Мета роботи - оптимізувати спосіб хірургічного лікування прихованого статевого члена в дітей для максимально адекватного функціонального та косметичного результату. Клінічний матеріал охоплює 28 хлопчиків із прихованим статевим членом віком від 11 місяців до 7 років. Серед них 9 (32,14 %) дітей надійшли на повторні оперативні втручання з незадовільним косметичним результатом після попередніх оперативних втручань в інших медичних закладах. Запропоновано методику хірургічної корекції прихованого статевого члена в дітей. Пацієнтам, у яких головка статевого члена не оголювалася, розсікали стенотичне кільце передньої шкірочки з двох сторін на бічних поверхнях або частково циркулярно висікали рубцево змінені тканини. При максимальній вертикальній тракції за лігатуру на головці статевого члена циркулярно розсікали шкіру біля основи статевого члена. Розтин шкіри подовжували на пахвинні складки з обох боків. Скелетизували спонгіозне і кавернозні тіла статевого члена від вінцевої борозни до лонного зчленування з ретельним висіченням нееластичних ембріональних тяжів і рубців. Шкіру передньої черевної стінки піднімали догори за допомогою тракційних лігатур або гачків і мобілізували гострим шляхом. Проводили максимальне висічення підшкірної жирової клітковини в надлобковій та пахвинній ділянках. Статевий член переміщували в отвір, який формували в нижній частині відмобілізованого шкірного клаптя в надлобковій ділянці. Для стабільної фіксації статевого члена підшивали глибоку фасцію біля основи кавернозних тіл до лобкового горбка при максимальній тракції за головку, а клапоть шкіри передньої черевної стінки - внутрішніми швами до гребеня верхньої гілки лобкової кістки. Стовбур статевого члена перекривали за рахунок достатньо мобільної передньої шкірочки, зміщуючи шкіру до пеноскротального кута в ділянку сформованого отвору в клапті шкіри живота. Післяопераційну рану пошарово ушивали. Висновки: клінічна диференціація варіантів "візуального" зменшення розмірів статевого члена в хлопчиків дасть змогу виважено підійти до адекватної корекції вади. Запропонований спосіб хірургічної корекції прихованого статевого члена в хлопчиків усуває усі передумови вади і показує добрі анатомо-функціональні та косметичні результати.

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Важливим для практикуючих хірургів є рання діагностика та об'єктивне визначення наявності й ступеня кишкової непрохідності. Для інструментального підтвердження цього патологічного стану використовується оглядова рентгенографія органів черевної порожнини, дослідження пасажу контрасту, в окремих випадках комп'ютерна томография. Мета роботи - виявити діагностичну цінність інструментальних методів обстеження в дітей зі спайковою кишковою непрохідністю. Під спостереженням перебували 89 дітей зі спайковою кишковою непрохідністю. Усім дітям, окрім повного загальноклінічного фізикального обстеження при госпіталізації, для верифікації діагнозу проведено інструментальне обстеження: оглядова рентгенографія та ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Висновки: швидку діагностику хірургічної катастрофи в дітей із підозрою на спайкову кишкову непрохідність і важливу інформацію забезпечують оглядова рентгенографія та ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Ультразвукова діагностика органів черевної порожнини в пацієнтів із перитонеальними спайками є неінвазивним і достатньо інформативним для багаторазового моніторингу захворювання та ефективності лікування без негативного впливу на пацієнта.

Мета роботи - порівняльний аналіз клінічної ефективності існуючих матеріалів для тимчасового закриття ран опікового генезу. Якщо на сьогодні переваги біологічних ранових покриттів над марлевим чи синтетичними матеріалами є очевидним, то питання порівняння клінічної фективності ало- та ксенотрансплантатів залишається дискусійним. Останні зебезпечують швидку реепітелізацію, знеболювання, захист рани та, як правило, хороший результат лікування. Що стосується досвіду, то за останні 20 років із переходом до активно. Хірургічної тактики лікування пацієнтів з опіками накопичено достатньо фактів, які підтверджують високу ефективність використання ксенодермоімплантів вітчизняного виробництва зі шкіри свині для закриття післяопераційних ран. Щодо переваг матеріалів тваринного походження можна виділити безпечність, доступну ціну, необмежені сировинні ресурсі для їх виготовлення, а також уникнення чисельних морально-етичних і законодавчих обмежень. Отже закриття опікових ран залишається важливим елементом лікування термічних уражень, особливо це стосується великих та поширених опіків. З існуючих покриттів в Украхни одним з ефективних залишаються ксенодермотрансплантати власного виробництва, які широко використовуються в клінічній практиці і значно поліпшують перебіг опікової хвороби.

