб можна активно використовувати в педагогіці вищої школи як одну з перспективних технологій розвиваючого навчання професії.

Висвітлено творчий шлях доктора філологічних наук Ірини Михайлівни Желєзняк. Вміщено статті вітчизняних і зарубіжних дослідників з актуальних проблем слов’янської ономастики та етимології, а також рецензії на нові ономастичні видання. Виокремлено дослідження групи мовознавців на чолі з К.К. Цілуйком, серед них була й І.М. Желєзняк, яка зосередила свою основну увагу і зусилля на дослідженні різних власних назв. Зазначено, що наукові інтереси цього ономастичного колективу були багатогранні й різноаспектні, що згодом дало змогу київським дослідникам онімної лексики стати універсальними ономастами й закономірно зумовило формування Київської ономастичної школи. Розуміння важливості ономастичних студій не лише для історії мови, а й для історії взагалі спонукало Ірину Михайлівну запровадити таку форму обговорення нагальних ономастичних і дотичних до них історичних проблем, як міждисциплінарний науковий семінар. Перший такий науковий захід, присвячений дослідженню історії й онімікону Київського Полісся, відбувся в 1986 р. Ірина Михайлівна стала натхненником і організатором 13 ономастичних семінарів, шість із яких відбулися в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні, а наступні 7 - у створеному в 1991 р. Інституті української мови НАН України, де було сформовано відділ ономастики, який очолила І.М. Желєзняк. Незмінним керівником відділу Ірина Михайлівна була до 2002 р., передавши естафету В.П. Шульгачу. Наукову назвознавчу роботу в Інституті української мови НАН України було спрямовано на дослідження тих онімних класів, які безпосередньо пов’язані з історією, — гідронімів, ойконімів, антропонімів, етнонімів.

Рассмотрены проблемные вопросы применения эмпоронимов в городском информационном медиапространстве. Проанализированы технологии смыслопорождения и манипулирования. Цель работы - изучить эмпоронимы Казахстана на современном этапе исторического развития казахского общества и государства. Объект исследования - эмпоронимы как единицы-номинанты реалий современного городского пространства. Предмет исследования - особенности эмпоронимов казахского языка. В качестве материала исследования были выбраны эмпоронимы, выступающие номинациями крупнейших торговых объектов г. Нур-Султан. Единицы для анализа отбирались методом сплошной выборки, при котором изучению подвергались лексемы и синтаксические конструкции по мере их представленности в дискурсе. Выявлены особенности формирования эмпоронимического пространства современного Казахстана, специфика появления и функционирования эмпоронимов под влиянием трансформаций социокультурной реальности. Выводы: система эмпоронимов современного казахского языка формируется под сильным влиянием английского языка. В то же время, номинации городских объектов часто апеллируют к историческому прошлому казахов, отражают интенцию к воздействию на эмоциональную сферу реципиента, взывают к чувству патриотизма и исторической гордости. Практическое применение результатов исследования представляется возможным в процессе дальнейшего изучения изменений казахского языка под влиянием социокультурных факторов. Результаты могут быть полезны при проведении исследований, выполненных русле контрастивной лингвистики.

Цель работы - анализ наиболее значимых критериев разграничения собственных и нарицательных единиц языка, установление закономерностей функционирования антропонимов в языке и речи, исследование различий в их семантике, определение значения философского аспекта в семантике антропонимов как средства характеристики магичности имени и типологических признаков сакрального в собственных именах, определение причин двуименности и специфических действий над именами в старой Руси, природы магического в семантике антропонимов. Объект исследования - собственные имена, антропонимы языка. Предмет исследования - ономастикон языка. Для достижения цели использованы такие методы: анализ и синтез, описательный, наблюдение, лингвостилистический. Философский аспект статьи реализуется в характеристике сложной магии антропонимов (их сакральности), которая, в свою очередь, определяет семантическую специфику собственных имен: повышенную знаковость; склонность к деэтимологизации; особую словообразовательную парадигму собственных имён. Проанализированы признаки симпрактического характера антропонимов, что позволило сделать выводы о тесной связи личных имён с религиозно-обрядовой деятельностью, определяющей все стороны человеческой деятельности. Исследование антропонимической системы языка даёт материал и основания для философского и духовного развития личности, позволяет осмыслить и обобщить наследие тысячелетней христианской культуры.

