Розвиток акціонерних товариств в контексті розбудови механізму управління корпоративними підприємствами та формування належно діючих корпоративних об'єднань, визначається наявним потенціалом та перспективами розширення кола стратегічних та поточних цілей та є актуальним дослідженням сьогодення. Мета дослідження - теоретичне обгрунтування та розробка рекомендацій щодо формування інвестиційної привабливості корпоративного інтеграційного об'єднання. Доведено, що вибір та обгрунтування оптимальності складу джерел формування капіталу корпорації дозволяє: забезпечити диференціювання джерел інвестиційних ресурсів за програмними цілями обраної стратегії; визначити сукупність найбільш бажаних джерел формування капіталу; конкретизувати напрямки використання ресурсів. Встановлено, що формування інвестиційної привабливості корпоративних підприємств на різних стадіях його життєвого циклу залежить від багатьох факторів, таких як вартість джерела, доступність джерела, імідж об'єднання перед постачальниками фінансових ресурсів, величина власних активів, придатних для реінвестування. Встановлено, що здійснення інтеграційних операцій є важливим елементом загального контексту соціально-економічного розвитку корпоративних підприємств, що вимагає формування належного стратегічного підгрунтя для підтримки інвестиційної привабливості та забезпечення економічної ефективності корпоративних підприємств. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновки про те, що формування капіталу та інвестиційної привабливості корпоративного об'єднання залежить від урахування в процесі формування та розвитку інтеграційної структури особливостей організаційно-правової форми акціонерних товариств, які виступають учасниками корпоративних підприємств.

Мета роботи - дослідження сучасного стану, чинників і проблем формування міжнародної інвестиційної привабливості (МІП) Одеської агломерації та визначення перспектив її підвищення. Здійснено статистичний аналіз обсягів прямих іноземних інвестицій у найбільші міські громади Одеської агломерації, обсягів прямих іноземних інвестицій за країнами-інвесторами. Застосовано PEST-аналіз для визначення ступеню впливу чинників макросередовища на формування МІП. Виявлено свідчення інвестиційної диверсифікації економіки агломерації, поступове скорочення реінвестування. Відзначено, що іноземні інвестиції до Одеської агломерації носять різнопрофільний характер. PEST-аналіз чинників МІП виявив, що серед найбільш грунтовних факторів відзначається ведення бойових дій, бюрократизація, кон'юнктура валютного ринку. Практична значимість полягає у подальшому розвитку досліджень МІП приморських агломерацій.

Запропоновано концептуальні положення щодо напрямів оптимізації витрат підприємств енергетичної галузі на основі системного, інформаційного та проєктного підходів, які передбачають реалізацію процедур діагностики та оптимізації неоптимальних витрат та контролю виконання відповідних проєктів. Діагностику неоптимальних витрат підприємств енергетичної галузі запропоновано здійснювати за допомогою розробленого комплексного підходу до діагностики неоптимальних витрат на основі комбінації інформаційно-логічних, описово-аналітичних і економіко-математичних моделей аналізу підприємств, а також повного аналізу (вертикальний та горизонтальний) фінансової звітності підприємства, включаючи аналіз P and L, аналіз Cash Flow та фінансового балансу підприємства. Застосування відповідного підходу дозволяє виявити ті витрати, які підприємство може оптимізувати без впливу на якість електроенергії та не порушивши інші аспекти роботи підприємства, що дозволяє вивільнити кошти підприємства на модернізацію обладнання, додаткове матеріально-технічне забезпечення, зниження собівартості електричної енергії та на реалізацію інших проєктів у рамках портфеля. Для оптимізації витрат підприємств енергетичної галузі запропоновано відповідний проєктно-орієнтований підхід, який базується на використанні методу формування портфеля проєктів оптимізації з використанням комбінації WSJF моделі та матриці 6 сігма. Унікальність підходу полягає в синергії запропонованих інструментів та методів та їх впровадження для підприємств енергетичної галузі. Запропонований підхід дає змогу сформувати портфель взаємопов'язаних проєктів, що дозволяє досягнути кращих фінансових результатів за рахунок синергії між проєктами та дозволяє заощаджувати кошти підприємств енергетичної галузі за рахунок більш ефективного використання його фінансових ресурсів. Реалізація концептуальних положень щодо напрямів оптимізації витрат підприємств енергетичної галузі дозволяє зменшити собівартість електричної енергії, збитки підприємств та збільшити їх прибутковість за рахунок реінвестування заощаджених коштів у проєкти оптимізації витрат. Оптимізація досягається завдяки діагностики тих витрат, які можуть бути зменшені без впливу на якість та в які має сенс інвестувати з економічної точки зору.