Аноректальні мальформації в дівчаток являють собою широкий спектр аномалій - від неперфорованої анальної мембрани і до клоаки. Найпоширенішою є ректовестибулярна нориця. Мета роботи - поліпшити результати хірургічного лікування природжених аноректальних вад розвитку з ректовестибулярною норицею в дівчаток із використанням диференційованого підходу до вибору тактики лікування. Виконано комплексне обстеження дітей. Діагностовано асоційовані природжені вади розвитку, які зустрічаються при цьому типі аноректальної аномалії. За даними літератури проведено порівняльний аналіз різних методик лікування цієї патології з використанням первинної передньосагітальної і задньосагітальної аноректопластики, а також двохетапної або трьохетапної її корекції. Проаналізовано власні результати трьохетапного хірургічного лікування у 35 дівчаток, з ректовестибулярною норицею. Перший етап - формування колостоми. Другий етап - диференційований, з використанням передньосагітальної чи задньосагітальної аноректопластики. Третій - закриття колостоми. У пацієнтів, яким виконано передньосагітальну аноректопластику, результати були хороші у 6 (60 %) випадках, задовільні - у 4 (40 %), а в дітей, яким проведено задньосагітальну аноректопластику - у 14 (60,9 %) і у 9 (39,1 %) відповідно. Незадовільних результатів не було. Висновки: за адекватного виконання колостоми результати предньосагітальної і задньосагітальної аноректопластику у післяопераційному періоді не значущі. Тактика лікування ректовестибулярної нориці в дітей має визначатися хірургом на основі загального стану дитини, наявності асоційованої патології та досконалості володіння методикою корекції.

Основними проблемами, які виникають в оперованих із приводу хвороби Гіршпрунга (ХГ) чи аноректальних мальформацій (АРМ) дітей у віддаленому періоді, є стійкі порушення дефекації, що проявляються у вигляді закрепів або анальної інконтиненції (АІ), а також їх поєднання. Порушення акту дефекації незалежно від його причини призводить до формування низки складних психологічних та медико-соціальних проблем, які позначаються на моральному та фізичному стані дітей, унаслідок чого виникає зниження якості життя (ЯЖ). Мета роботи - вивчити ЯЖ у дітей, оперованих у клініці з приводу вродженої колоректальної патології; оцінити об'єктивність запропонованої специфічної для цієї патології анкети ЯЖ. Проведено клінічне обстеження та лікування 92 дітей з ХГ та АРМ. Анкетування для визначення рівня ЯЖ проведено в 79 прооперованих дітей віком 6 - 17 років, серед них 51 (64,56 %) дитина з ХГ і 28 (35,44 %) хворих з АРМ. Ці хворі становили основну групу. Проведено анкетування в 30 соматично здорових дітей аналогічного віку без колоректальної патології. Вони становили контрольну групу. Дітям, які мали післяопераційні ускладнення, додатково проведено анкетування до і після лікування цих ускладнень (консервативного або хірургічного). Обраноза основу специфічну для ХГ та АРМ анкету якості життя (Hirschsprung's disease Anorectal malformation QoL questionnaire - HAQL). Анкету HAQL перекладено українською мовою і адаптовано до соціальних, освітніх і культурних особливостей України. Також модифіковано, дещо спрощено запитання та інтегровано в одну форму для кращої можливості порівняння ЯЖ різних груп хворих. Висновки: порушення ЯЖ різної тяжкості виявлено у 60 (75,95 %) дітей, оперованих із приводу ХГ та АРМ. Майже в половини (39 осіб, або 49,37 %) хворих був легкий ступінь, а в 4 (5,06 %) дітей - тяжкий ступінь порушення ЯЖ. Запропонована специфічна для дітей з ХГ та АРМ анкета ЯЖ є зручним та об'єктивним інструментом для оцінки ЯЖ оперованих дітей. Ця анкета дає змогу оцінити не тільки післяопераційні функціональні результати, але й психосоціальні й емоційні аспекти життя оперованих дітей. Також вона дозволяє порівнювати результати лікування в різних клініках і робить ці порівняльні результати транспарентними.

