Досліджено фактори, що зумовили стимулювання розвитку відновлюваної енергетики в Україні. Зазначено, що стрімке зростання генерації енергії з відновлюваних джерел та негарантований графік виробництва відновлюваної електроенергії створили ризики для роботи енергетичної системи, що зумовило необхідність пошуку нових рішень на законодавчому рівні. Установлено законодавчі ініціативи, які дали змогу виокремити зміни, що впливають на подальший розвиток сектору інфраструктури паливно-енергетичного комплексу України. Визначено перспективні напрями розвитку відновлюваної енергетики, яка змінює структуру генерації електроенергії в нашій державі та впливає на енергетичний баланс і систему споживання електроенергії, а також базові ознаки галузі "відновлювана енергетика". Наголошено на необхідності модернізації державного регулювання у процесі формування та розвитку нової системи ресурсного забезпечення енергетики.

Зазначено, що міжнародна спільнота надає Україні значні кошти для реформування багатьох сфер суспільного життя та вдосконалення державного управління, особливо у сфері управління охороною здоров'я. Урядом України прийнято низку нормативних актів щодо унормування цієї процедури, забезпечення ефективного управління спрямуванням проєктів міжнародної допомоги. Досліджено джерела інформації щодо реєстрації та аналізу ефективності міжнародних проєктів. Зроблено висновок, що нормативною базою регламентується процес адміністративної реєстрації, яка, проте, є складною, тому невідома кількість проєктів у державі залишається поза координацією уряду. Наголошено на тому, що існуюча нормативна база не містить опису методик аналізу впливу результатів проєктів і методів їх реалізації на функціонування системи охорони здоров'я та її майбутні результати. Показано, що оцінювання здійснюється шляхом зіставлення завдань проєкту міжнародної допомоги із завданнями урядових програм, а перспективна оцінка змін, що очікуються, не проводиться.

Розглянуто необхідність застосування проєктного підходу до формування системи надання публічних послуг у сервісно-орієнтованих державах (економіках). Установлено, що використання проєктного підходу є ефективним інструментом під час надання публічних послуг в сервісно-орієнтованих державах. Визначено основні перешкоди на шляху запровадження проєктного підходу під час формування системи надання публічних послуг та для розвитку сервісно-орієнтованих держав (економік). Здійснено аналіз потенціалу застосування проєктного підходу у формуванні системи надання публічних послуг в сервісно-орієнтованих державах.

Визначено основні проблеми з дотримання прав та інтересів дитини в цивільному процесі, які пов'язані з відсутністю належного механізму представництва дитини в суді після позбавлення відповідних функцій органів прокуратури, і з недостатньою увагою органів опіки та піклування до питань захисту інтересів дитини в цивільному процесі, в тому числі при визначенні місця проживання дитини, тривалому розгляді у судах справ щодо усиновлення, позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, визначення місця проживання дитини, участі того з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини, відсутності спеціалізації суддів щодо розгляду сімейних справ. Проаналізовано відповідність норм чинного законодавства існуючим викликам щодо забезпечення захисту прав дитини в умовах позбавлення органів прокуратури функцій представництва їх інтересів у суді. Обгрунтовано інституційно-правові механізми захисту прав та інтересів дитини в цивільному процесі органами публічної влади в умовах децентралізації. Запропоновані напрями вдосконалення законодавства з метою посилення захисту прав та інтересів дитини в цивільному процесі шляхом внесення відповідних змін до Конституції України, Сімейного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України. Рекомендовано, що на прикінцевому етапі реформи децентралізації системи органів публічної влади в Україні необхідно чітко визначити, який орган буде виконувати в повному обсязі функції органів опіки та піклування: виконавчі комітети селищних рад об'єднаних територіальних громад чи районні державні адміністрації, та забезпечити виконання як на рівні об'єднаних територіальних громад, так і на районному рівні вимог ч. 7 ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" щодо штатної чисельності служб у справах дітей.

