На базі "реперних" (надійних) U-Pb ізотопних даних, одержаних за акцесорними мінералами, визначено головні геохронологічні рубежі історії геологічного розвитку Українського щита (УЩ). Значну увагу приділено датуванню процесів магматизму, високоградієнтного метаморфізму та ендогенного рудоутворення. У Дністровсько-Бузькому та Приазовському мегаблоках УЩ надійно датовано найдавніші палеоархейські утворення за віком більше 3,6 млрд років, що представлені породами тоналіт-тронд'ємітової асоціації, які неодноразово перетворені за умов високоградієнтного метаморфізму. Формування зеленокам'яних структур, перспективних щодо благородних металів, проходило, головним чином, у мезоархеї. Неоархей характеризується розвитком кратонічних структур та інтрузивним гранітоутворенням. З палеопротерозоєм пов'язане формування залізисто-кремнієвих формацій і вулканогенно-плутонічних асоціацій, продуктивних на Ti - Ni мінералізацію.

Отмечено, что термин "геодинамика" в контексте тектоники литосферных плит, как и концепцию неомобилизма в целом, невозможно использовать для определения условий формирования раннедокембрийского фундамента щитов древних платформ. По отношению к раннему докембрию необходимо применять его другие известные определения. В обоснование этого приведены основные структурно-вещественные особенности щитов, подтверждающие их возникновение в иных, по сравнению с неогеем, геодинамических обстановках в интервале от более чем 4000 до 1900 - 1600 млн лет назад.

Новоград-Волынская "впадина" является гибридной дислокационной структурой макроуровня, которая сформировалась в результате дислокационных преобразований на протяжении четырех этапов.

Обоснована целесообразность использования применительно к раннему докембрию геотектонической периодизации наряду с традиционной хроностратиграфической периодизацией. Предлагается схема геотектонической периодизации, которая включает два этапа раннедокембрийской структурно-вещественной эволюции фундамента щитов, или мегахрона - эогей и протогей, каждый из которых подразделяется на раннюю и позднюю стадии, или геохроны. Основу этой периодизации составляют последовательно сформированные типовые тектоно-стратиграфические геолого-формационные комплексы - гранулито-гнейсовые, амфиболито-гнейсовые, зеленокаменные, железисто-кремнисто-сланцевые и гнейсо-сланцевые, а также выявленные закономерности их распределения в геоблоковой структуре фундамента щитов. Проведено сопоставление схемы геотектонической периодизации с геохронологической шкалой. Сделан вывод о вероятной глобальной изохронной природе границ геохронов и скользящем диахронном характере геотектонического рубежа мегахронов.

Охарактеризовано формації складчастих комплексів байкалід, породні асоціації доплитного осадового чохла, стратиграфічні розрізи ранньопротерозойських структур, зденудовані до рівня ранньопротерозойського зрізу, але реконструйовані за уламковим матеріалом, виповнюючим палеорифти і накладені западини. Структурний план кристалічного фундаменту території України розглянуто в межах теорії інтракратонної орогенії, яка краще пояснює природу палеосклепінь і дрібних осередково-купольних структур, ніж "класична" геосинклінальна гіпотеза.

Відзначено, що досягнення у вивченні геології докембрію, океанічного дна та зон переходу від океанів до континентів, мобілістичний підхід до розуміння коро- та структуроутворення, пізнання будови й еволюції фанерозойських поясів - все це по-новому порушує проблему будови територій, які оточують з південного заходу та півдня Східноєвропейський кратон. Насамперед необхідно виділити слабо вивчені питання тектоніки та розвитку цього регіону в пізньому докембрії; їх вирішення виходить за межі регіонального значення і є частиною комплексних досліджень будови й еволюції земної кори. Місцезнаходження регіону в межах Середземноморського поясу надає вирішенню цих питань особливого змісту та значення, оскільки будова та розвиток поясу займає важливе місце під час розгляду питань теоретичної тектоніки. Сьогодні однозначно констатується, що історію розвитку земної кори вже не можна ділити спрощено на докембрійську та післядокембрійську, що після карельської тектоно-магматичної епохи (вище ізохрони 1 600 млн років), в пізньому докембрії проявилися епохи тектогенезу, які зафіксовані максимумами тектоно-магматичної активності в планетарному масштабі. Особливе місце серед них належить гренвільській епосі з віком 1 100 - 850 млн років. Це ставить питання про перегляд існуючого в літературі уявлення про належність верхньопротерозойських утворень даного регіону до "ранніх і пізніх байкалід". Аналіз показав, що виділяти "ранні байкаліди" немає підстав.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д432.1-3