Мета роботи - проаналізувати результати бактеріологічних висівів із черевної порожнини при різних формах апендициту; рекомендувати раціональну схему антибіотикопрофілактики та емпіричної терапії в дітей з діагнозом гострого апендициту. Дослідження грунтується на результатах бактеріологічних досліджень вмісту черевної порожнини дітей, прооперованих із приводу гострого апендициту. Хворі перебували на лікуванні в хірургічному відділені КНП "Житомирська обласна дитяча клінічна лікарня" у період 1997 - 2020 рр., яким проведено лапаротомні та лапароскопічні втручання. Висновки: проаналізувавши мікробіологічну картину простого та деструктивного апендициту, доцільно в кожному хірургічному стаціонарі вивчити власне бактеріальне дзеркало, що відповідатиме вимогам доказової медицини та зменшить відсоток нераціонального застосування антибактеріальних препаратів. Доцільно відносити гострий флегмонозний апендицит без перитоніту до простої (неускладненої) форми, а за наявності перитоніту - до деструктивної форми апендициту. Прості та деструктивні форми апендициту мають різну мікробіологічну картину. У разі наявності післяопераційних ускладнень у мікробіологічній картині лідирують чотири збудники: E. coli, Ent. faecalis, S. aureus, Ps. aeruginosa. Доцільно змінити тактику лікування, уникати монотерапії як такої, зокрема, цефалоспоринів, використовувати більше комбінацій, а також застосовувати інші групи антибіотиків, наприклад захищені пеніциліни. Отже, можна загальмувати зростання антибіотико- резистентності, зменшити частоту та інтенсивність післяопераційних ускладнень, скоротити термін перебування пацієнта у стаціонарі.

Мета роботи - оцінити поширеність хронічного післяопераційного болю у дітей Прикарпаття віком 7 - 18 років через 3 та 6 місяців після операції герніорафії, орхопексії та операції Бернарді. Спостерігалось 92 дітей віком від 7 до 18 років, які знаходились на лікуванні у хірургічному відділенні з приводу гриж черевної стінки, крипторхізму, варикоцеле та гідроцеле. Діти були розподілени на групи: 1 а - діти 7 - 12 років з гострим больовим синдромом в післяопераційному періоді, 16 - діти 13 - 18 років із гострім больовим синдромом; 2а група - діти 7 - 12 років із зронічним больовим синдромом, 2б група - діти 13 - 18 років із хронічним больовим синдромом. Висновки: поширеність хронічного болю у дітей після перенесених операцій з приводу герніорафії, орхопексії та операції Бернарді формується через неефективне периопераційне знеболювання, що вимагає використання додаткових методів анальгезії, в тому числі регіонарних.

Подвоєння уретри - це рідкісна вроджена аномалія сечовивідної системи, яке зустрічається частіше в хлопчиків. У літературі описано менше 500 клінічних випадків цього захворювання, що може свідчити про недостатню поінформованість лікарів. Незважаючи на те, що існує багато міркувань щодо ембріології цієї аномалії, етіопатогенез різних її форм залишається невідомим. Іноді подвоєння уретри комбінується з іншими вадами розвитку, такими як епіспадія, гіпоспадія, екстрофія сечового міхура, аноректальна мальформація, подвоєння сечового міхура та інші. Наведено клінічний випадок хлопчика віком 9 років із дублікацією уретри та епіспадією додаткової уретри. Виявлено основну та додаткову уретру, яка супроводжувала першу по дорсальній стороні статевого члена, була епіспадично змінена, що призводило до викривлення статевого члена та сечової інконтиненції. Під час оперативного втручання перед основним етапом виконано уретроцистоскопію та встановлено повне подвоєння уретри type A-II за класифікацією Effman, після чого додаткову уретру висічено максимально до лонних кісток. Подвоєння уретри - рідкісна аномалія, яка має декілька клінічних проявів, часто супроводжується іншими аномаліями та іноді складна в діагностиці. Лікування подвоєння уретри повинно бути індивідуальним залежно від її типу. У наведеному клінічному випадку виявлено подвоєння уретри за II-A типом, що розцінено як класичну епіспадію, до виконання спеціалізованих обстежень. Тому до діагностичного алгоритму в дітей з вродженою патологією статевого члена слід завжди включати уретрографію і цистоскопію.