Мета статті - визначення загальних методологічних ідей (концептів), що творять сенс науки державного управління. Виділено 10 таких концептів. Перший концепт - це системність розвитку методології, другий - об'єктивізація управління, третій - формування професійної національної мови, четвертий - креативність управління, п'ятий - забезпечення самоорганізаційної спроможності, шостий - забезпечення стабільності державного управління, сьомий - адекватна реакція на суспільні трансформації, восьмий - експертно-аналітичне забезпечення досліджень, дев'ятий - наукометричний, десятий - трансформація у сферу публічного управління. Обгрунтовано, що реалізація цих концептів дає змогу розвивати науку державного управління на засадах системності, об'єктивності, стабільності, креативності, пріоритетності, перспективності, самоорганізаційної спроможності, експертної обгрунтованості, наукометричності, контрольованості, утвердження національної професійної мови, трансформації у світове наукове поле.

Розглянуто формування парадигми відкритої науки. Продемонстровано роль та місце такого інституту громадянського суспільства, як професійні об'єднання видавців, учених, спонсорів наукових досліджень та ін. Здійснено аналіз основних декларативних документів відкритої науки: Декларації Будапештської ініціативи відкритого доступу, Бетесдинської заяви щодо публікування у відкритому доступі та Берлінської декларації щодо відкритого доступу до наукових знань та культурної спадщини. Розглянуто проблеми щодо забезпечення відкритості в науковій сфері, а також можливі шляхи їх вирішення. Наголошено на важливій ролі мережі "Інтернет" та одного з різновиду е-інфраструктур, а саме репозитаріїв, у фактичній реалізації політики відкритої науки.

Досліджено проблему з'ясування складових моделі міста в контексті впровадження політики ревіталізації здеградованих міських територій. Установлено можливості застосування міждисциплінарного та системного підходів у дослідженні міста. Розглянуто дві базові моделі міста: місто як суспільно-територіальна система; місто як екосистема. На основі ієрархії потреб за А. Маслоу сформульовано завдання ревіталізації міста, які включають рівні потреб як мешканців здеградованих територій, так і міста в цілому. Запропоновано авторську модель міста як об'єкта ревіталізації. Акцентовано увагу на окресленні здеградованої території та зони ревіталізації, чинниках розвитку та ревіталізації міста, зв'язках між діючими й здеградованими локальними центрами ділової і громадської активності в місті.

Розглянуто сучасний стан та проблеми розвитку транспортної інфраструктури у світі. Обгрунтовано доцільність вирішення зазначених проблем за допомогою впровадження проєктів державно-приватного партнерства. Виокремлено найважливіші сфери застосування державно-приватного партнерства в Україні. Проаналізовано зарубіжний досвід залучення приватних інвесторів до розвитку транспортної інфраструктури і реалізацію такого досвіду для України.

Проаналізовано особливості реформування системи територіальної організації влади в Україні, що передбачає відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудову ефективної системи територіальної організації влади в державі; реалізацію повною мірою положень Європейської хартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності і фінансової самодостатності місцевого самоврядування. Встановлено, що процес укрупнення адміністративно-територіальних одиниць базового рівня, спрямований на формування спроможного та дієздатного місцевого самоврядування, спричинив трансформацію територіального устрою і субрегіонального рівня - наступного етапу вдосконалення територіальної організації влади. Доведено, що моделювання ефективної фінансової діяльності органів місцевого самоврядування об'єднаних територіальних громад в умовах децентралізації полягає в пошуку місцевими органами влади власних інструментів бюджетування та реальних джерел надходжень на підвідомчій території. Обгрунтовано авторську позицію, згідно з якою реорганізація органів Державної податкової служби має відбуватися з урахуванням європейського досвіду, в тому числі Стандарту ЄС NUTS (Nomenclature of Terrіtorіal Unіts for Statіstіcs), а також ідею щодо реорганізації конт ролюючих органів за аналогією з підходами до адміністративно-територіального устрою, наприклад з застосуванням Стандарту ЄС NUTS.

У статті по-новому, з позицій людиноцентризму осмислено проблеми культури спілкування як важливого суспільно-політичного феномену людської взаємодії, базованого на духовно-наукових засадах про зміни мислення, дії, ролі суспільного діалогу, прийняття рішень щодо економічних реалій сьогодення, які досягли критичної межі - складних суспільно-екологічних аномалій. Обгрунтовано, що високий рівень культури спілкування зможе привести до серйозного осмислення і прийняття інтелектуально-фахових рішень щодо розв'язання соціально-політичних та економічних проблем людства.

