Запропоновані підходи щодо ідентифікації, класифікації та оцінювання небезпек політичній безпеці, використання яких дозволяють підвищити якість державно-управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки. З огляду на фактори, які є причинами виникнення небезпек політичній безпеці та у контексті завдань суб'єктів системи управління у сфері політичної безпеки, запропоновано здійснювати розподіл вказаних небезпек на групи, підгрупи. На основі аналізу когнітивних ознак, які характеризують ступінь негативного впливу небезпек на політичну безпеку, обгрунтована доцільність вирізняти виклик політичній безпеці, потенційну загрозу та реальну загрозу політичній безпеці. Для кількісної оцінки наслідків для політичної безпеки тієї чи іншої небезпеки доцільно використовувати функцію ризику, аргументами якої є ймовірність небажаної події та розмір максимально можливого збитку через її настання. У контексті наслідків дестабілізації політичної системи обгрунтована доцільність градації інтенсивності небезпек політичній системі (низька, середня та висока ступінь).

Визначено когнітивні ознаки явища, яке позначають поняттям "енергетична бідність". Обгрунтовано, що ці ознаки мають бути домінантою при розробці та реалізації державної політики щодо її подолання. Встановлено, що характерними ознаками енергетичної бідності є неможливість окремих груп та шарів населення реалізувати свої потреби в енергетичних ресурсах в умовах лібералізації енергетичних ринків; нерозвиненість потреб населення в енергетичних ресурсах та рівень їх реалізації, що впливає на рівні та масштаби енергетичної бідності; вимушене позбавлення населення можливості задовольнити свої потреби в енергетичних ресурсах, які необхідні для підтримання способу життя притаманного конкретному суспільству в конкретний період. На основі з'ясування когнітивних ознак енергетичної бідності визначені першочергові завдання органів державної влади в контексті виявлення, ідентифікації, оцінювання та розробки механізмів подолання енергетичної бідності.

Оцінено стан дії соціальних небезпек, ризиків та загроз національній безпеці. Конкретизовано їх зміст та прояв за умов збройного конфлікту на Сході України. Визначено несприятливі наслідки реалізації соціальних небезпек. Обгрунтовано пропозиції та рекомендації щодо мінімізації та попередженню проявів соціальних ризиків та небезпек шляхом удосконалення управління системою національної безпеки та соціальної політики.

Виконано аналіз дисфункцій, дефектів та дисбалансів в системі державного управлінні, як соціальному інституті у контексті їх впливу на національну безпеку. Доведена необхідність оцінювання синергетичного ефекту прояву цих факторів та розробки комплексу заходів щодо адекватної протидії їм у контексті забезпечення національної безпеки. Обгрунтовано, що формування проблемно-орієнтованого поля цілепокладання системи державного управління має здійснюватися з урахуванням факторів, які відображають необхідність розвитку соціальних інститутів, і факторів, які є причинами дисфункцій, дефектів та дисбалансів у функціонуванні цих інститутів. Встановлено, що оцінювання ефективності вказаної системи має здійснюватися у контекстах її функціональної спроможності щодо інноваційного розвитку інших соціальних інститутів і своєчасного виявлення, ідентифікації та адекватного реагування на загрози національній безпеці. З'ясовано, що стратегічні цілі, що відображають об'єктивно існуючі потреби індивіда, суспільства та держави мають бути визначальними змінними при розробці керівних документів, які мають за мету підвищення ефективності системи державного управління, як соціального інституту.

Розглянуто основні проблеми оцінки ефективності інформаційно-пропагандистського забезпечення Збройних Сил України. Проаналізовано і узагальнено існуючі моделі і методи процесу оцінки, визначено ключові показники оцінки ефективності інформаційно-пропагандистського забезпечення. Встановлено, що вибір моделі оцінки і її методів залежить від цілей інформаційно-пропагандистського забезпечення, національних інтересів держави, соціально-політичних умов. З огляду на багатомірність його цілей і об'єктів доцільно здійснювати оцінку ефективності на основі методів багатовимірного статистичного аналізу, що дозволяє не тільки групувати об'єкти спостереження в класи, розглядати їх у динаміці, а й формувати якісні агреговані показники як для опису самих об'єктів, так і для моніторингу прогресу як результату управлінського впливу. Доведено, що для отримання достовірних результатів оцінки про ефект проведення заходів інформаційно-пропагандистського забезпечення необхідно застосовувати комплексний комбінований підхід для визначення моделі і методів оцінки.

Проведено аналіз основ стратегічного керівництва Збройними Силами України та іншими складовими сил оборони, як складової системи управління державою. Розглянуто: положення Конституції та низки законів України на яких будується система стратегічного керівництва Збройними Силами України та іншими складовими сил оборони; повноваження суб'єктів системи стратегічного керівництва; відмінності між Ставкою Верховного Головнокомандування в колишньому СРСР і Ставкою Верховного Головнокомандувача в Україні тощо.