Ранній неонатальний сепсис, за даними сучасної епідеміології, у 84 % випадків має бактеріальну етіологію. За матеріалами останніх конгресів Міжнародного септикологічного форуму (ISF), у тому числі ISF 2021, серед тяжких форм неонатального сепсису превалює колі та клєбсіельозний сепсис, часто пов'язаний з материнською інфекцією. Мета дослідження - показати можливості патогенетичного підходу в лікуванні тяжкого колі-клебсіельозного сепсису новонародженого. Наведено досвід лікування дитини з неонатальним сепсисом, пов'язаним із внутрішньоутробною інфекцією, що ускладнився некрозом м'яких тканин майже всієї волосистої поверхні голови. До відділення хірургії новонароджених дитину госпіталізовано з ознаками ранового сепсису, відкритою інфікованою раною всієї волосистої поверхні голови, частково вкритою некротизованим шкірно-волосистим клаптем. Вивчено анамнез захворювання, встановлено тісний зв'язок із внутрішньоутробною колі-інфекцією матері. Дитину обстежено лабораторними (мікробіологічними крові та ранової поверхні, біохімічними - загальні, прокальцитонін, С-реактивний білок, коагулограма, а також імунологічними - Т-, В- лімфоцити, СД-64-крові) та інструментальними (ультразвукове дослідження, комп'ютерна томографія, рентгенологічні) методами. Виділений при некректомії шкірно-волосистий клапоть обстежено гістологічно. На основі результатів досліджень призначено патогенетичну протизапальну терапію, що дала змогу підготовити дитину до оперативних втручань - некректомії та подальшої трансплантації аутошкіри. У лікуванні взяла участь багатопрофільна команда, дитина одужала, повністю відновлено шкірний покрив голови. Висновки: отримані результати досліджень та позитивний результат лікування показують ефективність патогенетичного підходу до лікування тяжких форм сепсису в новонароджених дітей.

Переломи нижньої щелепи є одними з найбільш частих і складних видів травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки в дітей і становлять 18 - 66 % від загальної кількості переломів кісток обличчя, серед яких переломи в ділянці виросткових відростків нижньої щелепи (ВВНЩ) зустрічаються в 25 - 40 % випадків. Мета роботи - виявити рентгенологічні особливості переломів ВВНЩ у дітей та визначити найінформативніші методи діагностики. Проведено ретроспективний аналіз 25 історій хвороб дітей з травматичними переломами ВВНЩ. Аналіз історій хвороб проведено відповідно до розробленої карти обстеження. Під спостереженням перебувало 25 дітей з травматичними переломами ВВНЩ. Вік дітей коливався в межах від 4 до 18 років, середній вік становив 10,04 +- 4,09 року. Усіх дітей поділено на групи, серед яких найбільшу групу становили діти віком 7 - 12 років - 52 % (n = 13) дітей. Однобічні переломи зафіксовано у 84 % (n = 21), а двобічні - у 16 % (n = 4) дітей, серед яких зі зміщенням були у 92 % (n = 23). Переломи ВВНЩ у ділянці голівки діагностовано у 36 % (n = 9), основи - 32 % (n = 8), шийки - 28 % (n = 7), а також поєднання основи та шийки - у 4 % (n = 1). Висновки: єдиним методом, який дає змогу одержати максимальну інформацію про різні ушкодження в кісткових структурах суглоба, є комп'ютерна томографія (КТ) і спіральна 3D-КТ. Остання, своєю чергою, дає можливість деталізувати будь-які зміни в кісткових елементах скронево-нижньощелепного суглоба для встановлення діагнозу, вибору та планування індивідуальної лікувальної тактики, що скорочує час операції та перебування дитини під наркозом.