Досліджено сучасний стан розвитку малого бізнесу та необхідності реформування спрощеної системи оподаткування, а також визначено напрямки стимулювання малого бізнесу за методами державної податкової політики. Розглянуто, що систему оподаткування малого бізнесу представлено двома формами - загальною або спрощеною, а також виявлено, що єдиний податок є найкращим способом оподаткування малих підприємств, тому що загальна система оподаткування є незрозумілою й обтяжливою. Проаналізовано ставки єдиного податку за групами, а також динаміку податкових надходжень до місцевих бюджетів як від юридичних, так і від фізичних осіб. З'ясовано, що розвиток малого підприємництва можливий лише шляхом поєднання та узгодження різних форм, методів, засобів регулювання і державної підтримки, а система оподаткування малих підприємств має бути спрямована одночасно і на стимулювання розвитку малого бізнесу, і на подальше наповнення бюджетів. Доведено, що звільнення підприємства від оподаткування терміном від одного до трьох років за умови реінвестування ним половини чистого прибутку, має позитивний ефект як на розвиток самого підприємства, так і на зростання податкових надходжень від його діяльності до бюджету. Упровадження даного режиму оподаткування в Україні сприятиме розвитку малого бізнесу, розширенню виробництва, зростанню зайнятості населення, підвищенню конкуренції, переростанню малого бізнесу у середній та великий та, як наслідок, зростанню податкових надходжень до бюджету.

Викладено теоретичний матеріал із основних розділів фінансової математики. Розглянуто основи моделювання фінансових процесів та методи проведення обчислень у фінансових операціях із простим та складним нарахуванням відсотків та різними видами відсоткових ставок; алгоритми конверсій платежів; теорію фінансових рент та їх застосувань у фінансовій практиці. Наведено способи погашення коротко- та довготермінових боргових зобов’язань, окреслено питання реструктуризації боргів та пільгового кредитування, систематизовано методи оцінювання дохідності основних видів цінних паперів. Описано нарахування відсотків при зміні грошової суми та реінвестування при простому нарахуванні відсотків, визначено операції дисконтування з простими відсотками, охарактеризовано математичне та банківське дисконтування та нарощення за простою обліковою ставкою. Вміщено велику кількість прикладів розв’язування типових задач до кожного із розділів, а також, задачі для самостійного розв'язування.

