Досліджено актуальні теоретичні та практичні питання щодо комплексу правових норм та організаційно-правових форм забезпечення і контролю за додержанням гарантій виконання Україною міжнародних зобов'язань перед ЄС в частині гармонізації національного законодавства з законодавством ЄС, адаптації національної правової системи до європейської, засади правової політики та правової діяльності держави; механізми формування і функціонування проєвропейської національної правової системи. Увагу приділено вдосконаленню європейської та вітчизняної нормативно-правових баз, що визначають засади формування європейських і національних правових інститутів у галузях за напрямами, визначеними в УПС щодо зближення національної та європейської правових систем.

Дисертація присвячена визначенню конституційно-правового змісту конституційного контролю як однієї із важливих складових конституційної юрисдикції. Здійснений науково-теоретичний аналіз дозволив виявити проблемні питання застосування конституційного контролю в сфері адміністративно-правових відносин, а саме відносно актів органів державної влади і виробити на цій основі рекомендації науково-практичного характеру. В галузі конституційного права вперше представлена за результатами наукового пізнання теоретико-правова розробка феномену конституційного судового контролю за актами органів державної влади, розкрита характеристика його аксіологічного праворозуміння в діяльності Конституційного Суду України. У дисертаційному дослідженні з теоретично-правових позицій з’ясовано природу виникнення конституційного контролю та на методологічному рівні досліджено інститут конституційного контролю як функцію судової влади. Проаналізовано специфіку застосування конституційного контролю як найвищого інституту перевірки конституційності нормативно-правових актів центральних органів державної влади (парламенту, Президента, Уряду). Виявлено проблемні конституційно-правові питання матеріального і процесуального характеру у запровадженій встановленої Конституцією України нової моделі конституційного судового контролю як складової конституційної юрисдикції. На доктринальному рівні проведено дослідження змісту поняття «судового конституціоналізму», а також механізму вирішення спорів про компетенцію. На підставі узагальнення практики застосування конституційної юрисдикції проведено типологію моделей судового контролю та запропоновано вирішення окремих його проблем через удосконалення правового статусу Конституційного Суду України

Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР)01-7

Рубрики:

Адміністративне право окремих країн

Шифр НБУВ: ВА819298 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Здійснено комплексне дослідження парадигми нового публічного менеджменту, виявлено її сутність та ключові характеристики. Проаналізовано теоретичні джерела НПМ, а також об’єктивовано прикладні передумови його формування. Доведено парадигмальний характер нового публічного менеджменту, а також його посткласичний зміст. Досліджено основні концепції НПМ, публічно-приватне партнерство як імператив прикладного застосування парадигми, виявлено недоліки практичної реалізації принципів нового публічного менеджменту у розвинених країнах і тих, що розвиваються. Розглянуто проблему ефективності нового публічного менеджменту на прикладі ряду країн Заходу (Австралія, Велика Британія, Греція, Італія, Іспанія, Німеччина, США, Франція тощо), виявлено значення культури як вагомого чинника реформ на засадах НПМ, проаналізовано прояви запровадження положень парадигми нового публічного менеджменту у практику державного управління України, доцільність їх імплементації у контексті євроінтеграції.

Здійснено науково-теоретичне обґрунтування поняття "державна послуга", визначені механізми державного управління функціонуванням системи надання державних послуг в Україні та визначені напрями реформування роботи органів державної влади щодо надання державних послуг, розкрито завдання з оптимізації роботи державних органів для удосконалення взаємодії з населенням (споживачем послуг) та поліпшення якості, функціональності та ефективності надаваних послуг. Визначено основні характерні риси, за якими здійснено класифікацію послуг та їх розподіл між органами, які мають право надавати державні послуги. З'ясовано, що надання послуг органами влади є складовою втілення державно-владних повноважень органами публічної влади в демократичних країнах, через "клієнтоорієнтовану" модель, модель "нового державного управління", концепція менеджеризму і неоменеджеризму, мережеву модель та модель рецептивного адміністрування. Узагальнено світовий досвід механізмів надання державних послуг, й зазначається, що в сучасних умовах взаємовідносини між населенням та органами державної влади є відкритим, прозорим й базується на довірі, що сприяє консолідації суспільства. Проаналізовано стратегічне бачення питання щодо надання послуг органами державної влади лежить в межах розробленої Стратегії реформування державного управління України на 2016 - 2020 роки, де, зокрема визначаються напрями реформування надання адміністративних послуг (стандарти надання та гарантії щодо адміністративних процедур, якість адміністративних послуг, електронне урядування). З'ясовано, що однією з найважливіших проблем підвищення ефективності діяльності держави в інтересах громадян і їх об’єднань є відсутність достатньої правової бази і традицій, що визначають надання державних послуг. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення системи взаємодії державних органів, які надають державні послуги, та самим споживачем. Також розроблені пропозиції та рекомендації щодо удосконалення нормативно-правової бази, яка регламентує надання державних послуг.

