З'ясовано наслідки деструктивного для особистості відчуження від категорій духовності та моралі, етичних норм та власної родини внаслідок культивованих у соціумі пріоритетів байдужості, егоцентризму, матеріального добробуту, психічної невразливості, нещадності тощо, художньо представлених у романі А. Дімарова "Ідол". Зі зрозумілих сьогодні причин уникаючи згадок про суспільну атмосферу страху і зомбування свідомості людей комуністичною ідеологією ненависті до ворогів народу, А. Дімаров описав трагедію відірваної від свого роду особистості, якій не було прищеплено християнської етики. Простежено помічений автором процес безкарного здійснення моральних злочинів, руйнівний вплив сліпої саможертовності матері на формування в її дочки релятивного світогляду, зневаги до людей, зрадливості, корисливості, уміння маніпулювати. Звертається увага на взаємозалежність і взаємозумовленість моделей поведінки героїнь роману, нездатних до порозуміння, покаяння, справжньої любові.

Проаналізовано міфоархетипну репрезентацію Єврейського в малій прозі Катрі Гриневичевої, зібрану в циклах "По дорозі в Сихем" і "Непоборні". З'ясовано, що авторка зображує міфоархетипне Єврейське як Екзотичне й Орієнтальне (змішування інокультурних досвідів внаслідок незнання), як реалістичне Єврейське. Підкреслено, що поодинокі реалії співіснування українців із євреями в воєнну добу ("Непоборні") мають негативну конотацію внаслідок впливу стереотипів і скрутного соціального становища. Натомість, у рецепції євангельських подій віддзеркалено імперсько-колоніальний зріз суспільства, де лапідарно змальовано імперське Римське і Єврейське колоніальне. Наголошено, що імідж Єврейського включає численні коди, тож образи рослинного і тваринного світу, мистецьких явищ, соціально-політичної реальності, релігійних і культурних об'єктів і традицій сприяють формуванню об'ємної перспективи Єврейського. Доведено, що Єврейське нерідко постає дзеркалом, у якому відображається Своє, тобто Українське.

Переклад як складний дуалістичний процес, що інкорпорує лінгвістичний та культурологічний аспекти передачі значення та інтенції тексту мови оригіналу мовою перекладу, все частіше усвідомлюється науковою спільнотою як невід'ємна частина соціальної практики і традиції. Окреслено ті соціолінгвістичні проблеми, які постали перед перекладачами у зв'язку з розвитком нового дисциплінарного підходу до перекладу - перекладацької соціології. Ця міждисциплінарна наука ставить у фокус дослідницької уваги питання відображення у перекладі впливу таких соціальних чинників, як соціальний статус, соціальні ролі, гендер, вік, місце походження, етнічна приналежність тощо на варіативність мовної реалізації у різних ситуаціях спілкування. Як основні соціолінгвістичні проблеми, що пов'язані із перекладом, окреслено такі: передача соціальної дійсності, втіленої у мові оригіналу, засобами мови перекладу; збереження у мові перекладу соціально-семіотичних параметрів поля, тональності та модуса мови оригіналу; дотримання певних соціальних норм перекладу як продиктованих певним соціумом стереотипних підходів до ступеня адаптації перекладачем текстів перекладу. Передача соціальної дійсності мовою перекладу перешкоджається розходженнями у соціальному членуванні / ієрархії, що наявні у двох культурах, у зв'язку з чим найефективнішою перекладацькою тактикою буде використання динамічного (або комунікативного) перекладу, а прийомом - підбір функціональних аналогів. Соціолінгвістична проблема перекладу як ситуативного комунікативного процесу передбачає розуміння комунікативного акту як сукупності соціально-семіотичних параметрів для збереження у мові перекладу тональності тексту оригіналу, яка визначається рольовими відносинами між актантами та установкою останніх на свого адресата. Вирішення перекладацького питання соціальної норми перекладу трактується як довільне, зважаючи на перекладацьку естетику нації.

