Простежено механізми рецепції мотиву мандрівки до земного раю в українській середньовічній літературі. Зроблено спробу визначити жанрову природу ходінь до раю крізь призму теорії "сліду" Ж. Дерріда та довести її релевантність щодо літературної медієвістики загалом і дефінітивних питань генологічної класифікації середньовічних текстів зокрема. У межах розвідки охарактеризовано "слід" античних і середньовічних утопій, постгомерівських "одіссей" і географічних трактатів про чудеса Індії в корпусі текстів - "Ходіння Агапія до раю", "Повість про Макарія Римлянина" - та окреслено шляхи адаптації міфологічних, літературних і фольклорних сюжетів у його наративну структуру.

Присвячено дослідженню вербалізації мегаконцепту ХВОРОБА в латинській мові, який є невід'ємним складником ментальності давніх римлян. Визначено місце мегаконцепту в класифікаційній матриці концептів, на основі чого вироблено методику концептуального аналізу, що грунтується на синкретичному підході. Шляхом виявлення мовних маніфестацій феномену хвороби в латинській лінгвокультурі визначено три гіпоконцепти - MORBUS, AEGROTATIO, VITIUM, кожен із яких проаналізований окремо, розбудоване номінативне поле, виявлено синтагматичні, парадигматичні зв'язки вербалізаторів, особливості їх представлення в наївній картині світу римлянина за допомогою аналізу паремій. На основі фреймового моделювання гіпоконцептів проаналізовано особливості їх мовної маніфестації. Продемонстровано особливий модус осмислення гіпоконцептів у творах різних жанрів - науковому, історичному, філософському, поетичному.