Обгрунтовано необхідність проведення земельної децентралізації, а саме передачі повноважень виконавчих органів влади щодо володіння, користування та розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на місцевий рівень. Цей процес уможливить фінансове самозабезпечення місцевої громади та підвищить їх роль в управлінні земельними ресурсами, які розміщені в межах об'єднаних територіальних громад. Акцентовано увагу на тому, що органи м ісцевого самоврядування, приватний сектор економіки будуть відповідальними за власний соціально-економічний та культурний розвиток і забезпечення високого рівня якості життя та екологічної безпеки навколишнього середовища громади. Основну увагу приділено теоретичним та методичним підходам до визначення поняття сільських територіальних громад, їх структурним та економічним відмінностям від міських громад. Запропоновано науково-практичні рекомендації щодо нормативно-правового, організаційного та фінансового забезпечення процесу децентралізації держаних органів управління земельними ресурсами з передачею основного засобу виробництва в сільських територіях - земель сільськогосподарського призначення державної власності - в комунальну власність сільських територіальних громад та їх об'єднань.

У статті по-новому, з позицій сьогодення розкрито роль освіти в контексті мотивації громадян на інноваційне мислення щодо розв'язання проблем кризовості в суспільстві, проблемності стосунків у процесі міжособистісної взаємодії, праці, формування довіри, поваги до політиків, культурно-освітнього діалогу між громадянами та політиками з метою досягнення порозуміння та впровадження демократичних змін. З нових позицій осмислено роль громадянської освіти, що спрямована на формування громадянина як суб'єкта політики, який повинен долучатися до її творення та реалізації, а також виділено ідею щодо гуманізації людського суспільства шляхом духовності та просвітницької роботи освітян у суспільстві.

Проаналізовано теоретико-методологічні та організаційні засади функціонування цифрових інформаційно-комунікаційних інфраструктур у сфері екології, природоохорони та природокористування. Розглянуто досвід функціонування цифрових інфраструктур у сфері охорони навколишнього природного середовища країн Європейського Союзу. Досліджено типові проблеми, які виникають під час розробки та впровадження відповідних цифрових рішень. Визначено особливості функціонування геоінформаційних, комунікаційних систем у сфері охорони довкілля як окремих компонентів цифрових інфраструктур. Запропоновано нову модель побудови інформаційно-комунікаційної інфраструктури у сфері охорони навколишнього природного середо вища, що функціонує за принципом цифрової екосистеми, та обгрунтовано доцільність її впровадження шляхом розробки нових та приєднання існуючих цифрових механізмів природоохоронного контролю до єдиної інформаційно-комунікаційної інфраструктури як окремих її компонентів. Визначено та охарактеризовано можливість масштабування згаданої інфраструктури на двох рівнях.

Обгрунтовано необхідність створення системи протидії кіберзагрозам на мережах електронних комунікацій (телекомунікацій) шляхом побудови чіткої вертикалі із суб'єктів, які безпосередньо у межах своєї компетенції вживають заходів щодо забезпечення кібербезпеки. Для забезпечення можливості оперативного реагування в реальному часі на загрози, що впливатимуть на стійкість функціонування національної інфраструктури, запропоновано створити Єдиний національний центр реагування на загрози, підпорядкувавши його Раді національної безпеки і оборони України, а також включити до завдань кіберзахисту заходи щодо забезпечення приватного кінцевого обладнання (багатофункціональних мобільних пристроїв) та доступу населення до електронних комунікацій (телекомунікацій) загального користування для задоволення "цифрових" потреб. Рекомендовано надання фінансових і банківських послуг та сервісів через багатофункціональні мобільні пристрої лише за умови наявного письмово контракту на надання телекомунікаційних послуг. Представлено практичні заходи щодо підвищення рівнів компетентностей (комп'ютерних, ІТ, цифрових, комунікативних, кібернетичних) населення України.

Здійснено огляд основних типів кібератак, а також принципи і механізми їх реалізації. Проведено аналіз досвіду Сполученого Королівства Великобританії щодо залучення спроможностей приватного сектору для впровадження кібербезпеки як державного сервісу. Зроблено висновок, що у приватному секторі наявний значний потенціал, який можна розглядати як важливий ресурс системи провадження державної кібербезпеки України.