Исследование посвящено цветонаименованиям как особенному семантико-стилистическому слою лексики, особенностям их употребления, эксплицитным и имплицитным значениям, роли в фразеологизмах. Цветонаименования, которые входят в состав фразеологической системы немецкого языка, чаще передают не прямой признак предмета, а лишь дают указание на сходство с другим явлением или предметом. В составе устойчивых выражений актуализируются несловарные значения цветонаименований, что позволяет шире представить общеязыковую картину мира. Фразеологизмы сопровождают человеческую жизнь от рождения и до самой смерти, характеризуют окружающий мир, деятельность человека и самого человека. Любой объект нашей действительности описывается определенным цветом, даже если он едва заметен и нечеткий. Человек воспринимает цвет не только как объективную характеристику, но и как морально-эстетическую категорию. Эта категория выражает отношение, оценку, норму. Фразеологические единицы, имеющие в составе названия цвета, сопровождаются оценочными коннотациями и соотнесены с целостной картиной мира отдельной национальной культуры. Получив в процессе развития немецкого языка глубинной символической семантики, цвета отражают языковую картину мира, через призму которой носители языка воспринимают действительность. Анализ материала немецкого языка показал, что цвета schwarz, weib, rot, grun, grau, gelb, blau являются основными цветонаименованиями в немецком языке. Почти все проанализированные цвета характеризуются бинарностью значений, которые широко представлены в языковой картине мира немецкого народа фразеологизмами с положительной и отрицательной коннотацией. Выяснено сферы применения фразеологических единиц с компонентом цвета: политическая, историческая, экономическая, религиозная, духовная, бытовая. Фразеологические единства для обозначения цвета можно классифицировать на основные (ахроматические, неахроматические) и неосновные (производные от основных цветов).

У системі аксіологійних координат української духовної культури концепт ПАТРІОТИЗМ займає важливе місце, тому його дослідження затребувало поєднання двох підходів: лінгвокогнітивного та лінгвокультурологійного. Реалізовано семантико-когнітивний підхід, згідно з яким мовні факти слугують "ключем" до розкриття інформації щодо формування й функціювання концептуальних структур свідомості людини, а також лінгвокультурологійний, відповідно до якого концепт ПАТРІОТИЗМ трактуємо як фрагмент загальнолюдської культури, що грунтується на вищих людських почуттях. Концепт ПАТРІОТИЗМ як ментальне утворення об'єктивується в текстах друкованих ЗМІ мовними засобами різних рівнів. У межах когнітивного підходу важливим етапом став процес створення метафоричних моделей, особливість яких - наявність лексики, що вербалізує когнітивно- аналогійні операції, транспоновані з поняттєвої сфери інших концептів. Метафоричні моделі формують образ - ментальну одиницю, структуровану за допомогою низки концептуальних метафор, що формують у свідомості реципієнта сукупність культурно зумовлених зв'язків. Створюючи образ і апелюючи до уяви, метафора породжує усвідомлення, яке сприймає розум, формуючи судження щодо концепту ПАТРІОТИЗМ. Аналізуючи ці моделі за допомогою фреймово-слотових операцій та активуючи фрейм (перший рівень концепту) через мисленнєві дані другого рівня (слоти), можна відтворити структуру тих моделей, що формують концепт. Внутрішнє структурування концепту ПАТРІОТИЗМ здійснюється за схемою, що складається з базисних фреймів, утворюючи концептуальну мережу інформаційної системи. Структуру моделі "ПАТРІОТИЗМ - ГРА" формують фрейми "патріотизм - показова іграшка" і "патріотизм - абсурд". Структуру моделі "ПАТРІОТИЗМ - ЛЮБОВ" формують фрейми "патріотизм - любов до країни" і "патріотизм - найвища чеснота". Використовуючи в дискурсі метафоричну модель замість прямої номінації, автор спрямовує думку реципієнта в заданому напрямку, робить спробу нав'язати свою систему оцінок і поглядів.

Однією з головних цілей сучасної лінгвістики є вивчення мови як універсального явища, що будується на здатності до мислення та таких механізмів мислення, як порівняння та протиставлення. Таким проявом особливостей мислення є здатність людини проводити паралелі, зближувати смисли понять або протиставляти їх один одному. Особливий інтерес для сучасної наукової картини світу представляє здатність людини знаходити неявні протилежності, видимі лише за наявності конкретного контексту, ситуаційного або мовного. Це явище в лінгвістиці отримало назву "оказіональна антонімія". Мета роботи - дослідження оказіональної антонімії як засобу збагачення мови. Розглянуто питання оказіональної антонімії, а саме досліджено її потенціал у диверсифікації та збагаченні мови. Розкрито поняття оказіональної антонімії та виявлено основні критерії та принципи виникнення досліджуваного явища. Розглянуто антоніми не тільки як засіб збагачення мови, але і як спосіб оформлення та транслювання думки, визначено необхідні умови для ідентифікації описуваного явища та досліджено продуктивність антонімії як стилістичного засобу. Базисом проведеного дослідження є сучасні студії в галузі антонімії як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Основним матеріалом дослідження є біблійні тексти німецькомовного перекладу М. Лютера, а також твори сучасної німецької художньої літератури. Окреслено перспективні для проведення наступних досліджень питання, зокрема, з точки зору інших дисциплін, таки, як: психолінгвістика, психологія, логіка, що дозволить укріпити актуальні з точки зору сучасної науки міждисциплінарні зв'язки. Розширення теоретичної бази зазначених дисциплін може позитивно позначитися на вирішенні питань, пов'язаних з функціонуванням мислення та законами людського сприйняття.