Досліджено методико-гносеологічні аспекти референдуму як форми прямої демократії, розкрито роль та значення референдуму у структурі конституційного права та системі галузей права, досліджено історично-правову генезу референдуму з найдавніших часів до сьогодення, встановлено значення референдуму, як форми прямої демократії для розвитку конституційних правовідносин. Проведено видову та типологічну класифікацію референдумів, запропоновано підходи до систематизації принципів референдуму, проаналізовано стадії референдуму у конституційно-процесуальних правовідносинах. Досліджено досвід конституційно-правового регулювання референдуму у зарубіжних країнах, міжнародно-правові та європейські стандарти і практики організації і проведення референдумів.

Відзначено, що забезпечення кібербезпеки є одним із пріоритетів у системінаціональної безпеки України. Питома вага кіберзагроз зростає, і ця тенденція за ступенем розвитку інформаційних технологій та їх конвергенції з технологіями штучного інтелекту посилюватиметься. Зростання такого впливу на функціонування структур управління як національних, так і транснаціональних, формує нову безпекову ситуацію. Правову основу забезпечення кібербезпеки України становлять Конституція України, закони України щодо основ національної безпеки, засад внутрішньої і зовнішньої політики, електронних комунікацій,захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, Конвенція про кіберзлочинність, інші міжнародні договори, нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України. Націо-нальний координаційний центр кібербезпеки як робочий орган Ради національної безпеки і оборони України здійснює координацію та контроль за діяльністю суб’єктів сектору безпеки і оборони, які забезпечують кібербезпеку. Кабінет Міністрів України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кібербезпеки. Сукупність суб’єктів забезпечення кібербезпеки та взаємопов’язаних заходів політичного, науково-технічного, інформаційного, освітнього характеру, організаційних, правових, оперативно-розшукових, розвідувальних, контррозвідувальних, оборонних, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного і технічного захисту національних інформаційних ресурсів, кіберзахисту об’єктів критичноїінформаційної інфраструктури є Національною системою кібербезпеки.

Здійснено комплексне дослідження принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань. Запропоновано визначення поняття "принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань", виділено елементи його змісту. Досліджено місце принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань у системі міжнародного права. Встановлено, що дія вказаного принципу поширюється на всі міжнародні зобов'язання всіх суб'єктів міжнародного права. Зроблено висновок, що принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань має більш широку сферу дії у міжнародному праві, ніж принцип pacta sunt servanda. Визначено ознаки застосування принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, зокрема добросовісність. З'ясовано, що реалізація принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань залежить, зокрема, від імплементації міжнародно-правових норм. Установлено, що припинення міжнародних зобов'язань, незалежно від джерела їх закріплення, має відбуватися згідно з чинним міжнародним правом.

Увагу присвячено актуальним проблемам розвитку людських ресурсів системи публічного управління. Акцентовано, що саме кадри є основою формування та прийняття державно-управлінських рішень. Визначено поняття "розвиток кадрів", "людські ресурси системи публічного управління", "розвиток людських ресурсів системи публічного управління".

Увагу приділено дослідженню правосвідомості як відносно незалежного елемента правової системи, через який реалізуються інтегративно-синергетичні властивості правової реальності. Проаналізовано та доопрацьовано загальні характеристики правосвідомості, на підставі чого аргументовано її специфічну роль у правовій системі, а саме: забезпечення взаємодії системи права, правової ідеології та юридичної практики. Концептуалізовано механізм функціонування правової реальності з використанням інтегративного потенціалу правосвідомості. Обґрунтовано інтегрованість правової системи до інших підсистем соціуму через правосвідомість.