Висвітлено історію та походження окремих давніх і сучасних слов'янських (насамперед українських) антропонімів різних класів - прізвиськ, назв по батькові, прізвищевих назв, прізвищ тощо. Джерельною базою для переважної більшості розглянутих антропонімів стали різні писемні пам'ятки XV - XVIII ст., а також різноманітні сучасні антропонімічні словники, довідкові видання, електронні ресурси та ін.

Проведено комплексне дослідження футбольної лексики української мови: її формування, розвитку та функціювання впродовж понад столітньої історії футболу в Україні. Сформульовано визначення футбольного дискурсу, диференційовано формальний і неформальний футбольний дискурси. Здійснено соціолінгвістичний аналіз побутування української мови в різних суспільних сферах, пов'язаних із футболом. Уперше в українському мовознавстві всебічно та системно досліджено футбольну лексику в діахронії та синхронії в усній і писемній формах мовлення - як історично сформовану та функційно розбудовану підсистему сучасної загальнонаціональної мови, що обслуговує комунікативні потреби українців у вагомій упродовж останнього сторіччя соціокультурній сфері. На основі ґрунтовного аналізу фактичного матеріалу розглянуто періоди зародження, становлення та розвитку футбольної лексики з кінця XIX до початку XXI ст. через призму впливу мовних і позамовних чинників, запропоновано шляхи її оптимізації. Описано неформальний футбольний дискурс - жаргонізми у футбольній лексиці та соціолект українських футбольних фанатів. Проаналізовано футбольний ономастикон як один з основних маркерів соціолінгвістичних тенденцій в українській мові футболу - назви футбольних клубів, уживані у формальному дискурсі, та прізвиська футболістів, використовувані в неформальному дискурсі. Результатами діахронного соціолінгвістичного дослідження української футбольної лексики доведено, що футбол є однією з небагатьох соціокультурних сфер національного життя, яка цілісно представлена в українській мові формальним і неформальним дискурсами.

Висвітлено основні етапи життєвого та творчого шляху провідного українського мовознавця доктора філологічних наук Василя Вікторовича Лучика. Вміщено статті вітчизняних і зарубіжних дослідників з актуальних проблем слов’янської ономастики та етимології, а також рецензії на нові ономастичні та етимологічні видання. Представлено дані біографії відомого мовознавця В. В. Лучика, доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри в університеті, провідного наукового співробітника в одному з інститутів НАН України, автора численних наукових праць, з-поміж яких чимало знаних в Україні та за її межами. Зазначено, що народився Василь Вікторович Лучик 20 жовтня 1954 року в с. Михайлівка Кельменецького району Чернівецької області в селянській родині, яка прищепила йому любов до праці, людяність, повагу до місцевих традицій і народних звичаїв. Визнано, що вагомими науковими досягненнями на лінгвістичній ниві В. В. Лучик привернув увагу профільних інститутів НАН України, з якими він тісно співпрацював, зокрема, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні запросив Василя Вікторовича на посаду провідного наукового співробітника відділу загальнославістичної проблематики і східнослов’янських мов, до складу Наукової координаційної ради і Вченої ради Інституту. Тут учений стає редактором “Етимологічного словника запозичених суфіксів і суфіксоїдів української мови”, аналогів якому немає у слов’янській і світовій лексикографії. В.В. Лучик — один із рецензентів 6-го тому фундаментального “Етимологічного словника української мови” (2012). Талант мовознавця-дослідника органічно поєднано у Василя Вікторовича з талантом педагога та організатора навчального і наукового процесу. Під його керівництвом захищено 10 кандидатських дисертацій, а очолювані ним кафедри постійно демонстрували якісне зростання свого потенціалу. За 34 роки науково-педагогічної діяльності його випускниками стали тисячі студентів-філологів, які успішно працюють у різних суспільних галузях України та інших держав, зберігаючи світлу пам’ять про Вчителя.