Вивчена національна специфіка англійської казки й проведений аналіз лексико-семантичних і стилістичних засобів казок Оскара Уайльда в аспекті теорії й практики перекладу. Продуктом мовної народної свідомості як матеріалізації досвіду поколінь й окремих представників даного народу є казка, яка є прекрасним твором мистецтва, дивний світ фантазії, де коні літають по небу, палаци виростають за одну ніч, а звірі говорять людським голосом. Казка вважається загальнодоступним жанром, але саме він виявляється одним з найбільш загадкових в історії народної творчості. Казки зіграли велику роль й у творчому становленні ірландського письменника останньої чверті XIX століття Оскара Уайльда. Казки Оскара Уайльда по своїй структурі й значеннєвому змісті відрізняються від фольклорної казки. Вони більш образні, емоційні й написані прекрасною літературно-художньою мовою. Слово в художньо-образній картині світу О. Уайльда є тією сполучною ланкою, що поєднує понятійні знаки, тобто концепти. Слово в Оскара Уайльда володіє насамперед образністю й досить високої конотацією, що складається із трьох аспектів значення: емоційного, експресивного й оцінного. Всі ці три компоненти зв'язані між собою: кожне слово письменника має певну оцінку й у той же час воно емоційно, образно, і експресивно. Робота присвячена мовностилістичним особливостям казок О. Уайльда. У казках О. Уайльда втримується багатий арсенал зображувально-виразних засобів. У ході даного дослідження ми використали метод лінгвістичного аналізу й порівняльно-порівняльний аналіз. Розглянуті роботі виразні стилістичні засоби є ознакою індивідуального стилю Оскара Уайльда й допомагають відрізнити його художні утвори від творів інших авторів.

Письменники приділяють посилену увагу філософсько-історіографічному осмисленню подій і явищ, морально-людській сутності історичних осіб, яка вбирає і їхнє виховання, і соціальні ролі, і вроджені ментальні домінанти. З'ясовано, що основними типами сюжетотворення історичних повістей є хронікальний, події в якому розгортаються у часовій послідовності, і концентричний ("єдиної дії"), де події розвиваються в причинно-наслідкових зв'язках. Концептуальну сюжетну лінію повісті М. Морозенко "Іван Сірко, великий характерник" складає протистояння юного головного персонажа та пихатого підбурювача молодецької ватаги Тараса Чорноплота. Витончено змодельована ситуація, яка повторюється в лицарських романах і повістях. Перевіряється на стійкість характер протиборців: розлютований Тарас Чорнопліт спересердя кинув на траву меншого за себе івана Половця, але той не розгубився і дав відсіч. Боротьба між ними буде одним із рушіїв сюжету. У реальні моменти найбільшого напруження конфлікту вплетено легендарні надприродні здібності Сірка, бо від характерників навчився бачити й потаємне. Протистояння тривало. Боротьбу добра і зла органічно вплетено в канву сюжету повісті "Іван Сірко, славетний кошовий": бойова слава земляка душила Чорноплота, і він вдався до наклепів на нього. Подальші сюжетні ситуації насичено фантастикою: плутаючи ногами, Чорнопліт наблизився до січових воріт, але їх мовби хто пересунув. Ранком він прокинувся далеко від воріт і несподівано попав у полон до татар. Кульмінацією зіткнення стала реакція-відповідь Сірка щодо зради рідної землі. Якщо Тарас негідну славу понесе звідсіль і рідну Мерефу зганьбить, то покаранням буде смерть. Вдруге Сірко відтрутив Чорноплота, штовхнув так, ніби то було щось бридке та потворне. За результатами дослідження встановлено, що епізоди протистояння Сірка і Чорноплота становлять подієвий ланцюг перевірки моральних якостей персонажів. Він показує, що для письменниці особливо актуальним і важливим є збереження й розвиток кращих здобутків минулого, ініціативні пошуки зв'язків із фольклорною фантастикою. Різні порядки мають композиційні складники новел дилогії: описи, пейзажі, портрети, монологи, діалоги, полілоги. Збагачено їх відтвореннями людського сприйняття світу, побаченого та пережитого персонажами повістей, зв'язків між ними та подіями, фіксуванням окремих комунікативних ситуацій. Магічні пейзажі суголосні настроям мереф'ян, навертають їхні душі до тисячолітніх прадавніх джерел. Величний пейзаж Хортиці уособлює козацьку оборону і славу. Хортиця презентує в повісті не лише ландшафтний тип, а й компонент історичної пам'яті в націєтворчому процесі. Емоційно-шанобливе ставлення до колиски козацтва формує особисту свідомість. Словесно-мистецькі портрети Сірка передають характерницьку індивідуальність у різні пори віку. У постмодерних повістях М. Морозенко, замість повних відтворень обличчя головного героя, звертає увагу лише на провідні риси в різних життєвих ситуаціях. Новелістичність повістей дала змогу письменниці досягти бажаного лаконізму в утвердженні історичної пам'яті, людських добра і справедливості.

