Розглянуто архетипні форми інтерпретації в художніх структурах В. Шевчука. Виявлено, що традиції, шляхи перенесення архетипів (образів, ідей, мотивів і сюжетів) опосередковані бароковим контекстом, позначені характерними для бароко інтерпретаційними варіантами. Художня реконструкція барокового світу в прозових текстах В. Шевчука, на думку автора, твориться за принципами міфологізації.

Досліджено процес еволюції політичної свідомості В. Винниченка, який, зазнавши певного впливу соціологічної доктрини, все ж головно залишається адептом біофізіологічної мотивації поведінки індивіда, заснованої не на теорії класової боротьби, а на усвідомленні значущості перманентної дії споконвічних інстинктів у процесі формування окремої особистості.

Досліджено теоретичні аспекти хронотопу у міфопоетичних творах, де розгортається історія роду: визначено ключові просторові домінанти; розкрито специфіку художнього часу; окреслено механізми впливу окремого міфопоетичного мотиву на специфіку хронотопу.

Проаналізовано релігійну телепередачу "Днесь" через призму її впливу на формування духовних цінностей молоді. Відзначено особливості проповіді як жанр телемовлення.

Розглянуто особливості функціонування української преси на початку 1920-х рр., після зайняття Галичини Польщею. Показано обставини, за яких українці відвойовували своє право на вільне висловлювання, зокрема й через засоби інформації. Розкрито роль і значення преси як важливого чинника у збереженні національної самоідентичності українців, потягу до державності, розвитку художньої літератури у гуцульсько-покутському регіоні.

Наведено комплексний аналіз ролі галицької періодики у становленні українського книгознавства, здійснений на широкому матеріалі видань першої третини XX ст. Описано основні видання, які публікували науково-практичні та бібліографічні матеріали, пов'язані з функціонуванням книги у суспільстві.

Досліджено генезу і тенденції розвитку католицької літератури та преси в Західній Україні. Доведено "органічність" такої творчості у західноукраїнському літературно-журналістському середовищі.

Простежено вплив гумористичних і сатиричних традицій Л. Мартовича у творчості Р. Єндика, розглянуто синтез категорій трагічного та комічного у манері письма.

Зібрано, систематизовано й узагальнено відомості про життя та творчість М. Кічури. Основним матеріалом дослідження стали архівні документи, рукописи, які зберігаються в особистих фондах П. Арсенича, І. Романюка, а також у Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Порушено важливу проблему специфіки та актуалізації функціональності літературної критики, її методологічних засад та оновлювальних ознак у сучасному літпроцесі. Винесена в заголовок своєрідна поліаспектна варіативність її номінування, звісно, аж ніяк не передбачає в цьому певної регламентації, а радше спонукає до полеміки та дискусій - як історико-літературних, так і теоретико-методологічних.

Висвітлено життєвий шлях і творчість поета з Перегінська на Прикарпатті О. Мошури (1909 - 1942).

Мета дослідження - дати комплексну оцінку поезії, присвяченій битві під Крутами - прикладу української літератури резистансу початку XX ст. як етапного явища в українському літературному процесі радянської доби у зв'язку з українською літературною традицією, сучасністю, в проекціях у майбутнє; проаналізовано поетичні персоналії та тексти.

Здійснено порівняльний аналіз малої прози О. Кобилянської антивоєнної тематики з християнсько-екзистенційного погляду. Досліджено втілення ідеї національної ідентичності в сюжетотворенні та творенні образів-персонажів.

Розглянуто проблему становлення експресіонізму як мистецького напряму, з'ясовано його філософське підгрунтя та історичні передумови виникнення. Виокремлено основні риси західноєвропейського інваріанта експресіонізму та обгрунтовано перспективи вивчення генетико-типологічних особливостей його українського варіанта.

Розглянуто роль іронії та прояв іронічності в літературі як ознаки критичної рефлексії, що виникають в процесі розвитку людства й осмислення ним свого буття.

Вперше окреслено жанрову специфіку сценічних текстів і на цій підставі визначено етапи драматургічного творчого зростання відомого в Галичині в 20 - 30 рр. XX ст. журналіста, поета і прозаїка, драматурга, публіциста і громадсько-культурного діяча І. Зубенка. На матеріалі драми "Остання жертва" з'ясовано її художній світ і проблеми побудови драматургічного конфлікту та моделювання характеру. Драматургію художника слова вперше введено до загально українського літературно-художнього процесу означеного періоду.

Розглянуто когнітивний аспект творення похідного слова, який розкриває пізнавально-мисленнєву сутність явищ деривації через розгортання словотвірних моделей.

Мета роботи - інтерпретація Є. Маланюка як літературознавця і критика, есеїста і публіциста, культуролога і політика. Автор намагається збагнути естетичну плоть "спостережень" Бояна Степової Еллади, концепцію ідейно-духовного та етнопсихологічного феномена. Є. Маланюк у науково-критичній герменевтиці постає творцем Державності, Князем Духу, співцем України-Еллади на нині сущі і майбутні часи.

Мета роботи - виявити основні вектори еволюції індивідуального творчого методу І. Франка на основі текстологічного аналізу трьох редакцій його повісті "Boa constrictor", а також однойменного твору німецького письменника К. Шпіндлера. Простежено взаємозв'язок між становленням творчого методу І. Франка та утвердженням в українській і світовій літературі реалістичного типу творчості.

Розглянуто лінгвістичні засоби та способи концептуалізації світу в українській і польській мовах. На прикладі аналізу окремих фрагментів мовної картини світу описано спільне та відмінне в концептосферах двох споріднених мов.