Розглянуто концепцію формування міжкультурної комунікації туристичної сфери в умовах суспільних трансформацій як теоретичне положення науки державного управління. Обгрунтовано, що міжкультурні комунікації сприяють інтенсифікації міжнародного спілкування та співробітництва. Доведено, що ефективність державного управління формування міжкультурними комунікаціями у сфері туризму досягається шляхом не тільки реалізації відповідних нормативно-правових механізмів, а й підвищення дієздатності уповноважених органів державної влади.

Проаналізовано основні нормативно-правові акти, що регулюють питання формування інституту старост та розвитку старостинських округів в Україні. Зосереджено увагу на тому, що на сучасному етапі реформи децентралізації створення належного нормативно-правового поля в зазначеній сфері не завершене. Запропоновано авторське трактування поняття "розвиток старостинських округів", в основу якого покладено процес змін, зумовлених ефективним використанням потенціалу територій (сіл, селищ). Визначено, що розвиток старостинських округів в Україні тісно пов'язаний з усуненням диспропорцій та розв'язанням проблем на рівні села (селища) шляхом синергії зусиль посадових осіб, голів територіальних громад і старост з одного боку, та створення сприятливого середовища (не лише фінансових умов) на державному рівні - з другого.

Проаналізовано особливості роботи органів публічної влади в умовах карантину та протидії коронавірусу. Встановлено, що відбір, розробка та впровадження цифрових інструментів, здатних полегшити офісну діяльність публічних службовців, потребує значних ресурсів. Для оптимізації цих процесів важливою є практично орієнтована формалізація постановки відповідних задач. Обгрунтовано доцільність застосування SMART-підходу для визначення першочергових і досяжних завдань цифрової модернізації робочих місць публічних службовців з метою підвищення продуктивності їх діяльності в умовах протидії COVID-19. Викладено авторську позицію, згідно з якою деталізація критеріїв SMART-підходу при плануванні цифровізації робочих місць може бути використана для вдосконалення алгоритму відбору конфігурації цифрових інструментів, уникнення цифрового нігілізму, врахування основних ризиків та загроз. Наголошено на необхідності дослідження статистичних характеристик інформаційного простору публічного врядування в умовах карантину.

Розкрито сутність основних понять щодо сучасних публічних закупівель. Проведений аналіз наукових досліджень і нормативно-правових актів України та ЄС вказує на неоднозначність, а іноді й сутнісну неточність таких концептуальних понять, як "державні закупівлі", "публічні закупівлі", "система публічних закупівель" тощо. Доведено, що змістове наповнення правової системи, як і словниковий склад мови, тісно пов'язані з історією і культурою народу-носія. Будь-які зміни в суспільстві з часом знаходять безпосереднє відображення в словниковому складі його мови. Обгрунтовано, що для ефективного та прозорого функціонування сфери публічних закупівель в Україні необхідним є концептуально новий підхід до відповідального витрачання публічних коштів і управлінської діяльності, який потребує подальших досліджень і точної нормативної фіксації визначень, що застосовуються.

Наукове дослідження полягає в обгрунтуванні та розробці концептуальних засад і рекомендацій щодо формування дієвого механізму бюджетного регулювання в Україні в координатах макроекономічної політики стабілізації. Мета статті - дослідження питань систематизації інструментальної бази моделювання механізму бюджетного управління у фінансово-економічній системі держави та розробці концептуальних підходів щодо розвитку місцевих бюджетів у контексті фінансової децентралізації в Україні. Прикладні аспекти дослідження грунтуються на визначенні основних напрямів та ефективності реалізації бюджетної політики в Україні за період 2018 - 2020 pp. Досліджено структуру бюджетного механізму та складових системи бюджетного управління як інструментального підгрунтя концептуалізації місцевих бюджетів в економічній системі держави. Практичною стороною роботи є моніторинг результативності формування дохідної частини місцевих бюджетів як фінансової основи соціально-економічного розвитку регіонів. У цілому проведення адміністративно-територіальної реформи та запровадження змін у територіальній організації влади в Україні забезпечило оновлення системи формування доходів місцевих бюджетів. Аналіз, здійснений за обраною проблематикою дослідження, забезпечує концептуальною базою формування дієвого механізму бюджетної політики в Україні, формує платформу розбудови макроекономічної політики стабілізації. Перспективами подальших досліджень визначено поглиблене вивчення питань щодо механізму ефективного функціонування бюджетної сфери та здійснення інтегрованого управлінського аналізу.