Оцінено міжнародну конкурентоспроможність системи оподаткування прибутку підприємств на основі методичного підходу Податкової фундації США, що передбачає визначення Індексу міжнародної конкурентоспроможності системи оподаткування прибутку підприємств (ІК) і враховує рівень ставок податку на прибуток, умов для відшкодування понесених підприємствами витрат, податкових преференції для підприємств, що займаються певними видами економічної діяльності, а також інших норм податкового законодавства, з точки зору їх сприятливості веденню бізнесу. Як показав аналіз міжнародного рейтингу країн ОЕСР, найвищий ІК в 2019 - 2020 рр. мали Естонія, Латвія, Литва та Угорщина. До основних факторів, що позитивно позначились на їх конкурентоспроможності, відносяться низька гранична ставка податку на прибуток; можливість перенесення понесених підприємствами збитків - як на минулі, так і на майбутні періоди на максимально допустимий строк; відсутність обмежень щодо переліку активів, які підлягають амортизації, а також наявність прискореної амортизації, що дозволяє компенсувати підприємствам більшу частку первинної вартості активів; оцінка вибуття товарно-матеріальних запасів за собівартістю останніх за часом надходжень товарно-матеріальних запасів (метод LIFO), або, принаймні, за методом середньозваженої собівартості; пільгові умови оподаткування нерозподіленого прибутку підприємств, що використовується для реінвестування; відсутність пільгового режиму оподаткування прибутку від об'єктів інтелектуальної власності (так званого Патентного боксу); відсутність податкових пільг на НДДКР; необтяжливість передбачених податковим законодавством норм. Розрахунок ІК для України, що базується на апробації методичного підходу Податкової фундації, виявив, що в 2020 р. Україна із загальною сумою у 55,07 бала посіла 24-те місце порівняно з 35 країнами ОЕСР. Охарактеризовано основні складові системи оподаткування прибутку підприємств України з точки зору їх впливу на міжнародну конкурентоспроможність, а також обгрунтовано шляхи її підвищення.

Розглянуто питання підвищення продуктивності підприємницької діяльності на основі пріоритету збільшення доданої вартості та виявлення прихованих активів суб'єктів господарювання в умовах трансформаційних змін економіки України. Запропоновано організаційно-економічний механізм підвищення продуктивності підприємницької діяльності, який включає інструментарій: виявлення та залучення в господарський оборот прихованих активів; інституціонально-податкового забезпечення відтворення та реінвестування капіталу у високотехнологічному секторі економіки, соціально справедливої системи оподаткування доходів фізичних осіб; адміністрування податку на додану вартість щодо збалансованості фіскального навантаження на процес генерації доданої вартості, інституційно-організаційного забезпечення формування бізнес-середовища з підвищеною життєздатністю й антикризовою стійкістю підприємницьких структур.

Досліджено основні напрями організації сталого господарювання виходячи з осучаснених наукових уявлень про сталий розвиток з використанням підходів фінансоміки. Методологічною основою представленого у статті дослідження є традиційні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання (монографічний, аналітичний, моделювання та ін.), адаптовані до логіки розв'язування проблеми організації сталого господарювання, в рамках якої природні ресурси розглядаються як економічні активи. В межах ідеологеми сталого розвитку окреслено сутнісні ознаки концепту сталого господарювання в умовах підвищення ролі фінансових активів у формуванні екологічно і соціально орієнтованого простору життєдіяльності суб'єктів господарювання. У концепті сталого господарювання наголошено на необхідності узгодження сучасних підходів фізичної економії з енвайронментальним напрямом екологічної економіки і класичними положеннями економічної теорії. Надано пропозиції щодо фінансизації природно-господарської сфери на засадах сталості та удосконалення фінансової логістики у природно-ресурсній сфері. Звернено увагу на те, що фінансовий капітал має заходити у сферу природокористування як початковий інвестиційний та операційний капітал, а також у вигляді реінвестицій та фінансових потоків, спрямованих на відновлення природних ресурсів. Визначено, що реінвестування у природний капітал частини вилученої природної ренти забезпечує відновлення природних активів і відтак впливає на функціонування просторових соціоеколого-економічних систем у режимі сталого господарювання, проте вимагає відповідних інституціональних перетворень та створення інфраструктури капіталізації природних ресурсів. Запропоновано модель динаміки співвідношення між інвестиціями у природно-господарську систему та ефектом досягнення сталого господарювання у форсайт-проєкті як інструменті полісуб'єктного управління сталим розвитком, а також алгоритмічну структурну схему організації сталого господарювання з використанням інформаційно-комунікаційних платформ управління територіальними ресурсами. Застосування такого підходу дозволить реально забезпечити ефективне фінансування природно-господарської сфери з використанням механізмів структурного управління і сек'юритизації природних ресурсів, "зелених" фінансових активів та інших інструментів сучасної фінансоміки.