Мета роботи - визначити оптимальні параметри подвійного центрифугування для приготування чистої збагаченої тромбоцитами плазми з максимальною редукцією інших клітинних елементів крові. До дослідження залучили 30 умовно здорових осіб віком від 18 до 60 років, у яких проводили забір венозної крові. Перше центрифугування всіх зразків крові проводили у режимі 160 гр - 10 хв. Друге центрифугування проводили у 12 різних режимах: 190 гр - 10 хв, 190 гр - 15 хв, 220 гр - 10 хв, 220 гр - 15 хв, 250 гр - 10 хв, 250 гр - 15 хв, 290 гр - 10 хв, 290 гр - 15 хв, 320 гр - 10 хв, 320 гр - 15 хв, 360 гр - 10 хв, 360 гр - 15 хв. Визначено кількість еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів (у цільній крові, а також після першого та другого центрифугування), покахники ефективності збереження тромбоцитів, коефіцієнт збагачення тромбоцитами, ефективність редукції еритроцитів та лейкоцитів, концентрацію основних факторів росту в плазмі після другого центрифугування. Висновки: при подвійному центрифугуванні для приготування чистої збагаченої тромбоцитами плазми найефективнішим є послідовне поєднання режимів 160 гр - 10 хв та 250 гр - 15 хв. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформувану згоду пацієнтів.

Післяопераційний контроль болю в педіатричній практиці є важливою проблемою для пацієнтів та системи медичної допомоги в цілому. Результати метааналізів і великої кількості досліджень показали, що внутрішньовенні інфузії лідокаїну суттєво підвищують якість післяопераційного знеболювання та сприяють зменшенню застосування наркотичних анальгетиків після різних хірургічних втручань у дорослих пацієнтів. У педіатричній популяції цю методику практично не застосовують через недостатню вивченість її ефективності та безпечності. Мета роботи - оцінити ефективність та безпечність периопераційної безперервної внутрішньовенної інфузії лідокаїну як компонента мультимодальної аналгезії в дітей віком від 8 років для поліпшення контролю больового синдрому та швидкого відновлення після перенесених оперативних втручань. До проспективного контрольованого дослідження залучено 74 (50 хлопчиків, 24 дівчинки) дитини, яким виконано оперативні втручання під загальною анестезією. Вік хворих був від 8 до 18 років. Пацієнтів поділено на дві групи: до першої (n = 28) увійшли діти, які отримували внутрішньовенно лідокаїн як компонент мультимодальної аналгезії в периопераційному періоді, до другої - контрольної (n = 46) - діти, яким лідокаїн не призначали. Проведено оцінку інтенсивності болю, тривалості застосування наркотичних анальгетиків у післяопераційному періоді та їх дозування, тривалості відновлення перистальтики, часу переходу на повне ентеральне харчування, терміну госпіталізації, характеру післяопераційних ускладнень. Аналіз даних здійснено за допомогою статистичного пакету "SPSS 20" (SPSS Inc.) версії 21.0.0 для "Windows". Висновки: пролонгована периопераційна інфузія лідокаїну як компонент мультимодальної аналгезії сприяє зменшенню застосування наркотичних анальгетиків та суттєво підвищує якість лікування больового синдрому в післяопераційному періоді в дітей. Завдяки більш ранньому відновленню перистальтики кишечника інфузія лідокаїну може бути корисною для програм швидкої післяопераційної реабілітації.

Мета роботи - на основі аналізу особливостей перебігу клінічних проявів різних форм вроджених судинних мальформацій систематизувати ортопедичну патологію та розробити робочу клініко-ортопедичну класифікацію функціонального стану нижніх кінцівок при цьому захворюванні. Обстежено 38 хворих із вродженими судинними мальформаціями. Пацієнтів розподілено відповідно до робочої класифікаційної схеми вроджених судинних мальформацій "VASC+T": артеріовенозна - 25, венозна - 7, капілярна - 4, лімфатична - 2. Оцінено клінічний перебіг захворювання (больовий синдром, клінічний клас хронічного захворювання вен за класифікацією CEAP). Діагностику ортопедичної патології виконано на підставі клінічного обстеження. Серед усіх пацієнтів у 74 % встановлено ортопедичну патологію, у 53 % - поєднання декількох ортопедичних проявів. Розроблено робочу клініко-ортопедичну класифікацію функціонального стану нижніх кінцівок при вроджених судинних мальформаціях з урахуванням інтенсивності больового синдрому, виду ортопедичної патології та ступеня її вираженості, клінічного класу хронічного захворювання вен. Проведено розподіл пацієнтів відповідно до створеної класифікації: доклінічна група - 26 %; I клінічна група - 29 %; II клінічна група - 34 %; III клінічна група - 11 %. Висновки: створено робочу клініко-ортопедичну класифікацію функціонального стану нижніх кінцівок при вроджених судинних мальформаціях, яка враховує больовий синдром, провідні ортопедичні прояви (різниця довжини нижніх кінцівок, контрактури великих суглобів, деформації стоп) та ступінь їх вираженості, клінічний клас хронічного захворювання вен. Розроблена робоча клініко-ортопедична класифікація функціонального стану нижніх кінцівок при вроджених судинних мальформаціях дасть змогу створити основу для вибору тактики лікування патології опорно-рухового апарату в цієї категорії пацієнтів.

