Індекс рубрикатора НБУВ: Е0*801.312.1 + Е0*806.3

Рубрики:

Загальна біологія

Шифр НБУВ: РА449619 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розроблено принципи класифікації орнітокомплексів як структурного елементу біогеоценозів і складової частини регіональних орнітофаун. Встановлено закономірності формування орнітокомплексів. Обґрунтовано підходи до аналізу екологічної, таксономічної і зоогеографічної структур орнітокомплексів. Встановлено комплементарність сусідніх орнітокомплексів в межах біогеоценозів. Встановлено роль топічних, трофічних і фабричних консортивних зв'язків для очеретяних заростей і шовковиці. Розроблено процедуру оцінки біорізноманіття залежно від охопленої площі. Виділено види-індикатори для кожного типу біотопів з урахуванням їхніх морфологічних, екологічних і етологічних особливостей. Розкрито значення видів-індикаторів для оцінки просторової організаці орнітокомплексів. Розроблено методи оцінки різноманітності орнітокомплексів шляхом побудови GLM-моделі. Розкрито нові загрози для птахів, розроблено підходи щодо поліпшення їх охорони, моніторингу та управлінням чисельністю.

У монографії всебічно розглянуто головні залежності організованості природних територіальних організацій. Показано їх відмінність й індивідуальність у трактуваннях, функціонуванні та розвитку. Доведено їх синергетичну цілеспрямованість і системну впорядкованість на кожному етапі розвитку.

Концепція збереження біотичного та ландшафтного різноманіття сприяла проникненню системного й екологічного підходів у природоохоронну сферу, що стимулювало розробку класифікації біотопів. Біотопи розглядаються як екосистеми топологічного рівня, які за поділу втрачають просторову цілісність. Вони можуть включати різні, але функціонально поєднані між собою синтаксони, тобто обсяг топологічних і типологічних одиниць може не співпадати. Таке неспівпадіння можливе як через заміщення, так і поєднання складових одиниць. Заміщення відбувається у випадку, коли певні синтаксони входять до різних біотопів, або у різних регіонах певного біотопу спостерігається зміна синтаксонів. Наведено приклади лісових (Dicrano-Pinion, Fagion sylvaticae), болотних (Salicion cinereae) союзів, які входять до складу різних біотопів і приклади біотопів (G 3.9 Coniferous woodland dominated by Cupressaceae or Taxaceae, 8120 Temperate montane calcareous and ultra basic screes), у яких спостерігається заміщення союзів у різних регіонах. Поєднання проявляються у тому, що біотоп включає певний набір синтаксонів навіть різних класів. Розвиток біотопів зумовлений зміною екологічного потенціалу, що розглядається як невідповідність між потенційною ємністю екопростору, який визначається умовами зовнішнього середовища, та реальним його об'ємом, зумовленим структурою біотопу, характером розподілу біомаси, нагромадженням і трансформацією енергії. Новизна такого підходу полягає в тому, що розвиток трактується ширше, ніж сукнесії фітоценозів, що зумовлені взаємодією між видами та їх впливом на зміну оточуючого середовища. Розвиток біотопу розглядається як процес флуктуаційних, сукцесійних та синеволюційних змін, що перебігають з різною швидкістю і визначаються переважанням певних видів з різною стратегією (Grime, Pirs, 2012). Зокрема, флуктуацію визначають види R-, сукцесїї - C-, синеволюцію і S-стратегії, що відбувається одночасно, але по-різному за різних умов і з різною швидкістю. Синеволюція зумовлена зміною адаптивних пристосувань і коеволюційних зв'язків видів по відношенню до змін зовнішніх умов, що веде до зміни ємності екопростору. Біотопи займають ключове положення в оцінці екосистемних послуг - вигоди для суспільства, що визначається не лише за економічними, а й екологічними критеріями. Хоча розрахунок повних екологічних послуг досить складний, проте розподіл біотопів за їх категоріями можна зробити на основі функцій екосистем, їх значимості з використанням певних допоміжних індикаторних ознак. Зокрема, визначальними для екосистемних послуг є переважаючі типи стратегії видів у біотопах (R-стратеги характеризують ресурсний, C-стратеги - функціональний, а S-стратеги - науково-інформаційний тип послуг). Найбільш вразливими до антропогенного впливу та кліматичних змін є біотопи функціонального типу, розвиток, яких визначається сукцесійними змінами, що вимагає розробки спеціальних заходів (менеджмент-плану) їх збереження.