Розглянуто суть понять "капітал" та "управління капіталом". Запропоновано визначення капіталу як певного ресурсу (грошового, трудового тощо), який спрямований на здійснення діяльності підприємством щодо одержання прибутку. Розроблено схему, в якій відображено основні завдання управління капіталом промислового підприємства, зокрема мінімізація можливих фінансових ризиків за запланованого рівня доходу капіталу та ведення ефективного фінансового контролю; раціональне використання сформованого капіталу промислового підприємства; забезпечення достатньої кількості капіталу; вчасне реінвестування капіталу та забезпечення його оборотності; створення сприятливого фінансового клімату для досягнення максимального прибутку підприємства. Проаналізовано процес управління структурою капіталу щодо управління власним та запозиченим капіталом. Розкрито завдання, які стоять перед управлінням власним капіталом та запозиченим капіталом. Визначено, що будь-яке промислове підприємство у своєму складі має дві функціональні підсистеми, такі як управління формуванням капіталу та управління використанням капіталу. Зазначено, що ефективне формування та накопичення вартості капіталу забезпечується кількома чинниками, а саме діючими активами підприємства та величиною доданої вартості, що сформувалася в результаті оборотності активів. Проаналізовано динаміку кількості підприємств промислової галузі та величини їх оборотних активів, у результаті чого з'ясовано, що з 2016 р. кількість підприємств галузі промисловості суттєво знизилась у порівнянні з 2015 р., а у 2017 р. вона була незмінною, проте у 2020 р. значно зросла, підвищившись у порівнянні з 2015 р. на 0,35 %. Оборотні активи промислових підприємств у 2020 р. у порівнянні з 2015 р. збільшились майже на 84 %. Виділено основні принципи управління капіталом, які сприяють формуванню середовища для досягнення головної мети управління капіталом щодо ефективної оптимізації діяльності відповідного суб'єкта господарювання.

Характеристики сучасного стану української економіки створюють умови, за яких існує невизначеність щодо отримання очікуваного кінцевого результату від вкладених коштів. Переконання інвесторів вкладися в капітал сучасних багатогалузевих підприємств вимагає здатності будувати та підтримувати репутаційні та маркетингові відносини. Мета роботи - дослідити й обгрунтувати ефективність використання маркетингових стратегій диверсифікованого підприємства щодо їх інвестиційної діяльності у сфері більш ефективного залучення фінансування на різних фондових ринках, у банківському секторі, щодо прямих інвестицій і реінвестування власних коштів. На сьогоднішній день економічна діяльність здійснюється диверсифікованими підприємствами виключно на основі загальних тенденцій у виявленні позитивних темпів зростання фінансових показників підприємства. Завдяки реалізації маркетингових стратегій можна перейти на інший рівень ефективності залучення фінансування. Існує також проблема оперативних рішень на рівні самого диверсифікованого підприємства. Більш прагматичною причиною вивчення диверсифікації сучасних підприємств є те, що корпоративні менеджери вирішують проводити активну диверсифікацію для росту бізнесу та переорієнтації своєї фірми. Крім того, керівники підприємств стикаються з рішеннями щодо інвестицій власних і позикових коштів у декількох бізнесах, в яких вони ведуть діяльність. Емпіричні докази того, як такі рішення працювали в минулому, можуть бути корисними при стратегічному плануванні інвестиційної діяльності. Оцінка конкретних витрат і переваг також може бути корисною для інвесторів і регуляторних органів. Це дослідження показало, що ці стратегії наділені достатніми силами для пошуку нових можливостей серед інвесторів, спрямованих на довгострокові інвестиції. Висновки В ході дослідження ефективності діяльності диверсифікованих підприємств було проаналізовано маркетингові інструменти, які допомагають залучати інвесторів. Насамперед були проаналізовані стратегії довгострокових інвесторів. Встановлено взаємозв'язок між ефективністю маркетингу з точки зору діяльності із залучення споживачів товарів і послуг підприємства та зацікавленістю інвесторів в них. Встановлено, що серед інвестиційного середовища існує знижка на вартість бізнесу диверсифікованих підприємств. Початкові спроби пояснити знижку, орієнтовану на конфлікти між підрозділами, що призвели до надмірного інвестування в підрозділи з невисокими перспективами та недоінвестування в підрозділи з високим рівнем, обумовили некоректний погляд на проблему, а саме: необхідність тотального скорочення витрат на всі підрозділи, що також призвело до диспропорційного процесу розподілення коштів. Підприємства, які обрали диверсифікацію або були придбані диверсифікаторами по суті, відрізняються від односегментних підприємств.