Вади закладки та розвитку хрестоподібних зв'язок є однією з основних причин розвитку нестабільності колінного суглоба при вроджених повздовжніх вадах розвитку нижніх кінцівок. Ця патологія зустрічається з частотою 0,017 на 1000 новонароджених. Відсутність хрестоподібних зв'язок призводить до зміни форми суглобових поверхонь колінного суглоба і формується за рахунок гіпоплазії виростків стегнової кістки, відсутності міжвиросткової ямки стегнової кістки та відсутності міжвиросткового підвищення великогомілкової кістки. Мета роботи - вивчити напружено-деформований стан колінного суглоба при аплазії хрестоподібних зв'язок до та після реконструктивних втручань; порівняти отримані результати з нормою. Розроблена базова скінчено-елементна модель нижньої кінцівки, доповнена колатеральними та хрестоподібними зв'язками колінного суглоба. На основі базової моделі розроблена модель з аплазією хрестоподібних зв'язок колінного суглоба та модель, яка відображає стан колінного суглоба після виконання реконструктивного оперативного втручання за методикою SUPER KNEE за D. Paley. Модель випробували під впливом вертикального навантаження в положенні згинання колінного суглоба під кутом 135. Результати проведеного математичного моделювання показали, що аплазія хрестоподібних зв'язок призводить до підвищення рівня напружень як у кісткових елементах моделі, так і в елементах зв'язкового апарату. Відновлення зв'язкового апарату колінного суглоба штучними матеріалами за методикою SUPER KNEE за D. Paley дає змогу знизити рівень напружень у кісткових елементах моделі, при цьому напруження в стегновій кістці визначаються меншим навіть порівняно з моделлю в норми. Зв'язки зі штучного матеріалу приймають на себе основні навантаження в колінному суглобі та забезпечують рівномірне навантаження лавсанової стрічки з обох боків суглоба. Високий рівень напружень у лавсановій стрічці порівняно з нормальними зв'язками обумовлений вищим модулем пружності матеріалу і меншою його пластичністю. Висновки: аплазія хрестоподібних зв'язок призводить до підвищення рівня напружень як у кісткових елементах моделі, так і в елементах зв'язкового апарату. Відновлення зв'язкового апарату колінного суглоба дає змогу знизити рівень напружень у кісткових елементах моделі з аплазією зв'язок та наближає значення до параметрів моделі в норми. Напруження у зв'язковому апараті колінного суглоба після його відновлення значно зростають, що обумовлено механічними властивостями штучного матеріалу, що замінює зв'язки. Підвищений рівень напружень, що виникає в лавсановій стрічці, свідчить про те, що вона міцно тримає навантаження, що виникають у суглобі.

Однією з найчастіших патологій, що стосується статичних деформацій переднього відділу стопи в підлітків, є вальгусна деформація першого пальця стопи. При легких ступенях застосовуються дистальні або діафізарні остеотомії, а при тяжких - проксимальні. Для фіксації кісткових фрагментів найчастіше використовуються шпиці, гвинти або пластини з кутовою стабільністю. Мета роботи - за допомогою біомеханічних досліджень вивчити напружено-деформований стан моделі стопи при різних варіантах остеосинтезу першої плеснової кістки після проксимальної остеотомії. Проведено математичне моделювання остеосинтезу першої плеснової кістки в корекції вальгусної деформації першого пальця стопи за допомогою проксимальної остеотомії. Моделювали три варіанти виконання остеосинтезу: шпицями Кіршнера, гвинтами, накістковою пластиною. При остеосинтезі шпицями максимальні напруження 2,1 МПа виникають у дистальному фрагменті. У проксимальному фрагменті напруження вдвічі нижче - 1,2 МПа. Напруження в зоні резекції - 0,1 МПа. При остеосинтезі гвинтами напруження в проксимальному і дистальному фрагментах кістки практично однакові та становлять відповідно 0,9 і 0,8 МПа. Напруження в зоні остеотомії - 0,1 МПа. Остеосинтез накістковою пластиною забезпечує низький рівень напружень у зоні остеотомії - 0,1 МПа, а також рівномірний розподіл напружень між проксимальним і дистальним фрагментами плеснової кістки - відповідно 0,8 і 0,7 МПа. При остеосинтезі шпицями та гвинтами величина відносної деформації кісткового регенерату не перевищує позначки 0,13 %. При остеосинтезі накістковою пластиною цей показники сягає величини 0,5 %. Висновки: для остеосинтезу кісткових фрагментів при проксимальній остеотомії першої плеснової кістки з метою усунення вальгусної деформації першого пальця стопи можуть бути використані шпиці, гвинти та накісткова пластина. Усі досліджені види остеосинтезу забезпечують низький рівень напружень у зоні остеотомії першої плеснової кістки, але за критерієм величин напружень у проксимальному і дистальному фрагментах кістки найгірший результат відмічається при остеосинтезі шпицями, найкращий - при остеосинтезі накістковою пластиною.

