Надано опис закликання весни на Західному Поліссі. Автор у сучасних обрядодіях, пов'язаних із потопленням або спаленням солом'яної ляльки навесні, вбачає відгомони колишніх ритуальних жертвоприношень, зокрема й людських.

Розглянуто етапи розвитку монодрами, визначено основні літературно-історичні чинники, що зумовили модифікацію монодрами наприкінці ХХ - на початку ХХI ст. Поєднано історичний підхід до жанру з теоретичним, виокремлено визначальні жанрові риси жанру монодрами.

Розглянуто "Спогади про подорож до Сибіру, перебування в Березові та в Саратові" Є. Фелінської проаналізовано особливості жанрової організації тексту, притаманні мемуаристичній літературі Правобережної України доби романтизму; досліджено механізми і характерні риси взаємодії структурних частин та принципи їх функціонування.

Проаналізовано особливості імагологічного дискурсу роману Марії Матіос "Солодка Даруся". Акцентовано на значенні поняття "чужий" як чужорідний, іноземний. Зроблено висновки про неоднозначне ставлення героїв твору до окупаційної влади поляків, румунів, німців і "совєтів".

Одним із джерел натхнення білоруського письменника Максима Горецького була Біблія. Проаналізовано вплив біблійної традиції на форму й зміст драматичної повісті "Антон". Визначено роль основних християнських архетипів у художній концепції класика.

Розглянуто погляди літературознавців на національний локус літератури Закарпаття. Проаналізовано художню специфіку прозової спадщини Михайла Томчанія в контексті літератури Закарпаття 30 - 50-х років ХХ ст. Спираючись на праці С. Андрусів, Ю. Балеги, В. Бирчака, О. Мишанича, І. Шинкаря та інших, доведено, що закарпатська література - невід'ємна частина вітчизняної літератури. Виявлено, що художня специфіка прозової спадщини М. Томчанія 30 - 50-х років ХХ ст. вбачається в прихильності автора до новелістичного жанру. На прикладі збірок "Шовкова трава" (1950), "Закарпатські оповідання" (1953), повісті "Наша сім'я" розкрито характерні риси індивідуальної поетики М. Томчанія.

Проаналізовано метричну основу поетичної збірки Тараса Девдюка "Ти, три хвилини тому...". Т. Девдюк - поет, якого належно не поцінувала сучасна літературознавча наука. Це можна пояснити його проживанням за межами України, у Нью-Йорку. Поет реалізує себе в різних системах віршування, використовуючи класичний і некласичний вірш. За допомогою статистичних методів виявлено співвідношення силабо-тонічних і тонічних метрів, двоскладових і трискладових розмірів; визначено кількісний склад поліметричних композицій, білого та вільних віршів. У результаті аналізу збірки розкрито багате розмаїття форм, розмірів і ритмів, якими скористався поет.

Запропоновано аналіз літературознавчих праць, присвячених вивченню міських текстів у світовій науці. Визначено основні пріоритети й напрями дослідження В. Абашева, Н. Анциферова, Ю. Лотмана, Н. Медніс, В.Топорова, Д. Годрової та ін. Простежено генезу, еволюцію й особливості розвитку празьких мотивів та празького тексту.

Здійснено огляд розвитку і становлення детективного жанру в українській і російській літературі ХХ ст. Схарактеризовано чинники, які впливають на концепцію творення детективу. Здійснено спробу періодизації історії розвитку детективного жанру в українській і російській літературі. Виокремлено національно-своєрідні та спільні риси жанру в названих літературах.

Розглянуто жанрові особливості "Лексикону інтимних міст" Юрія Андруховича та "Абетки" Чеслава Мілоша. Твори такого характеру важко піддаються певним жанровим дефініціям, оскільки поєднують риси багатьох жанрів. У романах-лексиконах Ю. Андруховича і Ч. Мілоша виділено елементи автобіографії, есею, мемуару, травелогу (розповіді про мандри) та власне роману.

Розглянуто неореалізм як перехідне/межове/"відкрито-закрите" (У. Еко) художнє явище; як грунтовану на новітніх філософських концепціях модерну (з 1980-х рр. - постмодерну) стильову тенденцію, котра засвідчила вияв у літературі ХХ ст. реалістичного типу творчості і спирається на притаманну реалістичній естетиці здатність органічно поєднуватися з поетикально-стильовими елементами модернізму та постмодернізму.