Мета роботи - дослідження стану та динаміки потоків прямих іноземних інвестицій до промисловості України за період 2015 - 2019 рр. з урахуванням реінвестованих доходів іноземних інвесторів. Розглянуто методологічні підходи до статистичного обліку прямих іноземних інвестицій, які відповідають міжнародним стандартам і рекомендаціям Міжнародного валютного фонду. Визначено сутність і зміст реінвестованих доходів як економічної категорії та ключового компонента прямих іноземних інвестицій. Проведено аналіз статистичної звітності щодо структури та динаміки прямих іноземних інвестицій до промислового сектора України за 2005 - 2015 рр. Виявлено, що галузевий розподіл інвестиційних ресурсів орієнтований на низькотехнологічні галузі сировинно-добувної промисловості та не відповідає потребам структурної та технологічної модернізації виробництва. Визначено галузі, де спостерігається значне вилучення іноземного капіталу у вигляді реінвестованих доходів, що свідчить про низьку ефективність ведення бізнесу та потребує особливої уваги. Зупинити відплив коштів із ключових галузей промисловості України та залучити нових реальних інвесторів можна через удосконалення державної політики, спрямованої на оздоровлення інвестиційного клімату, оновлення індустріальної економіки та сприяння інноваційним перетворенням. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є визначення взаємозв'язку між реінвестованими доходами та фінансовими результатами підприємств промислових галузей України.

Висвітлено сутність та основні критерії, які характеризують суть соціального підприємництва, проаналізовано його тенденції та виявлено головні проблеми розвитку соціального підприємництва у процесі його становлення в Україні. Наведено історичні етапи розвитку соціального підприємництва в Україні. Розглянуто підходи до тлумачення сутності соціального підприємництва. Акцентовано увагу на інноваційній складовій соціального підприємництва. Досліджено сутність соціального підприємництва, уточнено його основні ознаки. Наведено ключові відмінності традиційного та соціального підприємства. Дана оцінка соціального підприємництва в умовах розвитку ринкової економіки України. Проаналізовано переваги, типи соціального підприємництва, організаційно-правові форми та галузева належність соціальних підприємств. Досліджено вітчизняні соціальні підприємства через критерії тривалості їх існування та розмірів. Проаналізовано територіальний розподіл підприємств за регіонами України. У процесі дослідження виявлено основні аспекти, які стримують розвиток соціального підприємництва на регіональному рівні. Досліджено та обгрунтовано головні проблеми розвитку та становлення соціального підприємництва в Україні. Зазначено, що одним із напрямів діяльності, спрямованої на підтримку зростання соціального підприємництва, є оптимізація правового середовища. Визначено перспективи розвитку соціального підприємництва для домогосподарств в Україні. Наголошено на важливості популяризації соціального підприємництва серед населення та підвищення його обізнаності щодо цього виду діяльності. Доведено, що в сучасних умовах соціальне підприємництво є дієвим інноваційним інструментом вирішення соціальних проблем. Наведено приклади успішних соціальних підприємств в Україні.