Визначено сутність поняття "спроможність" сил оборони та його взаємозв'язок з поняттями "можливість" і "здатність", що дозволяє запропонувати шляхи усунення існуючих розбіжностей у поглядах експертів з військових питань у процесі поступового переходу, з використанням сучасних євроатлантичних підходів, на нові принципи стратегічного й оборонного планування на основі розвитку спроможностей, орієнтованих на загрози.

Проаналізовано існуючі підходи щодо інформаційно-аналітичного забезпечення як одного з видів інформаційного забезпечення в системі державного управління. На основі представлення послідовності процесів обробки і використання інформації та прийняття рішення в системі державного управління уточнено визначення поняття інформаційно-аналітичного забезпечення, зокрема у воєнній сфері, обгрунтовано його роль та місце як виду інформаційного забезпечення у цій сфері у взаємодії з іншими видами інформаційного забезпечення.

Проаналізовано існуючі підходи щодо моніторингу в системі державного управління як одного з видів інформаційного забезпечення, при цьому запропоновано його визначення, яке відповідає сутності процесу спостереження у складі інформаційного забезпечення системи державного управління у воєнній сфері. Обгрунтовано його роль та місце як виду інформаційного забезпечення, а також необхідність взаємодії з іншими видами інформаційного забезпечення в системі державного управління у воєнній сфері.

Досліджено пріоритетні напрямів удосконалення діяльності сектору безпеки в системі забезпечення національної безпеки. Обгрунтовано необхідність, за умов виникнення сучасних викликів та загроз гібридного типу, визначення предмету діяльності сектору безпеки крізь призму забезпечення національної стійкості. Наведено теоретично-методологічне обгрунтування визначення засад та принципів діяльності сектору безпеки у сфері захисту критичної інфраструктури. Визначено пріоритетні напрями удосконалення практичного інструментарію та механізмів взаємодії сектору безпеки із іншими складовими системи забезпечення національної безпеки. Визначаються першочергові завдання з формування державної системи захисту критичної інфраструктури, і зокрема основні завдання органів сектору безпеки.

Показано, що класична парадигма дослідження проблем забезпечення національної безпеки практично вичерпала свої можливості, як методологічна основа пошуку адекватних відповідей на загрози національним інтересам. Проаналізовані передумови та обгрунтована доцільність переходу до інституційно-цивілізаційної парадигми дослідження вказаних проблем, яка передбачає комплексне використання діяльнісного, цивілізаційного, синергетичного підходів та інституціонального аналізу і має бути покладена в основу розвитку методології державного управління у сфері національної безпеки.

З використанням відкритих джерел систематизовано знання стосовно світових напрямків і підходів щодо використання інформації, яка отримується за допомогою супутникових систем розвідки та спостереження в інтересах зміцнення національної безпеки. Наведено основні напрямки подальшого вдосконалення космічних розвідувальних систем. Визначені вимоги до розрізненної здатності отримуваних зображень на космічних знімках та величини масштабів. Досліджено розвиток нового покоління комерційних супутників спостереження.

Досліджено сутність поняття "державна політика у сфері охорони дитинства". Зокрема, досліджуються наукові здобутки вітчизняних авторів, на основі яких зазначається, що системно питання реалізації державної політики у сфері охорони дитинства на державному рівні не досліджені. Зазначено, що забезпечення безпеки дитини, реалізації її інтересів мають стати загальнодержавним пріоритетом державної політики з питань національної безпеки.

Доведено значущість проблеми смертності внаслідок самогубств як загрози для громадського здоровгя і національної безпеки, а також перешкоди досягнення Цілей Сталого Розвитку. Наведено розрахунки які свідчать, що обсяг втрачених років потенційного життя населення у звгязку з передчасною смертністю в результаті самогубств досягав у 2015 р. 133,296 тис. людино-років. Виявлено суттєву диспропорцію втрат залежно від статі: загальна кількість втрачених років потенційного життя чоловіків у понад п'ять разів вища, ніж жінок. Розрахована в грошовому еквіваленті величина ВВП, недоотриманого внаслідок передчасної смертності населення України в результаті самогубств, яка становила в 2015 р. 6,16 млрд гривень. Обгрунтовано рекомендації щодо мінімізації реальних і потенційних втрат, спричинених самогубствами.