Присвячено дослідженню адміністративної діяльності правоохоронних органів з охорони навколишнього природного середовища в Україні. На основі аналізу теоретичних розробок, положень чинного законодавства, узагальнення правозастосовної практики, сучасного та історичного досвіду запропоновано концептуальний підхід до вирішення проблеми вдосконалення форм і методів адміністративної діяльності у сфері охорони довкілля. Охарактеризовано об’єкти впливу адміністративної діяльності правоохоронних органів. Окреслено основні теоретичні та практичні проблеми адміністративної діяльності правоохоронних органів з охорони навколишнього природного середовища, запропоновано шляхи їх вирішення. Визначено поняття, місце і роль адміністративної діяльності правоохоронних органів у механізмі адміністративно-правового регулювання відносин екологічної безпеки. Досліджено феномен державного моніторингу як функції та методу адміністративної діяльності у сфері екології. Представлено екологічну експертизу як дослідження для застосування заходів адміністративного примусу та діяльність щодо запобігання негативному впливу на довкілля. Визначено й охарактеризовано нову форму адміністративної діяльності правоохоронних органів у сфері екологічної безпеки - надання адміністративних послуг. Проаналізовано адміністративно-юрисдикційну діяльність правоохоронних органів у сфері охорони навколишнього природного середовища. Розроблено Концепцію адміністративної діяльності правоохоронних органів з охорони навколишнього природного середовища.

Наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у комплексному теоретико-методологічному аналізі для виявлення пріоритетних напрямів удосконалення державно-службових відносин (ДСВ) в системі публічного управління, а також розроблення науково-практичних рекомендацій. Розглянуто теоретичні підходи до визначення сутності ДСВ в системі публічного управління, зокрема понятійному та змістовному наповненню, класифікаційних характеристик, що дозволяють говорити про трансформацію та модернізацію даного поняття по принципу "глибина та ширина". Всебічний аналіз та узагальнення наукових підходів до удосконалення ДСВ в системі публічного управління свідчить про те, що в науковій галузі "Державне управління" є необхідність подальшого пошуку механізмів удосконалення ДСВ в системі публічного управління. Надано авторське визначення ДСВ в системі публічного управління як взаємодію органів державної влади відповідно до покладених державою функцій для вирішення поставлених задач з інституціями громадянського суспільства з чіткими зв'язками між компетенціями за принципами верховенства права, законності, професіоналізму, доброчесності, ефективності, політичної неупередженості, прозорості, стабільності. Здійснено системний аналіз органів управління публічною службою у Німеччині, Франції, Іспанії, Латвії, США, Японії та Китаї, визначено характерні риси добору, селекції та кар'єрного зростання публічних службовців, визначені органи державної влади, які реалізують кадрову політику у сфері публічної служби. Обґрунтована та сформована модель ДСВ в системі публічного управління, де до основних складових віднесено: державного службовця (посадову особу місцевого самоврядування), державу (як роботодавця) через систему органів влади, професіоналізм, цінності, систему відбору та кар'єрного зростання службовців. За отриманими результатами визначено ефект в системі публічної служби після запровадження реформ, а саме: оновлення якісного складу публічної служби не дало позитивних результатів для імплементації реформ і більш того привело до погіршення оновленого якісного складу публічної служби (в порівнянні з попереднім), непрофесійність публічних службовців; не вирішено проблеми, що існують в системі публічної служби пов'язані з корупцією (як неефективна боротьба з корупцією, відсутність реальних механізмів запобігання та боротьби з корупцією); у діючому законодавстві з питань публічної служби відсутні або існують нереальні механізми реалізації реформ. На підгрунті аналізу розвитку ДСВ в системі публічного управління, запропонованої моделі ДСВ в системі публічного управління, отриманих результатів експертного оцінювання сучасного стану проблем розвитку публічної служби в Україні та формування якісного складу публічних службовців, запропоновано шляхи удосконалення ДСВ в системі публічного управління.