Дієвим захистом від переможного наступу глобальної міської цивілізації на духовний і морально-етичний простір свого сучасника П. Куліш вважав хуторянські традиції у контексті природного гармонійного життя і дотримання особистістю законів Святого письма. Ставлення письменника до загроз українському суспільству, що йшли від культивування споживацьких смаків, прагнення конкурувати в гонитві за комфортом і модою, підтримав у своїй творчості І. Нечуй-Левицький, простеживши у повісті "Неоднаковими стежками" шлях стрімкого занепаду двох родин (міської і сільської) внаслідок захоплення ними фальшивими цінностями світу накопичення і марнославства. Простежено органічний зв'язок і творча інтерпретація поглядів П. Куліша, висловлених у публіцистичному циклі "Листи з хутора", з ідейним звучанням повісті І. Нечуя-Левицького "Неоднаковими стежками", в якій автор дослідив причини і катастрофічні наслідки нехтування особистістю традиціями свого роду та обрання нею пріоритетів егоцентризму та гедонізму. Звертається увага на тісний зв'язок впливу зросійщеного Києва (чи Петербурга) на героїв твору (Ванатович, Михайло Уласевич) з їхньою внутрішньою готовністю стати перевертнями-пристосуванцями заради кар'єри, державних нагород чи схвальних відгуків у міських приватних салонах. Проаналізовано письменницькі характеристики й замальовки сільського та київського богемного життя на емоційно-психологічному, побутово-господарському, звичаєвому, ціннісному, культурно-освітньому рівнях, наголошується на представленому у творі конфлікті не лише покоління батьків і дітей, а й на конфлікті духовних цінностей - колоніальної моралі та розважальної культури, - з одного боку, і традиціями роду та справжньої освіти, - з іншого. Розглядаються і постаті нових героїв суспільства, чиї життєві стежки спрямовані не на пошуки насолод, а на допомогу своєму народові через просвіту і впровадження сучасних технологій у сільському господарстві.

Мета роботи - дослідити, яким чином англійські письменники другої половини ХIХ сторіччя намагалися відповісти на запитання про ідентичність представника своєї епохи, якою вони бачили людську природу, а також природу доброго і злого начал у людині, у чому вбачали цілісність особистості, від яких ідеалів відштовхувалися у пошуках героя свого часу. За допомогою культурно-історичного та компаративного методів співставлено знакові події, що вплинули на англійське суспільство ХIХ століття з таким літературним явищем, як відродження інтересу до прийомів, характерних для готичного роману, зокрема, двійництва, роздвоєння особистості, вираженого через фізичне роздвоєння персонажа. Розглянуто причини, з яких ідея про дуалізм людської природи стала актуальною в дану епоху. Політичні, економічні та соціальні зрушення у житті Англії другої половини ХIХ століття викликали у письменників необхідність переосмислення власної ідентичності як представника нації та людства. Наукові відкриття, перш за все, праці Дарвіна, примусили по-новому подивитися на природу людини, на її внутрішній світ. Як проекція дарвінізму а також пошуків самовизначення колонізованих народів, виникає страх деградації, що відобразився у появі твариноподібних персонажів (мавпоподібний привид у новелі Ле Фаню "Зелений чай", Гайд у новелі Р. Л. Стівенсона "Дивна історія доктора Джекіла та містера Гайда". Літературний герой кінця ХIХ ст. є багатогранним поєднанням таких архетипних образів, як Прометей, Сатана, Пігмаліон, а також втіленням ідеї про дуалізм людської душі, у якій поєднуються божественне і тваринне начала. Таке роздвоєння особистості пов'язане також і з руйнуванням образу доброго патріарха як уособлення англійської нації.

