Автор постає як суб'єкт естетичного буття, протилежного життєвому існуванню. Розглянуто умови вирішення конфлікту між ними.

Досліджено розвиток лесковської "сказової" стильової традиції у прозі російських письменників 20-х рр. ХХ ст. Зроблено висновок, що функціонування лесковської традиції проходить три етапи розвитку. Перший етап (орнаментальний "сказ" першої третини 20-х рр.) демонструє відштовхування від лесковської традиції, на другий (соціально-побутовий "сказ" другої третини 20-х рр.) - наближення до його літературних традицій, третій (кінець 20-х рр.) - характеризується відмовою у виборі традиційного стилю Лескова.

Рассмотрена рецепция библейских мотивов, образов в произведениях писателей-современников - А.Блока и Л.Украинки. Проведен сопоставительный анализ поэм, позволяющий выявить общие закономерности, которые наблюдались в начале века в осмыслении художественной литературой Святого Письма. На уровне мотивов, образов освещены особенности интерпретации Библии, отмечено своеобразие творческих индивидуальностей.

Розглянуто співвідношення мовлення і мовчання як онтологічну підставу філологічного знання, що виявляє структуру таємничого ("таємниця - загадка - секрет").

Розглянуто основну концепцію та принципи психоаналізу читача в американському літературознавстві, які розроблено школою психологічного вивчення мистецтва Баффало. У центрі уваги - підсвідомість читача, яку проаналізовано в термінах "персонального стилю або міфу" чи "теми ідентичності". Це є своєрідним ключем розуміння літературного твору.

Проаналізовано внутрішню логіку пушкінської повісті "Гробовщик", яка, за думкою автора, є онтологічним та художнім центром циклу "Повести Белкина".

Досліджено семантику слова "голос" у творчості І.Бродського, зокрема, на матеріалі елегій поета. На думку автора, слово "голос" можна віднести водночас до "лінгвістичного" і "музичного" пластів образів І.Бродського. Запропоновано аналіз та інтерпретацію "Елегії" 1968 р., де семантика "голоса" набуває світобудівного, онтологічного характеру.

Розглянуто специфічні аспекти поетичної комунікації матеріалах творів О.С.Пушкіна та Б.Л.Пастернака. Принциповим фактором поетичної комунікації запропоновано вважати "комунікативну асиметрію".

Розглянуто аліментарні мотиви як допоміжний засіб літературного аналізу. Зроблено висновок: символіка страв, життєдайна сила їжі, трапеза як засіб характеристики персонажів та їх стосунків , "конфліктні" відносини між їжею й організмом героїв - вся ця аліментарна лінія у романі є важливою і визначальною у провідній темі твору - родового занепаду Будденброків.

Звернуто увагу на проблему взаємодії естетичного об'єкта і хронотопу як головних персоналій естетики М.М.Бахтіна. Визначено: внутрішній благодатний рух автора - в просторі та часі естетичного об'єкта, який щільнішає, а також зберігає потенцію змістової незавершеності й безсмертя.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4РОС)5-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж70322 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш401.16 + Ш401.45

Рубрики:

Простір і час <теорія л-ри>

Віршовані жанри <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж70322 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено дві основні проблеми: розуміння "Гамлета" як художнього твору та усвідомлення онтологічної суті цієї трагедії В.Шекспіра. На підставі сприймання поетичного твору як художньої цілісності, автором розкрито повноту буття в первісній єдності, самотворчому відокремленні та глибинній неподільності таємного та явного за універсальними законами організації буття. Історію принца Гамлета з цього боку подано як ланцюг трагічних подій, що пов'язані з необгрунтованим втручанням людини в гармонію таємного та явного.

Розглянуто змістовне наповнення найважливішої для епосу категорії об'єктивності в системі гегелівських понять як гармонію первісної рівноваги об'єкта та суб'єкта.

Розглянуто художню прозу англійських письменників ХХ ст. - Джойса і Честертона та використання єпіфанії як одиного з елементів поетики художнього твору. Показано, що єпіфанія є однією з складових частин католицької релігії, і вперше трактується як елемент поетики в прозі Джойса. Їі риси можна простежити також в оповіданнях іншого письменника, пов'язаного з католицизмом - Честертона. Підкреслено, що в художніх творах Джойса та Честертона єпіфанія є сюжетно-композиційним центром, яка поглиблює психологізм головних героїв та впливає на розвиток часу художнього твору.

Обгрунтовано традиційний підхід до жанру як регулятора творчої спадкоємності, пов'язаного з традицією. Розглянуто спільне і відмінне фольклорного і літературного жанрів як знаків традиції. Виявлено особливості змістовності жанрової форми двох різних систем та реалізації жанру в фольклорі і літературі. Значну увагу акцентовано на проблемі взаємодії і взаємопроникнення жанрів різних систем, яка є однією з маловивчених у сучасному літературознавстві.

Запропоновано інтерпретацію ранньої лірики В.В.Маяковського в аспекті зображальності поетичного слова.

Автор осмислює літературний твір як феноменалізацію креативного архетипу та архетипу Світової Гори, а також показує структурну спільність сакральних споруд та творів літератури.

Розглянуто про книгу лірики В.Ходасевича "Важка ліра" - своєрідне жанрове утворення, важливою рисою якого є наявність сюжетного руху, забезпеченого динамікою провідних поетичних образів. Ці образи формують ланцюжки тем, які окреслють поетичний світ книги.

На прикладі вірша М.Гумільова "Я вырван был..." розглянуто прояв дискурсу любові як дискурсу влади, який призводить до взаємодії природнього, традиційного та патологічного станів ліричного героя і світу.