Увагу приділено дослідженню електронного урядування як механізму публічного управління й адміністрування в Україні. На основі аналізу теоретичних розробок, положень чинного законодавства, узагальнення практики, сучасного досвіду зарубіжних держав запропоновано авторське бачення вирішення проблеми вдосконалення форм і методів ефективності публічного управління й адміністрування завдяки впровадженню електронного урядування. Досліджено й охарактеризовано стан справ щодо впровадження електронного урядування в Україні. Окреслено основні теоретичні та практичні проблеми. Запропоновано шляхи їх вирішення. Удосконалено визначення поняття "електронне урядування", показано місце і роль принципів електронного урядування серед принципів і цінностей державного управління. Досліджено взаємозв'язки електронного урядування як окремого механізму у системі механізмів публічного управління й адміністрування. Запропоновано удосконалення системи критеріїв оцінювання ефективності діяльності органів державного управління й органів місцевого самоврядування. Обгрунтовано потребу запровадження на законодавчому рівні критеріїв електронного урядування на рівні органу влади та на рівні системи публічного управління й адміністрування загалом.

Комплексно досліджено теоретичні та нормативно-правові аспекти застосування засобів захисту торгівлі в Європейському Союзі, групи інструментів, що містять антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи в міжнародній торгівлі. З’ясовано сутність, місце правового забезпечення засобів захисту торгівлі в системі міжнародного та Європейського права, основні елементи та базові властивості інституціонального та нормативного регулювання.

Присвячено дослідженню та формуванню науково обґрунтованої комплексної теоретико-правової моделі правового забезпечення медіації в Україні як важливого елементу реалізації принципу верховенства права, визначенню напрямів вдосконалення чинного законодавства щодо доступності правосуддя шляхом запровадження медіації як особливої форми компромісу, що застосовується під час вирішення спорів. Надано загальнотеоретичну характеристику медіації як важливого елементу реалізації принципу верховенства права та одвічного прагнення людини до справедливості. Доведено, що медіація є особливою формою компромісу учасників правових відносин у загально-теоретичному та гносеологічному сенсі. Сформулювано концептуальний підхід до забезпечення належності та допустимості медіаційних процедур як ефективного механізму вирішення спорів та на цій основі визначено категорію та критерії медіабельності спору. Під час дослідження розкрито систему принципів медіації, їх інтегративний та змістовний зв'язок, вплив на реалізацію завдань правосуддя, досягнення вищої справедливості. Особливу увагу приділено теоретичним аспектам договірної природи медіації, визначенню особливостей впровадження основних договірних конструкцій медіації. Окреме місце посідає дослідження ролі та значення медіаційного застереження, сформульовано концептуальний підхід для забезпечення виконуваності медіаційних угод. Запропоновано авторський погляд на сучасну парадигму розвитку медіації в Україні. Запропоновано науково обґрунтовану теоретико-правову концепцію розвитку медіації в Україні, визначено напрями та принципи професійної підготовки медіатора та забезпечення реалізації фундаментальних прав людини під час вирішення спору в порядку медіації. Запропоновано шляхи формування державного регулювання та саморегулювання у сфері медіаційної діяльності.

Здійснено комплексне дослідження державно-управлінських аспектів суспільних відносин, які виникають у процесі формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Узагальнено та систематизовано теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Розкрито сутність понять “конкуренція”, “конкурентоспроможність держави”, “формування конкурентоспроможності держави”. Показано трансформацію змісту концепту “конкуренція” у контексті суспільного розвитку. Проаналізовано конкурентоспроможність держави як управлінську проблему. Узагальнено інформацію про методи та моделі оцінювання конкурентоспроможності країни . Показано залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому періоді від раніше обраного державою політичного, управлінського, економічного, соціального курсу (теорія “раніше пройденого шляху”). Обґрунтовано залежність успішності формування конкурентоспроможності держави від активної участі в інтеграційних об’єднаннях (ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ, ОЧЕС, ГУАМ). Виявлено вплив інституційних чинників, політичної стабільності, державної освітньої політики на конкурентоспроможність держави. Розкрито значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. З’ясовано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку у сучасному українському суспільстві. Досліджено концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Запропоновано модель державної політики щодо формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та Концепцію удосконалення формування конкурентоспроможності держави. Наведено комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів формування конкурентоспроможності України. Увагу приділено підвищенню ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконаленню державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва як відповіді на виклики освітньої еміграції, активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу, імплементації досвіду провідних держав щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу.