Одним із об'єктивних емпіричних інструментів для отримання висновків у когнітивно-лінгвістичному дослідженні є корпусний аналіз. Представлені дані корпусного аналізу лінгвального матеріалу, що репрезентує соціокультурні стереотипи. Застосування цього методу зумовлене завданням об'єктивно описати категоріальні характеристики соціокультурних явищ та перевірити гіпотезу о їх стереотипності та символічності. Соціокультурні стереотипи характеризуються різноманітною експліцитною та імпліцитною інформацією, що включає культурні схеми, емоційну оцінку, алюзії та образи, які можна розкрити, аналізуючи мовні засоби їх реалізації. З часу появи мовних корпусів, отримання даних у дослідженнях вербалізованих соціокультурних явищ спрощується, а методологія стає більш досконалою. Гібридний підхід у дослідженні обумовлений тим, що когнітивний статус досліджуваних явищ як закріплених у культурі типізованих образів соціальних груп було встановлено інтроспективно, тоді як когнітивна структура та зміни соціального сприйняття стереотипів виявляються в ході аналізу корпусів. Робота представляє поліфакторне дослідження, що поєднує аналіз смислових та кількісних вимірів вербалізованих соціокультурних стереотипів. Дослідження грунтується на дистрибутивно-математичній методиці, що поєднує якісний і кількісний прийоми аналізу лінгвального матеріалу. Результати аналізу надані у таблицях, що репрезентують категоріальні ознаки соціокультурних стереотипів. Як емпіричний метод дослідження, корпусний аналіз дозволяє уникнути упередженості інтроспективного дослідження. Отримані результати та методи вивчення лінгвістично представлених стереотипів можуть допомогти дослідникам, що вивчають вербалізовані соціокультурні явища.

Досліджено питання екзистенціальних візій на прикладі оповідань українського письменника Олеся Бабія і російського Олексія Толстого періоду літературної еміграції 1919 - 1939 рр. У межах нової парадигми - екзистенціалізму - автори показали людину через зображення тривоги, відчаю, туги. Стверджується негативний вплив війни (в оповіданні О. Бабія "Бандит") й еміграції (у творі О. Толстого "На острове Халки") на формування свідомості людини. Звертається увага на психологічні аспекти, символіку, деталі, які є маркерами дискомфорту й відчуження героїв обох оповідань. У творах простежуються модуси екзистенціальної естетики: межова ситуація, абсурдність існування, концепція самотності тощо. Наголошено, що схожі екзистенціальні мотиви, виявлені у малій прозі письменників-емігрантів О. Толстого й О. Бабія, з'явились у художніх творах європейських письменників А. Камю, Ж. П. Сартра майже двадцять років поспіль.

Виступаючи однією з конститутивних категорій життєдіяльності усього живого, простір визначає кордони існування не лише людства загалом, але й кожного окремого індивіда. Для встановлення таких меж людина користується своєрідним кодом, що вибудовується за допомогою символів простору. Останні особливо виразно відображаються в одній з найархаїчніших форм усної народної творчості, жанрі фольклорної казки, що увібрав у себе елементи міфологічного світосприйняття первісних людей, їх мислення та способу життя. Окремою групою символів, що актуалізують символіку простору в народних казках, виступають символи кордону, які й визначають межі "свого" та "чужого" простору в казкових творах загалом та повсякденному життя людини, зокрема. Незважаючи на порівняно широке коло досліджень різних аспектів символіки казкових творів, питанню, пов'язаному із специфікою відтворення символів кордону у перекладі, присвячена незначна кількість науково-практичних пошуків. Цілі нашої розвідки полягають у висвітленні способів відтворення символів кордону з англійських та українських казок у цільовій мові, а також в оцінці достовірності їх передачі для адекватного сприйняття приймаючою культурою. За підсумками проведеного дослідження встановлено, що завдяки універсальності значень, притаманних групі символів кордону в різних лінгвокультурах, її відтворення у цільовій мові не викликає значних труднощів у перекладачів, однак вимагає ретельного аналізу зазначеної групи символів для визначення її ролі в контексті окремого казкового твору і, відповідно, важливості її відтворення у культурі реципієнта. Поза тим, варто зазначити, що опущення чи заміна символів кордону може призвести до порушення цілісної символічної картини оригінальної казки у перекладі і водночас до неадекватного сприйняття тексту приймаючою стороною.