Розглянуто визначені чинним законодавством цілі реформування системи державного управління суб'єктами забезпечення національної безпеки України. Вивчено досвід Республіки Польща щодо реформування системи стратегічного керівництва обороною, а саме реформування системи управління Збройних Сил Республіки Польща відповідно до стандартів НАТО, проблемні питання та шляхи їх вирішення. Основою концепції реформування було визначено розмежування функцій застосування та підготовки військ. Однак фахівці приходять до висновку, що на практиці (у випадку передачі військових частин та окремих підрозділів у підпорядкування від Генерального командування видів до Оперативного командування видів Збройних Сил Республіки Польща) таке розмежування призвело до порушення вертикалі управління військами та їх всебічного забезпечення. Це має негативні наслідки для забезпечення національної безпеки та обороноздатності Республіки Польща, які мають бути враховані Україною при виконанні аналогічних заходів безпекового та оборонного характеру.

На підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів досліджено роль та місце державних колегіальних органів в системі державного регулювання діяльності недержавних інституцій у сфері національної безпеки. Надано пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів щодо розподілу повноважень у сфері ліцензування господарської діяльності між органами формування державної політики та державними регуляторами.

Запропоновано нову методологію протидії екологічним загрозам, ризикам і екологічному тероризму з позицій системного підходу. Визначено, що під час створення методології протидії екологічним загрозам, екологічним ризикам та екологічному тероризму доцільне ідентифікувати системні чинники екологічного тероризму: біологічний, хімічний, радіаційний, технологічний, природний, сільськогосподарський. Для протидії екологічним загрозам і ризикам, екологічному тероризму необхідно системне об'єднання зусиль державних і громадських організацій щодо виявлення, ідентифікації та оцінювання синергетичного ефекту прояву екологічних факторів і розробити відповідні заходи. Ці заходи мають здійснюватися за наступними напрямами: удосконалення законодавчої бази; інформаційне забезпечення; співпраця з міжнародними організаціями; системні технології боротьби з екологічним тероризмом; державне управління ризиками екологічних загроз, "екологічного тероризму"; профілактика (системне прогнозування) екологічного тероризму; взаємодія органів влади і громадськості. "Біологічний тероризм" проявляється у залякуванні незаконного використання бактеріологічної зброї або його компонентів, патогенних мікроорганізмів. Новою загрозою безпеці людства, масштаб якої значно перевищує наслідки від застосування найсучаснішої вогнепальної зброї, є "хімічний тероризм", що визначається як засіб застосування хімічних агентів терористами для створення загрози життю населення. "Радіаційний тероризм" проявляється у залякуванні незаконного використання ядерної зброї або його компонентів, ядерних, радіоактивних речовин. "Технологічний тероризм" спрямований на залякування руйнування або погіршення умов функціонування та працездатності техногенно-небезпечних об'єктів. "Природний тероризм" спрямований на залякування руйнування об'єктів природно-заповідного фонду, забруднення водного середовища, грунтів та атмосферного повітря, знищення біорізноманіття. "Сільськогосподарський тероризм" спрямований на порушення стабільності забезпечення виробництва продуктів харчування, зниження сільськогосподарського виробництва і тваринництва, з метою погіршення харчування, недоїдання і голоду. "Екологічний тероризм" намагається взяти на озброєння новітні технології, які можуть спричинити масові ураження населення, завдати значних екологічних чи економічних збитків. Ефективність здійснення заходів з системної протидії "екологічним загрозам", "екологічним ризикам" та "екологічному тероризму" забезпечується шляхом оптимізації матеріально-технічних, фінансових і трудових витрат, спрямованих на підвищення рівня екологічної безпеки та удосконалення системи поводження з небезпечними речовинами.

Проведено аналіз існуючих підходів щодо іміджевого забезпечення як одного з видів інформаційного забезпечення в системі державного управління у воєнній сфері (ВС). На підставі аналізу інформаційної суті державного управління та кібернетичної моделі системи його реалізації запропоновано нове визначення іміджевого забезпечення як виду інформаційного забезпечення в системі державного управління у ВС: іміджеве забезпечення в інформаційному забезпеченні державного управління у ВС - комплекс заходів, що здійснюються від імені держави із застосуванням засобів масової інформації і комунікації для висвітлення суті та результатів діяльності сил оборони з метою формування про них позитивної громадської думки в суспільстві і на міжнародному рівні, а також сприяння зростанню престижу системи державного управління у ВС у вітчизняному соціумі та за його межами. На основі уточненого визначення цього поняття, яке відповідає суті створення та подання позитивного образу як структурних елементів, так і самого інформаційного процесу в системі державного управління, обгрунтовано його роль та місце як виду інформаційного забезпечення у взаємодії з іншими видами інформаційного забезпечення у ВС. Роль іміджевого забезпечення полягає у створенні та поданні (доведенні) позитивного характеру прийнятих управлінських рішень суб'єктами державного військового управління визначеним цільовим аудиторіям як щодо структурних елементів, так і самого інформаційного процесу (на підставі своєчасно одержаних, достовірних і достатніх інформаційних ресурсів), а його місце визначається характером завдання щодо відповідного інформаційного впливу на об'єкт (процес) такого управління. Подальші дослідження доцільно спрямувати на обгрунтування та розкриття особливостей інших видів інформаційного забезпечення в системі державного управління у ВС та механізмів їх реалізації, що надасть змогу більш чітко зосередити зусилля інформаційної політики держави на удосконаленні інформаційної інфраструктури держави, зокрема в інтересах підвищення ефективності процесу державного військового управління.