Розглянуто сучасний стан та тенденції, що притаманні наразі сфері туризму в усьому світі. Розкрито сутність спеціалізованих видів туризму та виділено перспективні для України. Проаналізовано динаміку доходів від надання туристичних послуг та кількості туристів за регіонами та по Україні у 2013 - 2018 рр. Виокремлено та надано аналіз чинників, що стримують розвиток туристичної галузі в Україні, зокрема відсутність належного державного регулювання у сфері екотуризму. Запропоновано шляхи вирішення наявних проблем та надані конкретні рекомендації щодо впровадження перспективних видів туризму в умовах ринкової економіки. Зазначено теоретико-методичні та практичні передумови успішного розвитку туристичних послуг за рахунок невикористаних резервів та незадіяного потенціалу сільської місцевості. Враховано досвід пострадянських країн, які створили сприятливі умови для залучення туристичних потоків. Обгрунтовано, що диверсифікація сільськогосподарських підприємств, може вирішити низку соціально-економічних проблем, а саме проблему безробіття в сільській місцевості, активізації депресивних регіонів та більш рівномірне розташування продуктивних сил по всій території України. Виявлено, що залучення інвестиційних потоків та реінвестування є одним із головних факторів успіху ведення агротуристичного бізнесу, яке забезпечить поліпшення інфраструктури на теренах України. Доведено, що агротуризм може сприяти розвитку внутрішнього та зовнішнього туризму, які в свою чергу забезпечать підвищення зайнятості населення України у селах та зростання валового внутрішнього продукту. Показано, що для того,щоб визначити пріоритетність розвитку аграрного туризму в Україні та наближення його до стандартів ЄС, вважається доцільним: упорядкування нормативно-правової бази із прийняттям Верховною Радою Закону "Про сільський зелений туризм" та Постанови Кабінету Міністрів про стандартизацію його діяльності "Агротуристичні послуги. Основні вимоги"; - розробка механізму відбору та реалізації перспективних інвестиційних проектів для розвитку агротуристичного бізнесу.

Мета роботи - розвиток теоретико-методологічних положень, які визначать сутність категорії "капіталізація" та формують методичні положення її оцінювання. Методологія проведення роботи. В дослідженні використані методи: узагальнення, синтезу, порівняння. Результати роботи: здійснено теоретичне узагальнення сутності процесу капіталізації та визначено її місце в економічному розвитку підприємства; розглянуто структуру процесу капіталізації як сукупності підпроцесів: реінвестування прибутку, приросту капіталу на основі реінвестованих коштів, створення доданої вартості на основі прирощеного капіталу; описано основні властивості капіталізації, які виокремлюють її із сукупності базових економічних категорій (цілісна єдність підпроцесів, які реалізують процес капіталізації, циклічний характер капіталізації, взаємообумовленість процесів зростання (розвитку) та капіталізації, залежність інвестування від кількісних та часових параметрів процесів капіталізації). Висновки: на основі узагальнення сутності понять капіталізації доведено, шо їх об'єднуючими чинниками є відображення ними майбутніх результатів діяльності підприємства. На основі проведеного семантичного аналізу уточнено, що капіталізація - це економічна категорія, яка виражає потенційну здатність реінвестованого прибутку прирощувати капітал та на основі нього генерувати дохід у майбутньому.