Вивчено технологію створення мікрокосмних моделей для прогнозування антропогенної трансформації лісових екосистем під впливом кислотних дощів і підвищених температур. Визначено стійкість деревних порід до впливу імітованих чинників за зміною візуальних тест-ознак. Розглянуто індекс асиметрії листків як критерій стійкості деревних рослин до імітованих чинників. Виконано порівняльний аналіз стійкості зазначених рослин до таких чинників за рівнем некротизації листків. Здійснено прогнозування продуктивності лісових екосистем під впливом імітованих чинників. Оцінено зміни конкурентного статусу видів за дії цих чинників.

Досліджено угруповання водоростей деревної кори, лісової підстилки і верхнього шару грунту, що репрезентують різні біогоризонти штучних насаджень Quercus robur L., Pinus pallasiana D. Don і Robinia pseudoacacia L. Старо-Бердянського лісу (Запорізька обл.). Всього у складі досліджених альгоугруповань виявлено 80 видів водоростей: Chlorophyta - 53 (66 % загальної кількості видів), Cyanoprokaryota - 12 (15 %), Xanthophyta - 7 (9 %), Bacillariophyta - 5 (6 %), Eustigmatophyta - 3 (4 %). Альгоугруповання деревної кори, лісової підстилки і грунту значною мірою відрізняються за видовим складом, таксономічною структурою і сезонною динамікою. Значення коефіцієнта Жакара, розраховані для різних біогоризонтів, варіювали в межах 3,8 - 42,9 %. Найбільше видове різноманіття виявлено для альгоугруповань нижнього шару лісової підстилки (Ho- (F)).

Запропоновано типологічну характеристику лісових біогеоценозів зеленої зони міста Полтави з використанням типології О. Л. Бельгарда і з'ясовано, що вони представлені довго-, коротко- та позазаплавними з аренними та байрачними лісами. Визначено типи лісорослинних умов для окремих типів лісів, наведено фізико-хімічні показники їх едафотопів. Встановлено кількісний (501 вид, які відносяться до 267-ми родів, 78-ми родин) і якісний склад лісової флори, ядро якої утворюють мезофітні, мезотрофні, тіньовитривалі види, серед яких найбільш чисельні гемікриптофітні та криптофітні представники. Сильванти були пануючою групою на всіх територіях. Зазначено, що за біоморфологічними показниками у цих лісництвах за чисельністю переважають багаторічні, стрижнекореневі або кореневищні види флори, безрозеткові, літньо-зелені полікарпічні представники. Наведено відомості про запаси підстилки, опаду, опадо-підстилковий коефіцієнт, їх динаміку та зв'язок з різними умовами. Виявлено особливості лісової флори, напрями її збереження. Наголошено, що відтворення лісів повинно здійснюватися на лісотипологічній основі відповідно до потенційних лісорослинних умов (за О. Л. Бельгардом). Викладено першочергові проблеми охорони та раціонального використання лісів зеленої зони міста Полтави.

Зазначено, що в основу оцінки стійкості та ризиків втрати екосистем покладено ідею використання біотичного механізму їх регуляції, що базується на законах термодинаміки. Формування, зміна та стабілізація екосистем відображаються в сукцесіях біотопів. Виділено 12 ознак фітоценозів, за допомогою яких оцінюється масштабність і швидкість змін біотопів по відношенню до стійких їх станів. Кількісна оцінка цих ознак визначає показник ризику знищення, що є індикатором стану, зміни та охорони довкілля.