Висвітлено біографію та основні напрями мовознавчої діяльності Т. І. Панько, представлено її науково-методичний доробок. Уміщено матеріали, присвячені питанням термінології, культури мови, граматики, лексикології, лексикографії, лінгвостилістики, історії мови, ономастики, соціолінгвістики, методики вивчення української мови. Проаналізовано структурно-семантичні та функціональні особливості синтаксичних конструкцій у сучасних українських літературних казках, з'ясовано експресивне навантаження різних типів речень і їх стилістичні функції в художніх діалогах. Досліджено використання сполучників аналітичної будови у складнопідрядних реченнях із підрядними умови в українських пам'ятках справочинства XV - XVII ст. Наведено характеристику мовних засобів М. Чхана у відтворенні минулих часів українського козацтва в мирних буднях і в боротьбі з ворожими загарбниками. Проаналізовано афористику давніх українських письменників-філософів, виокремлено основні мовновиражальні засоби естетизації, наголошено на важливості художньо-образних текстотворчих елементів, що передають конденсоване логіко-філософське судження, моральну настанову, політичне гасло, здійснюють емоційно-естетичний вплив на читача. Розглянуто мікротексти паремій лексикографічного збірника І. Франка, що містять найменування святих. Висвітлено передумови розвитку української наукової термінології, сподвижників і прибічників цього процесу, проаналізовано початки формування української термінології бджільництва на сторінках журналу "Основа" в період зародження наукової термінології української мови.

Цель работы - анализ одесской эргонимии и отражения в ней региональной картины мира. Объектом анализа послужили эргонимы г. Одессы. Предмет исследования - лингвокультурологические процессы функционирования системы эргонимов г. Одессы. Использован описательный метод и методы семантического, прагматического и когнитивного анализа. Результат исследования - эргонимы г. Одессы, будучи в основном историзмами, являются своеобразными маркерами определённых периодов в одесской городской истории и культуре. Материал статьи может быть использован при дальнейших сопоставительных изысканиях и построении типологии эргонимии. Выводы: в лексике каждого языка имена собственные образуют особый разряд, который противопоставляется именам нарицательным и обладает своими специфическими признаками. Исследование эргонимов тесно связано с изучением динамических процессов, происходящих в русской лексике на определённом временном срезе. В эргонимах присутствуют яркие следы традиций, поверий, мировоззрения, образной системы, концептов русского, греческого, арабского, еврейского и др. народов. Важно отметить, что они образуются по различным моделям, в реализации которых участвуют лексические средства, разнообразные с точки зрения их происхождения, апелляции к смежным разрядам имён собственных, к различным лексическо-тематическим группам, к различным пластам национально-культурного сознания, которое фиксируется и формируется благодаря фольклору, мифологии, литературе и т. д. Единицы, составляющие каждую лексико-семантическую группу, отличаются друг от друга не только семантически, но и сферой самостоятельного функционирования. Репрезентантами национально-языковой картины мира в одесских эргонимах выступают различные виды прецедентных имён и текстов, их число значительно больше примеров национально-маркированной лексики. Эффективность эргонима зависит от степени его соответствия картине мира и ценностных ориентиров потенциального покупателя. Это условие полностью выполняется в названиях, отражающих особенности определённого региона.

Розглянуто особливості життя і діяльності різних етносів крізь призму автохтонних ономастиконів. Увагу зосереджено на особливостях арабських особових імен, у твірних основах яких віддзеркалюються природно-географічні умови мешкання арабського етносу, його культура, історія, ментальність, національна психологія і темперамент, філософія і релігія, побут і звичаї, пропріальна інтерпретація арабським соціумом оточуючого світу і себе самого в цьому світі.

Цель работы - системный сравнительный анализ русского и вьетнамского сказочного фольклора и выработка на основе такого анализа предложений по оптимизации, унификации и систематизации методов русско-вьетнамского перевода. Объектом анализа являются диалектизмы, встречающиеся в русских народных сказках. Предмет исследования - общие и специфические характеристики русского и вьетнамского фольклорно-сказочных ономастиконов и способы передачи русских фольклорно-сказочных диалектизмов на вьетнамский язык. Применена комплексная методика лингвистического анализа, включающая описательный метод, метод контекстуального и сопоставительного анализа, метод статистического анализа. В результате проведённого анализа установлено, что приёмы, используемые при переводе русских народных сказок на вьетнамский язык, весьма разнообразны. Переводчик должен знать, как гибко применять различные переводческие приёмы, чтобы, с одной стороны, не потерять первоначальный смысл сказки, а с другой - подать её, учитывая картину мира двух народов. Анализ существующей русско-вьетнамской передачи фольклорно-сказочных собственных имён выявил её неупорядоченность: у переводчиков нет единства в подходах к передаче дериватов собственных имён. Практическая значимость исследования заключается в возможности использования этих материалов в университетском курсе РКИ, как отдельный спецкурс по мастерству перевода, а также в процессе обучения специалистов-переводчиков. Данные выводы и рекомендации могут быть использованы в практической деятельности переводчиков русского фольклора на вьетнамский и другие иностранные языки.