Інвагінація кишечника - змішана форма кишкової непрохідності, яка виникає при телескопічному зануренні одного відділу кишечника в просвіт іншого та зустрічається переважно в дітей віком від 3 місяців до 1 року, що становить 90 %, а летальність, за даними літератури, - 6 - 14,5 %. Незважаючи на достатню кількість наукових і клінічних публікацій на шпальтах медичних видань щодо діагностики та лікування інвагінації кишечника, на сьогодні немає муляжів-симуляторів у підготовці як студентів, так і лікарів-інтернів, що й визначає актуальність публікації. Мета роботи - поліпшити результати діагностики та лікування дітей з інвагінацією кишечника шляхом аналізу власне вітчизняних розробок і наглядного вивчення механізму її розвитку за допомогою муляжа-симулятора як для діагностики, так і для лікування - консервативна дезінвагінація. В умовах сьогодення лікарі загального профілю та педіатри не підготовлені до діагностики інвагінації кишечника в дітей, тобто не володіють простими методами обстеження. У лікарнях зазвичай немає обладнання для обстеження та діагностики гострої інвагінації кишечника. З метою усунення прогалини, на кафедрі дитячої хірургії Буковинського державного медичного університету розроблено та впроваджено в навчальний процес муляж-симулятор інвагінації кишечника "Гарант". Навчання на муляжі-симуляторі дає змогу освоїти практичні навички діагностики в умовах рентгенологічного кабінету та консервативної дезінвагінації з подальшим рентгенологічним контролем. Відпрацювання навичок лікарями первинної ланки та дитячими хірургами з діагностики та лікування сприятиме поліпшенню уявлення про виникнення недуги, а також про методи її лікування. Висновки: попри певні та значні напрацювання щодо діагностики й лікування інвагінації кишечника в дітей, проблема ще не вирішена, оскільки частина дітей звертається по допомогу невчасно, а як наслідок, виникають ускладнення - некроз, перитоніт з органною та поліорганною недостатністю. Застосування бальної системи оцінки стадії інвагінації дає змогу систематизувати основні прогностичні показники сонографічного та допплерографічного дослідження для визначення адекватного методу її лікування. Відпрацювання навичок діагностики та лікування на власне розробленому муляжі "Гарант" дозволяє наочно зрозуміти суть і мету заходів, що проводяться для встановлення і підтвердження діагнозу інвагінації кишечника, оцінити можливості різних методів консервативного та оперативного лікування, а також визначити показання до них.