Здійснено аналіз сучасного стану реформування системи субсидування в енергетиці в контексті зобов'язань України як члена Енергетичного співтовариства та у рамках Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що реалізується в частині трансформації соціального забезпечення вразливих споживачів енергоресурсів та надання державної допомоги суб'єктам господарювання у сфері енергетики в інтересах забезпечення енергетичної безпеки України. Показано, що у процесі реформування вказаної системи в напрямі удосконалення соціального забезпечення вразливих споживачів енергоресурсів розпочато поетапний перехід до монетизації житлово-комунальних субсидій, який наразі реалізується на рівні підприємств-надавачів послуг, а потім - для домогосподарств. Одночасно для формування соціально справедливої системи субсидій розпочато процес верифікації одержувачів субсидій, що спрямований на удосконалення механізму соціального забезпечення вразливих споживачів енергоресурсів та підвищення адресності державних виплат шляхом перевірки інформації. Обгрунтовано, що важливим кроком на шляху впорядкування державної допомоги суб'єктам господарювання є нормативно-правове та інституційне забезпечення впровадження ефективної системи моніторингу та контролю за допустимістю державної допомоги суб'єктам господарювання, спрямованої на захист та розвиток конкуренції. Виявлено, що наразі зберігаються субсидії у вугільній сфері, спрямовані на забезпечення вітчизняного виробництва вугільної продукції та подальшого реформування державного сектору вугільної промисловості, а у газовій галузі та у галузі електроенергетики - на основі покладання спеціальних обов'язків із забезпечення продажу газу побутовим споживачам, релігійним організаціям та виробникам теплової енергії за встановленим тарифом та компенсації втрат за постачання за регульованим тарифом електричної енергії окремим категоріям споживачів, відповідно. Визначено, що пріоритетами подальшого реформування у сфері енергетики є запровадження більш чітких та прозорих механізмів надання і контролю державних ресурсів, що стосуються як державних підприємств, підприємств, яким надаються спеціальні або виключні права, так і підприємств, які мають характер монополії та приносять державний дохід. Крім того, акцентується увага на тому, що досить важливим є належний моніторинг наданої державної допомоги що призводить до втрат доходів державного бюджету на відповідність критеріям, які визначають сумісність зі спільним енергетичним ринком.

Проведено аналіз змін рівня загроз національній безпеці України після анексії Російською Федерацією Криму, окупації нею частин Донецької та Луганської областей, розгорнення оперативно-стратегічного угруповання військ на південно-східних кордонах України. Розглянуто які військові частини та з'єднання збройних сил Російської Федерації (РФ) загрожують південно-східним кордонам України та їх систему військового управління на тактичному, оперативно-тактичному та оперативно-стратегічному рівнях За результатами аналізу випливає необхідність негайного перегляду структури Збройних сил України (ЗС України) та системи військового управління як на тактичному, так і на оперативно-тактичному й оперативно-стратегічному рівнях, а також відповідного корегування стратегічного плану застосування ЗС України й інших складових сил оборони. Нині структура ЗС України залишається у форматі, який надає змогу протистояти лише загрозам визначеним Воєнною доктриною України 2012 р., яка навіть не передбачала можливість агресивних дій з боку РФ. Обгрунтовано необхідність відновлення армійських корпусів у структурі ЗС України, що створить передумови успішної імплементації принципів і стандартів армій держав - членів НАТО та виконання Плану дій щодо впровадження оборонної реформи у 2016 - 2020 рр. Викладений варіант структури ЗС України відповідає наявним загрозам, досягненням сучасного воєнного мистецтва та оперативним стандартам НАТО, повинен підвищити ефективність управління силами оборони в зоні ведення воєнних дій, забезпечити чітку взаємодію угруповань військ (сил) видів, родів ЗС України, силових структур, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Відділи інших складових сил оборони в складі об'єднаного оперативного штабу дозволять Командувачу об'єднаних сил ефективно керувати силовими структурами у визначеній зоні відповідальності. Наголошено, що за умов ведення РФ гібридної війни військове управління в Україні неможливе без планової, організованої, активної діяльності командування та штабів усіх рівнів в інформаційній сфері.