Досліджено феномен екологічної кризи як чинника трансформації соціоприродної системи. Базуючись на принципі коеволюційного розвитку системи "суспільство - природа" розкрито зміст екологічної кризи та форми її виявлення. Розглянуто основні пізнавальні моделі дослідження коеволюції супільства та природи, обгрунтовано ефективність саме синергетичної моделі у дослідженні соціоприродних суперечностей. За цього головну увагу приділено аспекту ознак екологічної кризи та її розгортання у процесі глобалізації. Наголошено, що подолання соціоприродних протиріч можливе за умови зміни парадигм техно-економоцентричної на культуродомінантну, згідно з якою екологічна свідомість та відповідальність є основою мінімізації екологічних небезпек. Показано, що пріоритетність екологічних імператив у всій сфері людського буття обумовлена механізмами політико-правового регулювання і є основною умовою розв'язання екологічних проблем сучасності.

Викладено теоретико-методологічні основи дослідження соціально-екологічних відносин як соціоприродного феномену. Виявлено та обгрунтовано категоріальний ряд, що висвітлює фактори й структуру функціонування зазначених явищ за умов екологічної та соціально-політичної трансформації в соціоприродній системі. Проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні фактори морально-культурних шляхів удосконалення соціально-екологічних відносин в українському та світовому суспільстві. Обгрунтовано визначну роль синтезу екологічного знання, віри й екологічних переконань у формуванні активної соціально-екологічної позиції та сталої системи екологічних цінностей. Розкрито сутність біологічної, соціально-економічної та духовно-культурної детермінації системи екологічних цінностей соціального суб'єкта. Охарактеризовано ціннісно-орієнтаційний, когнітивний, мотиваційний та практично-особистісний виміри екологічних переконань. Підкреслено, що культурно-моральні засади удосконалення соціально-екологічних відносин є особливо актуальними і перспективними для сучасної епохи.

Досліджено питання гуманістичного відношення людини до природи у філософсько-культурному аспекті: утилітаризм відношення до природи у "західній" парадигмі; єдність екофільної й утилітарної форм відношення до природи, що визначає особливість "східної" парадигми. Здійснено аналіз засад і специфіки відношення до природи в Україні, що становить основу сучасної природоохоронної діяльності. Проаналізовано єдність гносеологічного та соціально-практичного аспектів. Досліджено синкретизм міфологічних уявлень, ідейне підгрунтя природокористування у християнстві, синтез науково-технічного мислення та відношення до природи на індустріальному та постіндустріальному етапі розвитку суспільства. Показано необхідність уникнення опозиції у системі природа - людина - культура з метою збереження її складових за умов екологічної, антропологічної криз і глобалізаційних процесів.

Проблематика дослідження перебуває на межі методології науки, філософської теорії цінностей, соціальної екології та теорії культури, що дозволяє розкрити діалектику гносеологічних та аксіологічних аспектів екологічної культури й екологічної свідомості, визначити екологічну культуру як цілісний коадаптивний механізм людини та природи, запропонувати новий підхід до формування екологічної культури суспільства через екоцентричний тип формування цілісної системи цінностей. Обгрунтовано значення екологічних цінностей як інтонуючого фактора становлення світової екологічної культури й як критерію життєздатності цивілізації. Ціннісні орієнтири суспільства є складними структурними утвореннями, здатними через посередницьке регулювання впливати на формування орієнтації груп і конкретних особистостей, направляючи їх діяльність у те чи інше русло. Розглядаючи ціннісні орієнтири, що склалися на початок XXI ст., встановлено, що вони є скерованими на збереження сенсу та моральності життя, утворюють стержень духовності особистості, ними визначається міра її здатності до активної та водночас екологічно безпечної діяльності.

Розкрито екологізацію сучасної освіти. Одержано наукові та практичні результати, які в сукупності вирішують проблему побудови нової концепції екологічної освіти та теоретичної інтерпретації її основних понять. Висвітлено комплексний філософський аналіз глобальних екологічних проблем сьогодення, вирішення яких пов’язано з екологізацією сучасної освіти на засадах духовності, відповідальності, ековіталізму з метою подолання екологічної кризи. Проаналізовано філософські аспекти екологічного знання в процесі освіти. Доведено, що екологічні знання повинні бути засадничими в технічних, економічних, гуманітарних дисциплінах, розкривати розуміння зв’язків людини з природою з метою її збереження й оновлення. Доведено, що лише взаємозв’язок технократичного, гуманітарного й екологічного мислення має забезпечити випереджуючу систему освіти, де екологічні питання будуть засадничими в навчальних програмах усіх без винятку спеціальних і професійно орієнтованих дисциплін.