Проведено аналіз та оцінку фіскального навантаження на суб'єкти господарської діяльності в Україні, досліджено питання податкової оптимізації як головної передумови виведення бізнесу з "тіні" та підвищення інвестиційного іміджу країни. Адже ефективна, "розумна" та виважена податкова політика є першоджерелом сталого розвитку економіки, тим мотивуючим фактором, який через засоби фіску сприяє зростанню інвестиційної привабливості країни. Обгрунтовано необхідність податкового регулювання та стимулювання екологічно чистих, безвідходних альтернативних видів виробництв, що стало головним викликом функціонування економічної системи України в цілому. Виокремлено ряд основних недоліків існуючої податкової політики України. Проведено порівняльний аналіз податкового тиску по деяких видах податків в Україні та країнах Європейського Союзу. Сформовано головні негативні моменти попередньої податкової реформи по конкретних видах податків та соціальних внесків (податок з доходів фізичних осіб, податок на додану вартість, податок на прибуток, єдиний соціальний внесок). Обгрунтовано доцільність поетапного запровадження податку на виведений капітал з одночасним скасуванням податку на прибуток, що стане головним стимулюючим фактором акумуляції фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання та джерелом їх реінвестування в розширення діяльності, створення нових робочих місць та впровадження нових високотехнологічних видів виробництв. Проаналізовано основні стримуючі фактори розвитку бізнесу в Україні, серед яких найпоширенішими є: високий рівень корупції та інфляції; наявність військового конфлікту у країні; жорстка конкуренція та незахищеність з боку судової влади тощо, проте найбільша питома вага припадає саме на значне податкове навантаження, складність адміністрування податків та тиск з боку державних фіскальних органів.

Розглянуто науково-методичні підходи до вимірювання рентабельності за допомогою системи відносних показників, які в цілому характеризують ефективність машинобудівельних підприємств, їх структурних підрозділів, прибутковість різних видів діяльності, а саме операційної, фінансової, інвестиційної, вигідність виробництва окремих видів продукції. Доведено, що показники рентабельності характеризують більш повно, ніж прибуток ефективність господарювання підприємств машинобудування так, як їх величина відображає вдале співвідношення ефекту з вкладеними в підприємство капіталом, або використаними у процесі діяльності ресурсами. З'ясовано, що показники рентабельності можна використовувати як дієвий інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні, під час вибору варіантів формування асортименту та структури продукції на підприємствах машинобудування. Проаналізовано за системою показників рентабельності два представника підприємств машинобудування. Аналіз показників рентабельності здійснювався за такими показниками: рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності до оподаткування, рентабельність капіталу за чистим прибутком, рентабельність власного капіталу, рентабельність виробничих фондів, рентабельність реалізованої продукції за прибутком, рентабельність витрат, коефіцієнт реінвестування, період окупності капіталу, період окупності власного капіталу. Доведено, що у процесі аналізу показників рентабельності оцінюється рівень виконання плану, прогнозних розрахунків підприємств, вивчається динаміка показників, визначаються резерви підвищення рентабельності. Встановлено, що умовою підвищення ефективності діяльності підприємств машинобудування є випереджальне зростання результату показників прибутку й чистого доходу в порівнянні із зростанням таких показників, як капіталу та витрат.

До проблем транспортної галузі доцільно віднести низький рівень капіталізації автотранспортних підприємств через недостатність як власного капіталу, так і капіталу, залученого на кредитному ринку; недостатність ліквідних активів, у тому числі грошей та їх еквівалентів; низький рівень прибутковості підприємств. Сукупність проблем формування та використання фінансових ресурсів автотранспортних підприємств негативно впливає на стан фінансової безпеки підприємств, що унеможливлює сталий розвиток ринку вантажних перевезень, відповідність його вимогам економічних агентів та екологічним вимогам. Мета роботи - аналіз сучасного стану фінансової безпеки автотранспортних підприємств на основі обгрунтованої авторської методики. Дослідження проведено із застосуванням методів узагальнення, табличного та графічного, а також регресійного аналізу та експертного методу при визначенні значущості індикаторів індексу фінансової безпеки автотранспортних підприємств. Обгрунтовано методичні основи оцінки фінансової безпеки підприємств на основі індексу фінансової безпеки, який базується на 11 відносних показниках: коефіцієнт покриття; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт ліквідності грошового потоку; коефіцієнт фінансової незалежності; коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності; коефіцієнт маневреності власного оборотного капіталу; рентабельність активів; рентабельність продажу; коефіцієнт реінвестування прибутку; коефіцієнт співвідношення оборотності дебіторської та кредиторської заборгованостей; коефіцієнт покриття фінансових витрат операційним прибутком. Сформовано вибірку з 11 автотранспортних підприємств, що надають послуги вантажних перевезень. Ідентифікація стану фінансової безпеки автотранспортних підприємств свідчить про переважно нестабільну фінансову безпеку з тенденцією до покращення у 2014 - 2018 рр. З досліджуваної вибірки автотранспортних підприємств одне підприємство мало допустимий та абсолютний стан фінансової безпеки, одне підприємство - допустимий стан, два підприємства - абсолютний стан, два підприємства - критичний стан. Проведений аналіз вказує на наявність основних і спільних загроз фінансовій безпеці: низький рівень рентабельності, загрози отримання збитків від фінансово-господарської діяльності, недостатність коштів для покриття поточних зобов'язань, незбалансованість грошових потоків у розрахунках з дебіторами та кредиторами. Практична цінність статті полягає в тому, що основні положення дослідження можуть бути використані автотранспортними підприємствами та іншими суб'єктами господарювання під час фінансово-господарської діяльності з метою мінімізації фінансових і репутаційних ризиків.