Вивчено вплив виробництва продукції птахівництва на екологічний стан навколишнього середовища, а саме: на біорізноманіття ентомофауни, відсоток зрілості насіння робінії звичайної \i Robinia pseudoacacia \i0 L., стерильність пилку рослин-біоіндикаторів і на стан хвої сосни звичайної \i Pinus sylvestris \i0 L. Відзначено зменшення показників біологічного різноманіття та багатства угруповань комах. Одержано значення екологічних індексів, які свідчать про знижений рівень біологічного різноманіття на території санітарно-захисної зони птахофабрики. Проведено оцінювання таксономічного різноманіття та складності угруповань комах. Визначено конкурентну структуру досліджуваних угруповань, що дає підставу стверджувати, що показники біологічного різноманіття можуть використовуватися як додаткові критерії дослідження впливу діяльності птахівництва на навколишнє середовище. Відсоток зрілих насінин робінії звичайної \i Robinia pseudoacacia \i0 L. на території санітарно-захисної зони птахофабрики складає - 46,6 %, у той час на контрольній ділянці - 75,6 %, що свідчить про забруднення атмосферного повітря на території санітарно-захисної зони птахофабрики. Встановлено, що за рівнем токсичності повітря категорія екологічної безпеки санітарно-захисної зони птахофабрики відноситься до класу "небезпечна" з високим рівнем ушкодження біоіндикаторів та критичним станом біоіндикаторів. Простежено зниження абсолютних величин довжини хвої сосни звичайної в насадженнях з наближенням до птахофабрики та з підвищенням рівня забрудненості середовища. Наголошено, що реалізація екологічних вимог до тваринництва повинна базуватися на системному моніторингу території цих підприємств, де оцінюють стан природних комплексів, які є індикаторами антропогенних забруднень.

Проведено оцінювання екологічного стану абіотичних і біотичних компонентів суходільних (лучних і лісових) і водних дотичних біогеоценозів за умов техногенного впливу Бурштинської ТЕС. Досліджено особливості просторової та сезонної динаміки забруднювачів в екотопах, закономірності їх концентрування у надземних і підземних органах рослин і лісовій підстилці. Проаналізовано динаміку фізико-хімічних параметрів (ОВП і pH) та аніонного складу грунтового та водного середовищ. Показано просторову неоднорідність ареалів забруднення біогеоценозів важкими металами. Проведено комплекс біоіндикаційних досліджень на молекулярному, органному та біоценотичному рівнях. Охарактеризовано інформативність застосованих біоіндикаційних критеріїв. Визначено ступінь кореляційних залежностей між основними абіотичними та біоіндикаційними параметрами.

Рассмотрена модель РАSTURE для описания динамики продуктивности пустынных биоценозов. Модель является составляющим звеном технологии современного экологического мониторинга пастбищ на базе аэрокосмической и наземной информации.

Вперше в регіоні Західного Полісся України проведено комплексне екологічне обстеженя постмеліорованих природних біогеоценозів і агрокомплексів. Встановлено процеси деградації в структурі біогеоценозів, зміни складу й продуктивності рослинних угруповань регіону. Досліджено типи деградації грунтів на осушених територіях, у т.ч. переосушення, декальцинація, дегуміфікація, окарбоначення, озалізнення, вторинне заболочення, радіаційне забруднення, ерозія. Аналіз росту деревних порід засвідчив різке зниження приростів головних лісотвірних порід та виникнення малопродуктивних похідних угруповань на осушених площах. Доведено, що осушення р.Прип'ять негативно вплинуло на Шацький національний природний парк. Встановлено закономірності виникнення та поширення деградаційних процесів на осушених площах. Запропоновано нові методи оцінювання стану деградації та забрудненості агрокомплексів, що є науковою основою проведення моніторингу постмеліоративних територій. Установлено взаємозв'язок між показниками деградації грунтів і продуктивністю сільськогосподарських культур.

Індекс рубрикатора НБУВ: Б1(4УКР-4КИЇ) н6 + Е0*806.3*801.1-652.15

Рубрики:

Охорона природи. Екологія

Загальна біологія

Шифр НБУВ: Ж28852/б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розроблено заходи щодо прогресивного еколого-економічного розвитку регіону за допомогою відновлення порушених, а також охорони та раціонального використання природних біогео- та біогідроценозів. Проаналізовано природно-історичні й екологічні умови, за яких формуються штучні та природні біогео- та гідроценози Середнього Придніпров'я. Обгрунтовано методологічні та методичні підходи, а також принципи комплексного дослідження структурної організації біогео- та біогідроценозів і механізми реалізації їх охорони. Встановлено причинно-наслідкові розбіжності у структурно-функціональній організації наземних і водних біокосних систем. Виявлено шляхи оптимізації структурно-функціонального біорізноманіття екосистем регіону шляхом інвентаризації раритетної біоти, аналізу існуючої мережі об'єктів природно-заповідного фонду та резервування потенційних природоохоронних територій й акваторій.