Досліджено питання про визначення постпостмодерністських рис у романах, що репрезентують сучасний літературний процес Великої Британії. Наголошено на методологічних колізіях, що виникають під час вивчення сучасного літературного процесу з огляду на намагання літературознавців екстраполювати ключові явища постмодернізму на літературу, що прийшла на зміну цьому культурно-історичному періоду. Визначено, що на сучасному етапі функціонування літератури доцільно говорити передусім про зміни, що стосуються світоглядних і філософських параметрів роману, відповідно, характеристики постпостмодернізму доцільно виявляти не на поетологічному, а на світоглядному рівні шляхом аналізу мотивно-проблемних і тематичних комплексів, репрезентованих у художніх творах. Окреслено стильову специфіку постпостмодерністського роману, детерміновану прагненням персонажів вийти на рівень осмислення реальності з раціональних позицій, які уможливлюють пошуки істини й трансцендентних сенсів. Визначено стратегії реактуалізації позитивістського мислення в сучасних британських романах, персонажі яких виявляють сцієнтистський підхід до сприйняття реальності, власного тіла, ідентичності, мислення тощо. Схарактеризовано принципи конструювання постпостмодерністського художнього наративу шляхом залучення до нього фактологічного матеріалу (щоденникові, енциклопедичні записи, нотатки, спогади та ін.), покликаного інтенсифікувати шукання персонажів у площині сенсів, а не лише задля гри, властивої постмодерністським наративам. Запроваджено дискусію з дослідженням І. Кропивко щодо недоцільності розглядати сучасний літературний процес у категоріях постпостмодернізму. Окреслено новітні філософські дослідження ("The Routledge companion to twenty-first century literary fiction", дисертація О. Павлова), у яких здійснено спробу систематизувати різні напрями, що визначають епістемологічну основу постпостмодернізму. Обгрунтовано потребу сучасної теорії літератури послуговуватися визначенням літературних явищ після 2000-го р. в категоріях постпостмодерністської парадигми.

Розглянуто феномен іронії, яка є типовою рисою не тільки сучасних літературних творів, а й міжособистісної комунікації в цілому. Привернуто особливу увагу до засобів створення, реалізації та декодування іронії у сучасній американській нехудожній прозі, зокрема в одному з есе Роберта Джеймса Уоллера. Вказано на екстралінгвістичну природу іронії і її контекстуальну зумовленість. Визначено два типи іронії: ситуаційну і асоціативну. Детально розглянуто асоціативний тип іронії, пов'язаний частіше за все з мега-контекстами. Описано практику її контекстуального декодування на основі використання базових категорій і принципів контекстуальної семантики: когерентності, когезії, ретроспекції, інтертекстуальності. Проілюстровано і конкретизовано також складну багаторівневу структуру асоціативної іронії шляхом формального логічного, стилістичного, компонентного аналізу тексту есе і виявлення імпліцитно представлених значень і смислів. Наведені приклади повторів, цитації та пародії. Досліджено роль фонових знань у відновленні прямих смислів, які насправді має на увазі автор есе. Визначено та надано ту специфічну додаткову інформацію, яку потребують неангломовні читачі як для сприйняття інтенцій, роздумів та емоцій Р. Дж. Уоллера, так і для декодування створених ним іронічних смислів. Вказано також на мінливість часових характеристик фонових знань.