Обгрунтовано принципи та методичний підхід до планування дивідендів на підприємстві, які б забезпечували його збалансований фінансовий розвиток, сприяли зростанню інвестиційної привабливості та ринкової вартості. Розглянуто основні концепції планування дивідендів, що сформувались у класичній економічній теорії. Прояснено позицію та бажання різних типів акціонерів щодо виплати або капіталізації дивідендів. Виокремлено принципи планування дивідендів та запропоновано послідовність їх планування, виходячи з даних принципів. Запропоновано здійснювати планування обсягу дивідендних виплат, які може дозволити собі підприємство, виходячи з потреб операційної та інвестиційної діяльності на основі показника "рівень реінвестування чистого грошового потоку від операційної діяльності". Припустимий обсяг дивідендів обгрунтовано виходячи з цього показника та планових показників чистого грошового потоку від операційної діяльності, приросту основних засобів, нематеріальних активів, незавершених капітальних інвестицій та чистого робочого капіталу. Коефіцієнт дивідендних виплат і планову суму дивідендів пропонується визначати виходячи з необхідності підтримання запланованого обсягу діяльності підприємства на основі моделі стійкого зростання. Остаточне рішення щодо обгрунтування обсягу дивідендів приймається в межах отриманої області значень планових дивідендних виплат. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі передбачається планування дивідендів на багатокритеріальній основі, що зводиться до обгрунтування їх обсягів за критеріями: максимізації задоволення фінансових інтересів власників, що віддають перевагу поточним доходам; забезпечення стійкого зростання; збереження фінансової рівноваги; мінімізації середньозваженої вартості капіталу. Також проводитиметься пошук цільового значення дивідендів шляхом імітаційного моделювання у визначених межах.

Розглянуто сучасні тенденції управління капіталом на фінансових ринках за умов реінвестування та зміни в парадигмі цілеспрямування в математичних моделях. Досліджено базову модель еволюції капіталу з реінвестуванням на ринках бінарних опціонів. Порівняно паралельні стратегії інвестування: оптимізації частки капіталу та оптимізації частки інвестиційного прибутку. Проаналізовано особливості використання методів управління капіталом типу критерія Келлі та його спрощених форм.

Проаналізовано дві групи показників інноваційності економіки: показники прямих іноземних інвестицій в економіку; показники доданої вартості в галузях економіки. Розглянуто особливості економічних процесів притаманних сучасному виробництву, зміни у циклічності розвитку "нової" економіки, місця країни у світових виробничих ланцюгах у порівнянні із "параметрами" України. Доведено, що в економіці України відбувається не залучення інновацій, а реінвестування "старих ресурсів" в старі виробництва сировинно-затратної масово-промислової епохи.