Рубрики:

Докембрійський етап

Шифр НБУВ: Ж14153 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто глибинні зони високої електропровідності під високоомними докембрійськими кристалічними породами у шовних зонах (Оріхово-Павлоградській та Криворізько-Кременчуцькій) Українського щита. Запропоновано пояснення природи зазначених зон електропровідності та зроблено висновок щодо їх зв'язку з докембрійськими субдукційними геодинамічними умовами.

Розглянуто схему глибинних процесів раннього докембрію (1,75 - 3,35 млрд років тому) у тектоносфері Балтійського щита. Вона відповідає уявленням адвекційно-поліморфної гіпотези. Її наслідки узгоджуються з віком порід щита, температурами в корі та верхній мантії, глибинами вогнищ магматизму та сейсмологічними даними.

Розглянуто схему глибинних процесів докембрію (3,7 - 0,6 млрд років тому) у тектоносфері континентів. Проаналізовано інформацію щодо Канадського, Балтійського, Українського, Індійського та Сіно-Корейського щитів, Сибірської, Південноамериканської, Африканської, Австралійської та Антарктичної платформ. Схема відповідає уявленням адвекційно-поліморфної гіпотези. Наслідки її дії узгоджуються з віком порід, температурами в корі та верхній мантії, глибинами магматичних джерел і сейсмологічними даними.

У другій частині статті (див. [Гинтов, Мычак, 2011 а]) відносно докладно змальовано будову Інгульського мегаблока Українського щита (УЩ) як результат близько 40 фаз деформації, які відбулися більш ніж за 1 млрд років (неоархей - пізній протерозой). Показано, що більшу частину часу мегаблок зазнавав напружень стиснення під час зсуву, а основні фази розтягу були 2,05 - 1,7 млрд років тому. Наведено геодинамічну інтерпретацію одержаних матеріалів, відповідно до якої архейський фундамент УЩ був складений з двох мікроплит - західної та східної. В археї вони були на значній відстані одна від одної і розвивалися самостійно, а на межі архею та раннього протерозою з'єднались. Колізійна зона між мікроплитами виявилась ареною найінтенсивніших процесів тектонотермальної активізації, під час якої сформувалися масиви новоукраїнських, кіровоградських гранітів і Корсунь-Новомиргородський плутон габро-анортозитів і рапаківі.

На підставі тектонофізичного аналізу комплексної геофізичної 3D моделі Українського щита (УЩ), створеної в Інституті геофізики НАН України, розглянуто геодинамічні особливості щита від раннього докембрію до фанерозою. За матеріалами тектонофізичних досліджень установлено, що зони розломів УЩ, закладені у неоархеї та палеопротерозої, були великими зонами зсуву, що виникли під дією тангенціальних сил. Кінематика зон зсуву була різною у західних і східних мегаблоках щита, тому зроблено висновок щодо відсутності зв'язку між ними у ранньому докембрії. Тектонофізичними матеріалами підтверджено дані палеомагнетизму стосовно повертання щита разом зі Східноєвропейською платформою (СЄП) упродовж фанерозою за годинниковою стрілкою відносно осі обертання Землі. Глибинним сейсмічним зондуванням виявлено великі лістричні зони розломів, що заглиблюються на 100 км і більше, а також похилі корові розломи, формування яких супроводжувало процес колізії мегаструктур Феноскандії та Сарматії. Дані сейсмотомографії вказують на похиле заглиблення відносно високошвидкісної літосфери південно-західного краю СЄП під відносно низькошвидкісну літосферу суміжних плит. Одержані дані засвідчують, що формування кори та мантії УЩ відбувалось за механізмами тектоніки плит. Разом із тим було б занадто сміливим застосовувати весь набір плитотектонічних механізмів, наприклад спрединг, формування океанічної кори, острівних дуг, субдукцію тощо, до вузької смуги щита, як це роблять деякі геологи. Відповідно до переважно горизонтально-зсувного типу більшості ранньодокембрійських зон розломів УЩ, ці зони були трансформними і виникли в результаті процесів спредингу та

колізії за межами щита.