Описано новий педагогічний метод підвищення рівня розуміння прочитаного студентами-філологами, які вивчають іноземні мови. Студенти філологічного факультету зобов'язані читати великий обсяг навчальних текстів на іноземних мовах. На жаль, багато хто з цих студентів починають свою університетську курсову роботу недостатньо підготовленими до вимог читання, необхідних для академічного успіху. Помилки, допущені студентами, демонструють проблематичність виокремлення важливої інформацію в процесі читання. Недостатній рівень володіння стратегіями читання, а також застосування неефективних стратегій, значно знижують якість читання. В той же час варто пам'ятати про важливу роль мовної структури під час сприйняття інформації протягом читання на іноземній мові, що може ускладнити розуміння прочитаного. Оволодіння читанням являє собою складний процес, що включає поєднання когнітивних, метакогнітивних, лінгвістичних і соціолінгвістичних елементів. В рамках курсу філології навчання читанню часто орієнтоване на навчання ідіомам іноземної культури з мінімальним посиланням на комунікативний характер процесу читання. Досить часто, студенти, які стикаються з труднощами розуміння підчас читання матеріалів на іноземній мові, проінструктовані перечитувати уривок другий або третій раз сподіваючись, що повторення сприятиме кращому розумінню матеріалу. Дуже часто ця мета виявляється нереалізованою, і явні, прямі стратегії навчання виявляються набагато більш ефективними, ніж не навмисне читання одного і того ж матеріалу декілька разів. Одна конкретна стратегія під назвою 3Hs (Here, Hidden, and in my Head) - тут, прихований, в моїй голові, - це стратегія, призначена для виявлення відносин "питання-відповідь". Here (тут) відноситься до інформації, яка є явним текстом. Hidden (прихований) вимагає від студентів робити висновки на основі тексту та неявної інформації. In my Head (в моїй голові) вимагає від студентів отримати доступ і використовувати свої власні попередні знання, щоб відповісти на текстове питання.

Проаналізовано сугестивний потенціал в англомовному рекламному дискурсі. Рекламний дискурс розглянуто як результат процесу взаємодії комунікантів у соціокультурному контексті. Він є складним комунікативним явищем, що включає інформацію про комунікантів, знання процесів творення і сприйняття текстів, соціальний контекст. В свою чергу, реклама є одним із найвпливовіших засобів масової інформації, який не тільки виконує свою економічну функцію, а також розвивається як елемент масової культури. Увагу сфокусовано на лексичних елементах, що актуалізують сугестію в рекламних текстах. Під психологічною сугестією запропоновано розуміти різні форми емоційно-забарвленого вербального і невербального впливу на людину з метою створення в неї певного стану (у тому числі спонукання до певних дій). Вербалізація сугестивного ефекту відбувається за рахунок лінгвальних та екстралінгвальних засобів. Лінгвальні компоненти сугестивного потенціалу представлені взаємодією мовних одиниць, а екстралінгвальні - кінемами писемної мови (зображувальні елементи, шрифт, спосіб розміщення знаків на площині сторінки). Переклад рекламного тексту є процесом інтерпретації основних елементів навіювання, що характеризується необхідністю врахування не тільки специфіки обох мов, але і сугестивного ефекту, який цей текст повинен передати споживачеві. З точки зору перекладацького аспекту, валідним є аналіз лексико-семантичних трансформацій для збереження ефекту навіювання. Відокремлено такі методи перекладу рекламних текстів, які допомагають зберегти сугестивний потенціал: прямий переклад, відсутність перекладу, адаптація, ревізія. Лексико-семантичні перетворення в перекладі надають змогу адаптувати будь-який текст до мови перекладу і досягти максимального ефекту відтворення оригінального повідомлення та збереження його сугестивного потенціалу. Вивчення рекламних текстів має враховувати динаміку рекламних повідомлень з плином часу.

Досліджено поняття "щастя" в українській фразеології. Щастя є найбільш універсальною категорією в ієрархії цінностей, одним із головних ціннісних пріоритетів людського життя. Поняття "щастя" є багатоаспектним. Воно детерміноване як природними, так і суспільними факторами, як біологічним, так і соціальним, як родовим, так і суто індивідуальним. Щастя суб'єктивне, індивідуальне за формою переживання, але об'єктивне за змістом. Слово "щастя" має той самий корінь, що слово "частина". "Щастя" ("счастя") - це добра доля (частка), що випала людині. За основу взято паремії української мови, бо вони якнайкраще відтворюють менталітет, світогляд і суть українського народу. У паремійних текстах уявлення про "щастя" персоніфіковані і закріплені у вигляді універсальної моделі "щастя-людина". З'ясовано, що у народній свідомості концепт "щастя" часто розкривається за допомогою лексичної парадигми "щастя-нещастя". Фактори "щастя" як позитивна сторона життєдіяльності людини завжди мають і свою протилежність - фактори перепони: у здоров'я - хвороби, у молодості - старість, у добробуту - злидні, у свободи - залежність тощо. У фразеологічних одиницях слово "доля" ніби підсилює значення іменника "щастя", виступає своєрідним синонімом до нього, однак різниця між цими поняттями є, а тому "щастя" - лише позитивний аспект "долі". У народній свідомості концепт "щастя" є багатокомпонентним і багатоаспектним поняттям, яке складається з таких елементів: фізичного, морального, матеріального та духовного, ірраціонального та раціонального. У результаті дослідження виявлено асоціативне поле концепту "щастя", яке складають такі поняття: удача (везіння), здоров'я, праця, розум, гроші (але не багатство), совість, надія, злагода.