Зазначено, що актуальним для літературного розвитку загальноосвітніх установ є створення електронного освітнього засобу з російської літератури, наприклад із такого предметного розділу, як "Лірика" (вивчення віршів у VI класі складає третину всього літературного курсу). Пріоритетним напрямом навчання вважаєтся вивчення жанрових особливостей ліричних творів. ЕОС демонструє якісно інший підхід до оперування навчальною інформацією в електронному вигляді й надання її користувачам. Підкреслено необхідність розробки дидактичних вимог до електронного освітнього засобу, що розробляється. Визначено мету електронного продукту - надання своєчасної інформаційної підтримки учителям та учням під час вивчення ліричних творів; коротко й точно викладено вимоги до вивчення віршів у VI класі.

Проаналізовано образ інтелігента в оповіданнях Валер'яна Підмогильного та Антона Чехова. Зауважено, що концептуальним для українського й російського письменників є змалювання побутування міського жителя на початку ХХ ст. З'ясовано, що смерть (духовна чи фізична) виступає основним чинником задля самоствердження людської особистості (інтелігента).

Розглянуто провідні аспекти української теми в мемуаристичних повістях М. С. Лєскова "Дитячі роки із спогадів Меркула Праотцева" і "Печерські антики (Уривки з юнацьких спогадів)". Увагу приділено аналізу образу Києва, його зв'язку з лєсковським ідеалом патріархально-християнського типу. Досліджено жанрове новаторство письменника, особливості поетики й стилю повістей.

На основі маніфестографічного матеріалу проаналізовано місце поняття "любов" у світогляді футуризму, а також розглянуто любовну лірику поетів-футуристів В. Маяковського, М. Семенка та Б. Ясенського з метою аналізу спільних і відмінних рис функціонування мотиву любові.

Проаналізовано роман "Гомера ХХ століття" Уласа Олексійовича Самчука "Морозів хутір" у такому ракурсі, як дотримання слов'янських родинних обрядів. Доведено, що український письменник-емігрант досконало знав традиції та звичаї українського народу, що тісно пов'язані з обрядовими традиціями росіян і поляків.

Описано безеквівалентні компоненти художнього перекладу, які репрезентують тісний інтертекстуальнй зв'язок з оригіналом. Під час аналізу перекладу з близькоспоріднених мов (української та російської) виявлено такі одиниці інтертекстуальності: оніми, слова-реалії, фразеологізми, паремії, специфічні словотвірні моделі й форми слів, синтаксичні конструкції, цитати, епіграф. Досліджено способи перекладу інтертекстуальних одиниць.

Розглянуто категорію інтертекстуальності в епістолярній комунікації. З огляду на комунікативну природу явища інтертекстуальності, листовна комунікація тлумачиться крізь призму інтертекстуальної гри свого та чужого слова. Доведено, що письменницький епістолярій - не довільно зіткана тканина тексту, а внутрішньо повноцінний, цілісний жанр, що вільно оперує документальним і художнім арсеналом. Інтертекстуальні зв'язки виявляються в листах завдяки відкритості цього жанру. Листи теоретично долають два види простору: реального, у якому перебуває автор, та умовного-зображувального, що виконує низку мистецьких завдань. Інтертекст є способом викриття автора та його маски в письменницькому епістолярії.

Проаналізовано сутність методологічних і культурологічних домінант епохи постмодернізму. Дискусії про постмодернізм та його репрезентацію в культурі залишаються актуальними протягом багатьох років. Наголошено, що сучасна культура може постати лише на межі розвитку традиційної й новаторської тенденцій, а справжній культурний смисл сьогодення слід убачати в діалозі культур.

Розглянуто любовний сюжет пенталогії Б. Лепкого "Мазепа" й найвідомішого з творів німецькомовної мазепіани ХIХ ст. - однойменної історичної трагедії Р. фон Готтшаля. Проаналізовано його функціональність та місце в композиційній структурі вищенаведених творів, роль любовного трикутника й третього персонажа.