Вогнепальні поранення грудей посідають особливе місце серед усієї сукупності вогнепальних поранень на тілі людини. На сьогодні одне з важливих завдань, що стоять перед Військово-Морським Флотом Збройних сил України, - не тільки відновити пошкоджені анатомічні структури грудної клітки, але й створити оптимальні умови для відновлення функціональності. Це надасть змогу скоротити терміни лікування пораненого і повернути його в стрій (або на обійману посаду) у найкоротші терміни. Використання мініінвазивних методів (відеоторакоскопія, променевий контроль і магнітні технології) під час лікування пораненого з проникаючим вогнепальним пораненням грудної клітки є ключовим у руках хірургі, завдання якого полягає у збереженні життя та ліквідації дефекту, що утворився внаслідок поранення. Такий підхід є не тільки прикладом вузькоспеціалізованої хірургічної допомоги пораненим на фронті, але й демонструє високу якість запропонованої схеми надання медичної допомоги. Мета роботи - практичне впровадження нових організаційно-тактичних і професійних підходів до лікування вогнепальних поранень грудної клітки на прикладі клінічного випадку. Наведено клінічний випадок пораненого Ш., 35 років, із вогнепальним осколковим сліпим пораненням задньої поверхні грудної клітки, вогнепальним переломом тіла Th7 хребця на тлі стороннього тіла (металевий стрілоподібний елемент). У сучасній світовій літературі існує безліч варіантів хірургічної тактики лікування поранених із проникаючим вогнепальними пораненнями грудей. Однак у клінічному випадку звернено увагу на високу актуальність застосування і поєднання мініінвазивних методів (відеоторакоскопія, променевий контроль і магнітні технології). Це надає змогу скоротити час (або термін) оперативного втручання, виконати "розширену" ревізію плевральної порожнини, оглянути й оцінити стан ранового каналу, видалити стороннє тіло (уламки, кулі, стрілоподібний компонент), якнайшвидше компенсувати явища дихальної недостатності та відновити цильнисть і функцію клітин грудної клітки.

У сучасному світі все більшої популярності набувають високотехнологічні оперативні втручання, серед них - роботична хірургія, зокрема в дитячому віці. Мета роботи - описати перший досвід застосування роботичного обладнання в мініінвазивному лікуванні дітей з хірургічною патологією в одній з найбільших регіональних клінік України. Прооперовано 13 дітей з різними нозологічними одиницями та різного віку (наймолодша дитина - 6 років). Під час аналізу результатів встановлено, що роботична хірургія має ряд переваг і може ширше застосовуватись у дитячій хірургії. Охарактеризовано необхідні умови для роботичних операцій. Висновки: роботична хірургія має ряд переваг і може ширше застосовуватись у дитячій хірургії. У роботичній хірургії може розширюватися діапазон оперативних втручань та зменшуватися вік пацієнтів, які кваліфікуються до роботичних операцій. При інсталяції обладнання слід враховувати багатовекторність клініки.

Важливість збереження репродуктивного потенціалу населення України зумовлено збільшенням кількості жінок із безплідністю внаслідок інфекційно-запальних захворювань органів черевної порожнини та малого таза, перенесених у дитячому та підлітковому віці. Мета роботи - визначити та систематизувати найбільш значущі фактори апендикулярно-генітального синдрому залежно від первинного патологічного вогнища; розробити практично значущі класифікаційні ознаки та алгоритм обстеження і лікування дівчат із поєднаною патологією для поліпшення результатів лікування цієї групи пацієнток. Проведено аналіз медичних карт стаціонарних хворих, дівчат, за період із жовтня 2019 по травень 2022 рр., госпіталізованих за невідкладними показаннями та оперованих із приводу гострої хірургічної патології органів черевної порожнини та малого таза запального характеру. Вік пацієнток становив від 4 до 17 років (середній вік - 11,0 +- 0,5 року). У процесі попереднього аналізу з'ясовано, що із 203 пацієнток, які підлягали оперативному лікуванню з приводу клінічної картини "гострого живота", поєднана апендикулярно-генітальна патологія зустрічалась у 13 дівчат. Висновки: з метою поліпшення якості та швидкості діагностування поєднаного запалення апендикса та придатків матки, як структурних елементів синдрому "гострого живота", передопераційне обстеження пацієнток має бути мультидисциплінарним та обов'язково включати огляд дитячого хірурга, дитячого гінеколога та педіатра, з проведенням УЗД органів черевної порожнини, малого таза і заочеревинного простору. Частота апендикулярно-генітального синдрому в дівчат становить у середньому 6,4 % від загальної кількості пацієнток із синдромом "гострого живота". При хірургічній санації первинного вогнища запалення відносно придатків матки тактика повинна бути максимально органозберігаючою із широким застосуванням лапароскопічних методик для обов'язкової візуальної оцінки органів черевної порожнини та малого таза. Пацієнтки, які перенесли оперативне лікування з приводу гострого апендициту в поєднанні із захворюваннями придатків матки, мають становити окрему диспансерну групу, у якій рекомендовано проведення профілактичних оглядів 1 раз на 3 місяці протягом першого післяопераційного року, а в подальшому - 1 раз на 6 місяців до моменту переведення пацієнтки до дорослого лікувально-профілактичного закладу.