З багатьох біологічних законів, постулатів, закономірностей лише невелика частина ввійшла до світоглядної системи людства. Серед них варто згадати три найпопулярніші концепції: сформульований у XVII ст. італійським ученим Франческо Реді й доведений у XIX ст. французом Луї Пастером принцип Реді - Omne vivum e vivo "усе живе від живого"; теорія походження видів Чарльза Дарвіна; концепція біологічного різноманіття, що поширилася за межі біології і має широке коло прибічників із-поміж ботаніків, зоологів, мікробіологів і вірусологів та палеонтологів. Ідея збереження біорізноманіття стала не лише однією з основних у природоохоронній концепції, але й увійшла у сферу політики і політології. У 1992 р. на Всесвітньому саміті з питань довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро було прийнято Конвенцію про біологічне різноманіття. Її ратифікувала більшість держав світу. У 2000 р. світові лідери прийняли Декларацію тисячоліття, у якій визначили цілі розвитку світової спільноти на XXI ст., серед яких названо і призупинення темпів зникнення багатьох представників біорізноманіття. Організація Об'єднаних Націй оголосила 2010 р. Міжнародним роком біорізноманіття.

Наведено результати синфітоіндикаційної оцінки параметрів кліматичних і едафічних факторів, якими характеризуються лучно-степові ділянки північно-західної частини Поділля в межах Львівської та Івано-Франківської областей. Установлено диференціювальний вплив кожного екологічного фактора у визначенні положення досліджуваних об'єктів у системі координат екотопічних особливостей степових екосистем Східноєвропейської лісостепової та Причорноморської (Понтичної) степової ботаніко-географічних провінцій. Визначено роль екологічних факторів у формуванні специфічного положення лучних степів Поділля в екологічному континуумі європейської частини Степової області Євразії.

Проанализированы результаты проведения рекультивационных мероприятий в техногенных экотопах Донбасса и предложен способ рекультивации, предусматривающий поэтапное регулирование развития наиболее важных компонентов биогеоценозов (эдафического и биотического), а также пространственной структуры и динамики развития формирующихся сообществ. При этом своевременно подключаются и эффективно используются естественные механизмы восстановления биогеоценозов. Регулирование сукцессионных процессов возможно как в комплексе с техническими мероприятиями, так и самостоятельно.

Рассмотрена возможность использования модулярного подхода при изучении биологических систем разных уровней - биогеоценоза, консорции, парцеллы и популяции. При исследовании процессов, происходящих в биосистемах, важно определиться в отношении их системной организации. Принадлежность систем к модулярным предполагает рассматривать их подсистемные элементы как модульные объекты. Концепция модулярной организации биосистем может служить методологической базой исследований структурной и функциональной организации биосистем на разных уровнях иерархии.

  Скачати повний текст

Розглянуто історію створення, функціонування біологічної бази Ужгородського національного університету на підставі досвіду проведення на біологічних стаціонарах наукових досліджень і навчальних практик, а також результатів польових і лабораторних досліджень природи Українських Карпат та інших регіонів України. Показано роль біологічних стаціонарів у забезпеченні фахової підготовки біологів. Проаналізовано вплив антропогенної трансформації біогеопокриву на гідрологічний режим водозборів Східних Бескидів. Описано видове різноманіття грунтових безхребетних. Розкрито екологічні засади збереження природних екосистем Чорногори.

Рассмотрена история создания, функционирования биологической базы Ужгородского национального университета на основе опыта проведения на биологических стационарах научных исследований и учебных практик, а также результатов полевых и лабораторных исследований природы Украинских Карпат и других регионов Украины. Показана роль биологических стационаров в обеспечении специальной подготовки биологов. Проанализировано влияние антропогенной трансформации биопокрова на гидрологический режим водосборов Восточных Бескидов. Описано видовое разнообразие грунтовых беспозвоночных. Раскрыты экологические основы сохранения природных экосистем Черногор.