Проаналізовано назви дитячих магазинів з погляду їх комунікативно-прагматичного наповнення. Мета роботи - спроба з'ясувати основні способи мовленнєвої дії емпоронімів - назв магазинів як одиниць мовленнєвої поведінки і складника українського ергонімікону. Об'єктом дослідження є онімна категорія ергонімів, які функціонують в українському ергоніміконі. Предметом дослідження стали прагматичні завдання назв дитячих магазинів, пов'язані з учасниками спілкування, темою та ситуацією. Матеріали та методи. Основним методом дослідження є описовий, додатково використовувались порівняльно-історичний, стилістичний, екстралінгвальний. Результати. Унаслідок розвідки на матеріалі назв дитячих магазинів були підтверджені теоретичні положення щодо особливостей ергонімів як онімної категорії, на яку активно впливає мовна ситуація. Для назв дитячих магазинів запропоновано термін "мороемпороніми". Висновки: назви дитячих магазинів становлять один із продуктивних різновидів ергонімікону. Проаналізований матеріал засвідчив, що скерованість на адресата є основною ознакою ефективної комунікації в ергонімному просторі. Практична цінність роботи полягає в можливості застосування наукових положень і висновків дослідження у процесі аналізу фактичного матеріалу не тільки з ергонімії, а й з інших онімних категорій.

Є два основні періоди запозичення іноземних імен. Перший вплив можна віднести до IX - X ст. н.е., коли християнство стало офіційною релігією для слов'янських народів, і були введені в основному грецькі, латинські і єврейські імена. Пізніше, в кінці 20 століття, західноєвропейські імена стали популярними і модними досі. Мета роботи - представити повний список слов'янських особистих імен, утворених від латинського антропоніма, що позначає тварину, а також їх первісне значення. Постановка проблеми. Деякі тотемний тварини, такі як вовк, ведмідь, лев і орел, є частиною міфології і фольклору багатьох європейських країн. Основна причина вибору дослідження особистих імен, утворених від імені тварини, - це простежити сліди старих вірувань і традицій і вивчити вплив християнства на них. Методологія. Основні методи, що використовуються - лексикографічна витримка і етимологічний аналіз. Досліджені антропонімів розподіляються на три основні групи в залежності від: значення апелятива (тобто тематичної класифікації); тип основного слова (тобто, якщо досліджуваний антропонім утворюється безпосередньо від найменування або через інший антропонім (будь то римське міфологічне ім'я, римський преномен, римське родове ім'я, римський когномен або неолатінскe ім'я); їх канонізація. Всі особисті імена, включені в це дослідження, є частиною сучасних антропоніміконів, хоча вони представляють невелику групу з відносно нечастим використанням. Очікувані результати полягають в тому, щоб запобігти зникненню цих старих слов'янських імен, зробивши етимологію імен більш очевидною для простих людей і розкриваючи приховане символічне значення тотемної тварини. Всі досліджені антропонімів були збережені в басейнах слов'янських імен завдяки двом дуже сильним традиціям: згідно з першою, дитині, особливо хлопчикові, давалося тотемна ім'я, а другою - ім'я дитини на честь бабусь і дідусів з боку батька або матері.

Представлен анализ функционирования антропонимов в рекламе книг XIX века. Проанализирована структурно-семантическая организация антропонимов. В аспекте структуры выделены простые, сложные и распространенные антропонимы, а также установлено, что антропонимы, которые представлены в ономастическом пространстве рекламы книг XIX века, отражают тесную связь ономастики с историей, культурой и религией. Доказано, что антропонимы является дополнительным источником информации в рекламе книг, они способствуют раскрытию идеи рекламного текста.