Перше комплексне дослідження міжнародно-правового регулювання природних ресурсів, як об’єктів міжнародного права, еволюції та становлення такого регулювання, визначення особливостей правового статусу окремих видів природних ресурсів, інституційних механізмів реалізації міжнародно-правових норм щодо природних ресурсів, їх імплементація в національне законодавство та особливості встановлення міжнародно-правової відповідальності за порушення в сфері природоресурсних відносин.

Проведено комплексний теоретико-правовий аналіз міжнародно-правового регулювання інституту лобіювання. Досліджено проблеми формування та розвитку міжнародних і європейських стандартів права громадян на участь в управлінні державними справами та прийнятті політичних рішень. Проаналізовано сучасний стан розвитку законодавства і практики України в контексті регулювання лобістської діяльності. Охарактеризовано міжнародно-правові механізми щодо лобістської діяльності в контексті універсального та регіональних (Ради Європи, Європейського Союзу) міжнародно-правових механізмів. Здійснено порівняльно-правовий аналіз законодавства деяких зарубіжних держав (США, Великобританії, Німеччини, Франції, Литви, Польщі) з урахуванням останніх змін (у тому числі за 2016 - 2018 роки), сучасних тенденцій і поточних перспектив правового регулювання даної сфери в зарубіжних країнах. Виявлено актуальні моделі правового регулювання лобістської діяльності в зарубіжних країнах. Обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання лобіювання в Україні та створення ефективної системи контролю лобіювання інтересів в органах державної влади. Розроблено низку пропозицій щодо законодавчого врегулювання лобістської діяльності, створення оптимальної моделі її правової інституціоналізації в Україні.

Присвячено дослідженню конституційного інституту ювенальної прокуратури в Україні. Обґрунтовано необхідність удосконалення інституту ювенальної прокуратури в умовах конституційної реформи, зокрема системи правосуддя та суміжних правових інститутів, конституційно-правової природи цього інституту. Сформовано визначення "інституту ювенальної прокуратури" як спеціальної єдиної структури в системі органів прокуратури, яка відповідно до Конституції та законів України, здійснює від імені держави визначені функції з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх, які потрапили у конфлікт із законом.Охарактеризовано правову природу ювенальної прокуратури, що визначається місцем прокуратури в системі органів державної влади та її основними функціями, які розкривають соціальне призначення цього органу державної влади та його зв’язок із системою правосуддя. Критерієм предметності (спеціалізації) цього інституту є положення Конституції України щодо охорони дитинства, недопущення будь-якого насильства над дитиною. Зроблено висновок, що інститут ювенальної прокуратури проходить процес становлення та формування. Цей процес спостерігається на нормативному рівні та в інституційній складовій. Обґрунтовано, що інститут ювенальної прокуратури має формуватися системно, а також максимально інтегровано до цілісної системи ювенальної юстиції з урахуванням її функцій та завдань. Оскільки тільки цілісна система ювенальної юстиції, відновного правосуддя щодо неповнолітніх дасть змогу створити найбільш сприятливе для дітей середовище, захистити їх конституційні права та свободи. Акцентовано увагу на необхідності законодавчого запровадження спеціалізації ювенальних прокурорів та необхідності кваліфікованої підготовки фахівців, які задіяні у роботі з дітьми. Запропоновано внести ряд змін до чинного Закону України "Про прокуратуру", законодавства у сфері ювенального правосуддя для приведення його у відповідність до положеннь Основного Закону України й вимог керівних міжнародних документів з метою закріплення на законодавчому рівні інституту ювенальної прокуратури.

Присвячено дослідженню будівельної діяльності як багатогранної категорії наукового пізнання та об’єкта податково-правового регулювання через призму виявлення й аналізу проблем законодавчого регулювання й правозастосування. Під час дослідження аналізується категоріальний апарат, що використовується в юриспруденції в цілому та податковому праві зокрема стосовно будівельної діяльності та оподаткування її результатів.