Проаналізовано відмінності психоаналізу та шизоаналізу. Висвітлено характер сучасного тлумачення соціальності та показано неспроможність психоаналізу відігравати провідну роль у житті людини та соціуму.

З'ясовано специфіку поетики творів, пов'язаної з формуванням постмодерністського фемінного мислення, оскільки фемінна проза є невід'ємним явищем постмодерністської доби, що відповідає духу філософії деконструкції Дерриди, філософії шизоаналізу Дельоза та Гваттарі. На підставі поглибленого аналізу робанів О.Забужко "Польові дослідження українського сексу", С.Пиркало "Зелена Маргарита" та Н.Зборовської "Українська Реконкіста" і встановлення загальноестетичних принципів творення множинної цілісності постмодерністського фемінного роману сформульовано визначення жанрового інваріанта даного типу творів та визначено особливості постмодерністської парадигми художності в цілому. Зроблено висновок, що структурно-семантична специфіка постмодерністської парадигми художності базується на чотирьох принципах дифузійної стилістики, а ефект текстового хаосу, оповідної налагодженості постає у межах системи роману на основі принципів художнього синтезування.

Структуралістське тлумачення людини як тексту відображає новий принцип розуміння природи людини та складає новий структуралістський світогляд, який стверджує себе як ще один спосіб методологічної рефлексії вчення про людину. Ю. Кристєва сформулювала концепцію гено- і фено-тексту. Генотекстом вона називає систему змістів і значень, засвоєну індивідом на ранніх стадіях розвитку, фено-тексти - це реальні тексти, окремі фрази та висловлювання, різні типи дискурсів. Р. Барт розглядав текст як динамічний феномен, який знаходиться у постійному русі та розвитку і який належить дискурсу, що виходить за межі докси (побутової думки). У будь-якому тексті існує 5 кодів, які організують його семіотичний простір. Р. Барт називає кодами асоціативні поля, надтекстову організацію значень, які нав'язують уявлення про певну структуру. Творцем структурного психоаналізу є Ж. Лакан. Саме він сформулював нове розуміння особистості як споконвічно розщепленої, подвійної істоти, яка зазнає бажання внаслідок своєї символічної природи. Нову модель аналізу в межах постструктуралізму запропонував Ж. Дельоз. Він сформулював теорію шизоаналізу, яка полягає в запереченні ідеї зовнішнього впливу (вимушеної каузальності). Психотерапія тільки починає опановувати структуралістську парадигму. Але з часом психотерапевтичний дискурс усе ж таки посяде своє місце в низці мовних практик, які доповнять зміст постмодерністських ідей.