Висвітлено аспект стосовно перекладацьких інтерпретацій фармацевтичної термінології, особливостей перекладу цієї термінології, труднощів перекладу фармацевтичних термінів та пошуку англо-українських еквівалентів. Нині закордонні технології, обладнання та підходи в медицині, і зокрема, фармацевтиці, випереджають вітчизняні на багато років, велика кількість лікарських препаратів виробляється за кордоном. Відповідно, переклад фармацевтичних текстів займає важливе місце серед інших видів перекладу. Переклад текстів фармацевтичного спрямування можна вважати одним з найскладніших, адже фармацевтика є наукою, у якій точність та повнота викладу відіграють ключову роль. Фармацевтичний переклад не допускає помилок, неточностей в інтерпретації термінів або приблизності формулювань, адже спотворення сенсу вихідного тексту здатне привести до різних наслідків, навіть до нанесення шкоди здоров'ю. Проблеми перекладу фармацевтичної термінології з англійської мови на українську випливають з таких особливостей цієї сфери, як її вузькоспеціалізований характер, наявність латинських запозичень, нерозв'язане питання гармонізації фармакопей різних країн, відсутності в українській мові однозначної термінологічної системи для позначення низки ключових понять в галузі стандартизації та контролю якості лікарських засобів. Перекладач, який працює в цій сфері має добре знати професійні терміни, що вживаються у мові оригіналу та мові перекладу, розбиратися в абревіатурах і вміти перекладати з латинської мови, володіти високим рівнем компетенції у фармацевтиці, мати значний досвід перекладацької діяльності та чітко дотримуватися норм мови, на яку перекладається термін. Все це допоможе подолати проблеми комунікації між фахівцями в міжнародній практиці. Вищеописаний факт підтверджує актуальність запропонованої проблеми.

Сучасні освітні тенденції та спрямування навчання на глобалізацію та масштабну інтеграцію в світовий простір, вимагають від громадян України досконалого знання іноземних мов. Сьогодні питання про вивчення мови стоїть надзвичайно гостро, тому в ході реформування освітньої системи загальні зусилля спрямовані на пошук найбільш досконалого та якісного способу викладання іноземної мови. Задля того, щоб процес вивчення мови був найбільш ефективним та якісним, в освітньому процесі має бути забезпечена цілісність, неперервність і наступність. Наступність виявляється у послідовності й системності розташування навчального матеріалу, зв'язку й узгодженості ступенів та етапів навчально-виховної роботи, яка забезпечується у разі переходу в вузькому сенсі від одного заняття до іншого, та в більших масштабах від одного року навчання до наступного, від однієї ланки до іншої. Саме забезпечення наступності у викладанні є обов'язковою умовою для осмислення вивченого на глибшому рівні, підкріплення одержаних знань новими, розкриття нових зв'язків, завдяки чому поступово підвищується якість знань, вмінь і навичок, вдосконалюється рівень володіння іноземною мовою та розширюється загальний запас фонових знань. Розглянуто наступність як один із обов'язкових принципів викладання та навчання іноземної мови в загальноосвітній школі. Увагу приділено дослідженню забезпечення принципу наступності за переходу з ланки "початкова школа" до ланки "середня школа". Аналіз сучасної освітньої системи виявив, що принцип наступності у викладанні іноземної мови часто нівелюється та не дотримується у разі переходу з початкової до середньої школи. Внаслідок цього виникає значна кількість проблем у навчальному процесі, які потребують нагальної розробки шляхів розв'язання та їх впровадження на практиці. Дотримання принципу наступності у викладанні іноземної мови за переходу з початкової до середньої школи - це одне з найважливіших питань у сучасній українській педагогіці та методиці викладання іноземних мов, так як саме цей етап відзначається значною кількістю особливостей, які необхідно враховувати задля успішного забезпечення неперервності, системності та послідовності загального навчального процесу.